Рішення № 73707815, 23.04.2018, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/18394/17 Провадження № 2/201/45/2018

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2018 року суддя Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська – Трещов В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в залі суду Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного вищого навчального закладу «Національний гірничий університет» про стягнення ненарахованої та недоплаченої суми стипендії з урахуванням інфляційних втрат та 3% річних,

ВСТАНОВИВ :

22.12.2017р. ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із позовом до Державного вищого навчального закладу «Національний гірничий університет» про стягнення ненарахованої та недоплаченої суми стипендії з урахуванням інфляційних втрат та 3% річних (а.с. 4 – 6).

Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська Трещов В.В. від 28.12.2017р. позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху та надано строк для усунення виявлених недоліків (а.с. 33).

Позивачем виявлені недоліки були усунуті вчасно та в повному обсязі, у зв’язку з чим ухвалою від 14.03.2018р. позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження, розгляд справи призначено в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін (а.с. № 69).

В обґрунтування позовних вимог позивач в позовній заяві посилався на те, що він з 2012 року був студентом денної форми навчання на факультеті будівництва Національного гірничого університету. На навчання позивач був зарахований на пільгових умовах як дитина шахтаря, який має стаж підземної роботи більше 15 років та відповідно до положень ст. 5 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» мав право на отримання стипендії у розмірі прожиткового мінімуму, проте відповідач у супереч вимогам законодавства за період з вересня 2012р. по грудень 2016р. не виплачував позивачу стипендію, не зважаючи на те, що стипендія, на яку мав право позивач є соціальною, виплата якої гарантована державою і не залежала від успішності навчання студента, чим було порушено його право на належний соціальний захист та спричинило виникнення заборгованості. Позивач просив стягнути з відповідача на його користь, заборгованість по виплаті ненарахованої та недоплаченої стипендії за період з вересня 2012р. по грудень 2016р. включно в розмірі 17092,60 грн., суму інфляційних втрат у розмірі 12353,40 грн., 3% річних в розмірі 1501,45 грн., а загалом 30 947,45 грн. Крім того, в обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що про порушене право йому стало відомо з довідок про доходи від 13.05.2017р. і саме з цього дня повинен рахуватися строк позовної давності.

20.04.2018р. до суду надійшов письмовий відзив представника відповідача, в якому останній просить відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення ненарахованої та недоплаченої суми стипендії з урахуванням інфляційних втрат та 3% річних з урахуванням строку позовної давності. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначає наступне. ДВНЗ «НГУ» частково заперечує проти заявлених позовних вимог. Так, ДВНЗ «НГУ» є вищим навчальним закладом IV рівня акредитації та є вузом державної форми власності, який фінансується з Державного бюджету України. Відповідач вважає, що позивач пропустив строк позовної давності з причин, які є неповажними. По-перше, всі студенти отримують щомісяця стипендію на банківську картку, що обслуговується ПАТ КБ «ПриватБанк», інформація про надходження коштів повідомляється користувач цих карток через смс-повідомлення, в якому вказується розмір коштів, що надходять. Тобто, ОСОБА_1 з першого місяця навчання, а саме: з вересня 2012 року, володів інформацією про розмір своєї стипендії, яка є значно нижчою від прожиткового мінімуму для працездатних осіб. По-друге, позивач в позовній заяві зазначив той факт, що він отримав усні роз’яснення працівників Університету, що при призначенні стипендії ВНЗ керуються діючим Порядком призначення і виплати стипендії, затвердженим постановою КМУ «Питання стипендіального забезпечення» від 12.06.2004р. № 882, яким не передбачена соціальна стипендія у розмірі прожиткового мінімуму для дітей, чиї батьки мають підземний стаж понад 15 років, тому Університет не буде виплачувати йому стипендію в розмірі прожиткового мінімуму. Однак не зазначив, коли саме він отримав усне роз’яснення. Відповідач звертає увагу суду на те, що вищевказаним Порядком вищі навчальні заклади керувалися до 01.01.2017р., оскільки 28.12.2016р. постановою КМУ № 1045 було затверджено новий порядок призначення соціальних стипендій, а саме Порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті для виплати соціальних стипендій студентам (курсантам) вищих навчальних закладів. Таким чином, на думку відповідача, ОСОБА_1 про своє порушене право дізнався значно раніше, ніж 13.05.2017р. По-третє, на момент вступу до Державного ВНЗ «НГУ» ОСОБА_1 набув повноліття (18 років виповнилося 23.06.2012р.), а отже міг самостійно знати і захищати свої права. Однак, без поважних причин цим правом він не скористався в межах строку позовної давності. Таким чином, ОСОБА_1 не має права вимагати стягнення недоплаченої стипендії з урахуванням інфляційних втрат за період з вересня 2012р. по грудень 2014р. (включно). Також, на думку відповідача, позивачу необхідно відмовити в нарахуванні інфляційних втрат, починаючи з моменту закінчення ВУЗу, оскільки відносини з ним припинились після закінчення навчання, а саме 30.06.2017р. Згідно розрахунку Університету різниця між фактично виплаченою стипендією та прожитковим мінімумом з урахуванням індексу інфляційних втрат та 3 % річних за період з 28.12.2014р. по 30.06.2017р. складає 9601,49 грн.

Враховуючи категорію спору (справа незначної складності, ціна позову в якій не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб), надані сторонами письмові пояснення щодо предмету позову, справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін для розгляду малозначних справ відповідно до положень ст. 274 ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно із ст. 76, 77, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до положень статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» (в редакції 22.07.2009р., яка діяла на момент вступу позивача до ВНЗ) діти, батьки яких мають стаж підземної роботи не менш як 15 років, діти шахтарів, які загинули внаслідок нещасного випадку на виробництві, шахтарів-інвалідів I та II групи зараховуються поза конкурсом за особистим вибором спеціальності до державних і комунальних вищих та професійно-технічних навчальних закладів України для навчання за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів з наданням місць у гуртожитках на час навчання та гарантованою виплатою за рахунок коштів державного бюджету стипендії в розмірі прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 54 Закону України «Про вищу освіту» від 17.01.2002р. № 2984-III, який діяв на момент вступу позивача до ВНЗ, студенти вищих навчальних закладів мають право на отримання стипендій, призначених юридичними та фізичними особами, які направили їх на навчання, а також інших стипендій відповідно до законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 62 Закону України «Про вищу освіту» від 01.07.2014р., що був прийнятий у період навчання позивача, особи, які навчаються у вищих навчальних закладах за денною формою навчання за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, мають право на отримання стипендій у встановленому законодавством порядку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 2012 року по 2016 рік включно був студентом денної форми навчання на факультеті будівництва Державного вищого навчального закладу «Національний гірничий університет» (а.с. 44 – 46).

Відповідно до довідки, виданої 27.06.2012р. ВСП ТОВ «ДТЕК Добропіллявугілля» «Шахта Добропільська», стаж роботи батька позивача, ОСОБА_2, на підземних роботах з повним робочим днем у шахті, згідно ст. 1 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» № 345 на 27.06.2012р. складає 27 років (а.с. 42, 43).

При винесенні рішення суд враховує, що обставини зарахування позивача на пільгових умовах до ВНЗ, період його навчання та право на отримання соціальної стипендії за рахунок державного бюджету, не заперечувалися представником відповідача в наданому письмовому відзиві, а отже, суд вважає їх такими, що визнані стороною відповідача та не підлягають доказуванню в силу положень ч. 1 ст. 82 ЦПК України.

Таким чином, враховуючи положення ч. 2 ст. 54 Закону України «Про вищу освіту» від 17.01.2002р. № 2984-III, який діяв на момент вступу позивача до ВНЗ, та ч. 2 ст. 62 Закону України «Про вищу освіту» від 01.07.2014р. №1556-VII, який набув чинності у період його навчання, положення ч. 1 ст. 5 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» (в редакції, яка діяла на момент вступу та у період навчання) студент ОСОБА_1 з дня вступу до вищого навчального закладу мав право на отримання стипендії саме у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Вирішуючи позовні вимоги в частині визначення періоду, за який має бути стягнута з відповідача на користь позивача недоплачена стипендія, суд дійшов наступного висновку.

Представником відповідача заявлялась вимога про застосування строків позовної давності до спірних правовідносин, оскільки останній вважає, що позивач був обізнаний про порушення свого права з самого початку навчання, тобто з 2012 року, оскільки з початку навчання отримував щомісячно стипендію та був обізнаний про її розмір.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст. 257 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

З аналізу ст. 268 ЦК України вбачається, що заявлені позивачем позовні вимоги не підпадають під захищену законом категорію вимог, на які позовна давність не поширюється.

