Постанова № 73704816, 26.04.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 825/348/18 Суддя (судді) першої інстанції: Бородавкіна С.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 квітня 2018 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Судді-доповідача - Троян Н.М.,

суддів - Бужак Н.П., Твердохліб В.А.,

за участю секретаря - Рейтаровської О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу Ніжинської міської ради Чернігівської області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2018 року, повний текст виготовлено 12 лютого 2018 року, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Начальника відділу містобудування та архітектури Виконавчого комітету Ніжинської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Ніжинська міська рад Чернігівської області про зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2018 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив: зобов'язати відповідача надати містобудівні умови та обмеження для проектування об'єкта будівництва на земельній ділянці, загальною площею 0,7509 га, яка розташована в АДРЕСА_1, згідно поданої заяви від 13.12.2017.

На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що з квітня 2017 року він подавав до відділу містобудування та архітектури Виконавчого комітету Ніжинської міської ради (далі - Відділ) заяви про отримання містобудівних умов та обмежень, з додатками, визначеними частиною третьою статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», однак відповідач кожного разу надає відповідь про відмову у їх наданні, вказуючи на різні підстави.

При цьому, надана відповідачем 19.12.2017 відмова не ґрунтується на нормі Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а наявні у Витязі з Державного земельного кадастру про земельну ділянку помилки, не є підставою для відмови у видачі містобудівних умов, тому вважає, що відповідач необґрунтовано обмежує його право на отримання містобудівних умов та обмежень.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2018 року позовні вимоги задоволено.

Зобов'язано Відділ містобудування та архітектури Виконавчого комітету Ніжинської міської ради надати ОСОБА_3 містобудівні умови та обмеження для проектування об'єкта будівництва на земельній ділянці загальною площею 0,7509 га, яка розташована в АДРЕСА_1, згідно поданої заяви від 13.12.2017.

В апеляційній скарзі, Ніжинська міська рада Чернігівської області, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд скасувати постанову та прийняти нову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Зокрема, апелянт посилався на те, що відмова у наданні містобудівних умов та обмежень здійснюється шляхом направленням листа з обґрунтуванням підстав такої відмови відповідним уповноваженим органом містобудування та архітектури у строк, що не перевищує встановлений строк їх надання.

Так, наданий позивачем витяг з державного земельного кадастру №НВ-7405881482017 від 04.12.2017 містив повідомлення про виявлення органом, що здійснює ведення державного земельного кадастру, у документації із землеустрою помилки, допущеної у його відомостях, а саме - невірне місце розташування земельної ділянки допущеної у координатах поворотних точок меж земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 для виправлення якої позивачу рекомендовано виготовити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі та звернутись до територіального органу Держгеокадастру з заявою про внесення виправлених відомостей.

Зважаючи на вказане, 19.12.2017 позивачу не відмовлено у наданні містобудівних умов та обмежень для проектування об'єкта будівництва, а вказувалось на необхідність виправлення вказаних у витязі помилок, у зв'язку з чим повернено документи заявнику на доопрацювання.

Відзив на апеляційну скаргу позивачем до суду апеляційної інстанції не надано.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу комплексу нежитлових будівель від 17.10.2003, укладеного між ВАТ ЕК «Чернігівобленерго» (продавець) та ОСОБА_3 (покупець), позивачу на праві приватної власності належить комплекс нежитлових будівель, що знаходиться по АДРЕСА_1 та розташований на земельній ділянці площею 7800 кв.м. (а.с. 21).

Відповідно до Витягу від 24.12.2003 № 2406101, право власності позивача на вищевказаний комплекс відображене в Реєстрі прав власності на нерухоме майно (р/н 2852773) (а.с. 22).

03 серпня 2005 року між Ніжинською міською радою в особі голови Приходька М.В. (орендодавець) та ОСОБА_3 (орендар) укладено договір оренди землі (строк дії - 49 років), відповідно до умов якого позивачу передано у строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення - комерційного використання, яка знаходиться у АДРЕСА_1. Загальна площа земельної ділянки - 0,7509 га, у тому числі 0,1901 га - під будівлею, 0,5608 га - господарчий двір (а.с. 10-13).

Відповідно до відмітки, вказаний договір зареєстрований у Ніжинському міському відділі Чернігівської регіональної філії ДП «Центр державного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах», про що у Державному реєстру земель вчинено запис від 05.08.2005 за № 375.

Згідно умов вказаного договору зазначена земельна ділянка передана ОСОБА_3, що підтверджується актом прийому-передачі земельної ділянки від 03.08.2005 (а.с. 14).

Крім того, проведено встановлення на місцевості меж земельної ділянки (ніяких претензій при встановленні зовнішньої межі не виявлено) та погодження меж земельної ділянки із землевласниками та землекористувачами суміжних земельних ділянок (спірних питань не виявлено), про що складено відповідні акти (а.с. 13, 15).

