Постанова № 73704859, 17.04.2018, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

17 квітня 2018 рокусправа № 804/7262/17

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий суддя: Шлай А.В.

судді: Кругового О.О. Прокопчук Т.С.

за участю секретаря судового засідання: Горшков В.В.

розглянувши у відкритому судовому засідання апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2017 року (суддя Кучма К.С.) в адміністративній справі № 804/7262/17 за позовом ОСОБА_1 до Нікопольського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку, відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив поновити на роботі (службі) на посаді інспектора сектору реагування патрульної служби №3 Нікопольського відділу поліції ГУНП у Дніпропетровській області з 01.09.2017 року, і стягнути з належного відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 31720,00 грн. за період затримки видачі трудової книжки в сумі 31720 грн., відшкодування моральної шкоди у розмірі 5000грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2017 року у задоволені позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення положення пункту 3 частини 1 статті 198 Кодексу адміністративного судочинства України, просить скасувати оскаржену постанову та прийняти нове рішення, задовольнивши позов. Скаржник зазначає, що судом першої інстанції неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи. Звільнення позивача відбулось за відсутності доказів перебування його у стані алкогольного сп’яніння, а також без врахування результатів служби, наявності заохочень.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідачі просили залишити оскаржену постанову суду першої інстанції без змін, як законну та обґрунтовану.

У судовому засіданні представники сторін підтримали доводи апеляційної скарги та письмового відзиву на апеляційну скаргу.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ з 17.11.2003 року до 06.11.2015 року. З 07.11.2015 року наказом № 1 о/с ГУНП позивач прийнятий на службу до поліції на підставі п.п.9,12 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про Національну поліцію”. Наказом ГУНП від 09.12.2016 року № 352 о/с позивач призначений на посаду інспектора сектору реагування патрульної поліції № 3 Нікопольського відділу поліції ГУНП в Дніпропетровській області. Наказом ГУНП від 31.08.2017 року № 276 о/с старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 звільнено зі служби за пунктом 6 частини 1 статті 77 (у зв’язку із реалізацією

дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби) Закону України “Про Національну поліцію”.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що при накладенні на позивача дисциплінарного стягнення, відповідачі діяли у межах повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством.

Здійснюючи перевірку оскарженого рішення суду першої інстанції, колегія суддів керується приписами статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких рішення суду повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як правильно встановив суд першої інстанції, спір між сторонами виник у зв’язку із звільненням відповідача зі служби в поліції, яка відповідно до частини 1 статті 59 Закону України «Про Національну поліцію» (ЗУ № 580-УІІІ) є державною службою особливого характеру і у розумінні пункту 17 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, належить до публічної служби. Такий спір, по суті, є різновидом трудового спору із субсидіарним застосуванням загальних норм трудового законодавства. Тому визначальним при розгляді таких спорів є статус відповідача, як роботодавця, а не як суб’єкта владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 48 Закону № 580-УІІІ призначення та звільнення з посад поліцейських здійснюється наказами посадових осіб, зазначених у статті 47 цього Закону.

В матеріалах справи наявний витяг з наказу Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області № 276 о/с від 31.08.2017 року «По особовому складу», яким позивача звільнено зі служби за пунктом 6 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» у зв’язку із реалізацією дисциплінарного стягнення (а.с.78). Цей наказ був виданий на реалізацію наказу Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області № 2208 від 26.05.2017 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих поліцейських Нікопольського ВП ГУНП» (а.с.102-104).

Позивач звернувся до суду з вимогою поновити його на роботі (службі), проте згідно частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір, у разі звільнення без законної підстави.

Зважаючи на те, що накази про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та про звільнення його зі служби в установленому законом порядку не оскаржені та є чинними, підстави для поновлення його на службі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відсутні.

Суд першої інстанції також відмовив ОСОБА_2 у задоволенні позову про стягненні 31200 грн. за період затримки повного розрахунку при звільненні та 31720 грн. за період затримки видачі трудової книжки.

Апеляційна скарга не містить доводів щодо незаконності та необґрунтованого рішення суду по цим позовним вимогам. Проте, колегією суддів здійснена перевірка доводів позивача, які спростовані наявними у справі належними та допустимими доказами. Так, листом № 49/22891 від 31.08.2017 року позивач був повідомлений про звільнення зі служби та необхідністю терміново прибути до Нікопольського відділу поліції для отримання трудової книжки (а.с.81). Згідно акту від 05.09.2017 року, складеного начальником сектору

кадрового забезпечення Нікопольського відділу поліції ГУНД ОСОБА_2 відмовився здати службове посвідчення, спеціальний жетон та отримати трудову книжку і приписне посвідчення (а.с.82). Суд першої інстанції в оскарженій постанові здійснив аналіз наведених доказів та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині, оскільки позивач відмовився від одержання трудової книжки і не надав згоди на її пересилання поштою. Наведені обставини не були спростовані позивачем при розгляді його апеляційної скарги. Він також не зміг пояснити, чому не здав спеціальний жетон та відмовився отримати трудову книжку.

Згідно статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Як зазначив позивач у позовній заяві, в день його звільнення він не працював. Зазначені вище докази свідчать про те, що 05.09.2017 року в приміщенні кадрового забезпечення Нікопольського відділу поліції ГУНД відмовився від здачі службового посвідчення, спеціального жетону та отримання трудової книжки і приписного посвідчення.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Під час розгляду справи судом першої інстанції порушень відповідачем при здійсненні розрахунку при звільненні позивача зі служби не встановлено, тому підстави для задоволення позову про стягнення середнього заробітку при звільненні – відсутні. У задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди позивачу також відмовлено за їх безпідставністю.

Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2017 року в адміністративній справі № 804/7262/17 – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає згідно пункту 1 частини 6 статті 12 та пункту 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: А.В. Шлай

Суддя: О.О. Круговий

Суддя: Т.С. Прокопчук