Ухвала суду № 73713324, 27.04.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 461/8530/17 Головуючий у 1 інстанції: Зубачик Н.Б.

Провадження № 11-кп/783/145/18 Доповідач: Гуцал І. П.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Львівської області в складі :

головуючого-судді Гуцала І.П.

суддів Березюка О.Г., Романюка М.Ф.,

з участю секретаря Стойка Р.З.,

розглянувши матеріали кримінального провадження про обвинувачення:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки с. Жашковичі, Іванівського району, Волинської області, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1

з участю прокурора Свореня І.В.,

обвинуваченої ОСОБА_1

та її захисника - адвоката Синявської І.В.,

потерпілої ОСОБА_3,

та її представника - адвоката ОСОБА_4,

за апеляційною скаргою потерпілої ОСОБА_3 на вирок Галицького районного суду м. Львова від 18 грудня 2017 року,

в с т а н о в и л а :

вироком Галицького районного суду м. Львова від 18 грудня 2017 року ОСОБА_1 визнана винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України.

ОСОБА_1 призначено покарання у виді штрафу у розмірі двохсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 3400 гривень без позбавлення права керувати транспортними засобами.

Цивільний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 7000 грн. моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

В іншій частині позовних вимог цивільного позову відмовлено.

Вирішено питання з речовими доказами та процесуальними витратами.

ОСОБА_1 визнана винною у тому, що 11.09.2017 року, приблизно о 13 год. 35 хв., керуючи автомобілем марки «Nissan Leaf», реєстраційний номер НОМЕР_1, та рухаючись ним в середній смузі руху на пр. Свободи у м. Львові в напрямку вул. Дорошенка, при наближенні до нерегульованого пішохідного переходу, який знаходиться неподалік будинку № 19, який розташований на пр. Свободи у м. Львові, порушила вимоги Розділу 2 п.п.2.3 «б» та «д», Розділу 18 п.п.18.1 та 18.4 Правил дорожнього руху України, затверджених Постановою КМ України № 1306 від 10.10.2001 року, проявила неуважність до дорожньої обстановки, не відреагувала на її зміну, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу не зменшила швидкість, не зупинилася, незважаючи на зупинку інших транспортних засобів, щоб надати перевагу в русі пішоходу, який переходив дорогу зліва на право відносно руху вказаного автомобіля, що призвело до наїзду на ОСОБА_3, спричинивши потерпілій, згідно з висновком судово-медичної експертизи № 1770 від 09.11.2017 року закритий перелом 5-ї плеснової кістки лівої стопи із задовільним стоянням кісткових фрагментів, забій правої стопи, лівого променево-зап'ясного суглобу, що відноситься до середнього ступеня тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров'я.

В апеляційній скарзі потерпіла ОСОБА_3 просить вирок Галицького районного суду м. Львова від 18.12.2017 року щодо ОСОБА_1 скасувати через м'якість призначеного покарання та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_1 визнати винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України, та призначити покарання у виді штрафу в розмірі 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3 400 грн. з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на один рік та стягнути на користь потерпілої ОСОБА_3 100 000 грн. моральної шкоди.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги потерпіла зазначає, що необґрунтованим є висновок суду першої інстанції про наявність такої пом'якшуючої обставини, як щире каяття, так як встановлено, що ОСОБА_1 не вчинила активних дій, які б свідчили про її бажання виправити ситуацію, яка склалася, зокрема нею не відшкодовано заподіяної моральної шкоди потерпілій. Крім того, суд першої інстанції не врахував думку потерпілої щодо міри покарання, яка є необхідною та достатньою для виправлення обвинуваченої та попередження вчинення нових злочинів, а саме щодо застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами. Також вказала, що при визначенні розміру моральної шкоди суд першої інстанції значно занизив її розмір.

Заслухавши доповідача, пояснення потерпілої та її представника на підтримання доводів апеляційної скарги, виступ прокурора, пояснення обвинуваченої та її захисника на заперечення доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Висновок суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України, за обставин, описаних у вироку, є обґрунтованим і відповідає фактичним обставинам справи.

Доведеність вини та кваліфікація дій обвинуваченої в апеляційній скарзі не оспорюється.

Щодо покарання, з яким потерпіла та її представник не погоджуються, то воно призначене судом з дотриманням вимог ст. 65 КК України: відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину (згідно з ч.2 ст. 12 КК України злочин, передбачений ч.1 ст.286 КК України, є злочином невеликої тяжкості); обране з врахуванням обставин злочину, його наслідків - заподіяння потерпілій середньої тяжкості тілесного ушкодження; особи обвинуваченої, яка вперше притягується до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується по місцю проживання та праці, щиро розкаялася у вчиненному, що суд вважав обставиною, яка пом'якшує покарання; призначене в межах санкції статті, що передбачає відповідальність за вчинений злочин.

