Рішення № 73713548, 02.05.2018, Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 473/994/18

РІШЕННЯ

іменем України

"02" травня 2018 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі: головуючого - судді Лузан Л.В., при секретарі судового засідання — ОСОБА_1,

за участю: позивача – ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вознесенську Миколаївської області цивільну справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_2 до Вознесенської міської ради Миколаївської області про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2018 року позивачі ОСОБА_3, ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Вознесенської міської ради Миколаївської області про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачі є співвласниками житлового будинку № 13 по вул. Травневій в м. Вознесенську Миколаївської області (в рівних частках кожна).

Вказаний житловий будинок розташований на земельній ділянці, площею 0,0988 га, яка зареєстрована на праві власності ОСОБА_4 (попередній власник будинку, померла 11.03.2004 року). Проте на даний час позивачі позбавлені можливості вирішити питання щодо переходу права власності на вказану земельку ділянку, оскільки правовстановлюючий документ на неї виданий з істотними порушеннями, а саме:

- містить виправлення;

- відсутня технічна документація, на підставі якої було виготовлено державний акт;

- опис зовнішніх меж земельної ділянки, зазначений у державному акті не відповідає дійсності.

Виходячи з цих обставин, враховуючи неможливість приведення правовстановлюючого документа у відповідність до вимог закону в адміністративному порядку, позивачі просили про визнання недійсним обумовленого державного акта на право приватної власності на землю.

Ухвалою суду від 02.04.2018 року відкрито провадження по вказаній справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_2 позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити.

В судове засідання позивач ОСОБА_3 не з’явилася. В матеріалах справи наявна заява про розгляд справи без її участі та задоволення позовних вимог.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився. Надіслав на адресу суду заяву, в якій просив розглянути справу за його відсутності. Позовні вимоги ОСОБА_3, ОСОБА_2 визнав.

Дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих доказів, судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Зокрема судом встановлено, що позивачі ОСОБА_3, ОСОБА_2 є співвласниками житлового будинку № 13 по вул. Травневій в м. Вознесенську Миколаївської області, в рівних частках кожна, відповідно до договору дарування, посвідченого 22.09.1994 року державним нотаріусом Другої Вознесенської державної нотаріальної контори.

Власником земельної ділянки, наданої для обслуговування вищевказаного житлового будинку, площею 0,0988 га, згідно державного акта на право приватної власності на землю, виданого 01.11.1993 року та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 1702, значиться ОСОБА_4

Обумовлений державний акт був виданий на підставі рішення виконавчого комітету Вознесенської міської ради Миколаївської області за № 210 від 17.08.1993 року.

Так, аналізуючи доводи позивачів, суд виходить з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 6 ЗК України 1990 року (чинного на час передачі у власність ділянки) громадяни України мали право на одержання у власність земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства; ведення особистого підсобного господарства; будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка); садівництва; дачного і гаражного будівництва.

Передача розташованих на території міст земельних ділянок у власність громадян належала до відання міських Рад народних депутатів (ст.ст. 10, 17 ЗК України 1990 року, ст.ст. 19, 35, 42 чинного на час передачі ділянки Закону України «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування»).

Громадянам за рішенням сільської, селищної, міської Ради народних депутатів передавалися у власність або надавалися в користування земельні ділянки для будівництва та обслуговування індивідуальних жилих будинків, господарських будівель у розмірах згідно з ст. 67 ЗК України 1990 року.

Право власності або право користування землею посвідчувалося державними актами, форма яких затверджувалася Верховною Радою України, відповідно до ст. 23 ЗК України 1990 року (в редакції чинній на час видачі спірного документа).

Порядок видачі державних актів був передбачений Інструкцією про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах 15.04.1993 року за № 28 (чинної на час видачі спірного державного акта) (далі – Інструкція).

Зокрема, державні акти на право власності на землю або право постійного користування видавалися на підставі рішень Верховної Ради України, Верховної Ради Республіки Крим, місцевих Рад народних депутатів (п.1.2 Інструкції).

У відповідності до п.2.1 Інструкції необхідною передумовою їх видачі була розробка технічної документації.

При цьому, всі записи мали бути зроблені чітко і акуратно. Здійснення будь – яких виправлень, помарок у державному акті заборонено (п.2.4 Інструкції).

Проте орган місцевого самоврядування, використовуючи надані йому чинним на той час Земельним кодексом України повноваження на передачу у власність громадян земельних ділянок, таких обставин не врахував.

Так, спірний державний акт містить незастережені виправлення, а також складений без виготовлення технічної документації (посилання позивачів щодо невідповідності опису зовнішніх меж земельної ділянки, зазначеного в державному акті, її фактичному розташуванню не знайшло своє підтвердження в судовому засіданні належними доказами).

Отже, прийнятий відповідачем акт в цій частині порушує права позивачів у сфері земельно-правових відносин.

Разом з тим, ЗК України 1990 року не передбачав можливості визнання недійсним державного акту на право власності на землю.

Проте згідно п. 7 перехідних положень ЗК України громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки. На них поширюються положення чинного ЗК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Оскільки державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, то у спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.

Визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

Враховуючи наведені обставини, виходячи з того, що оспорюваний державний акт порушує право позивачів, зокрема позбавляє їх можливості оформлення належним чином прав на земельну ділянку, приведення його у відповідність з вимогами закону в адміністративному порядку неможливе, а тому позов ОСОБА_3, ОСОБА_2 підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 12,13, 76-83, 259, 263 – 265, 272, 273 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ :

Позовні вимоги ОСОБА_3, ОСОБА_2 до Вознесенської міської ради Миколаївської області про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю – задовольнити.

Державний акт на право приватної власності на землю, виданий 01.11.1993 року виконавчим комітетом Вознесенської міської ради Миколаївської області на підставі рішення виконавчого комітету Вознесенської міської ради Миколаївської області за № 210 від 17.08.1993 року, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 1702 — визнати недійсним.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Миколаївської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Л.В. Лузан