Постанова № 73708920, 25.04.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/1374/18 Справа № 202/5158/17 Головуючий у 1 й інстанції - Бєльченко Л. А. Доповідач - Петешенкова М.Ю.

Категорія 32

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2018 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого - Петешенкової М.Ю.

суддів - Деркач Н.М., Макарова М.О.

при секретарі - Лященко С.Г.

розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 02 листопада 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вищевказаним позовом, посилаючись на те, що він проходив військову службу у Збройних силах з 16 вересня 1980 року по 22 вересня 1995 року, в тому числі проходив військову службу в складі діючої Армії в період бойових дій, приймаючи участь у бойових діях, виконуючи інтернаціональний обов'язок в Демократичній республіці Афганістан в складі в/ч п.п. - 33608 з 11 серпня 1986 року по 03 вересня 1987 року.

У травні місяці 1987 року, в результаті вибуху міни отримав осколкові поранення в область голови та спини. При первинному огляду МСЕК йому була встановлена 3 група інвалідності від 16 березня 2016 року, причина котрої є поранення (контузія), захворювання пов'язане з участю у бойових діях та перебуванні на території іншої держави.

В подальшому отримані ним ушкодження здоров'я призвели до розвитку таких захворювань: стійких залишкових явищ перенесеної ЗЧМТ (контузії головного мозку 1987 року) у вигляді післятравматичної та дисциркуляторної енцефалопатії 2-3 ст., перебіг прогресуючий з вираженим церебростенічним синдромом, двобічною пірамідною симптоматикою, вегето-судинною дисфункцією, ТІА (10.08.2009 року), мнестичним зниженням, емоційно-вольовою нестійкістю, післятравматичний церебральний арахноїдит з вираженим лікворно-гіпертензивним синдромом, вираженим вестибуло-атактичним синдромом, центральною вестибулярною дисфункцією 2 ст., стійко-вираженим цефалгічним синдромом, ангіопатія сітківки обох очей, розповсюджений остеохондроз хребта. Окрім того, йому було встановлено обмеження щодо характеру та умов праці, а саме протипоказана робота, пов'язана зі значними фізичними та нервово-психічними навантаженнями. Рекомендовано лікування у невропатолога, терапевта, психіатра, стаціонарне лікування у 16 відділенні ОКПБ, санаторно-курортне лікування.

В зв'язку з інвалідністю він відчуває глибокі моральні переживання та страждання, що зумовлені ушкодженням його здоров'я. Його звичні життєві зв'язки порушені, адже, відтепер він вимушений багато часу витрачати на амбулаторне та стаціонарне лікування. Негативні наслідки травми (контузії) та пов'язаних з ним захворювань він буде відчувати усе своє подальше життя. Постійно відчуває душевний дискомфорт, оскільки не може у звичному для нього режимі спілкуватися з родиною та друзями, він вимушений займатися реабілітацією, тоді як бажав би приділяти свій час близьким людям, як наслідок, рівень взаєморозуміння між членами його сім'ї значно знизився, а також він не може продовжувати трудову діяльність на раніше встановленому рівні.

На підставі викладеного, просив стягнути з Міністерства оборони України на його користь 100 000 грн. у якості відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, що пов'язано з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.

Рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 02 листопада 2017 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_2 на відшкодування моральної шкоди 25 000 грн. Вирішено питання про судові витрати.

Рішення суду мотивовано тим, що оскільки позивач отримав ушкодження здоров'я при виконанні своїх військових обов'язків на території, де велися бойові дії на Міністерство оборони України, як на уповноважений орган державного управління покладається обов'язок відшкодувати позивачу завдану моральну шкоду.

В апеляційній скарзі, поданій 14 листопада 207 рокуМіністерство оборони України посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачем не доведено факт дії, або бездіяльності Міністерства оборони України щодо завданої йому моральної шкоди.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову, з наступних підстав.

Відповідно до п. 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України при прийнятті рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджується, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам закону.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Судом встановлено, що позивач є військовослужбовцем та має військове звання - старшого прапорщика у відставці. Позивач проходив військову службу в Збройних силах з 16 вересня 1980 року по 22 вересня 1995 року, в тому числі проходив військову службу в складі діючої Армії в період бойових дій, приймаючи участь у бойових діях, виконуючи інтернаціональний обов'язок в Демократичній республіці Афганістан в складі в/ч п.п. - 33608 з 11 серпня 1986 року по 03 вересня 1987 року.

У період з 11 серпня 1986 року по 03 вересня 1987 року, під час проходження служби в Демократичній республіці Афганістан, в результаті вибуху міни отримав осколкові поранення в область голови та спини, що підтверджується актом судово-медичного дослідження (обстеження) № 69і від 21 вересня 2015 року.

