Постанова № 73712079, 26.04.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 333/2747/17 Головуючий у 1 інстанції

№ провадження 22-ц/778/1068/18 Фунжий О.А.

Доповідач: Бєлка В.Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2018 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Бєлки В.Ю.

Суддів: Онищенко Е.А.

Кухаря С.В.

При секретарі: Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3, який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_4 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 06 грудня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, який дії в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_4, третя особа: ОСОБА_6, про визнання такими, що втратили право користування житловим приміщенням, виселення,

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2017 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом, який в ході розгляду справи був уточнений, до ОСОБА_3, який дії в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_4, третя особа: ОСОБА_6, про визнання такими, що втратили право користування житловим приміщенням, виселення, посилаючись на те, що він є власником 1/4 частини квартири АДРЕСА_1.

3/4 частини зазначеної квартири належить його дружині ОСОБА_6

Відповідач ОСОБА_3 був власником 1/4 частини квартири, але подарував свою частку ОСОБА_6 на підставі договору дарування від 04.02.2009 року.

Зазначає, що незважаючи на це, відповідач продовжує мешкати в квартирі.

21 червня 2017 року відповідач зареєстрував в спірній квартирі свого неповнолітнього сина ОСОБА_4, який в квартири не мешкає.

В добровільному порядку відповідач відмовляється змінити свої місце реєстрації.

Проживання та реєстрація відповідачів порушує його права як співвласника квартири.

Посилаючись на зазначені обставини, просив суд усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні належної йому на праві власності частиною квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, шляхом виселення та визнання такими, що втратив право користування зазначеними житловим приміщенням ОСОБА_3 та визнання таким, що втратив право користування зазначеним житловим приміщенням ОСОБА_3 ОСОБА_4.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 06 грудня 2017 року позов задоволено.

Усунуто перешкоди ОСОБА_5 у користуванні та розпорядженні належної йому 1/4 частини квартири АДРЕСА_1.

Визнано ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, такими, що втратили право користування житловим приміщенням: квартирою АДРЕСА_1.

Виселено ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.

У апеляційній скарзі ОСОБА_3, який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_4 зазначає, що рішення суду постановлено з порушенням норм матеріального і процесуального права. Зазначає, що його право користування спірною квартирою виникло, як члена сім'ї і не позбавляє його цього права після припинення сімейних відносин. Право користування він має на всю квартиру, а власники інший 3/4 частин квартири ніяких вимог до нього не заявляли. Більш того, після оформлення договору дарування належної йому частки він більше 9 років проживав у спірній квартирі, що свідчить про те, що власники визнавали його право користування квартирою. Крім того, суд неправомірно позбавив малолітнього права на житло. Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_5 зазначає, суд першої інстанції постановив обґрунтоване та законне рішення, встановив правильно обставини справи. Проживання відповідача у спірній квартирі після оформлення договору дарування пов'язано з тим, що він надав час ОСОБА_3 для вирішення питання щодо іншого житла.

Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, що з'явилися, вивчивши апеляційну скаргу та матеріали справи, колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон їх регулює.

Судом встановлено і підтверджено матеріалами справи, що на підставі свідоцтва про право власності на житло, видане 10 червня 2004 року Комунарської районною адміністрацією Запорізької міської ради, власниками квартири АДРЕСА_1 були в рівних долях по 1/4 частки ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_3.

Згідно нотаріально посвідченому договору дарування від 4 липня 2009 року ОСОБА_3 свою частку квартири подарував ОСОБА_6.

Згідно нотаріально посвідченому договору купівлі-продажу від 9 липня 2012 року ОСОБА_8 свою частку квартири продав ОСОБА_6.

Таким чином, на час розгляду справи співвласниками спірної квартири є ОСОБА_5 у розмірі 1/4 частки, ОСОБА_6 - 3/4 частки, що підтверджується відомостями з реєстру прав власності на нерухоме майно.

Згідно наданим документам відповідач ОСОБА_3 14 листопада 2015 року уклав шлюб з ОСОБА_9, від шлюбу вони мають неповнолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Згідно довідки Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради у спірній квартирі зареєстровані ОСОБА_5 - з 7 лютого 1990 року, ОСОБА_6 - з 7 лютого 1990 року, ОСОБА_3 - з 21 січня 1997 року, ОСОБА_4 - з 21 червня 2017 року.

Судом першої інстанції також встановлено, що відповідач ОСОБА_3 мешкає в спірній квартирі, його син ОСОБА_4 в зазначеній квартирі не мешкає.

Таким чином, встановлено, що відповідач ОСОБА_3, будучи власником 1/4 частки спірної квартири, на свій розсуд розпорядився своїм майном, подарувавши належну йому частку квартири матері ОСОБА_6, яка у свою чергу дарунок прийняла, про що свідчить п. 7 договору дарування, а також реєстрація права власності обдарованої на вказану частку квартиру в Реєстрі прав власності на нерухоме майно.

Відповідно до вимог ст. ст. 391, 396 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов'язані із позбавленням права володіння. Позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння. Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача.

Оскільки судом першої інстанції встановлено, що відповідач ОСОБА_3, не будучи власником вказаної квартири або її частки, мешкає та зареєстрований в квартирі, чим перешкоджає позивачеві як співвласнику квартири у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, колегія погоджується з його висновком про те, що ОСОБА_3, слід визнати таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а також виселити його з квартири відповідно до ст. 109 ч.1 ЖК України без надання іншого житлового приміщення.

Вирішуючи позовні вимоги про визнання неповнолітнього ОСОБА_4 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що такі вимоги також підлягають задоволенню, оскільки відповідно до ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в України» місце проживання неповнолітньої дитини є похідним від місця проживання одного з батьків, а ОСОБА_3 суд визнає таким, що втратив право користування спірною квартирою.

Колегія також погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що доводи відповідача та його представника про те, що відповідач не втратив право користування квартирою, оскільки ніколи не виїжджав з неї і не знімався з реєстрації, є безпідставними, оскільки право користування квартирою він втратив одночасно з втратою права власності на вказану частку квартири внаслідок укладення договору дарування. Доводи апеляційної скарги в цій частині також є необґрунтованими.

Також необґрунтованими є і доводи апеляційної скарги про те, що відповідач є членом сім'ї співвласників квартири ОСОБА_5 та ОСОБА_6 як їх син, тому не може бути позбавлений права користування квартирою , оскільки судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_3 не є членом сім'ї співвласників квартири ОСОБА_5 та ОСОБА_6, він перебуває в зареєстрованому шлюбі, має неповнолітню дитину, тобто сам має сім'ю.

Посилання у апеляційній скарзі на те, що відповідач уклав договір дарування не з власної волі, а за вимушених обставин є недоведеним, оскільки зазначений договір є діючим, недійсним його не визнано.

Не спростовує висновки суду першої інстанції і посилання у апеляційній скарзі на те, що відповідач після укладання договору дарування своєї частки тривалий час проживав у спірній квартирі, оскільки доказів того, що власники в цей період визначали його право проживання як члена сім'ї не надано.

Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 383 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 06 грудня 2017 року по цій справі залишити без змін.

Дата складання повної постанови 2 травня 2018 року.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий:

Судді: