Рішення № 73704366, 26.04.2018, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Черкаси

26 квітня 2018 року справа № 823/873/18

Суддя Черкаського окружного адміністративного суду Гаращенко В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до Головного управління ДФС у Черкаській області, в якій просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Черкаській області від 28.12.2017 №31257-13, №31258-13.

В обґрунтування позову позивач зазначила, що Головним управління ДФС у Черкаській області винесені податкові повідомлення-рішення від 28.12.2017 №31257-13 та №31258-13 за якими визначено суми податкових зобов’язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015-2016 роки.

Неправомірність винесення податкового повідомлення-рішення від 28.12.2017 №31258-13, обґрунтовує тим, що відповідно до принципу стабільності податкового законодавства України зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року. Відповідно до п.п.12.3.4. п. 12.3. ст. 12 Податкового кодексу України, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 28.12.2017 №31257-13 зазначила про відсутність правових підстав щодо визначення позивачу податкового зобов’язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на підставі пункту «ґ» пп. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 ПК України.

Вважає, що контролюючим органом не вірно визначено площу житлової нерухомості, оскільки площа 535 кв. м. включає в себе також об’єкти не житлової нерухомості.

Крім того позивач зазначає, що вказані рішення відповідача, не відповідають положенням підпункту пункту 266.6 статті 266 Податкового кодексу України, у відповідності до якого базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року, та підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу, який визначає, що податкове повідомлення - рішення про сплату суми податку надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним ) періодом (роком). Таким чином вважає, що сплата податку на житлову нерухомість за 2015 та 2016 рік, являється порушенням її прав та інтересів.

Відповідачем подано відзив на позов у встановлений ухвалою суду строк, в якому відповідач позовні вимоги не визнав, та просив в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю. Зазначає, що база оподаткування об’єктів житлової та не житлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Щодо податкового повідомлення-рішення від 28.12.2017 №31258-13 зазначає, що воно винесене на підставі рішення Геронимівської сільської ради від 26.01.2015 №50-3/IV та прийняте у відповідності до вимог чинного законодавства. Щодо податкового повідомлення-рішення від 28.12.2017 №31257-13 зазначив, що останнє винесене на основі рішення Геронимівської сільської ради від 14.07.2015 №57-5/VI відповідно до пп.53.3.3 п. 54.3 ст. 54 та пп. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України.

До суду також подано відповідь на відзив, в якому позивач не погодився з жодним доводом відповідача, зазначивши їх безпідставними та просив адміністративний позов задовольнити повністю.

За відсутності клопотань учасників справи про розгляд справи в судовому засіданні, керуючись положеннями ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд постановив ухвалу від 03.04.2018, із занесенням до протоколу судового засідання, про подальший розгляд справи в порядку письмового провадження без повідомлення сторін.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 01.08.2007 №646219 виданого виконавчим комітетом Геронимівської сільської ради ОСОБА_1 є власницею житлового будинку з гаражем, басейном та підвалом, що знаходиться за адресою: Черкаська область, Черкаський район, с. Геронимівка, вул. Вишнева, 4, загальною площею 535 кв. м.

Рішенням Геронимівської сільської ради від 26.01.2015 № 50-3/VI «Про встановлення місцевих та інших податків та затвердження положення до них на 2015 рік», встановлено зокрема податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2015 рік.

Рішенням Геронимівської сільської ради від 14.07.2015 № 57-5/VI «Про встановлення місцевих та інших податків та затвердження положення до них на 2016 рік», встановлено зокрема податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2016 рік.

На підставі вказаних рішень, Головним управлінням ДФС у Черкаській області позивачеві сформовано і направлено податкові повідомлення-рішення від 28.12.2017 №31257-13, №31258-13.

22.01.2018 позивач звернувся до відповідача з заявою про перерахунок сум податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що розташоване за адресою: Черкаська область, Черкаський район, с. Геронимівка, вул. Вишнева, 4, та відкликання оскаржуваних податкових повідомленнь-рішеннь.

Листом від 30.01.2018 №4218/23-00-13-0118 відповідач відмовив у задоволенні заяви позивача.

Не погоджуючись з останнім позивач звернулась до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

01.01.2015 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким шляхом викладення в новій редакції ст. 266 Податкового кодексу України, введено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Відповідно до пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 Податкового кодексу України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Відповідно до ст. 4 Податкового кодексу України податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах, зокрема, рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу; презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу; стабільність - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року

Пунктом 4.3 ст. 4 Податкового кодексу України передбачено, що податкові періоди та строки сплати податків та зборів установлюються, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів, з урахуванням зручності виконання платником податкового обов'язку та зменшення витрат на адміністрування податків та зборів.

При цьому згідно із п. 4.4 ст. 4 Податкового кодексу України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Відповідні повноваження, їх розмежування між Верховною Радою та місцевими радами, зокрема, щодо установлення місцевих податків, визначені ст. 12 Податкового кодексу України.

Згідно із ст. 8 Податкового кодексу України, в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов'язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Відповідно до пунктів 10.1 та 10.2 ст. 10 Податкового кодексу України до місцевих податків належить податок на майно. Місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Тобто, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, належить до місцевих податків, особливості введення якого передбачені ст. 12 Податкового кодексу України.

Згідно із п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (пп. 12.3.1 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України).

Відповідно до пп. 12.3.2 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України, при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (пп. 12.3.3 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України).

При цьому, суд звертає увагу, що згідно з п. 12.5 ст. 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 ст. 12 ПК України.

