Ухвала суду № 73706573, 26.04.2018, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 163/353/17 Провадження №11-кп/773/191/18 Головуючий у 1 інстанції:Ушаков М. М. Категорія:ч. 2 ст. 121 КК України Доповідач: Борсук П. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 квітня 2018 року м. Луцьк

Апеляційний суд Волинської області у складі:

головуючого судді – Борсука П.П.,

суддів – Лівандовської-Кочури Т.В., Гапончука В.В.,

з участю секретаря – Павловій Н.А.,

прокурора – Грицюка Р.П.,

обвинуваченого – ОСОБА_1,

захисника – ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні та захисника ОСОБА_2 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 на вирок Нововолинського міського суду Волинської області від 05 грудня 2017 року,

В С Т А Н О В И В:

Даним вироком ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрованого у ІНФОРМАЦІЯ_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, одружений, не працює, раніше не судимий,

засуджено за:

ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді 8 (восьми) років позбавлення волі.

Строк відбуття покарання обвинуваченому визначено обчислювати з моменту його затримання, а саме з 11 грудня 2016 року.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України ОСОБА_1 зараховано у строк відбування покарання строк перебування його під вартою з 11 грудня 2016 року до 20 червня 2017 року включно, із розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі, а з 21 червня 2017 року до дня вступу вироку в законну силу включно із розрахунку один день попереднього ув’язнення відповідає одному дню позбавлення волі.

Запобіжний захід до вступу вироку в законну силу залишено попередній – тримання під вартою.

В порядку ст. 100 КПК України вироком вирішено долю речових доказів.

ОСОБА_1 визнаний винним і засуджений за те, що 11 грудня 2016 року близько 08 год 00 хв він, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, за місцем свого проживання у ІНФОРМАЦІЯ_5, будучи обтяженим доглядом за хворою матір’ю ОСОБА_3, умисно заподіяв останній тяжкі тілесні ушкодження у виді механічної асфіксії від здавлення органів шиї тупим предметом, масивний синець на передній поверхні шиї з переходом на праву і ліву бокові поверхні шиї, її верхню, середню та нижню третину, на фоні якого наявні садна, розташовані на правій передньо-боковій поверхні шиї в нижній третині, а також синці, розташовані на лівій передньо-боковій поверхні шиї, верхній, середній та нижній її третини, та синець, розташований на правій боковій поверхні шиї у верхній третині під кутом нижній щелепи справа, крововиливів у м'які тканини шиї на всій її передній поверхні з переходом на праву та ліву бічні поверхні, перелом під'язикової кістки (злам великого ріжка справа та злам великого ріжка зліва в місті його з'єднання з тілом), крововиливи у м'які тканини під'язикової кістки, які є небезпечними для життя в момент їх заподіяння, внаслідок чого настала смерть потерпілої ОСОБА_3

Не погоджуючись із рішенням суду, захисник оскаржує його з мотивів незаконності та необґрунтованості. Вказує на те, що ні на стадії досудового розслідування, ні у судовому засіданні ОСОБА_1 вину у вчиненому не визнавав. Посилається на те, що місцевим судом не взято до уваги показання рідних братів та свідка ОСОБА_4 Зазначає, що прокурором було змінено обвинувальний акт щодо ОСОБА_1, однак нових фактичних обставин кримінального провадження у ньому не вказано. Стверджує, що докази, надані стороною обвинувачення, здобуті із порушенням кримінального процесуального законодавства, а тому є недопустимими, зокрема огляд та додатковий огляд місця події від 11.12.2016 року, слідчий експеримент від 23.01.2017 року, висновок експерта № 17-МК від 31.01.2017 року. Просить вирок суду першої інстанції скасувати та закрити провадження за невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи.

У поданій апеляції прокурор оскаржує рішення суду у зв’язку із невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. Зазначає, що місцевим судом не в повній мірі враховано та надано неповну оцінку усім наявним доказам, зокрема висновку експертизи від 25 січня 2017 року № 101, висновку експертизи № 17-МК судової медико-криміналістичної експертизи речових доказів, яка проводилася з 27 до 31 січня 2017 року, з яких вбачається, що у ОСОБА_1 було свідоме бажання заподіяти смерть потерпілій. З огляду на наведене просить вирок суду скасувати та ухвалити новий, яким визнати обвинуваченого винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, і призначити покарання у виді 14 (чотирнадцяти) років позбавлення волі.

