Рішення № 73702057, 18.04.2018, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18 квітня 2018 року м. ТернопільСправа № 921/40/18

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Боровця Я.Я.

при секретарі судового засідання Сиротюк К.В.

Розглянувши матеріали справи в порядку загального позовного провадження

за позовом Фізичної особи - підприємця Чайківського Ігоря Івановича, АДРЕСА_1

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробізнес", с. Токи Підволочиський район Тернопільська область

про стягнення заборгованості у розмірі 224 844,37 грн.

За участю учасників справи:

від позивача: Равлів М.І. - представник (довіреність №2443 від 16.04.2015);

від відповідача: Бойчук В.І. - представник (довіреність б/н від 15.12.2017).

Учасникам судового процесу оголошено склад суду.

Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу "Документообіг господарського суду" та програмно-апаратного комплексу "Акорд", згідно вимог статей 8, 222 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 18.04.2018 проголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України.

Суть справи:

Фізична особа - підприємець Чайківський Ігор Іванович звернувся до Господарського суду Тернопільської області із позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробізнес" про стягнення заборгованості у розмірі 224 844,37 грн. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем порушено зобов'язання за договором поставки № 064/2016 від 01.01.2017.

Ухвалою суду від 05.02.2018 відкрито провадження у справі №921/40/18 за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 05.03.2018.

05.03.2018 в судовому засіданні оголошена протокольна ухвала про відкладення підготовчого засідання на 19.03.2018, про що повідомлено учасників справи, відповідно до вимог ст.ст. 120, 121 ГПК України, ухвалою суду від 05.03.2018.

Згідно з пунктом 3 частини 2 статті 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 19.03.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу №921/40/18 до судового розгляду по суті на 05.04.2018.

На задоволення клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи ( вх. № 8947 від 05.04.2018) , розгляд справи по суті відкладався на 18.04.2018, про що винесено відповідну ухвалу суду.

У судовому засіданні - 18.04.2018 розпочато розгляд справи по суті.

Представник позивача у судових засіданнях підтримав позовні вимоги в повному обсязі з підстав, викладених в позовній заяві та пояснень наданих у судовому засіданні, просить суд позов задоволити, з врахуванням часткових оплат відповідачем суми основного боргу під час розгляду справи в суді, у добровільному порядку.

Представник відповідача у судових засіданнях щодо позовних вимог заперечив частково, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву (вх. №7706 від 19.03.2018), в якому зазначає, що ТОВ "Агробізнес" допущено порушення зобов'язань щодо оплати за договором поставки № 064/2016 від 01.01.2017, внаслідок чого виникла заборгованість перед ФОП Чайківським І.І. у розмірі 208 721,94 грн., з яких: 204 662,94 грн - основний борг, 6932,50 - інфляційні втрати, 2379,67 грн. - 3% річних. В частині задоволення позову щодо пені у розмірі 10 869,26 грн. просить суд відмовити, у зв"язку із неправильним нарахуванням, а саме при розрахунку пені позивачем застосовано подвійну облікову ставку НБУ, долучивши, при цьому контррозрахунок пені із застосуванням облікової ставки НБУ, відповідно до умов Договору.

Крім того, представником відповідача через канцелярію суду подано клопотання про зменшення розміру пені до 1000,00 грн, посилаючись на те, що під час виконання договору поставки № 064/2016 від 01.01.2017, ДФС України зупинено реєстрацію податкових накладних № 35 від 04.08.2017, №100 від 28.08.2017 та № 68 від 23.10.2017 ( вх. № 7707 від 19.03.2018).

Також, представником відповідача подано докази часткової оплати суми боргу у добровільному порядку, зокрема копії платіжних доручень № 3319 від 06.02.2018 на суму 9000,00 грн.; №3724 від 15.03.2018 на суму 28 643,00 грн. та № 3778 від 22.03.2018 на суму 34 459,43 грн. ( вх. № 6907 від 05.03.2018, вх.№7705 від 19.03.2018; вх. № 9750 від 18.04.2018).

Оглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення та доводи представника позивача та часткове заперечення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

01 січня 2017 року між Фізичною особою - підприємцем Чайківським Ігорем Івановичем (як, Постачальник/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агробізнес" (Замовник/відповідач) укладено договір поставки № 064/2016, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язався систематично постачати та передавати у власність Замовника товар, на підставі заявлених Замовником замовлень на постачання, а Замовник зобов'язався приймати цей товар та оплачувати його на умовах, визначених цим Договором. Предметом поставки є автомобільні комплектуючі, акумулятори, змащувальні матеріали та технічні рідини, перелік якого визначається Замовником в Замовляннях на постачання. Загальна кількість товару за Договором, його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура), одиниці виміру та ціна товару визначається сторонами у видаткових накладних ( п.п. 1.1., 1.2., 1.3. Договору).

Пунктом 3.3. Договору, сторони домовились, що датою постачання є дата отримання Замовником товару за адресою Замовника.

Ціна на товар та загальна сума товару, що поставляється за цим Договором, встановлюється окремо на кожну партію товару узгодженням сторін і вказуються у видаткових накладних ( п.4.2. Договору).

Згідно п. 5.1. Договору передбачено, що оплата за отриману партію товару здійснюється Замовником протягом 14 банківських днів з моменту одержання товару Замовником.

Товар вважається переданим та переходить у власність Замовника після підписання видаткової накладної ( п. 6.2. Договору).

Пунктом 12.1 Договору сторони визначили, що договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє безстроково або до моменту його розірвання.

Даний Договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб.

На виконання умов договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 217 385,26, про що свідчать видаткові накладні №1 від 03.04.2017 на суму 7 160,76 грн, №36 від 13.06.2017 на суму 44 760,00 грн, №76 від 21.06.2017 на суму 27 700,00 грн, № 35 від 04.08.2017 на суму 10 059,00 грн, № 100 від 28.08.2017 на суму 39 472,72 грн, №71 від 23.10.2017 на суму 28 643,00 грн, №39 від 09.11.2017 на суму 47 889,78 грн, №72 від 17.11.2017 на суму 11 700,00 грн, які підписані повноважними представниками сторін та скріплені печатками юридичних осіб.

Також, факт здійснення позивачем поставки товару відповідачу підтверджується податковими накладними від 03.04.2017, від 13.06.2017, від 21.06.2017, від 04.08.2017, від 28.08.2017, від 23.10.2017, від 09.11.2017, від 17.11.2017.

Як зазначає позивач, відповідач свої договірні зобов"язання щодо оплати за отриманий товар виконав частково, про що свідчать банківські виписки від 23.10.2017 на суму 2 663,32 грн та від 24.01.2018 на суму 10 059,00 грн.

Отже, як стверджує позивач, відповідач порушив умови договору поставки щодо оплати за товар, у зв"язку з чим у відповідача перед позивачем виник борг у розмірі 204 662,94 грн, станом на момент подання позову.

Крім того, відповідно до п.9.1 Договору поставки позивачем нараховано пеню за період з 24.07.2017 по 24.01.2018 у розмірі 20 047, 36 грн., однак просить суд стягнути 10 869,26 грн. - не більше п"яти відсотків від вартості товару.

Також, згідно вимог статті 625 Цивільного кодексу України, позивачем нараховано три відсотки річних в розмірі 2379,67 грн та інфляційних втрат в розмірі 6 932,50 грн.

Дані обставини стали підставою для звернення позивача з даним позовом до суду за захистом свого порушеного права.

При прийнятті рішення, суд виходив з наступного:

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до вимог статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

До виконання господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (стаття 193 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до статей 627, 628 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, зміст договору складається з умов, які визначаються на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як вбачається зі змісту укладеного сторонами договору, він по своїй правовій природі є договором поставки.

Положеннями частини 1 статті 265 Господарського кодексу України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічне визначення містить стаття 712 Цивільного кодексу України, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В свою чергу, згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (статті 629 Цивільного кодексу України).

