Постанова № 73704668, 25.04.2018, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

25 квітня 2018 рокусправа № 804/6148/17

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий суддя: Кругового О.О.

судді: Прокопчук Т.С. Шлай А.В.

за участю секретаря судового засідання: Горшкова В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2017 року (суддя суду першої інстанції ОСОБА_2Є.), прийняту в порядку письмового провадження в м. Дніпро, у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення - рішення,

в с т а н о в и в :

22 вересня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом в якому просив: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення – рішення Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 30.06.2017 року №13588-1302 про визначення ОСОБА_1 податкового зобов’язання за платежем земельний податок з фізичних осіб за період 2016 рік на суму 311 523.38 грн. та за 2017 рік на суму 264 172.37 грн..

Адміністративний позов обґрунтовано тим, що з 01 січня 2015 року обов’язок зі сплати земельного податку виникає в особи лише після реєстрації права власності на таку земельну ділянку, відтак оскільки право власності або оренди на земельну ділянку, за адресою вул.. Масивна, буд. 51, м. Дніпро, на якій розташовані належні позивачу об’єкти нерухомості, не зареєстровано підстави для нарахування позивачу податку у відповідача відсутні. Також, позивач зазначив, що стосовно зазначеної земельної ділянки в ГУ Держгеокадастру відсутні відомості стосовно її грошової оцінки, оскільки така оцінка не проводилась, відтак відповідачем, на думку позивача, було невірно обраховано розмір грошового зобов’язання.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2017 року в задоволенні адміністративного позову – відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом вимог норм матеріального та процесуального права просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позову.

Апеляційна скарга обґрунтована фактично доводами адміністративного позову. Також, заявник звертає увагу суду на те, що відповідачем було визначено грошове зобов’язання з земельного податку за 2016 та 2017 роки одним податковим повідомленням – рішенням прийнятим 30.06.2017 року, тобто, відповідачем порушено строк, встановлений п. 286.5 ст. 286 ПК України, прийняття та надіслання на адресу позивача податкового повідомлення – рішення про визначення позивачу грошового зобов’язання за 2016 рік. Також, позивач звертає увагу суду на те, що ним було подано до податкового органу декларацію з орендної плати за землю як фізичною особою - підприємцем, та сплачено у повному обсязі грошове зобов’язання за вказаний період у повному обсязі. Позивач зазначає, що оскільки він використовує зазначену земельну ділянку у власній господарській діяльності, він має право на подання декларації та сплату податку в самостійному порядку, що ним і було зроблено у визначеному Законом порядку та строки. Відтак, у відповідача були відсутні підстави для нарахування позивачу грошового зобов’язання шляхом прийняття оскаржуваним ППР додатково як фізичній особі. Також, заявник зазначає, що він є звільненим від сплати земельного податку, оскільки є фізичною особою-підприємцем на спрощеній системі оподаткування та використовує земельну ділянку по вул.. Масивна, 51 м. Дніпро у власній господарській діяльності через створену юридичну особу ТОВ «Ремтайм», співзасновником якої він є.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивачу на праві приватної власності (2005, 2008 роки набуття) належать будівлі та споруди, що знаходяться за адресою вул.. Масивна, 51 м. Дніпро та складаються з: шл.блок адміністративна будівля – А-1 загальною площею 66.2 м2, шл.блок склад – Б-1 загальною площею – 58.0 м2, цегла шл.блок – склад В-1 загальною площею 131.5 м2, шл.блок склад Г-2, шл.блок гараж – Д, навіси – Е, З, шл.блок сторожка – И-2, Л- уборна (тимчас.), огорожа – 1-5,1-6, мостіння – І-ІІ, ганки – а – а1, г1, сходи –г, и, М – душева (тимчас.)

30 червня 2017 року ГУ ДФС у Дніпропетровській області було прийнято податкове повідомлення – рішення №13588-1302, яким позивачу нараховано грошове зобов’язання за платежем земельний податок з фізичних осіб за 2016 рік у сумі 311 523.38 грн., 2017 роки у сумі 264 172.37 грн..

Не погодившись із зазначеним податковим повідомленням – рішенням позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Вирішуючи спір між сторонами та відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивач має сплачувати земельний податок, як користувач землі, на якій розташоване нерухоме майно, яке належить йому на праві приватної власності, тому відповідачем правомірно було винесено у відношенні нього податкове повідомлення – рішення.

Суд апеляційної інстанції вирішуючи спір між сторонами виходить з наступного.

Відповідно до п.1.1 статті 1 Податкового кодексу України відносини які виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платники податків та зборів, їх права та обов’язки, компетенція органів контролю, повноваження й обов’язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства встановлюються нормами саме Податкового кодексу України (далі - ПК України).

При цьому, пунктом 5.2 ст.5 Податкового кодексу України закріплений принцип пріоритетності норм Податкового законодавства над нормами інших актів у разі їх суперечності.

Відповідно до пп.14.1.147 п.14.1 ст.14 ПК України, плата за землю – є обов’язковим платежем у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Приписами ст. 270 ПК України визначено, що об'єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Згідно з п.п. 288.1.1-288.1.5 п. 288.1 ст. 288 ПК України, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Пунктом 286.2 статті 286 Податкового кодексу України передбачено, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі, така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Платник плати за землю має право подавати щомісяця звітну податкову декларацію, що звільняє його від обов'язку подання податкової декларації не пізніше 20 лютого поточного року, протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним (пункт 286.3 статті 286 Податкового кодексу України).

Пункт 287.1 статті 287 Податкового кодексу України встановлює, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Пунктом 287.6 статті 287 Податкового кодексу України передбачено, що при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

Разом з тим, суд зазначає, що питання виникнення права власності або права користування земельними ділянками урегульовані Земельним кодексом України (далі - ЗК України).

Так, згідно з частинами першою, другою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону; набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до статті 120 ЗК України, до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Статтею 377 Цивільного кодексу України встановлено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Отже, чинним законодавством визначено, що з моменту виникненням права власності на будівлю чи споруду ( момент реєстрації права власності) до власника переходить право власності чи користування на частину земельної ділянки, на якій розташована належна йому на праві власності будівля чи споруда, що автоматично покладає на нього обов’язок зі сплати земельного податку.

З огляду на викладені норми суд приходить до висновку, що фізична особа-власник нежилого приміщення (його частини) є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Оскільки позивач є власником нежитлового приміщення, за земельну ділянку під яким відповідач нарахував земельний податок, обов'язок зі сплати земельного податку у позивача виник з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Таким чином, доводи позивача з приводу того, що він стане платником земельного податку лише з моменту реєстрації права власності на земельну ділянку є такими, що спростовуються вищенаведеними нормами права.

Стосовно доводів позивача про те, що він є звільненим від подання звітності та сплати земельного податку як фізична особа, яка перебуває на спрощеній системі оподаткування суд зазначає наступне.

Відповідно до положень п. 291.3 ст.291 ПК України, юридична особа чи фізична особа-підприємець можуть самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим главою 1 розділу ХІV Податкового кодексу України та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.

Згідно з п. 291.2 ст.291 ПК України спрощена система оподаткування, обліку та звітності полягає в запровадженні особливого механізму справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених п.297.1 ст.297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

Крім цього, п.269.2 ст.269 ПК України передбачено, що суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу ХІV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).

Приписи пп.4 п. 297.1 ст.297 ПК України визначають, що платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності і земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності.

Як зазначив Верховний Суд України у постанові від 24.11.2015 у справі №826/14703/13-а, у значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб'єкта господарювання від виконання податкових зобов'язань зі сплати податків, встановлених у п.297.1 ст.297 ПК України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.

Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності.

Так, позивач зазначає, що він як фізична особа – підприємець є платником єдиного внеску, перебуває на спрощеній системі оподаткування, місцем провадження його діяльності є м. Дніпро, вул.. Масивна, 51, видами діяльності є здавання в оренду власного нерухомого майна, посередництво в спеціалізованій торгівлі іншими товарами.

Позивач вказує, що він провадить господарську діяльність за адресою вул.. Масивна, 51 в м. Дніпро через ТОВ «Ремтайм», в якому він є співзасновником. На підтвердження провадження господарської діяльності ТОВ «Ремтайм» за вказаною адресою позивачем до суду надано ТТН, а також статут товариства.

Між тим, суд апеляційної інстанції зазначає, що за змістом п.297.1 ст.297 ПК України від сплати земельного податку звільняється саме фізична – особа підприємець, яка перебуває на спрощеній системі оподаткування та використовує у власній господарській діяльності відповідну земельну ділянку.

Позивачем до суду не надано доказів які свідчили на користь того, що позивач, як фізична особа – підприємець використовує у власній господарській діяльності саме земельну ділянку, в той же час факт провадження ТОВ «Ремтайм» господарської діяльності за адресою вул.. Масивна, 51 м, Дніпро не може слугувати звільненню від сплати земельного податку позивачем як власником будівель та споруд, що на ній розташовані.

Отже, оскільки платником земельного податку є особа, яка володіє відповідним речовим правом на земельну ділянку (правом власності або правом користування), відповідно з моменту набуття права власності на об'єкт нерухомого майна (нежитлового приміщення), обов'язок зі сплати податку за земельну ділянку, на якій розміщений такий об'єкт, покладається на особу, яка набула право власності на будинок, будівлю або споруду та не залежить від провадження господарської діяльності за адресою розташування земельної ділянки підприємством, засновником якого виступає власник нерухомого майна.

Щодо розміру ставки нарахованого позивачу земельного податку, суд зазначає наступне.

Згідно п. 12.3.2 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України визначено, що при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначені Податковим кодексом України з дотриманням критеріїв, встановлених Податковим кодексом України для відповідного місцевого податку чи збору.

Рішенням Дніпропетровської міської ради від 15.07.2015 року №3/65 внесено зміни до рішення міської ради від 27.12.2010 року №5/6 «Про місцеві податки та збори на території міста», з урахуванням змін, внесених рішенням ради від 28.12.2011 року №9/9 від 25.12.2013 року №8/45, від 18.06.2014 року №7/53, 28.01.2015 року №7/60, від 15.02.2017 р. № 12/18 та викладено пункти 3,4 рішення у новій редакції, а також визначено ставки окремих місцевих податків та зборів в іншому розмірі.

Так, плата за користування земельними ділянками, які використовуються юридичними та фізичними особами, в тому числі у разі переходу права власності на будівлі, споруди (їх частини), але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено, становить 3 відсотки від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, за винятком земельних ділянок, ставка податку за які справляється у розмірі, визначеному пунктами 1.3 – 1.5 цього додатку.

Згідно наявного в матеріалах справи Розрахунку нарахування позивачу грошового зобов’язання з земельного податку за 2016 та 2017 роки, розраховуючи розмір земельного податку контролюючим органом використано ставку плати за землю у розмірі 3%, що відповідає ставці податку, встановленої в рішенні міської ради.

Надаючи правову оцінку доводам позивача стосовно невірного обрахування відповідачем розміру земельного податку за 2016 та 2017 року, суд виходить з наступного.

Так, базою оподаткування земельним податком є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом (підпункт 271.1 статті 271 ПК України).

При цьому, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (пункт 286.1 статті 286 ПК України).

Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною 1 статті 193 Земельного кодексу України державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Згідно з підпунктом 14 пункту 24 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051, до Державного земельного кадастру вносяться відомості про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, значення якої розраховується за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі відомостей про земельну ділянку, зазначених у пункті 24, та відомостей про нормативну грошову оцінку земель у межах території адміністративно-територіальної одиниці згідно з підпунктом 8 пункту 22 цього Порядку.

Отже, виходячи із системного аналізу норм права, базою оподаткування земельним податком є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, нормативна грошова оцінка земельної ділянки проводиться у визначеному законом порядку, підставою для нарахування податку є дані державного земельного кадастру, інформацію про грошову нормативну оцінку землі подають центральні органи виконавчої влади, що реалізують політику у сфері земельних відносин, в тому числі на запит контролюючого органу.

Як вказує позивач, відповідачем не могло бути нараховано позивачу суми грошового зобов’язання з земельного податку з огляду на те, що згідно інформації отриманої листом від відділу ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області (а.с.17) об’єкт земельних відносин по земельній ділянці, яка розташована за адресою: вул.. Масивна, 51, м. Дніпро в Державному земельному кадастрі відсутній.

У ході розгляду справи судом з'ясовано та не заперечується сторонами, що право власності або користування земельною ділянкою, яка розташована за адресою: вул. Масивна, 51, м. Дніпро станом на момент звернення до суду за позивачем не зареєстровано, а тому не можливо розрахувати нормативно грошову оцінку такої земельної ділянки.

Згідно розрахунку наданого відповідачем, при визначенні розміру грошового зобов’язання з земельного податку контролюючим органом було використано інформацію, отриману на запит від відділу ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області, оформлену листом від 14.06.2017 року №8-4-0.38-571/107-17 за підписом в.о. відділу ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області, згідно якої у разі комерційного використанні земельної ділянки площею 3554 кв.м, по вул.. Масивна, 51 м. Дніпро, нормативна грошова оцінка за 1 кв. м земельної ділянки буде складати 2921.81 грн. за 2016 рік, 2477.70 грн. за 2017 рік із використанням кф= 2.0, згідно з наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України «Про затвердження порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів» від 25.11.2016 №489, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 19.12.2016 року №1647/29777. (а.с. 30, 31)

Базову вартість земельної ділянки для розрахунку податку відповідачем було взято з Витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки видану начальником управління Держкомзему у м. Дніпропетровську Дніпропетровської області. (а.с. 29).

Таким чином, як вбачається з встановлених обставин справи, інформацію про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки в розмірі за 1 кв.м ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області було надано без проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а сама ділянка відсутня в Державному земельному кадастрі як об’єкт земельних відносин.

Відтак, суд апеляційної інстанції, приходить до висновку, що за умови неможливості нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яку використовує позивач, надана на запит контролюючого органу інформація ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області не містить належну інформацію стосовно нормативної грошової оцінки земельної ділянки по вул.. Масивна, 51 м. Дніпро, та не може бути використана при розрахунку розміру земельного податку за 2016 та 2017 роки як база оподаткування, оскільки вона не є даними Державного земельного кадастру, як того вимагає п. 286.1 ст. 286 ПК України.

Вищевказане свідчить, що приймаючи у відношенні позивача податкове повідомлення – рішення про визначення грошового зобов’язання з земельного податку за 2016-2017 роки відповідачем було неправомірно взято за основу дані нормативної грошової оцінки земельної ділянки які надані без проведення уповноваженим органом такої оцінки, таким чином використано в якості бази оподаткування дані, які не є даними Державного земельного кадастру.

Таким чином, оскаржуване податкове повідомлення – рішення Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 30.06.2017 року №13588-1302 є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо доводів позивача про порушення строків прийняття оскаржуваного податкового повідомлення – рішення суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до п. 286.5 ст. 286 ПК України, нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають (вручають) платникові за місцем його реєстрації до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу.

Відповідно до приписів пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 ПК України, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо:згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган;

Оскаржуваним податковим повідомленням – рішенням від 30.06.3017 року було визначено податкове зобов’язання з земельного податку за 2016 та 2017 роки.

Тобто, грошове зобов’язання з земельного податку позивачу за 2016 рік дійсно було визначено із порушенням визначених п. 286.5 ст. 286 ПК України термінів для його прийняття.

Надаючи оцінку доводам позивача стосовно неврахування судом факту сплати позивачем земельного податку за 2016-2017 роки як фізичною особою – підприємцем, суд зазначає, що платником земельного податку є власник нерухомого майна, яке розташоване на відповідній земельній ділянці. Платником земельного податку може бути також юридична або фізична особа-підприємець, якщо вона є власником або користувачем землі, нерухомого майна, що на ній розташоване та здійснює господарську діяльність із використанням цієї землі або нерухомості, що на ній знаходиться, за відсутності вказаних обставин сплачені суб’єктом господарювання кошти в рахунок земельного податку можуть розцінюватись як надміру або помилково сплачені до бюджету.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач набув право власності на нерухомість по вул.. Масивна, 51 м. Дніпро як фізична особа, доказів того, що він здійснює свою господарську діяльність як фізична особа – підприємець за вказаною адресою, та у зв’язку з чим має сплачувати земельний податок як ФОП, до матеріалів справи не надано, тобто матеріалами справи не підтверджено того, що позивач має сплачувати земельний податок саме як ФОП, а не як фізична особа.

Відтак, з урахуванням того що відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини на яких ґрунтуються її доводи або заперечення, суд вважає, що доводи позивача стовно того, що сплачені ним кошти в рахунок земельного податку як ФОП безумовно свідчать про відсутність підстав для сплати податку як фізичною особою суд вважає необґрунтованими.

Отже, з урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що поза увагою суду першої інстанції залишилось те, що відповідач при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення рішення використав дані, які відсутні в Державного земельному кадастрі, що свідчить про протиправність ППР, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що постанову суду першої інстанції слід скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог ОСОБА_1.

Відповідно до ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, при зверненні до суду з адміністративним позовом ОСОБА_1 було сплачено 5756.95 грн. судового збору (а.с.3), при зверненні до суду з апеляційною скаргою позивач сплатив 6332.65 грн. (а.с. 127) та 2302.79 грн. судового збору (а.с. 152).

Керуючисьч. 3 ст. 243, ст.308,ст. 310, ст. 315, ст. 317 КАС України суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2017 року у справі №804/6148/17 – скасувати та прийняти нову постанову.

Адміністративний позов ОСОБА_1 – задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення – рішення Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 30.06.2017 року №13588-1302.

Стягнути на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 14 392 (чотирнадцять тисяч триста дев’яносто дві) гривні 39 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Дніпропетровській області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 25 квітня 2018 року та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верхового Суду.

Повне судове рішення складено 27 квітня 2018 року.

Головуючий суддя: О.О. Круговий

Суддя: Т.С. Прокопчук

Суддя: А.В. Шлай