Заслухавши доповідача, який виклав суть вироку та доводи апеляційних скарг, обвинуваченого та його захисника, які підтримали апеляцію останнього у повному обсязі та заперечили апеляційну скаргу прокурора, міркування прокурора, який підтримав подану ним апеляцію та заперечив апеляційну скаргу захисника, перевіривши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають з таких підстав.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обгрунтованим і вмотивованим.

Винуватість обвинуваченого ОСОБА_1 у заподіянні матері умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке є небезпечним для життя в момент його заподіяння, що спричинило смерть потерпілої, доведена рядом перевірених і досліджених в судовому засіданні доказів, їм дана правильна правова оцінка.

Хоча обвинувачений ОСОБА_1 і заперечував свою причетність до умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке є небезпечним для життя в момент його заподіяння, що спричинило смерть потерпілої його матері, однак вона доводитися матеріалами кримінального провадження, і місцевий суд спростував його твердження.

Матеріалами кримінального провадження встановлено, і цього не заперечує обвинувачений, в місці проживання потерпілої встановлено її труп з наявними значними тілесними ушкодженнями. Потерпіла була виявлена обвинуваченим. Сам же обвинувачений в судовому засіданні вказує, що він доглядав за матір’ю. Будь-яких сторонніх осіб в день смерті його матері в будинку не було. Його доводи про отримання матірю тілесних ушкоджень при падінні з ліжка, на думку апеляційного суду, є нічим іншим як способом уникнення відповідальності.

Його брат ОСОБА_5 знаходився за межами населеного пункту проживання потерпілої. Цих обставин також ніхто не оспорює.

Висновком експерта №101 чітко констатовано, що смерть потерпілої наступила внаслідок механічної асфікції від здавлення шиї, масивні синці в області шиї та перелом під’язикової кістки, від дії тупих предметів, не виключена можливість утворення від дії пальців та нігтів рук людини, що могло мати місце внаслідок здавлення шиї руками, ці ушкодження відносяться до тяжких і між ними та наступом смерті існує прямий причинний зв'язок. Ці ж обставини підтвердив висновок експерта №17- МК, який також крім цього вказав, що тілесні ушкодження виявлені на тілі потерпілої не відповідають по механізму утворення показам, які давав під час слідчого експерименту ОСОБА_1

Допитана експерт ОСОБА_6 підтвердила свої висновки та вказала про однозначне здавлення шиї пальцями рук що призвело до смерті потерпілої. Експерт ОСОБА_7 також підтвердив висновок та вказав, що виявлені тілесні ушкодження та смерть не могли утворитися та настати від її падіння та удару об швейну машинку.

Порушень вимог кримінального процесуального законодавства при затвердженні зміненого обвинувачення суд не вбачає. Заступник керівника Ковельської місцевої прокуратури ОСОБА_8 входив до групи прокурорів у даному кримінальному провадженні. Участі в судовому розгляді не брав. Те, що він затверджував новий обвинувальний акт під час судового розгляду, на думку апеляційного розгляду не є істотним порушенням вимог кримінально-процесуального законодавства та не тягне за собою скасування судового рішення.

Відомості про вчинений злочин внесений до ЄРДР 11 грудня 2016 року. Відразу ж після цього органом досудового розслідування для обвинуваченого був залучений захисник. Весь час досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався в умисному вбивстві. Підстав для визнання доказів недопустимими за даним обвинуваченням, місцевий суд не вбачав. З таким висновком погоджується і апеляційний суд.

Стверджувати про порушення вимог законодавства при проведення огляду місця події 11 грудня 2016 року після вчинення злочину в апеляційного суду немає підстав. Огляд місця події проводився з дозволу ОСОБА_3 сина покійної та брата обвинуваченого в присутності понятих, судово-медичного експерта, які підтвердили перебіг подій під час даної процесуальної дії своїми підписами. Докази, які отримані під час цієї процесуальної дії оцінені судом та покладені в основу судового рішення.. Не вбачає апеляційний суд підстав для визнання недопустимим доказом проведення додаткового огляду місця події. Висновок місцевого суду з цього приводу належним чином мотивований. Показання понятих, які брали участь у проведенні первинного та додаткового огляду місця події, спростовані судом і з таким висновком погоджується апеляційний суд.

Щодо вчиненням обвинуваченим злочину в стані сп’яніння в апеляційного суду не викликає будь яких сумнівів. Дана обставина повністю підтверджується матеріалами кримінального провадження. Місцевий суд правильно послався на висновок спеціаліста та спростував показання свідків з цього приводу.