Відповідно до довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААА № 430277 ОСОБА_2 протипоказана робота, пов'язана зі значними фізичними та нервово-психічними навантаженнями.

Судом встановлено, що позивач є інвалідом війни та має 3 групу інвалідності.

Відповідно до частин першої та другої статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

За змістом частини першої статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Статтею 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з пунктами 2, 3 рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотню дію у часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта у часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час якого вони настали або мали місце. Проте надання зворотної сили у часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це у законі або іншому нормативно-правовому акті.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

При вирішенні позову про відшкодування моральної шкоди, необхідно з'ясовувати, коли виникли правовідносини сторін, коли заподіяна моральна шкода.

Отже, наявність шкоди ще не породжує обов'язку її компенсації, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб'єкта такої відповідальності.

Військова служба пов'язана із захистом Вітчизни, тому військовослужбовцям визначені законами пільги та гарантії, у тому числі компенсації за моральні страждання вже враховані чинним законодавством.

Згідно з положеннями Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці, військовозобов'язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, мають право на безоплатну кваліфіковану медичну допомогу у військово-медичних закладах охорони здоров'я. Військовослужбовці щорічно проходять медичний огляд, щодо них проводяться лікувально-профілактичні заходи. Порядок забезпечення путівками для санітарно-курортного лікування встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Військовослужбовці, звільнені з військової служби внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, члени сімей військовослужбовців приймаються на обстеження і лікування до військово-медичних закладів охорони здоров'я в порядку, встановленому Міністерством оборони України, іншими утвореннями відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами тощо.

Згідно з ст.4 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Постановою Верховної ради України від 24 серпня 1991 року «Про військові формування в Україні», всі військові формування, дислоковані на території України, підпорядковано Верховній Раді України; утворено Міністерство Оборони України; Урядом розпочато створення Збройних Сил України.

Відповідно до ст.17 Конституції України, забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначається законом.

Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їх сім'ї.

Згідно з ст.2 Закону України «Про Збройні Сили України», правовою основою діяльності Збройних Сил України є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», статути Збройних Сил України, інші закони України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України, міжнародні договори України, що регулюють відносини в оборонній сфері.

Згідно з ст.ст.3,7 вказаного Закону, Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України, керівництво ЗСУ в межах, передбачених Конституцією України, здійснює Президент України як Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України. Начальник Генерального штабу - Головнокомандувач Збройних Сил України здійснює безпосереднє військове керівництво Збройними Силами України.

Таким чином, за виконання конституційного обов'язку відповідає Держава в особі Президента України як Головнокомандувача та Збройні Сили України, де військовослужбовці проходять військову службу. Це підтверджується також змістом Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Відповідно до ст.16 Закону України «Про Збройні Сили України», Держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців, резервістів, які виконують обов'язки служби у військовому резерві, та військовозобов'язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також членів сімей військовослужбовців, резервістів та військовозобов'язаних, які загинули (померли), пропали безвісти, стали інвалідами під час виконання службових обов'язків або постраждали у полоні в ході бойових дій (війни), в умовах надзвичайного стану чи під час виконання службових обов'язків за межами України в порядку військового співробітництва або у складі національного контингенту чи національного персоналу у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки.

Відповідно до наведених законодавчих актів України, держава в особі Міністерства оборони України забезпечує соціальний захист своїх громадян.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної і матеріальної шкоди проводиться у встановленому законодавством порядку.

Разом з тим, Законом України «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 року не передбачено відповідальності України за шкоду, спричинену громадянам протиправними діями держави в особі Радянської армії, а визначена відповідальність за соціальний захист колишніх військовослужбовців.

Крім того, згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1994 року №63 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», не передбачена відповідальність Міністерства оборони України за події, які відбувались на території Афганістану в радянські часи, а встановлена відповідальність за соціальний захист ветеранів війни та учасників бойових дій, що не тотожним з обов'язком по відшкодуванню моральної шкоди .

Таким чином, оскільки позивач проходив військову службу та приймав участь у бойових діях у період існування Української Радянської Соціалістичної Республіки, коли Збройні Сили України та інші військові формування створені не були, то порядок відшкодування моральної шкоди, який визначений ст.1167 ЦК України, передбачений для деліктної відповідальності, на спірні правовідносини не поширюється, тому підстави для стягнення з відповідача моральної шкоди відсутні, а у задоволенні позову слід відмовити.

За таких обставин, переглядаючи справу в апеляційному порядку, колегія суддів дійшла до висновку, що позовні вимоги не знайшли свого підтвердження за розглядом справи, тому не обґрунтовані та задоволенню не підлягають, що є підставою для його скасування та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 376 ЦПК України, ч.ч.3-6 ст.147 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України - задовольнити.

Рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 02 листопада 2017 року - скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Судді: М.Ю. Петешенкова

Н.М. Деркач

М.О. Макаров