Постанова № 73704799, 26.04.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/14072/17 Прізвище судді (суддів) першої інстанції:

Бояринцева М.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 квітня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Твердохліб В.А., Троян Н.М.;

за участю секретаря: Горяіновій Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду апеляційну скаргу Міністра закордонних справ України ОСОБА_3 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 лютого 2018 року (розглянута в порядку спрощеного провадження, м. Київ, дата складання повного тексту рішення - відсутня) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Міністра закордонних справ України ОСОБА_3 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2017 року, ОСОБА_4 (далі - позивач, ОСОБА_4.) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністра закордонних справ України ОСОБА_3 щодо не здійснення особистого прийому ОСОБА_4 у дні, визначені графіком прийому громадян та про зобов`язання Міністра закордонних справ України ОСОБА_3 провести особистий прийом з ОСОБА_4 у зручний для обох сторін час та день. Крім того, позивач просить суд зобов'язати відповідача подати звіт про виконання рішення суду у 10-денний термін з дня набрання рішенням законної сили та попередити відповідача про можливість застосування заходів, передбачених статтею 267 Кодексу адміністративного судочинства України.

В обґрунтування наведених вимог позивач посилається на Конституцію України, Закон України «Про звернення громадян», Указ Президента України від 07.02.2008 № 109 «Про першочергові заходи щодо забезпечення реалізації та гарантування конституційного права на звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування», наказ Міністерства закордонних справ України від 29.11.2010 № 289 «Про організацію та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві закордонних справ України» та зазначає, що він 26 вересня 2017 року мав бажання потрапити на особистий прийом до Міністра закордонних справ України ОСОБА_3, проте з невідомих обставин зустріч не відбулася.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 лютого 2018 року позов задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Міністра закордонних справ України ОСОБА_3 щодо не здійснення особистого прийому ОСОБА_4 26 вересня 2017 року.

Зобов`язано Міністра закордонних справ України ОСОБА_3 провести особистий прийом ОСОБА_4 у зручний для обох сторін час та день.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити повністю.

Щодо посилання позивача у справі апелянт повинен був сплатити 1 920, 00 грн. за подання апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Так, колегія суддів звертає увагу на положення п. 1 ч. 5 ст. 296 КАС України, яким визначено, що до апеляційної скарги додається документ про сплату судового збору.

Питання, пов'язані із розміром ставок судового збору, порядком сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору регулюються Законом України «Про судовий збір».

Відповідно до ч. 2 ст. 4 цього Закону (редакція від 07.01.2018 року) за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду ставка судового збору встановлюється в розмірі 150 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

За подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру фізичною особою, ставка судового збору складає - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (на 01.01.2017 року становить 1 600, 00 грн.).

Перевіряючи правильність сплати судового збору та визначаючи кількість вимог немайнового характеру, звернених до суду, необхідно враховувати, що вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумови для застосування інших способів захисту порушеного права (скасування або визнання не чинним рішення чи окремі його положення, зобов'язати прийняти рішення, вчинити дії чи утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності акта, дії чи бездіяльності є однією вимогою.

Тобто, судовий збір має бути сплачений за одну вимогу немайнового характеру.

Отже, загальна сума до сплати при подачі апеляційної скарги становить: 640 *150% = 960,00 грн.

На підставі викладеного, колегія суддів звертає увагу на те, що апелянтом у справі вірно сплачено суму судового збору за подання апеляційної скарги, що підтверджено платіжним дорученням №349 від 27.03.2018 р. (а.с. 78).

Щодо клопотання позивача у справі про повернення понесених судових витрати у зв'язку з явкою до суду, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно ч.7 ст.139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Колегія суддів звертає увагу на те, що позивачем не надано доказів на підтвердження понесених ним судових витрат.

З огляду на викладене вище, колегія суддів дійшла висновку, що клопотання про повернення понесених судових витрати у зв'язку з явкою до суду задоволенню не підлягає.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_4 звернувся до Міністра закордонних справ України із заявою від 22 серпня 2017 року, в якій просив:

- звернутися до консульства України з метою повідомлення МЗС про вжиті заходи щодо питань, які порушувались у зверненнях позивача до консульства у період 2015 року;

- звернутися особисто до Міністра закордонних справ та Міністра внутрішніх справ Португальської сторони та проінформувати їх про негативне ставлення до нього у період з 2000 року по 2015 рік;

- забезпечити особистий прийом, який відбудеться 26 вересня 2017 року.

26 вересня 2017 року ОСОБА_4 намагався потрапити на особистий прийом до Міністра закордонних справ України ОСОБА_3, однак особистої зустрічі з відповідачем не відбулося.

Надаючи правову оцінку обставинам та матеріалам справи, а також наданих додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Щодо правового регулювання звернення ОСОБА_4, колегія суддів зазначає наступне.

Так, статтею 40 Конституції України встановлено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права на звернення регулює Закон України «Про звернення громадян».

Відповідно до статті 1 Закону України від 02.10.1996 № 393/96-ВР «Про звернення громадян» (із змінами та доповненнями, далі - Закон № 393/96-ВР) громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Згідно із частиною першою статті 22 Закону № 393/96-ВР керівники та інші посадові особи органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян зобов'язані проводити особистий прийом громадян.

Прийом проводиться регулярно у встановлені дні та години, у зручний для громадян час, за місцем їх роботи і проживання. Графіки прийому доводяться до відома громадян.

Порядок прийому громадян в органах державної влади, місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, об'єднаннях громадян визначається їх керівниками.

Усі звернення громадян на особистому прийомі реєструються. Якщо вирішити порушені в усному зверненні питання безпосередньо на особистому прийомі неможливо, воно розглядається у тому ж порядку, що й письмове звернення. Про результати розгляду громадянину повідомляється письмово або усно, за бажанням громадянина.

На виконання положень статті 22 Закону України «Про звернення громадян» та Указу Президента України від 07.02.2008 № 109 «Про першочергові заходи щодо забезпечення реалізації та гарантування конституційного права на звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування», а також з метою забезпечення вимог законодавства щодо особистого прийому громадян керівництвом Міністерства закордонних справ України, наказом Міністерства закордонних справ України від 29.11.2010 № 289 затверджено Порядок організації та проведення особистого прийому громадян керівництвом Міністерства закордонних справ України (надалі - Порядок № 289).

Пунктом 2 наказу Міністерства закордонних справ України від 29.11.2010 № 289 встановлено, що керівництво Міністерства закордонних справ України - Міністр, перший заступник та заступники Міністра - здійснюють прийом громадян двічі на місяць: у перший і останній вівторок з 16.00 до 18.00 години за окремим графіком, що затверджується Міністром закордонних справ України щокварталу.

Згідно з пунктом 2 Порядку № 289, особистий прийом громадян в МЗС здійснюється Міністром, першим заступником та заступниками Міністра за попереднім записом відповідно до затвердженого графіка прийому громадян з питань, що належать до компетенції МЗС.

Графік прийому громадян затверджується Міністром закордонних справ України щокварталу і розміщується в приміщеннях МЗС у доступному для вільного огляду місці та на офіційній веб-сторінці МЗС (пункт 3 Порядку №289).

Посадова особа зобов'язана забезпечити прийом усіх громадян відповідно до попереднього запису з урахуванням правил внутрішнього трудового розпорядку МЗС та часу, визначеного графіком прийому громадян (пункт 16 Порядку № 289).

На підставі вище зазначеного, колегія суддів приходить до висновку, що Міністр закордонних прав України, його перший заступник та заступники зобов'язані здійснювати особистий прийом громадян відповідно до попереднього запису, з урахуванням правил внутрішнього трудового розпорядку Міністерства закордонних справ України та часу, визначеного графіком прийому громадян.

Як зазначив позивач та не заперечив представник відповідача Міністр закордонних справ України ОСОБА_3 не забезпечив здійснення 26 вересня 2017 року особистого прийому ОСОБА_4

Щодо посилання відповідача на те, що Міністр ОСОБА_3 не зміг взяти участь у прийомі громадян 26 вересня 2017 року у зв'язку з тим, що відповідно до своїх функціональних обов'язків, був задіяний у президентських заходах міжнародного характеру та вказав на те, що ОСОБА_4 повідомлено про неможливість Міністра ОСОБА_3 здійснити особистий прийом та вказано, що повноваження зі здійснення прийому громадян тимчасово делеговані посадовим особам Управління генерального секретаріату та Департаменту консульської служби МЗС, які і провели зустріч з позивачем 26 вересня 2017 року та листом від 9 жовтня 2017 року за № 71/ВКЗ/19-091-71142 заступником Директора Департаменту - начальником Управління консульської діяльності Департаменту консульської служби надана відповідь по суті поставлених у зверненні питаннях, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з системи Діловодство спеціалізованого суду позивач неодноразово оскаржував до суду бездіяльність та дії Міністра закордонних справ України ОСОБА_3 щодо не забезпечення особистого прийому ОСОБА_4 (справи Окружного адміністративного суду міста Києва № 826/2266/16, 826/17920/16, 826/4703/17).

Судовими рішеннями у вказаних справах встановлено, що керівники Управління генерального секретаріату та Департаменту консульської служби не уповноважені здійснювати особистий прийом громадян.

Відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З урахуванням наведеного суд зазначає про наявність порушеного права ОСОБА_4 на особистий прийом Міністром закордонних справ України ОСОБА_3

На підставі вище зазначеного, колегія суддів не приймає до уваги, зазначені вище доводи відповідача.

Щодо посилання відповідача на неможливість Міністра ОСОБА_3 здійснити особистий прийом у зв'язку з тим, що відповідно до своїх функціональних обов'язків, був задіяний у президентських заходах міжнародного характеру з підстав відсутності доказів на підтвердження вказаних обставин, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно зі статтею 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Щодо посилання відповідача на на специфіку роботи Міністра закордонних справ України ОСОБА_3 щодо постійних відряджень, особистого прийняття участі у заходах міжнародного характеру, супроводження Президента України у його робочих візитах та відносно того, що він входить до складу урядових і міжнародних делегацій, колегія суддів зазначає наступне.

Так, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги посилання відповідача відносно того, що Міністром ОСОБА_3 на виконання рішень Окружного адміністративного суду міста Києва у справах № 826/2266/16, № 826/17920/16, № 826/4703/17 проведено особисту зустріч з громадянином ОСОБА_4 24 червня 2017 року, оскільки про вказані обставини також зазначає позивач у своєму зверненні від 22 серпня 2017 року.

Та вказує, що норми чинного законодавства не обмежують право громадянина на неодноразове звернення до суб'єкта владних повноважень з метою особистого прийому за наявності правових підстав.

На підставі вище зазначеного та з огляду на те, що Міністром закордонних справ України ОСОБА_3 не забезпечено особистий прийом ОСОБА_4 26 вересня 2017 року, колегя суддів приходить до висновку про визнання протиправною бездіяльність Міністра закордонних справ України ОСОБА_3 щодо не здійснення особистого прийому ОСОБА_4 26 вересня 2017 року та про зобов`язання Міністра закордонних справ України ОСОБА_3 провести особистий прийом з ОСОБА_4 у зручний для обох сторін час та день, за таких обставин, позовні вимоги визнаються обґрунтованими, а позов визнається таким, що підлягає задоволенню.

Щодо вимоги позивача про встановлення відповідачу терміну десять днів з дня набрання рішенням законної сили для подання звіту про виконання рішення та про попередження відповідача про можливість застосування заходів відповідальності за неподання звіту, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Окрім зазначеного вище, колегія суддів вказує, що застосування заходів судового контролю є правом суду, а не його обов'язком, а тому, виходячи з такого, що з наявних у матеріалах справи доказів не вбачається фактів можливого ухилення відповідача від виконання даного судового рішення (за умови набрання рішенням законної сили), колегія суддів прийшла до висновку про необґрунтованість даного клопотання та, як наслідок, про відмову у його задоволенні.

Крім того, особистий прийом громадян здійснюється з урахуванням правил внутрішнього трудового розпорядку Міністерства закордонних справ України та часу, визначеного графіком прийому громадян, проте матеріали справи не містять даних про дні та години, в які Міністром ОСОБА_3 буде здійснено наступний особистий прийом громадян.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мір досліджено обставини справи на підставі яких суд прийшов до правильного висновку про обґрунтованість позову та його задовлення.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 2, 10, 11, 241, 242, 243, 250, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Міністра закордонних справ України ОСОБА_3 - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 лютого 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.

(Повний текст виготовлено - 27 квітня 2018 року).

Головуючий суддя: Л.О. Костюк

Судді: В.А. Твердохліб,

Н.М. Троян