Матеріали кримінального провадження (а.к.п. 63-64) містять постанову про визнання речовими доказами, які були вилучені під час огляду місця події та трупа 11 грудня 2016 року, вона досліджувалася в судовому засіданні. Ні при ознайомленні з матеріалами кримінального провадження під час відкриття, ні в під час судового розгляду сторона захисту будь-яких клопотань про огляд речових доказів не заявляла.

Слідчий експеримент проведений з дотриманням вимог Закону за рішенням слідчого судді. Дані обставини підтверджуються протоколом про проведення слідчого експерименту, відеозаписом проведення даної слідчої дії. Зауваження сторони захисту при проведенні слідчого експерименту були враховані. Будь-яких порушень, в тому числі і щодо носія на який здійснювався відеозапис при проведенні даної слідчої дії, апеляційний суд, не вбачає.

Свідки на яких вказує в своїй апеляції захисник, а саме брата ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, про те, що ОСОБА_1 не міг вчинити вбивство, апеляційний суд вважає, оскільки вони не були очевидцями події вчинення злочину останнім, а тому це їх суб’єктивна думка щодо дій та поведінки обвинуваченого.

Підстав для визнання доказів, які покладені в основу судового рішення визнавати недопустимими в місцевого суду не було. Місцевий суд обґрунтовано, з наведенням достатніх мотивів у судовому рішенні, з посиланням на норми закону підставно відмовив в заявлених клопотаннях сторони захисту про визнання доказів недопустимими. З таким висновком погоджується апеляційний суд.

Доводи сторони захисту були предметом розгляду в місцевому суді і свого підтвердження не знайшли.

Вбивство може бути вчинене лише за наявності прямого умислу на позбавлення життя потерпілого, тобто коли особа усвідомлює суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно-небезпечні наслідки і, головне, бажає їх настання.

Якщо такий умисел не встановлено або особа діяла з неконкретизованим умислом, то такі дії належить кваліфікувати за наслідками, які фактично настали.

Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до її настання характеризується необережністю.

Місцевий суд дійшов правильного висновку, що ні під час досудового, ні судового слідства не здобуто доказів про спрямованість умислу обвинуваченого на вбивство своєї матері – ОСОБА_3

Характер взаємовідносин між потерпілою та обвинуваченим, намагання надати допомогу, оскільки було повідомлено місцевого лікаря та сусідів, догляд за потерпілою, відсутність конфліктів та будь-яких погроз перед цим випадком, свідчить про відсутність умислу на позбавлення життя своєї матері ОСОБА_3 з мотивів небажання здійснювати догляд за останньою.

Таким чином, апеляційний суд погоджується із кваліфікацією дій обвинуваченого за ч. 2 ст. 121 КК України як умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке є небезпечними для життя в момент його заподіяння, що спричинило смерть потерпілої, є правильною. Такий висновок ґрунтується на зібраних у встановленому законом порядку та перевірених судом доказах.

Посилання прокурора про перекваліфікацію дій останнього з ч. 2 ст. 121 КК України на ч. 1 ст. 115 КК України апеляційний суд вважає безпідставними, а доводи сторони захисту про закриття провадження за невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи – розцінює як стратегію захисту, спростовану судом першої інстанції, яка є нічим іншим, як способом уникнення кримінальної відповідальності обвинуваченим.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України суд, призначаючи покарання, враховує ступінь тяжкості вчинених злочинів, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Апеляційний суд вважає, призначене ОСОБА_1 покарання у виді реального позбавлення волі є необхідним і достатнім для виправлення та попередження вчинення нових злочинів, як ним, так і іншими особами.

Зазначені в апеляційних скаргах доводи не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду провадження.

Порушень кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли б перешкодити суду повно і всебічно розглянути кримінальне провадження та ухвалити законне і обґрунтоване рішення, апеляційним судом не встановлено.

Законних підстав для скасування вироку та задоволення апеляційних скарг з наведених у них мотивів, апеляційний суд не вбачає.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 405, 407, 419 КПК України, апеляційний суд Волинської області

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні та захисника ОСОБА_2 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок Нововолинського міського суду Волинської області від 05 грудня 2017 року щодо ОСОБА_1 – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а обвинуваченим в той же строк з моменту отримання її копії, шляхом подачі касаційних скарг.

Головуючий

Судді