Відповідно пп. 12.3.4 ст. 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Згідно ст. 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Разом з цим, згідно з п. 5 розділу XIX «Прикінцеві положення» Податкового кодексу України органи місцевого самоврядування зобов'язані забезпечити у місячний термін з дня набрання чинності цим Кодексом прийняття рішень щодо встановлення місцевих податків і зборів, визначених цим Кодексом.

Так, з наведеного вище вбачається, що безпосереднє встановлення місцевих податків, а отже і податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, віднесено Податковим кодексом до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та ст. 143 Конституції України.

Отже, Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - це є компетенцією відповідних місцевих рад.

Крім того суд вважає за необхідне зазначити, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року; при цьому опублікування рішення органу місцевого самоврядування про встановлення податку на нерухоме майно, як місцевого податку, пізніше 15 липня року, є підставою для застосування відповідних норм оподаткування не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» ухвалений 28.12.2014, тобто після 15.07.2014, а податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, установлений на території с. Геронимівка рішенням Геронимівської сільської ради від 26.01.2015 №50-3/VI «Про встановлення місцевих та інших податків та затвердження Положення до них на 2015 рік», з додатком, у зв'язку з чим суд вважає, що застосування контролюючим органом положень Податкового кодексу України з урахуванням внесених Законом змін та рішення з метою оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто з 2016 року.

Тому за даних обставин, суд приходить до висновку, що застосування контролюючим органом положень вказаного Закону та рішення органу місцевого самоврядування з метою оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік є протиправним, а податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Черкаській області від 28.12.2017 №31258-13 таким, що підлягає скасуванню.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 28.12.2017 №31257-13, суд зазначає наступне.

Підпунктом 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України встановлено, що об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності (підпункти 266.3.1, 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 Податкового кодексу України).

З наведеного вбачається, що нерухомість, яка належить позивачу, є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а тому позивач як його власник, зобов'язаний сплачувати вказаний податок відповідно до вимог ст. 266 Податкового кодексу України.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» від 24.12.2015 №909-VIII внесено зміни до Податкового кодексу, а саме доповнено підпункт «ґ» пп. 266.7.1 п. 267 таким змістом: за наявності у власності платника податку об'єкта (об'єктів) житлової нерухомості, у тому числі його частки, що перебуває у власності фізичної чи юридичної особи - платника податку, загальна площа якого перевищує 300 квадратних метрів (для квартири) та/або 500 квадратних метрів (для будинку), сума податку, розрахована відповідно до підпунктів «а» - «г» цього підпункту, збільшується на 25000 гривень на рік за кожен такий об'єкт житлової нерухомості (його частку).

Крім того п. 4 прикінцевих положеннь Закону №909-VIII, встановлено, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Вказані зміни Закону №909-VIII набрали чинності 01.01.2016.

З огляду на зазначене, додаткове встановлення органом місцевого самоврядування збільшення ставки податку на нерухоме майно на 25000 грн. у 2016 році не передбачено, оскільки таке збільшення безпосередньо визначено положеннями Податкового кодексу України та не містить альтернативи.

За даних обставин враховуючи, що об’єкт житлової нерухомості який перебуває у власності платника податку перевищує 500 кв. м., контролюючим органом правомірно застосовано п. «ґ» пп. 266.7.1 п. 267 Податкового кодексу України та збільшено суму податку на 25000 грн.

Судом відхиляються доводи позивача щодо не вірного визначення типу нерухомості контролюючим органом, оскільки останній лише обчислює податок на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідач у відзиві на позов вказує, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесене на основі рішення Геронимівської сільської ради від 14.07.2015 №57-5/VI.

Відповідно вказаного рішення Геронимівської сільської ради від 14.07.2015 №57-5/VI «Про встановлення місцевих та інших податків та затвердження Положення до них на 2016 рік» ставка податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки для об'єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб встановлено у розмірі 2 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року за 1 кв. м. бази оподаткування.

Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» від 25.12.2015 №928-VIII установлено у 2016 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 1378 гривень, тому ставка податку на нерухоме майно за 1 кв. м. бази оподаткування у 2016 році становить 27 грн. 56 коп. (1378х2%=27,56).

Пунктом 4 Положення про місцеві податки затвердженого рішенням Геронимівської сільської ради від 14.07.2015 №57-5/VI встановлено зменшення бази оподаткування об’єкта житлової нерухомості, що перебуває у власності фізичної особи – платника податку для житлового будинку на 150 кв. м.

Проте, як вбачається з розрахунку до спірного податкового повідомлення-рішення, відповідачем під час нарахування податкового зобов'язання на підставі абз. «б» пп. 266.4.1 п.266.4 ст. 266 зменшено базу оподаткування об’єкта житлової нерухомості на 120 кв. м.

Враховуючи, що встановлення місцевих податків, а отже і податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, віднесено Податковим кодексом до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень, то розрахунок податкового зобов'язання за спірним податковим повідомленням-рішенням виконаний помилково.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що визначені позивачу суми податкових зобов'язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за спірними податковими повідомленнями-рішеннями не відповідають положенням Податкового кодексу України та є протиправними, що є підставою для їх скасування.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України сплачені позивачем судові витрати слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 14, 72, 76, 90, 139, 241-246, 255, 295 КАС України, суд –

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Черкаській області від 28.12.2017 №31257-13, №31258-13.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Черкаській області (18002, м. Черкаси, вул. Хрещатик, 235, код ЄДРОПУ 39392109) на користь ОСОБА_1 (19601, Черкаська область, Черкаський район, с. Геронимівка, вул. Вишнева, 4, РНОКПП НОМЕР_1) сплачений судовий збір в розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана з врахуванням особливостей закріплених п. 15.5 Перехідних положень КАС України протягом тридцяти днів з дня ухвалення рішення суду.

Суддя В.В. Гаращенко