Постанова № 73714945, 02.05.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №490/2208/17 02.05.2018

Провадження №22-ц/784/672/18

Справа № 490/2208/17

Провадження № 22ц/784/672/18 Головуючий у 1-ї інстанції Гуденко О.А.

Категорія 27 Доповідач в апеляційній інстанції Ямкова О.О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

2 травня 2018 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого: Ямкової О.О.,

суддів: Колосовського С.Ю., Локтіонової О.В.,

із секретарем: Горенко Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

ОСОБА_2, поданої в інтересах

ОСОБА_3

на рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 20 лютого 2018 року ухваленого під головуванням судді Гуденко О.А. у місті Миколаєві о 14 годині 20 хвилин, зі складанням повного тексту 22 лютого 2018 року, по справі

за позовом

Публічного акціонерного товариства КБ «ПриватБанк»

(далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»)

до ОСОБА_3,

третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «ЮГТОРГ-Н»

про стягнення заборгованості за договором поруки,

та за зустрічним позовом

ОСОБА_3 до ПАТ КБ «ПриватБанк»,

третя особа - ТОВ «ЮГТОРГ-Н»,

про визнання договору поруки припиненим,

В С Т А Н О В И Л А:

6 березня 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа - ТОВ «ЮГТОРГ-Н», та просило про стягнення з нього як поручителя 403 225 грн. 00 коп. заборгованості третьої особи за кредитним договором- договором банківського рахунку.

Позивач зазначав, що позичальник ТОВ «ЮГТОРГ-Н» в порушення умов укладеного з ним 11 липня 2014 року договору про кредитування рахунку у встановлені строки не погасило суму основного кредиту, відсотки за користування кредитом та комісією, а тому він має право вимагати повернення тіла кредиту від поручителя ОСОБА_3.

7 листопада 2017 року в інтересах ОСОБА_3 - ОСОБА_2 подана зустрічна позовна заява, в якій він просив визнати договір поруки припиненим у зв'язку з порушенням банком строку на пред'явлення вимоги, посилався при цьому, на направлення третій особі вимоги про дострокове погашення кредиту в строк до 16 серпня 2016 року, та фактичним пред'явленням банком позову до поручителя з пропуском шестимісячного строку.

Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 7 листопада 2017 року зустрічна позовна заява прийнята до розгляду та об'єднана в одне провадження з первісним позовом банка.

Рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 20 лютого 2018 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено, ухвалено про стягнення з ОСОБА_3 на користь банка 403 225 грн. 05 коп. заборгованості та 6 048 грн. 38 коп. судових витрат. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, діючи в інтересах ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, та те, що його висновки не відповідають встановленим обставинам справи, просить скасувати рішення суду і ухвалити нове, яким зустрічний позов задовольнити та відмовити у задоволенні вимоги банка.

На думку апелянта, суд першої інстанції не застосував положення частини 4 статті 559 ЦК України, так як в незалежності від того, що в договорі визначено строк припинення договору поруки через 15 років, після його укладання, право на пред'явлення вимоги у кредитора залишається незмінним - шість місяців з дня направлення вимоги до позичальника щодо виконання основного зобов'язання.

Також посилався на відсутність в матеріалах справи належних доказів моменту дійсності поруки, а саме повідомлення банком поручителя про розмір встановленого третій особі кредитного ліміту.

Заперечуючи проти апеляційної скарги, представник позивача вважав її доводи необґрунтованими, враховуючи те, що: по-перше, у договорі поруки встановлено конкретний строк припинення її дії, а по-друге, банк надсилав позичальнику вимогу про погашення простроченої заборгованості, а не дострокового стягнення суми, що не може вважатися зміною строку виконання основного зобов'язання.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із наступних підстав.

Задовольняючи позовну заяву банка та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції вважав, що у договорі поруки визначено строк її припинення, в межах якого банк звернувся до суду, а тому відповідач як поручитель повинен відповідати перед кредитором за порушення позичальником кредитного зобов'язання, і є усі підстави для стягнення з нього нарахованої банком суми заборгованості за тілом кредиту.

Такі висновки суду є обґрунтованими, та відповідають обставинам справи і нормам матеріального права.

