Постанова № 73709263, 26.04.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 212/9083/15-ц 22-ц/774/44/К/18

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 квітня 2018 року м. Кривий Ріг

Справа № 212/9083/15-ц

Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

судді -доповідача: Бондар Я.М.,

суддів: Барильської А.П., Зубакової В.П.,

секретар - Кислиця І.В.,

сторони справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі - ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши в порядку спрощенного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 04 квітня 2017 року, ухваленого суддею Чайкіним І.Б. у м. Кривому Розі,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2015 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про встановлення порядку користування земельною ділянкою, на якій знаходяться житловий будинок та господарські споруди, який неодноразово уточнювала. В остаточні редакції уточненої позовної заяви від 03.03.2017 року зазначені позовні вимоги позивачем було пред'явлено до відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_8

В мотивування заявлених вимог послалася на те, що вона, на підставі нотаріально посвідченого договору довічного утримання від 23.04.2005 року, є власником 1/4 частини домоволодіння в будинку АДРЕСА_1, а відповідачам відповідно належать інші три квартири в будинку.

Також зазначила, що під домоволодінням № 4 знаходиться земельна ділянка розміром 0,2641 га, яка була виділена в постійне користування їй та відповідачам, однак вона не була поділена між співвласниками та не встановлено порядок користування нею.

Посилаючись на те, що вона вирішила приватизувати земельну ділянку, яка знаходиться під її 1/4 частиною житлового будинку для цільового використання та звернулася до відповідачів з метою визначення та погодження меж земельної ділянки, однак відповідачі відмовилися добровільно визначити межі земельної ділянки та спільно отримувати кадастровий план та схему розташування земельної ділянки, у зв'язку з чим просила суд: визначити порядок користування земельною ділянкою, на якій розташований житловий будинок АДРЕСА_1, виділивши в її користування 1/4 частину земельної ділянки площею 0,0615 га, на якій розташована її 1/4 частина домоволодіння, та в користування кожному з відповідачів по 1/4 частині земельної ділянки площею 0,0615 га, а також стягнути судовий збір та витрати на правову допомогу.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 09.06.2016 року до участі у розгляді справи в якості третіх осіб залучено - Криворізьку міську раду та Держгеокадастру в особі Управління Держгеокадастру у Криворізькому районі Дніпропетровської області.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 04 квітня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення заявлених нею позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Вважає, що суд не врахував положення ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, за змістом яких, якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка необхідна для їх обслуговування, дійшовши помилкового висновку про відсутність підстав для встановлення порядку користування земельною ділянкою під домоволодінням АДРЕСА_1 пропорційно до частки кожного із співвласників. Крім того, вважає що, судом не надано оцінки що земельна ділянка надавалась під будівництво та обслуговування будинку в 1933 році, а в 1942 році архів, де знаходилось рішення був знищений.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Указом Президента України №452/2017 від 29 грудня 2017 року «Про ліквідацію апеляційних та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» ліквідовано Апеляційний суд Дніпропетровської області та утворено Дніпровський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та Кривому Розі.

За частиною 6 статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Пунктом 8 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (в редакції, яка діє з 15.12.2017) передбачено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Таким чином, Апеляційний суд Дніпропетровської області продовжує здійснювати свої повноваження до початку роботи Дніпровського апеляційного суду в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та Кривому Розі.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, виходячи з наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що домоволодіння, яке розташоване по АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4, та ОСОБА_5 в розмірі 1/4 частини кожному з вказаних осіб (а.с. 45-47 т.1).

Позивач ОСОБА_1 є власником 1/4 частини домоволодіння в будинку АДРЕСА_1 на підставі договору довічного утримання від 23.04.2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Перекопською І.С. , реєстровий №1586 (а.с.10, 13, 14 т.1)

Зі змісту заявлених позовних вимог видно, що ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом щодо визначення порядку користування земельною ділянкою, на якій розташоване домоволодіння АДРЕСА_1 шляхом виділення їй в користування 1/4 частини земельної ділянки площею 0,67га, на якій розташована належна 1/4 частина домоволодіння.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для цього, оскільки доказів в підтвердження того, що земельна ділянка, на якій розташований будинок АДРЕСА_1, передавалася у власність або в постійне користування співвласникам даного багатоквартирного будинку, не надано.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до статті 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118 ЗК України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до частини першої статті 125 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно із частиною першою статті 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Матеріали справи не містять доказів документального підтвердження права користування земельною ділянкою, на якій розміщений будинок АДРЕСА_1.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Позивачем ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів надання у користування, або у володіння їй земельної ділянки, на якій розташоване домоволодіння.