Суд правильно дійшов висновку про необхідність обрання ОСОБА_1 покарання саме у виді штрафу без позбавлення права керувати тарнспортними засобами та своє рішення мотивував у вироку.

Покликання потерпілої на те, що суд першої інстанції помилково визнав обставиною, яка пом'якшує покарання обвинуваченої, - щире каяття, що, на думку апелянта, є необгрунтованим, так як обвинувачена не вчинила жодних активних дій, які б підтверджували її бажання виправити ситуацію, зокрема не відшкодована заподіяна моральна шкода потерпілій, то такі є безпідставними. Так, ст. 66 КК України передбачає щире каяття та добровільне відшкодування завданого збитку, як окремі обставини, які суд першої інстанції визнає обставинами, які пом'якшують покарання, та такі не підлягають ототожненню.

Крім того, щире каяття грунтується на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки і характеризується щирим осудом цієї поведінки, визнанням своєї провини, висловленні жалю з приводу вчиненого, бажанням виправити ситуацію, що склалася, а також готовністю підлягати кримінальній відповідальності. Що стосується добровільного відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди, то його не відшкодування може бути лише враховане судом як обставина, що характеризує особу винного.

Згідно п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23.12.2005 № 14 при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного.

З огляду на викладене, суд першої інстанції призначив обвинуваченій ОСОБА_1 покарання у межах санкції ч.1 ст. 286 КК України у виді штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян без позбавлення права керувати транспортними засобами, яке, на думку колегії суддів, є необхідним й достатнім для її виправлення та попередження нових злочинів.

Ті обставини, на які в апеляційній скарзі покликається потерпіла, як на підставу скасування вироку, повністю враховані судом першої інстанції при призначенні покарання, яке є справедливим і за своїм видом, і за розміром.

Крім того санкція ч.1 ст. 286 КК України передбачає альтернативні види основного покарання з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.

Суд першої інстанції вказав у мотивувальній частині вироку на всі зазначені в ст. 65 КК України обставини, які враховуються при призначенні покарання.

Саме з врахуванням цих обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про недоцільність застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами. Обране судом першої інстанції покарання є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченої, відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченої. Судове рішення є мотивованим.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для визнання призначеного ОСОБА_1 покарання явно несправедливим внаслідок м'якості, а також для висновку про неправильне застосування кримінального закону чи порушення процесуального закону.

Що стосується доводів апеляційної скарги потерпілої, згідно яких вона не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині часткового відшкодування завданої їй моральної шкоди, то колегія суддів вважає такі безпідставними.

У своєму позові потерпіла ОСОБА_3 просила стягнути з ОСОБА_1 на її користь моральну шкоду в розмірі 100 000 грн., який судом першої інстанції було задоволено частково та стягнуто на її користь 7 000 грн.

В силу ч.3 ст. 374 КПК України суд має навести у вироку мотиви прийнятого рішення про задоволення чи відхилення цивільного позову, зазначивши, якою дією чи бездіяльністю її заподіяно, якими доказами це підтверджується, вказати матеріальний закон, на підставі якого вирішено цивільний позов. Також суд повинен навести у вироку відповідні мотиви, з яких він виходив, визначаючи розмір шкоди.

Колегія суддів дійшла висновку, що дані вимоги закону судом першої інстанції в повному обсязі були дотримані.

Задовольняючи частково цивільний позов потерпілої, суд першої інстанції, з урахуванням засад розумності, виваженості та справедливості, обставин вчиненого, спричинену моральну шкоду, яка полягає у душевних переживаннях у зв'язку з вчиненням кримінального правопорушення, їх тривалість, обсяг додаткових зусиль для організації життя та негативні наслідки, вірно визначив розмір відшкодування моральної шкоди, завданої обвинуваченою ОСОБА_1 потерпілій ОСОБА_3

Будь-яких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при розгляді кримінального провадження в суді першої інстанції, які б вплинули на правильність прийнятого судового рішення, колегією суддів не встановлено.

Вирок суду першої інстанції постановлений з дотриманням вимог КПК України, є законним, обґрунтованим та вмотивованим, а тому підстав для його зміни чи скасування не вбачається.

Керуючись ст. 405, ст. 407, ст. 419 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

вирок Галицького районного суду м. Львова від 18 грудня 2017 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін, а апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_3 - без задоволення.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Судді:

Гуцал І.П. Березюк О.Г. Романюк М.Ф.