13 грудня 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Начальника відділу містобудування та архітектури Виконавчого комітету Ніжинської міської ради із заявою на видачу містобудівних умов і обмежень для проектування об'єкта будівництва на земельній ділянці загальною площею 0,7509 га, яка розташована у АДРЕСА_1 (а.с. 23).

Листом від 19.12.2017 за № 10-37/404 відповідач повідомив, що тимчасово надання містобудівних умов та обмежень для проектування об'єкта будівництва на вищевказаній земельній ділянці не є можливим у зв'язку з неподанням визначених частиною третьою ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» документів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень, а саме: у витязі з Державного земельного кадастру про земельну ділянку включено повідомлення про виявлення органом, що здійснює ведення Державного земельного кадастру, документації із землеустрою/оцінки земель помилки, допущеної у його відомостях: не вірне розташування земельної ділянки, допущеної у координатах поворотних точок меж земельної ділянки. Враховуючи наведене, документація була повернута ОСОБА_3 на доопрацювання для усунення виявлених порушень (а.с. 24).

Вважаючи порушенням своїх прав з боку відповідача та з метою їх відновлення позивач звернувся за захистом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, повертаючи позивачу документи, надані для оформлення містобудівних умов та обмежень, на доопрацювання, діяв необґрунтовано, не в межах повноважень та у спосіб, визначений Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 № 3038-VI.

На думку колегії суддів позиція суду першої інстанції є вірною з огляду на наступне.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності визначає Закон України від 17.02.2011 № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі - Закон № 3038-VI).

Відповідно до статті 1 Закону № 3038-VI містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі - містобудівні умови та обмеження) - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об'єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.

Статтею 29 Закону № 3038-VI встановлено, що однією зі складових частин вихідних даних на проектування є містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки.

Згідно пункту 2 частини третьої статті 6 Закону № 3038-VI до органів державного архітектурно-будівельного контролю належать виконавчі органи з питань державного архітектурно-будівельного контролю сільських, селищних, міських рад.

У відповідності до пункту 9 частини першої статті 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських ради належать власні (самоврядні) повноваження щодо надання відповідно до закону містобудівних умов і обмежень забудови земельних ділянок.

Частиною другої статті 29 Закону № 3038-VI визначено, що фізична або юридична особа, яка подала виконавчому органові сільської, селищної, міської ради або у разі розміщення земельної ділянки за межами населених пунктів - районній державній адміністрації заяву про намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об'єкта будівництва.

За приписами частини першої статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Враховуючи наведене, оскільки позивач є законним орендарем земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, тому має право реконструювати нежитлові приміщення на вказаній земельній ділянці в межах її цільового призначення.

Відповідно до частини третьої статті 29 Закону № 3038-VI містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника, до якої додаються: 1) копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію; 2) копія документа, що посвідчує право власності на об'єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці, або згода його власника, засвідчена в установленому законодавством порядку (у разі здійснення реконструкції або реставрації); 3) викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000; 4) витяг із Державного земельного кадастру.

Для отримання містобудівних умов та обмежень до заяви замовник також додає містобудівний розрахунок, що визначає інвестиційні наміри замовника, який складається у довільній формі з доступною та стислою інформацією про основні параметри об'єкта будівництва.

Цей перелік документів для надання містобудівних умов та обмежень є вичерпним.

Витяг з містобудівного кадастру для формування містобудівних умов та обмежень до документів замовника додає служба містобудівного кадастру (у разі її утворення).

Перелік об'єктів будівництва, для проектування яких містобудівні умови та обмеження не надаються, визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.

Як свідчать матеріали справи, 13 грудня 2017 ОСОБА_3 звернувся до Начальника відділу містобудування та архітектури Виконавчого комітету Ніжинської міської ради із заявою на видачу містобудівних умов і обмежень для проектування об'єкта будівництва на земельній ділянці загальною площею 0,7509 га, яка розташована у АДРЕСА_1 (а.с. 23).

До заяви на видачу містобудівних умов та обмежень позивачем додано: копію документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою (договір оренди землі від 03.08.2005); копію документа, що посвідчує право власності на об'єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці; оригінал витягу із Державного земельного кадастру від 04.12.2017 № НВ-7405881482017; викопіювання з топогрофо-геодезичного плану М 1:2000; містобудівний розрахунок.

Таким чином, надані ОСОБА_3 документи відповідали вищевказаним вимогам законодавства.

Частиною четвертою статті 29 Закону № 3038-VI визначено підстави для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень, а саме: 1) неподання визначених частиною третьою цієї статті документів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень; 2) виявлення недостовірних відомостей у документах, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, або у документах, що посвідчують право власності на об'єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці; 3) невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

Відмова у наданні містобудівних умов та обмежень здійснюється шляхом направлення листа з обґрунтуванням підстав такої відмови відповідним уповноваженим органом містобудування та архітектури у строк, що не перевищує встановлений строк їх надання.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для повернення наданих позивачем документів на доопрацювання стало повідомлення про виявлення органом, що здійснює ведення Державного земельного кадастру, документації із землеустрою/оцінки земель помилки, допущеної у його відомостях (витязі з Державного земельного кадастру про земельну ділянку), а саме: не вірне розташування земельної ділянки, допущеної у координатах поворотних точок меж земельної ділянки (а.с. 24).

Однак, вказана помилка не може бути належною підставою для відмови ОСОБА_3 у видачі містобудівних умов та обмежень, оскільки останнім подано до відповідача весь визначений частиною третьою статті 29 Закону №3038-VI перелік документів.

Доводи апелянта про те, що 19.12.2017 позивачу не відмовлено у наданні містобудівних умов та обмежень для проектування об'єкта будівництва, а вказувалось лише на необхідність виправлення вказаних у витязі помилок, у зв'язку з чим повернено документи заявнику на доопрацювання, колегією суддів не приймається до уваги, оскільки статтею 29 Закону № 3038-VI чітко визначено перелік підстав для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень, при цьому повернення на доопрацювання поданих документів вказаним Законом не передбачено.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, у документах, що посвідчують право користування земельною ділянкою та право власності на об'єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці (договір купівлі-продажу комплексу нежитлових будівель від 17.10.2003), недостовірних відомостей виявлено не було.

При цьому, витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 04.12.2017 № НВ-7405881482017 не містить відомостей, які б суперечили вище переліченим документам щодо площі земельної ділянки, юридичної адреси, цільового призначення, тощо.

Також, у суді апеляційної інстанції в судовому засіданні представник Ніжинської міської ради Чернігівської області не зміг пояснити відсутність в «Повідомленні про виявлення органом, що здійснює ведення Державного земельного кадастру, у документації із землеустрою/оцінки земель помилки, допущеної у його відомостях» №21 графічного зазначення помилки, допущеної у координатах поворотних точок меж земельної ділянки.

Крім того, вказане повідомлення не містить дати його прийняття, не зазначено уповноваженої особи, відповідальної за його складання та підпису такої особи.

Частиною другою статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач, повертаючи позивачу документи, надані для оформлення містобудівних умов та обмежень, на доопрацювання, діяв необґрунтовано, не в межах повноважень та у спосіб, визначений Законом № 3038-VI.

Колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_3 звертався до відповідача з відповідними заявами на видачу містобудівних умов та обмежень з квітня 2017 року, однак відповідач кожного разу з різних підстав відмовляє позивачу, що підтверджується листами: від 03.04.2017 № 10-37/84, від 09.09.2017 № 10-37/111, від 11.10.2017 № 10-38/45, від 20.10.2017 № 10-37/323, від 27.10.2017 № 10-38/46, від 12.11.2017 №10-38/58 (а.с. 26-30).

Разом з тим, обрання такого способу захисту та відновлення прав позивача як зобов'язання надати містобудівні умови та обмеження для проектування об'єкта будівництва на земельній ділянці не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача, оскільки за відсутності передбачених законом підстав для відмови в наданні містобудівних умов та обмежень відповідач зобов'язаний надати позивачу містобудівні умови та обмеження для проектування об'єкта будівництва вказаної земельної ділянки.

Зі змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 р. на 316-й нараді вбачається, що під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина перша статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України).

Ці вимоги закріплюють у національному законодавстві положення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, відповідно до якої кожному гарантується право на справедливий судовий розгляд. Кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Одночасно, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Так, у справі «Беєлер проти Італії» Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогам захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.

У рішенні у справі «Інтерсплав» проти України» Суд наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати «справедливий баланс» між інтересами особи і суспільства.

Згідно судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі Олссон проти Швеції від 24 березня 1988 року) запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Відтак, відділ містобудування та архітектури Виконавчого комітету Ніжинської міської ради відмовляючи позивачу у видачі містобудівних умов та обмежень з вищевказаних підстав, порушив необхідний баланс між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані застосовані заходи результатів державного нагляду.

Таким чином, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про необхідність зобов'язати відповідача надати містобудівні умови та обмеження для проектування об'єкта будівництва на земельній ділянці, загальною площею 0,7509 га, яка розташована в АДРЕСА_1, згідно поданої заяви від 13.12.2017.

З огляду на викладені обставини, за результатами розгляду апеляційної скарги, з урахуванням наведених норм права, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанцій є законним та обгрунтованим, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; в ньому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними.

Згідно з частинами першою-третьою ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

За правилами частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.

Керуючись ст.ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Ніжинської міської ради Чернігівської області - залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.

Суддя-доповідач: Н.М. Троян

Судді: Н.П. Бужак,

В.А. Твердохліб

Повний текст виготовлено: 27 квітня 2018 року.