У поданому до суду позові ОСОБА_1 зазначає, що про недовиплату стипендії він дізнався після закінчення навчання та звернення до закладу із запитом щодо надання довідки про виплачені йому стипендії з вересня 2012 року по грудень 2016 року. На вказаний запит відповідачем надано довідки про доходи з сумами розміру стипендій за вказаний період, з яких вбачається, що стипендія Університетом сплачувалась не в повному обсязі. Вказане свідчить про те, що лише 13.05.2017р. позивач дізнався про порушення його права, а тому перебіг позовної давності повинен починатися із зазначеної дати і, таким чином, строк позовної давності вважається не пропущеним.

Розміри прожиткового мінімуму відповідно до Закону України “Про Державний бюджет” змінювалися наступним чином: вересень 2012р. – 1102 грн., з жовтня 2012р. по листопад 2012р. – 1118 грн., грудень 2012р. – 1134 грн., з січня 2013р. по листопад 2013р., з грудня 2013р. по серпень 2015р. включно - 1218 грн.; з вересня 2015р. по квітень 2016р. – 1378 грн., з травня 2016р. по листопад 2016р. – 1450 грн., грудень 2016р. – 1550 грн.

Згідно довідок про доходи, наданих 13.05.2017р. відповідачем, за період з вересня 2012р. по червень 2016р. ОСОБА_1 нарахована та виплачена стипендія в сумі 44240,40 грн. (а.с 44 - 45). За період навчання з вересня по грудень 2016р. позивачу нарахована та виплачена стипендія в сумі 3894,00 грн. (а.с. 46).

Сума недоплаченої стипендії відповідно до розрахунку позивача, з яким суд погоджується, за період з вересня 2012р. по грудень 2016р. складає 17092,60 грн. (а.с. 47).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» стипендії відносяться до об'єктів, що підлягають індексації.

Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-ІІІ від 19.10.2000р.

Відповідно до статей 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Із наведеного вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі стипендії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - університетом) добровільно чи на виконання судового рішення.

Компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу, за відповідний місяць (після утримання податку й обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін у відсотках для визначення компенсації. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом та є загальновідомими.

Відповідач несе відповідальність за втрату доходу, шкода завдана позивачу його неправомірними діями, тому заявлені вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Сума інфляційних втрат відповідно до розрахунку позивача, з яким суд погоджується, за вказаний період складає 12353,40 грн. та сума 3% річних складає 1501,45 грн. (а.с. № 48 - 61).

Таким чином, загальна сума ненарахованої та невиплаченої стипендії, разом з інфляційними втратами та 3% річних складає 30947,45 грн.

Підводячи підсумок викладеному, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 до ДВНЗ «НГУ» про стягнення ненарахованої та недоплаченої суми стипендії з урахуванням інфляційних втрат та 3% річних.

Оговорюючи питання розподілу судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України, з урахуванням результату розгляду справи, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 640 грн. (а.с. 41).

На підставі викладеного, керуючись ч. 2 ст. 54 Закону України «Про вищу освіту» від 17.01.2002р. № 2984-III, ч. 2 ст. 62 Закону України «Про вищу освіту» від 01.07.2014р. № 1556-VII, ст. 5 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» від 02.09.2008р. № 345-VI, ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76-81, ч. 4 ст. 82, ст. ст. 89, 141, 259, 274-279 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного вищого навчального закладу «Національний гірничий університет» про стягнення ненарахованої та недоплаченої суми стипендії з урахуванням інфляційних втрат та 3% річних – задовольнити.

Стягнути з Державного вищого навчального закладу «Національний гірничий університет» на користь ОСОБА_1 суму заборгованості по соціальній стипендії з урахуванням інфляційних втрат та 3% річних за періоди з вересня 2012 року по червень 2016 року включно та з вересня 2016 року по грудень 2016 року включно в розмірі 30 947,45 грн. (тридцять тисяч дев’ятсот сорок сім гривень 45 копійок), з яких недоплачена стипендія – 17 092,60 грн., інфляційні втрати – 12 353,40 грн., 3 % річних – 1501,45 грн.

Стягнути з Державного вищого навчального закладу «Національний гірничий університет» на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 640 грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів безпосередньо в апеляційний суд Дніпропетровської області.

Суддя: В.В. Трещов