При вирішенні справи судом встановлено, що 11 липня 2014 року на підставі поданої заяви третьою особою ТОВ «ЮГТОРГ-Н» позивачем ПАТ КБ «ПриватБанк» відкрито кредитування поточного банківського рахунку, за яким підприємство користується розрахунковими коштами в межах наданого банком кредитного ліміту із зобов'язанням обнуління дебетного сальдо не пізніше 30-ти днів від дати надання кредитних коштів. Користування такими коштами, сплата відсотків та комісій здійснюється на підставі Умов та правил надання банківських послуг, і Тарифів банку, з якими підприємство ознайомилося шляхом підписання відповідної заяви (а.с.9-24).

У забезпечення кредитного зобов'язання 22 жовтня 2015 року між банком та відповідачем ОСОБА_3 укладено договір поруки №POR1445505271888, за яким відповідач поручився перед кредитором за виконання ТОВ «ЮГТОРГ-Н» зобов'язань за угодами-приєднання (а.с.28-29).

За пунктом 4.1 договору поруки сторони взаємно домовилися, що порука за цим договором припиняється через 15 років після укладення цього договору. У випадку виконання позичальником (боржником) та/або поручителем всіх зобов'язань за угодою договір поруки припиняє свою дію.

За довідкою щодо розміру кредитних лімітів та витягом з рахунку ТОВ «ЮГТОРГ-Н» вбачається, що підприємству розмір кредитного ліміту збільшено з 200 000грн. 10 листопада 2015 року до 430 000грн. 26 травня 2016 року (а.с.24).

Разом з тим, отримані 8 червня 2016 року кредитні кошти підприємством в строк до 9 липня 2016 року не повернуто, внаслідок чого сума кредиту в розмірі 403 225 грн. 05 коп. віднесена на прострочку (а.с.24-29, 108-109).

Тому за письмовою вимогою ПАТ КБ «ПриватБанк», що отримана підприємством, банком пред'явлена претензія про повернення у строк до 16 серпня 2016 року простроченої суми (а.с.67).

Вказана вимога позичальником ТОВ «ЮГТОРГ-Н» не виконана, внаслідок чого ПАТ КБ «ПриватБанк» направлено претензію на адресу поручителя 10 січня 2017 року (а.с.30-31).

Але вона також залишена відповідачем без задоволення.

Обґрунтовуючи заперечення проти пред'явленої вимоги та позову, відповідач ОСОБА_3 посилався на закінчення шестимісячного строку на право кредитора пред'явити до нього вимогу як поручителя, що виключає підстави для стягнення з нього заборгованості позичальника.

Разом з тим, відповідач ОСОБА_3 та його представник пред'являючи таку зустрічну вимогу не звернули увагу на зміст частини 4 статті 559 ЦК України, якою чітко визначено, що строк у шість місяців для пред'явлення кредитором вимоги встановлюється тільки у разі відсутності строку, встановленого у самому договорі поруки.

Отже, непред'явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня припинення основного зобов'язання у разі, якщо такий строк дії поруки не встановлено, є підставою для припинення останнього.

В той же час у пункті 4.1 договору поруки, укладеному між сторонами такий строк встановлено у розмірі 15 років після дати укладення договору поруки.

За такого посилання апелянта на різні правові позиції Верховного Суду України та особисте тлумачення положень статті 559 ЦК України не стосується випадків, коли строк дії договору поруки та її припинення встановлено у самому договорі, та визначено у вигляді днів, місяців або років.

Установивши такі факти, суд на виконання вимог ст. ст. 263, 264 ЦПК України вірно визначився із характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню, врахував положення ст. ст. 251, 526, 553-555, 559, 1049, 1054 ЦК України та відповідні положення договору поруки й обґрунтовано дійшов висновку щодо порушення відповідачем як поручителем зобов'язань за договором про погашення заборгованості за кредитом у відповідності до п.2.1.2 його умов та в межах строку дії поруки (п.4.1 договору).

Доводи апелянта щодо зміни банком строку виконання основного зобов'язання є також неспроможними, та суперечать самому змісту письмової претензії, яка зазначає не про дострокове виконання зобов'язання, а про погашення простроченої заборгованості, строк виконання якої вже настав.

За таких обставин та з урахуванням положень статті 599 ЦК України щодо припинення зобов'язань належним їх виконанням, колегія суддів вважає, що підстав для скасування рішення суду першої інстанції, яке ухвалено з дотриманням норм процесуального та матеріального права, не має, а тому перевіривши його в межах апеляційної скарги, воно підлягає залишенню без змін з відхиленням апеляційної скарги.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, подану в інтересах ОСОБА_3 - залишити без задоволення, а рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 20 лютого 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду, починаючи з цього дня.

Головуючий О.О. Ямкова

Судді С.Ю. Колосовський О.В. Локтіонова