Колегія суддів не може визнати обґрунтованими доводи апеляційної скарги позивача, що судом не враховано факту надання земельної ділянки під будівництво та обслуговування будинку в 1933 році та знищення у 1942 році архіву, де знаходилось відповідне рішення. Оскільки згідно положення п.2 ст.78 ЦПК України, обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Позивачем не було заявлено вимоги про встановлення факту належності документа через його знищення через пожежу.

В залежності від дати набуття права власності на нерухоме майно не завжди означало автоматичного переходу права користування земельною ділянкою до набувача нерухомого майна: ст. 116 ЗК України (в редакції станом на до 05.07.2008 р.) встановлює, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. В той же час, ст. 141 ЗК України України (в редакції станом на 05.07.2008 р.) не містила такої підстави для припинення права користування земельною ділянкою як набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, оскільки таку підставу було включено до ст. 141 ЗК України згідно із Законом № 1702-VI від 05.11.2009 (зазначені зміни набрали чинності з 01.01.2010 року).

Отже, якщо особа до 01.01.2010 року набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, до такої особи автоматично не перейшло право користування земельною ділянкою, оскільки право користування попереднього землекористувача не було припинено.

Так само, ст. 125 ЗК України (в редакції станом на 05.07.2008 р.) вказує, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації, а право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Як вбачається з вищенаведених законодавчих положень, до 01.01.2010 року з виникненням права власності на об'єкт нерухомості передбачався перехід права користування земельною ділянкою за умови:

1) земельна ділянка (частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами - ч. 1 ст. 79 ЗК України) має бути визначена. В той же час, якщо відбувається відчуження частини споруд, право користування всією земельною ділянкою не може перейти до набувача, оскільки земельна ділянка не сформована, її площа не визначена;

2) наявності рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень щодо набуття права користування земельною ділянкою;

3) одержання власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації, а право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації (ст. 125 ЗК України). З урахуванням законодавчих змін до вищезазначених статей станом на сьогодні, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Як видно з тексту Договору довічного утримання від 23 квітня 2005 року на підставі якого до позивача перейшло право власності на ? частку домоволодіння АДРЕСА_1 у п.3 зазначений обов'язок набувача ОСОБА_1 оформити земельну ділянку в особисту власність у встановленому законом порядку ( а.с.10).

Згідно з ч.1 ст.86 ЗК України земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).

Положеннями ч.1 ст.364 ЦК України передбачено, що співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. п. е) п.п.18, 21 Постанови «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» № 7 від 16 квітня 2004 року, вирішуючи спори про право власності на земельну ділянку суди мають виходити з того, що у випадках, передбачених статтями 86-89 ЗК, володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, яка перебуває в спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, у разі недосягнення згоди - за рішенням суду, а при перебуванні ділянки в спільній сумісній власності (у подружжя, членів фермерського господарства, якщо інше не передбачалось угодою між ними, співвласників жилого будинку) - за договором або законом. Учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки зі складу земельної ділянки (у тому числі й разом з іншими учасниками, які цього вимагають) або виплати рештою учасників грошової компенсації за цю частку при неможливості її виділення та отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру його частки.

Як видно при проведені судової земельно -технічної експертизи №17/16 від 12 травня 2016 року, висновок якої міститься в матеріалах справи, первинних документів про правові підстави користування (володіння) земельною ділянкою співвласниками домоволодіння АДРЕСА_1 експерту не надано. Тому підстави для розподілу земельної ділянки по визначеному експертом варіанту для користування нею кожним із співвласників є неможливим.

Виділ земельних ділянок у користування для обслуговування житлового будинку належить до компетенції органів місцевого самоврядування. Згідно відомостей управління містобудування, архітектури та земельних відносин виконкому Криворізької міської ради, як профільного структурного підрозділу міськвиконкому на який покладений обов'язок забезпечення виконання фікції міськради в сфері земельних правовідносин, відсутні відомості про передачу у власність, або користування для будівництва та обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1.

Суд не вправі приймати рішення стосовно питань, віднесених до виключної компетенції органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, зокрема надання земельних ділянок у власність та ( або) користування.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону.

Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін, відповідно положення ст.375 ЦК України.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України Апеляційний суд Дніпропетровської області,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 04 квітня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного її тексту.

Повний текст судового рішення складений 30 квітня 2018 року.

Головуючий:

Судді: