Постанова № 73704797, 24.04.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2018 р.м.ОдесаСправа № 815/3416/17

Категорія: 12.3 Головуючий в 1 інстанції: Харченко Ю. В.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду, у складі:

головуючого судді – Запорожана Д.В.,

судді – Яковлєва О.В.,

судді – Танасогло Т.М.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного територіального управління юстиції в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції в Одеській області про скасування рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного територіального управління юстиції в Одеській області про скасування наказу №804-к від 14.06.2017 року, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, вилучення запису з трудової книжки.

Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтував незаконністю спірного наказу.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року позов задоволено частково.

В апеляційній скарзі Головне територіальне управління юстиції в Одеській області просить скасувати вищенаведене рішення, як таке, що прийняте з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Приймаючи оскаржену постанову суд першої інстанції виходив з часткової обґрунтованості даного позову та наявності підстав для його часткового задоволення.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 308 КАС України, суд переглядає оскаржене рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

З матеріалів справи вбачається, що позивача, наказом відповідача від 14 червня 2017 року № 804-к, було звільнено з державної служби за п. 4 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», за порушення Присяги державного службовця.

Підставою вищенаведеного наказу було подання голови дисциплінарної комісії.

Зміст порушення полягав у неналежному виконанні посадових обов'язків (на думку керівництва погані показники роботи), у тому числі відсутністю контролю за діяльністю підпорядкованих йому державних виконавців

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», підставами для припинення державної служби за ініціативою суб’єкта призначення є вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.

Пунктами 1, 5 ч. 2 ст. 65 вищенаведеного Закону передбачено, що дисциплінарними проступками є:

- порушення Присяги державного службовця;

-невиконання або неналежне виконання посадових обов’язків, актів органів державної влади, наказів (розпоряджень) та доручень керівників, прийнятих у межах їхніх повноважень.

Присяга державного службовця передбачає обов'язок сумлінного виконання службових обов'язків.

Таким чином, існують два дисциплінарних проступка ознаки яких є схожими.

При цьому, неналежне виконання посадових обов'язків не передбачає такої санкції як звільнення (ч.ч. 3, 4 ст. 66 Закону).

Виникає питання: в чому різниця між порушенням присяги та простим невиконанням посадових обов'язків?

Відповідь на дане питання неодноразово давав Верховний суд, зокрема у постанові від 14 березня 2017 року № 21-3968а16, постанові від 4 червня 2013 року №21-171а13 тощо.

Так, звільнення за порушення присяги може мати місце лише тоді, коли державний службовець скоїв проступок, який підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження державного органу.

Припинення державної служби за порушення присяги є найсуворішою санкцією відповідальності державного службовця, який вчинив діяння, несумісне з посадою.

У спірному наказі та доданих до нього матеріалів не має будь-якого натяку на підрив довіри до позивача як до носія влади, що призвело до приниження відповідача як державного органу. Не мається також обґрунтування необхідності застосування самої найсуворішої санкції за вчинення дисциплінарного проступку.

Тобто, висновок, здійснений відповідачем у спірному наказі, про те, що неналежне виконання позивачем своїх посадових обов'язків є саме порушенням присяги є лише припущенням (не обґрунтовано).

Отже, неналежне виконання посадових обов'язків відповідачем, у разі їх наявності, не передбачало звільнення. За нього можливо було застосувати лише догану, а у разі повторності - попередження про неповну службову відповідальність, однак не звільнення.

В спірному наказі та доданих до нього матеріалах йдеться про численні порушення позивача щодо виконання своїх посадових обов'язків, наявність доказів існування зазначених порушень, а саме: матеріали перевірок, довідки, доручення позивачу усунути порушення, докази ненадходження від позивача звіту про усунення порушень тощо.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 20 лютого 2018 року було витребувано у відповідача вищенаведені докази.

Вищенаведених доказів відповідач не надав.

Зміг лише повідомити простим листом, що попередній наказ про накладення на позивача дисциплінарного стягнення (в подальшому скасований судом) на час накладення другого (звільнення) був чинним.

Отже, належних та допустимих доказів невиконання позивачем своїх посадових обов'язків, окрім як у припущеннях відповідача (різні висновки), не мається взагалі.

Частиною 1 ст. 65 того ж Закону передбачено, що підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії або бездіяльності.

Будь-яких зрозумілих доводів, належних і допустимих доказів щодо наявності вини у діях позивача відповідач не навів.

Частинами 3, 7, 10, 11 ст. 69 того ж Закону передбачено, що Дисциплінарна комісія діє у складі не менше шести членів.

Члени дисциплінарної комісії на першому засіданні обирають голову та секретаря дисциплінарної комісії.

Результатом розгляду дисциплінарної справи є пропозиція Комісії або подання дисциплінарної комісії, які мають рекомендаційний характер для суб’єкта призначення.

Суб’єкт призначення протягом 10 календарних днів зобов’язаний прийняти рішення на підставі пропозиції Комісії або подання дисциплінарної комісії або надати вмотивовану відмову протягом цього строку.

Частиною 1 ст. 77 того ж Закону передбачено, що рішення про накладення на державного службовця дисциплінарного стягнення чи закриття дисциплінарного провадження приймає суб’єкт призначення протягом 10 календарних днів з дня отримання пропозицій Комісії, подання дисциплінарної комісії у державному органі.

Відповідач не зміг пояснити чому дисциплінарна комісія діяла у складі лише 4 членів; чому без секретаря; чому маються два різних за змістом висновка комісії (за однією датою) щодо позивача /а.с.182-184/; чому спірний наказ було прийнято на підставі подання голови дисциплінарної комісії, а не подання саме комісії; чому спірний наказ було прийнято через два місяці після висновку комісії, а не 10 днів, як того вимагає Закон.

Статтею 74 того ж Закону передбачено, що дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню тяжкості вчиненого проступку та вини державного службовця.

Під час визначення виду стягнення необхідно враховувати характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, обставини, що пом’якшують чи обтяжують відповідальність, результати оцінювання службової діяльності державного службовця, наявність заохочень, стягнень та його ставлення до служби.

Дисциплінарне стягнення може бути накладено тільки у разі встановлення факту вчинення дисциплінарного проступку та вини державного службовця.

Як вже було зазначено вище, наведених умов накладення дисциплінарного стягнення відповідач не дотримався.

Таким чином, застосування дисциплінарної відповідальності до державних службовців можливе лише за наявності фактичної, юридичної та процесуальної підстав.

У відповідача не було жодної з передбачених Законом підстав для звільнення позивача. Тобто, спірний наказ є протиправним.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткову обґрунтованість даного позову та наявність підстав для його часткового задоволення.

Частиною 1 ст. 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги, колегія суддів, вважає не суттєвими та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322 КАС України, колегія суддів, –

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного територіального управління юстиції в Одеській області – залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції в Одеській області про скасування наказу №804-к від 14.06.2017 року, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, вилучення запису з трудової книжки – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк передбачений ст.329 КАС України.

Головуючий /ОСОБА_2/

Судді /ОСОБА_3 /

/ОСОБА_4/