Рішення № 73712629, 02.05.2018, Старосамбірський районний суд Львівської області

Справа № 455/2/18

Провадження № 2/455/313/2018

РІШЕННЯ

Іменем України

02 травня 2018 року м.Старий Самбір

Старосамбірський районний суд Львівської області

в складі головуючої - судді Ніточко Л.Й.,

при секретарі - Сенеті Г.Н.,

розглянувши в приміщенні суду - залі судових засідань, в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу №455/2/18 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівські автобусні заводи» (надалі - ТОВ «Львівські автобусні заводи»), про стягнення заборгованості із заробітньої плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 03.01.2018 року звернулася до суду з позовною заявою до ТОВ «Львівські автобусні заводи», посилаючись на те, що 01.04.2007 року прийнята на посаду диспетчера транспортної дільниці ТОВ «Львівські автобусні заводи». 01.04.2011 року переведена на посаду начальника транспортної дільниці цього ж товариства. А 04.03.2013 року звільнилася з посади начальника транспортної дільниці. За час роботи товаристві їй було нарахована заробітна плата у розмірі 18713,35 гривень (за період з грудня 2007 по грудень 2010 року). Однак, станом на день подання позову заробітна плата не виплачена. Їй відмовили у виплаті заробітної плати, мотивуючи тим, що, начебто, немає коштів.

В ТОВ «Львівські автобусні заводи», вона працювала на посаді диспетчера транспортної дільниці. Посадовий оклад /тариф /в 2007 році складав 6,98 за одну годину.

Окрім цього, при її звільненні, на її вимогу, на обхідному листку, над її підписом, кадровим інспектором товариства ОСОБА_2 була проставлена кількість невикористаних нею днів відпусток, їх було – 144, при розрахунку компенсація яких не була виплачена.

Таким чином зарплата за періоди з грудня 2007 року по грудень 2010 року з компенсацією за невикористані відпустки на момент звільнення мала б скласти 33028,07 гривень, а отже, дану суму підприємство їй заборгувало.

За вказаний період, вона не мала «прогулів», не писала заяв про надання відпусток, в тому числі «за свій рахунок», не перебувала на лікарняному. Їй не було відомо про наявність наказів про зупинку виробництва, або простій. Електронна система обліку виходу працівників на роботу була в цей період відключена з метою знищення обліку робочого часу працівників. Суми нарахованої адміністрацією підприємства зарплати, взяті з даних персоніфікованого обліку Пенсійного фонду, свідчать про те, що керівництво ТОВ «Львівські автобусні заводи» відправило її у відпустку за «власний рахунок», без її згоди, що є грубим порушенням законодавства про працю. Вона не отримала бухгалтерського розрахунку своєї зарплати і кількості «врахованих» робочих днів, хоч вимагала її особисто у дирекції товариства.

В питаннях виплати зарплати ТОВ «Львівські автобусні заводи» неодноразово, системно, масово порушує законодавство.

На день пред'явлення позову до суду сума середнього заробітку, який відповідач зобов'язаний сплатити на її користь за час затримки, складає 24778.72 гривень.

Просить стягнути з ТОВ «Львівські автобусні заводи» на свою користь не виплачену їй заробітну плату за період з грудня 2007 року по грудень 2010 року в сумі 33028,07 гривень та середній заробіток за весь час затримки заробітної плати, а саме з 27.06.2017 року по день ухвалення рішення суду в сумі 24778,72 гривень.

Ухвалою суду від 22.01.2018 року дану позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження в справі та визначено, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Також даною ухвалою суду було визначено строки для подання сторонами відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив, заперечення.

Позивач копію ухвали про відкриття спрощеного позовного провадження у справі без повідомлення сторін отримала 27.01.2018 року та 30.01.2018 року (а.с.58-59).

Відповідачу ухвалу про відкриття спрощеного позовного провадження у справі без повідомлення сторін надіслано 25.01.2018 року. В матеріалах справи знаходяться докази того, що відповідачу надсилалася дана ухвала, що підтверджує довідка Укрпошти, форма 20, вказана причина повернення судової повістки «за закінченням терміну зберігання» – 07.03.2018 року (а.с.60-63).

Згідно п.3 ч.8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Відповідач, у встановлений судом строк, на адресу суду клопотань про розгляд справи з повідомленням сторін та відзиву на позовну заяву не надав.

17.01.2018 року та 18.01.2018 року до суду поступили від позивачки клопотання, в яких вона підтримує позовні вимоги в повному обсязі, просить стягнути заборгованість із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку, та розгляд справи провести за її відсутності.

У відповідності до положень ч.5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, оскільки сторонами не направлено на адресу суду клопотань про інше.

Суд, відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України у зв'язку з розглядом справи в порядку спрощеного провадження за відсутністю всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснює.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Судом встановлені такі фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.

Зі змісту ст.3 ЦК України вбачається, що загальними засадами цивільного законодавства є судовий захист цивільного права та інтересу, справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Право на судовий захист передбачається ст.55 Конституції України. Згідно із ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановленихцим Кодексом.

Як встановлено судом та підтверджується випискою з трудової книжки(а.с.28-29) 01.04.2007 року ОСОБА_1 прийнято на посаду диспетчера транспортної дільниці ТОВ «Львівські автобусні заводи». Згідно наказу №034 від 01.04.2011 року ОСОБА_1 було переведено у Відокремлений структурний підрозділ ТзОВ «Львівські автобусні заводи» на посаду начальника транспортної дільниці, а 04.03.2013 року з згідно наказу №25-вк від 19.02.2013 року ОСОБА_1 звільнено на підставі ст.38 КЗпП України.

Згідно ст. 115 КЗпП України заробітна плата повинна виплачуватися робітнику регулярно у робочі дні у строки, встановлені колективною угодою, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, не перевищуючий шістнадцяти календарних днів.

У відповідності до положень ст. 115 КЗпП України, ст. 24 Закону України «Про оплату праці» передбачено обов'язок роботодавця регулярно виплачувати заробітну плату його працівникам відповідно до умов договору, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Частиною першої ст. 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України.

Зі змісту ч.7 ст.43 Конституції України, ч.1ст.115 КЗпП України відповідач мав виплачувати працівнику заробітну плату регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженому у встановленому порядку, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно вимог ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Оскільки відповідачем не видано відповідного бухгалтерського розрахунку зарплати позивачу і кількості врахованих робочих днів, позивачкою самостійно проведено розрахунок різниці фактично отриманої зарплати і зарплати, яку мала би отримати, на підставі наданих управлінням Пенсійного Фонду України індивідуальних відомостей про застраховану особу (облікова картка: НОМЕР_1) (а.с.22-24). Таким чином, згідно представленого позивачкою розрахунку, викладеного в позовній заяві, відповідачем за період з грудня 2007 року по грудень 2010 року проводилося нарахування та виплата ОСОБА_1 заробітної плати не в повному розмірі(а.с.49-52), у зв’язку із чим, на час її звільнення, утворилася заборгованість по заробітній платі в сумі 18713 гривень 35 копійок, що з урахуванням на час звільнення невиплати компенсації за невикористані відпустки за вказаний період (за 144 дні невикористаної відпустки – 14314 гривень 72 копійки) становить в загальному розмірі 33028,07 гривень.

З огляду на те, що відповідачем не надано ні позивачу, ні суду відомостей іншого розрахунку заборгованості, розрахунок позивача не спростований, відомості про відсутність заборгованості не надані в тому числі за невикористані відпустки, суд вважає, що позов в частині стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі в сумі 33028,07 гривень підлягає до задоволення.

Статтею 117 КЗпП України передбачено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, а саме у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум у строки, визначені ст.116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір, підприємство має сплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свобод та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» встановлено, що при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Відповідне роз'яснення надав Конституційний Суд України у своєму рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 КЗпП України.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Відповідно до п. 5 розділу ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 Порядку).

Згідно розрахунку позивача, викладеного в позовній заяві, середній заробіток за період затримки розрахунку на день подачі позову до суду становить 24778,72 гривень, однак позивач просить стягнути середній заробіток по день ухвалення рішення суду. Самого принципу розрахунку у позовній заяві позивачем не наведено. Згідно розрахунку, проведеного судом на підставі індивідуальних відомостей про застраховану особу, сума нарахованої заробітньої плати за січень-лютий 2013 року становить 909,60 гривень. Робочих днів за даний період було 41, а отже 909.60:41= 22.19 – середньоденний заробіток ОСОБА_1 за січень-лютий 2013 року. Кількість днів затримки розрахунку при звільненні (з 05.03.2013 року по 02.01.2018 року) становить 1274 робочі дні. Шляхом множення середньоденного заробітку ОСОБА_1 на кількість робочих днів (22.19 * 1274 = 28270 гривень 06 копійок ).

Відтак, з огляду на те, що відповідач не провів із позивачем розрахунок в строк, визначений ст.116 КЗпП України, суд приходить до висновку, що у відповідності до положень абз.2, 3 п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 8 лютого 1995 року №100, слід стягнути з ТОВ «Львівські автобусні заводи» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період затримки розрахунку в сумі 28470 гривень 06 копійок.

На підставі ч.1 ст.141 ЦПК України з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір в сумі 704,80 гривні.

Керуючись ст..43, 47, 55 Конституції України, ст.ст.47,115-117 К3пП України, ст..24,27 Закону України «Про оплату праці», ст.ст.12,13, ч.4 ст.19, 81, ч.1 ст.141, ч.2 ст.247, 263- 265, 268, 273, п.1 ч.4 ст.274, 279, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1, - задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівські автобусні заводи», юридична адреса: поштовий індекс – 03124, м.Київ, бульвар І.Лепсе, №6, ідентифікаційний код юридичної особи 33894928, 37552561, адреса місця знаходження: м.Львів, вул.Стрийська, будинок №45, поштовий індекс 79031, на користь ОСОБА_1, жительки с.Біличі, вул..Центральна, будинок №153, Старосамбірського району Львівської області, поштовий індекс 82070, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, заборгованість по невиплаченій заробітній платі в тому числі і компенсацію за невикористані відпустки в сумі 33028 (тридцять три тисячі двадцять вісім) гривень 07 копійок та середній заробіток за весь період затримки розрахунку по день постановлення рішення в сумі 28470 (двадцять вісім тисяч чотириста сімдесят) гривень 06 копійок, всього на суму 61498 (шістдесять одну тисячу чотириста дев’яносто вісім) гривень 13 копійок, та в користь держави 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок судового збору.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Апеляційна скарга на рішення суду до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомуніікаційної системи подається за правилами п.п. 15.5 п. 15 Перехідних положень ЦПК України через Старосамбірський районний суд Львівської області до Апеляційного суду Львівської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч.2 ст.358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення , якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Суддя Л.Й.Ніточко