Як слідує із матеріалів справи, на виконання умов договору поставки № 064/2016 від 01.01.2017 (відповідно до умов якого Постачальник зобов'язався систематично постачати та передавати у власність Замовника товар, а Замовник зобов'язався приймати цей товар та оплачувати його на умовах, визначених цим Договором. Предметом поставки є автомобільні комплектуючі, акумулятори, змащувальні матеріали та технічні рідини, перелік якого визначається Замовником в Замовляннях на постачання. Загальна кількість товару за Договором, його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура), одиниці виміру та ціна товару визначається сторонами у видаткових накладних ( п.п. 1.1., 1.2., 1.3. Договору)), позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 217 385,26 грн, що підтверджується видатковими накладними №1 від 03.04.2017 на суму 7 160,76 грн, №36 від 13.06.2017 на суму 44 760,00 грн, №76 від 21.06.2017 на суму 27 700,00 грн, № 35 від 04.08.2017 на суму 10 059,00 грн, № 100 від 28.08.2017 на суму 39 472,72 грн, №71 від 23.10.2017 на суму 28 643,00 грн, №39 від 09.11.2017 на суму 47 889,78 грн, №72 від 17.11.2017 на суму 11 700,00 грн, які підписані повноважними представниками сторін та скріплені печатками юридичних осіб (містяться в матеріалах справи).

Факт здійснення позивачем поставки товару відповідачу також підтверджується податковими накладними від 03.04.2017, від 13.06.2017, від 21.06.2017, від 04.08.2017, від 28.08.2017, від 23.10.2017, від 09.11.2017, від 17.11.2017.

Статтями 662, 663 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Як встановлено пунктом 3.3. Договору, датою постачання є дата отримання Замовником товару за адресою Замовника.

Товар вважається переданим та переходить у власність Замовника після підписання видаткової накладної ( п. 6.2. Договору).

Таким чином, отримання товару відповідачем стверджується підписом останнього та його представниками про отримання товару на видаткових накладних.

У відповідності до вимог статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Стаття 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" зазначає, що первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, видаткова накладна є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, що фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних зобов'язань, та є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Саме таким вимогам і відповідають видаткові накладні, які засвідчують встановлений факт здійснення господарської операції.

За таких обставин, у відповідача виник обов"язок з проведення розрахунку за відпущений позивачем товар.

Ціна на товар та загальна сума товару, що поставляється за цим Договором, встановлюється окремо на кожну партію товару узгодженням сторін і вказуються у видаткових накладних ( п.4.2. Договору).

Згідно п. 5.1. Договору передбачено, що оплата за отриману партію товару здійснюється Замовником протягом 14 банківських днів з моменту одержання товару Замовником.

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (стаття 692 Цивільного кодексу України).

Отже, розрахуватися за товар, відповідач повинен відповідно до п. 5.1. Договору, тобто протягом 14 банківських днів з моменту одержання товару Замовником.

Згідно статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Положеннями статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов"язанні встановлений строк (термін) його, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Аналогічне положення містить стаття 193 Господарського кодексу України, де зазначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як визначено статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як свідчать матеріали справи та стверджує позивач, відповідач свої договірні зобов'язання щодо оплати за поставлений товар виконав частково, що підтверджується банківськими виписками від 23.10.2017 на суму 2 663,32 грн та від 24.01.2018 на суму 10 059,00 грн., а тому сума заборгованості на момент подання позову становила 204 662,94 грн.

Крім того, відповідач визнав основний борг в розмірі 204 662,94 грн з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву (вх. №7706 від 19.03.2018), в якому підтвердив факт поставки товару на підставі договору поставки №064/2016 від 01.01.2017 за відповідними видатковими накладними та зазначив про порушення договірних зобов"язань щодо строків оплати за товар. При цьому, зазначив, що ТОВ "Агробізнес" проведено часткову оплату заборгованості.

Відповідно до статті 191 ГПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем, суд розяснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.

У разі визнання відповідачем позову, суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Суд зазначає, що визнання позову відповідачем не суперечить закону та не порушує права чи інтереси інших осіб.

Судом встановлено, що під час розгляду справи в суді відповідачем здійснено часткову оплату заборгованості за отриманий товар у розмірі 72 102,43 грн. у добровільному порядку, що підтверджується копіями платіжних доручень № 331 від 06.02.2018 на суму 9000,00 грн; №3724 від 15.03.2018 на суму 28 643,00 грн та № 3778 від 22.03.2018 на суму 34 459,43 грн (містяться в матеріалах справи).

Отже, основний борг відповідача перед позивачем станом на дату прийняття рішення становить 132 560,51 грн.

Враховуючи викладене та приймаючи до уваги, що згідно статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 132 560,51 грн, який неоплачений станом на день розгляду спору, підлягають до задоволення як обґрунтовано заявлені, підтверджені матеріалами справи та визнані відповідачем (відзив на позов за вх. №7706 від 19.03.2018).

Щодо решта частини основного боргу у розмірі 72 102,43 грн, суд зазначає наступне:

Пунктом 4 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

З огляду на викладене, враховуючи часткове погашення боргу, провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 72 102,43 грн., слід закрити на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, повинен на вимогу кредитора сплатити борг з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (П.п. 3.1., 3.2.Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Відповідно до п.п. 4.1, 4.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Як стверджує позивач, оскільки відповідачем прострочено виконання грошового зобов'язання щодо оплати за отриманий товар, тому позивачем нараховано відповідачу 3% річних у розмірі 2 379,67 грн та інфляційні втрати в розмірі 6 932,50 грн.

Судом здійснено перерахунок за допомогою програми ЛІГА: ЗАКОН ЕЛІТ 3% річних та інфляційних втрат та вважає, що позовні вимоги в частині стягнення 3% річних у розмірі 2 379,67 грн та інфляційних втрат в розмірі 6 932,50 грн., підлягають до задоволення як правомірно заявлені та визнані відповідачем (відзив на позовну заяву (вх. №7706 від 19.03.2018).

Щодо позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 10 869,26 грн, то такі задоволенню не підлягають, з огляду на наступне:

Як встановлено пунктом 9.1 Договору поставки, у разі несвоєчасної оплати вартості товару Замовник зобов"язаний сплатити Постачальнику пеню у розмірі облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день протермінування, але не більше п"яти відсотків від вартості товару.

Так, матеріалами справи підтверджено порушення відповідачем строків оплати за поставку товару, у зв'язку з чим позивачем нараховано пеню у розмірі 20 047,36 грн за період з 24.07.2017 по 24.01.2018, проте, просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 10 869,26 грн. (не більше п"яти відсотків від вартості товару).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема і сплата неустойки.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 стаття 550 Цивільного кодексу України).

Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондуються з приписами, встановленими Господарським кодексом України.

Приписами статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити уразі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Аналіз умов договору поставки свідчить, що розрахунки за товар, який постачається проводяться Замовником протягом 14 банківських днів з моменту одержання товару Замовником (п. 5.1 Договору).

Положенням про порядок здійснення банками операцій за акредитивами (затверджено постановою Правлінням Національного банку України №514 від 03.12.2003) визначено поняття "банківський день" - це робочий день банку в тому місці, у якому повинна виконуватися дія, передбачена УПДА або іншими міжнародними документами, затвердженими МТП.

Банківський день - робочий день, протягом якого банк здійснює банківські операції у системі електронних платежів Національного банку України. Банківський день позначається календарною датою як проміжок часу, протягом якого виконуються технологічні операції, пов"язані з проведенням міжбанківських електронних розрахункових документів через систему електронних платежів Національного банку України, за умови, що підсумки розрахунків за цими документами відображаються на кореспондентських рахунках банків (філій) у територіальному управлінні на ту саму дату (Положення про порядок здійснення уповноваженими банками операцій за документарними акредитивами в розрахунках за зовнішньоекономічними операціями, затверджене постановою Правління Національного банку України від 29.09.2009 № 580).

Отже, щодо періоду за який нарахована пеня, а саме з 24.07.2017 по 24.01.2018, суд зазначає, що позивачем не вірно застосовано положення ч.6 ст.232 ГК України, оскільки нараховані штрафні санкції з 24.07.2017 в той час, як потрібно нараховувати штрафні санкції від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, тобто - з 24.04.2017 (дата виникнення заборгованості протягом 14 банківських днів з моменту одержання товару Замовником (п.5.1. Договору поставки) (перша видаткова накладна підписана - 03.04.2017)).

Аналогічна правова позиція визначена в пункті 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", відповідно до якого роз'яснено - даним приписом (частиною 6 статті 232 ГК України) передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

За таких обставин, в задоволенні пені у розмірі 10 869,26 грн, слід відмовити.

Аналогічна правова позиція висвітлена у постанові Вищого господарського суду України від 03.07.2017 у справі № 915/960/16.

Враховуючи зазначене, клопотання представника відповідача про зменшення розміру пені до 1000,00 грн ( вх. № 7707 від 19.03.2018) залишити без задоволення.

З огляду на викладене, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Спір повинен вирішуватись на користь тієї сторони, яка за допомогою відповідних процесуальних засобів переконала суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень. Відповідно до принципу змагальності сторони, інші особи, які беруть участь у справі, якщо вони бажають досягти бажаного для себе, або осіб, на захист прав яких подано позов, найбільш сприятливого рішення, зобов'язані повідомити суду усі юридичні факти, що мають значення для справи, вказати або надати докази, які підтверджують чи спростовують ці факти, а також вчинити інші передбачені законом дії, спрямовані на те, аби переконати суд у своїй правоті.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позивач надав суду всі належні та допустимі докази, які дають можливість суду задоволити позовні вимоги частково та стягнути з відповідача на користь позивача 132 560,51 грн. основного боргу, 6 932,50 грн. інфляційних втрат та 2 379,67 грн. 3 % річних. В частині позовних вимог щодо стягнення основного боргу у розмірі 72 102,43 грн, закрити провадження у справі №921/40/18. В решті позову, відмовити.

Згідно із частин 2-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Пунктами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

В силу приписів статті 129 ГПК України, судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Також, судом встановлено, що правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору врегульовано Законом України "Про судовий збір".

Частиною 2 статті 123 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Пунктом 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Зокрема, згідно пп. 2.2.1 п. 2.2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом судового розгляду у справі №921/40/18 на день подання позовної заяви є вимога майнового характеру: стягнення заборгованості у розмірі 224 844,37 грн, за яку належить до сплати 1,5% відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, та становить 3372,66 грн.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3372,68 грн, що підтверджується платіжним дорученням №858 від 30.01.2018. Таким чином, сума зайво сплаченого судового збору становить 0,02 грн.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", в разі, зокрема, внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.

Для повернення зайво сплаченого судового збору у розмірі 0,02 грн позивачу необхідно звернутися до суду із відповідним клопотанням.

Керуючись статями 73-79, 86, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробізнес", с. Токи Підволочиський район Тернопільська область, ідентифікаційний код 30915832 на користь Фізичної особи - підприємця Чайківського Ігоря Івановича, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 основного боргу у розмірі 132 560,51 грн., інфляційних втрат у розмірі 6 932,50 грн., трьох відсотків річних у розмірі 2 379,67 грн. та судового збору у розмірі 3 209,62 грн.

3. В частині позовних вимог щодо стягнення основного боргу у розмірі 72 102,43 грн., закрити провадження у справі № 921/40/18.

4. В решті частин позовних вимог, відмовити.

5. Наказ видати стягувачу після набрання судовим рішенням законної сили.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано (частина 1 стаття 241 ГПК України).

7. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, в порядку та строки встановлені статтями 256-257 ГПК України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою - https://te.court.gov.ua/sud5022.

Повне рішення складено та підписано "2" травня 2018 року.

Суддя Я.Я. Боровець