Рішення № 73704293, 02.05.2018, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 819/608/18

02 травня 2018 рокум.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Мірінович У.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кременецького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільській області про зобов'язання вчинити певні дії,, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Кременецького об’єднаного управління Пенсійного фонду Тернопільської області, у якій просить зобов'язати Кременецьке об`єднане управління Пенсійного фонду України Тернопільської області провести нарахування підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком на підставі положень статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" в сумі 12754,56 грн. і продовжити нарахування надалі.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач має статус дитини війни і на нього поширюються державні соціальні гарантії, передбачені Законом України «Про соціальний захист дітей війни», зокрема передбачене ст. 6 Закону право на підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Позивач неодноразово звертався до суду з позовами про зобов’язання відповідача провести нарахування та виплату йому підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком на підставі положень статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», проте зазначені рішення суду відповідачем не виконуються, позивач отримує підвищення до пенсії у фіксованому розмірі, який є меншим аніж 30% мінімальної пенсії за віком. Вказані дії Кременецького управління Пенсійного фонду в Тернопільській області позивач вважає неправомірними, такими що суперечать вимогам чинного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини. Позивач просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою судді від 03.04.2018 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

У строк, встановлений судом, відповідач подав відзив на адміністративний позов, у якому проти позову заперечив та зазначив, що позивачу підвищення до пенсії, як дитині війни в межах законодавчих актів. Так, Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2001 рік» від 14.06.2011 року № 3491-VI встановлено, що у 2011 році норми і положення статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» застосовуються в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного Фонду України на 2011 рік. На виконання вказаного Закону Кабінетом Міністрів України прийнята постанова від 06.07.2011 р. № 745 «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету», пунктом 6 якої установлено, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Законів України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту та Про жертви нацистських переслідувань) до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться у розмірі 49,80 гривні. Розмір підвищення пенсії з 01.01.2012 року по даний час визначений постановами Кабінету Міністрів України від 28.12.2011 р. № 1381 «Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення» (зі змінами), та становить 66,43 грн.

Крім того, відповідач зазначає, що Пенсійний фонд України виступає лише як розпорядник бюджетних коштів і використовує бюджетні кошти тільки за цільовим призначенням, взяття зобов’язань без відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства.

Також відповідач наголосив, що позивач із заявою про нарахування підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком як «дитині війни» до органів Пенсійного фонду України не звертався.

З огляду на викладене, відповідач просив відмовити в задоволенні позову.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити, з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є пенсіонером, за віком, інвалідом 2 групи, загальне захворювання, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 (арк. спр. 8).

З довідки Кременецького об’єднаного управління Пенсійного фонду Тернопільської області від 12.03.2018 р. № 619 судом встановлено, що позивач перебуває на обліку в Кременецькому об’єднаному управлінні Пенсійного фонду в Тернопільській області та йому призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення». Також позивачу виплачується надбавка до пенсії як особі, яка має статус дитини війни (арк. спр. 14).

Постаново Кременецького районного суду Тернопільської області від 06.07.2011 року, визнано неправомірними дії управління Пенсійного фонду України в Кременецькому районі Тернопільської області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії відповідно до вимог статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» починаючи з 01 грудня 2010 року. Зобов’язано управління Пенсійного фонду України в Кременецькому районі Тернопільської області нараховувати та виплачувати ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком на підставі положень статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» починаючи з 01 грудня 2010 року, з урахуванням ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та раніше виплачених сум (арк. спр. 9-10).

Листом №22/К-11 від №13.11.2017 року Кременецьке об’єднане управління Пенсійного фонду Тернопільської області повідомило позивача про те, що він отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення». Після проведених перерахунків з 01.05.2017 року розмір пенсії ОСОБА_1 становить 1522,80 грн., з них: розмір пенсії за віком обчислений при коефіцієнті стажу з урахуванням кратності 1,35 – 0,47363 (загальний страховий стаж – 35 років 1 місяць 15 днів) та індивідуальному коефіцієнті заробітної плати – 1,00862 (за період з 01.01.1979 по 31.12.1983 року) - 572,26 грн., доплата до прожиткового мінімуму (1312 грн.) – 739,74 грн., доплата за понаднормовий стаж за 10 років – 57,23 грн., підвищення дітям війни – 66,43 грн., підвищення встановлене відповідно до Постанови КМУ від 23 квітня 2012 року № 327 «Про підвищення рівня соціального захисту населення» - 87,14 грн. З 01.10.2017 р. розмір пенсії позивача перераховано згідно з законом №2148 та становив 1651,64 грн. З них: розмір пенсії за віком обчислений при коефіцієнті стажу з 0,35083 (загальний страховий стаж – 35 років 1 місяць 15 днів) та індивідуальному коефіцієнті заробітної плати – 1,00862 (за період з 01.01.1979 по 31.12.1983 року) – 1332,05 грн., доплата до прожиткового мінімуму (1452 грн.) – 119,95 грн., доплата за понаднормовий стаж за 10 років – 133,21 грн., підвищення дітям війни – 66,43 грн. (арк. справи 12).

До спірних правовідносин суд застосовує наступні правові норми.

Закон України "Про соціальний захист дітей війни" №2195-IV від 18 листопада 2004 року (далі – Закон №2195-IV), встановлює правовий статус дітей війни та визначає основи їх соціального захисту та гарантує їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки.

Статтею 1 вказаного закону передбачено, що дитина війни - це особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (в редакції до 1 січня 2015 року) - дітям війни пенсії або щомісячне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість неї, підвищується на 30 % мінімальної пенсії за віком.

Пунктом 34 Розділу І Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII, який набув чинності з 01 січня 2015 року, внесено зміни до Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а саме: у частині першій статті 6 цього Закону слова «у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни» замінено словами «у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України».

Таким чином, з 1 січня 2015 року дітям війни до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

У висновках п.п.2.1 п.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду №20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року, зазначено, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.

Розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави, проте мають забезпечувати конституційне право кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, гарантоване статтею 48 Конституції України.

Пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 06 липня 2011 року № 745 «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету», встановлено, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться у розмірі 49,80 грн.

Відповідно до п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2011 року №1381 «Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення» (в редакції від 24 квітня 2014 року), дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення, встановлене статтею 6 Закону України Про соціальний захист дітей війни», провадиться у розмірі 66,43 гривні.

Редакція цієї статті є чинною та неконституційною не визнавалась. Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" також не було встановлено змін щодо застосування положень ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

Тобто, якщо положеннями попередньої редакції ст. 6 Закону визначались одні правила та розмір, що підлягав застосуванню при підвищенні доплати - виходячи з розміру 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, то згодом, безпосередньо станом за спірний період, встановлений зовсім інший порядок та розмір, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Як встановлено судом, позивач має статус дитини війни, що не заперечується відповідачем.

З листа Кременецького об’єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області від 13.11.2017 року №22/К-11 слідує, що підвищення до пенсії позивачу проводиться у розмірі 66,43 грн. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2011 року №1381 «Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення» та виплачується разом з основним розміром пенсії, а тому на даний час нараховувати підвищення до пенсії немає підстав. Розмір пенсії позивача за лютий 2018 р. становить 1688,84 грн.

Відповідач, здійснюючи нарахування та виплати у визначеному Кабінетом Міністрів Україні розмірі, діє з урахуванням вимог законодавства, та не може застосовувати не існуючої норми. Питання щодо розміру доплат є переважним правом держави. Законодавцем визначено, що саме Кабінет Міністрів України наділений повноваженнями визначати порядок та розмір виплат дітям війни. Відповідач не є особою, яка сама встановлює та визначає правове регулювання цих питань, Пенсійний фонд України є суб’єктом владних повноважень, який є виконавцем в межах цих відносин.

Відповідач при виплаті позивачу підвищення до пенсії, як дитині війни діяв на підставі та у межах повноважень, визначених чинним законодавством України, а тому не порушив права та законні інтереси позивача. Пенсійний фонд не мав правових підстав для застосування до спірних правовідносин положення ст.6 Закону, в редакції на час прийняття, оскільки дана норма в редакції на час прийняття втратила чинність, а норми цієї статті на теперішній час існують та діють в іншій редакції закону, та у інший спосіб регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до ст. 117 Конституції України постанови Кабінету Міністрів України є обов'язковими до виконання.

Нормами ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

У відповідності до ч.2 ст.95 Конституції України виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

В рішенні Конституційного Суду України № 20-рп/2011 від 26.12.2011 року зазначено, що одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень. Передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Водночас зміст основного права не може бути порушений, що є загальновизнаним правилом. Неприпустимим також є встановлення такого правового регулювання, відповідно до якого розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в частині третій статті 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме статті 21 Конституції України.

В рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25.01.2012 року зазначено, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України. Однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.

Повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.

До спірних правовідносин суд застосовує правову позицію Європейського суду з прав людини.

В рішенні «Великода проти України» від 03.06.2014 року Європейський суду з прав людини зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Крім того, у зазначеному рішенні Європейський суд став на бік держави України та наголосив на складній економічній ситуації в країні, а також на необхідності пошуку саме державою Україна додаткових інструментів її подолання шляхом раціонального використання бюджетних коштів та необхідності збереження «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту прав і свобод окремої особи.

Така ж правова позиція викладена Європейським судом з прав людини в рішеннях від 09.10.1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» та від 12.10.2004 року у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії», в яких суд зазначив, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового, і такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позов ОСОБА_1 до Кременецького об’єднаного управління Пенсійного фонду Тернопільської області про зобов’язання провести нарахування підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком на підставі положень статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" в сумі 12754,56 грн. і продовжити нарахування надалі - є необґрунтованим та таким, що до задоволення не підлягає.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 (місце проживання: 47162, село Підгайці, Шумського району, Тернопільської області, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) до Кременецького об’єднаного управління Пенсійного фонду в Тернопільській області (місцезнаходження: 47003, вул. Чорновола, 2, місто Кременець, Кременецького району, Тернопільської області, код ЄДРПОУ 40377027) про провести нарахування підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком на підставі положень статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" в сумі 12754,56 грн. і продовжити нарахування надалі - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Львівського апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 02 травня 2018 року.

Головуючий суддя Мірінович У.А.

копія вірна

Суддя Мірінович У.А.