Рішення № 73701920, 24.04.2018, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.04.2018р. Справа №914/85/18

місто Львів

Господарський суд Львівської області у складі судді Горецької З.В.,

за участю секретаря судового засідання Хороз І.Б.,

розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ДЕЛЬТАБУД”, м.Львів

до відповідача ОСОБА_1 акціонерного товариства “Будівельне управління-62”, м. Новий Розділ, Львівської області

про стягнення заборгованості в розмірі 185 984,16 грн.

За участю представників:

від позивача: ОСОБА_2- предстаник

від відповідача: ОСОБА_3- представник, ОСОБА_4 -представник

Представникам сторін роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст. 38, 42, 43 ГПК України. Заяв про відвід судді не надходило. Проводилася технічна фіксація судового засідання.

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Товариством з обмеженою відповідальністю “ДЕЛЬТАБУД”, м.Львів до відповідача: ОСОБА_1 акціонерного товариства “Будівельне управління-62”, м. Новий Розділ, Львівської області про стягнення заборгованості в розмірі 185 984,16 грн.

Ухвалою суду від 15.01.2018 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду на 19.02.2018 року. Рух справи відображено в ухвалах суду.

Позивач в судове засідання 24.04.2018 року з"явився, позовні вимоги підтримав та просить суд задоволити позов.

Відповідач явку повноважних представників в судове засідання 24.04.2018 року забезпечив, проти позову частково заперечив, просить суд відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

ТзОВ “ДЕЛЬТАБУД” зазначає у позовній заяві, що з метою захисту своїх інтересів звернулося до господарського суду Львівської області з позовною заявою до ПрАТ "Будівельне управління-62" (справа № 5015/6746/11) про стягнення 1 076 451,10грн. заборгованості, яка виникла на підставі договору від 15.09.2008 р. № 11-1 та складеного у відповідності до нього акту № 1 приймання виконаних підрядних робіт за березень 2009 р. на суму 852 892,80 грн.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 17.01.2012 року у справі №5015/6746/11, яке набрало законної сили, позов ТзОВ “ДЕЛЬТАБУД” було задоволено та стягнено з ПрАТ "Будівельне управління-62” на користь ТзОВ “ДЕЛЬТАБУД”: 852892,80 грн. - основного боргу, 65494,79 грн. - 3% річних, 158063,53 грн. -інфляційних втрат (за період 13.04.2009р. по 28.10.2011 р.), 10 764,52 грн. державного мита та 236 грн. витрат на формаційно- технічне забезпечення судового процессу.

На виконання рішення Господарського суду Львівської області від 17.01.2012р. у справі № 5015/6746/11, 26.04.2012р. судом було видано відповідний наказ, який пред’явлено стягувачем до виконання.

15.05.2012р. згідно постанови заступника начальника ВДВС Миколаївського РУЮ було відкрите виконавче провадження №32593968 з виконання наказу №5015/6746/11, виданого Господарським судом Львівської області 26.04.2012р.

В ході здійснення виконавчого провадження №32593968, з відповідача були стягнені кошти в сумі 193 686,03 грн., що не заперечується сторонами.

Дані кошти зараховані позивачем в рахунок погашення інфляційних та 3 % річних за період 13.04.2009 р. по 28.10.2011р.

Як стверджує позивач, станом на дату подання позову у даній справі відповідач не виконав рішення суду в повному обсязі.

У зв»язку з тим, на розгляд господарського суду позивачем подано позовну заяву, яка мотивована тим, що:

- рішенням господарського суду Львівської області у справі №5015/6746/11 від 17.01.2012 року (суддя Мазовіта А.Б.) за позовом ТзОВ «Дельтабуд» до ПрАТ «Будівельне управління-62», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_5 управління капітального будівництва Міністерства оборони України про стягнення 1 076 451 грн. 10 коп., позовні вимоги задоволені повністю та стягнено з ПАТ «Будівельне управління- 62» на користь ТзОВ «Дельтабуд» 852892,80 грн. основного боргу, 65494,79 грн. 3% річних, 158063,53 грн. інфляційних втрат, 10764,52 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, яке набрало законної сили;

- згідно довідки виданої ПАТ «Кредобанк» від 30.09.2016 року під час здійснення виконавчого провадження №32593968 з відповідача були стягнені кошти в сумі 193 686,03 грн.

- стягнуті із відповідача кошти в сумі 193 686,03 грн., відповідно до ст. 534 ЦК України були зараховані в рахунок погашення інфляції та 3% річних за період 13.04.2009 року по 28.10.2011 року, у зв'язку з чим сума основного боргу не зменшилась, а, отже, складає 852 892,80 грн.;

- саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано у встановленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст.625 ЦК України сум;

- відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом;

- рішенням господарського суду Львівської області від 09.11.2016 року у справі №914/2555/16 стягнуто 3% річних та інфляційні за період з 04.10.2013 року по 29.09.2016 року;

- за період з 30.09.2016 року по 01.12.2017 року розмір 3% річних становить 29 933,00 грн., а розмір інфляційних втрат 156 051,16 грн., які позивач просить суд стягнути з відповідача в даній позовній заяві.

ПрАТ «Будівельне управління - 62» вважає позовні вимоги ТзОВ «Дельтабуд» частково безпідставними, необгрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення з врахуванням наступного.

ТзОВ «Дельтабуд» звернулося до суду із позовом за захистом порушеного права, суть порушення якого полягає у тому, що відповідач не виконав рішення господарського суду від 17.01.2012 року у справі №5015/6746/11, яке набрало законної сили.

Відповідно до вказаного рішення суду на користь позивача було стягнуто 1076451,10 грн., в тому числі 852892.80 грн. основного боргу, 65494.79 грн. 3% річних, 158063,53 грн. інфляційних втрат, 10764,52 грн. державного мита та 236.00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Грошові кошти, які стягнуті з відповідача на користь позивача у межах виконавчого провадження у розмірі 193686.03 грн., ТзОВ «Дельтабуд» на підставі ст.534 ЦК України зараховано у погашення інфляційної різниці та 3 процентів річних, які стягнуто на підставі ст.625 ЦК України.

У зв'язку з чим, позивач вважає, що відповідачем на підставі рішення господарського суду Львівської області 17.01.2012 року у справі №5015/6746/11 не погашена основна заборгованість в сумі 852892.80 грн.. тому на неї на підставі ст.625 ЦК України підлягає нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних.

Однак, на думку відповідача, такі твердження позивача у позовній заяві є безпідставним та необгрунтованим з врахуванням наступного.

Черговість погашення вимог за грошовими зобов’язаннями врегульовано ст.534 ЦК України, відповідно до якої у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Однак, як вбачається зі змісту позовної заяви з ПрАТ «Будівельне управління - 62» та користь ТзОВ «Дельтабуд» стягнуто основну заборгованість в розмірі 852892,80 грн., яка виникла у зв'язку з невиконанням договірних зобов'язань, а також 3% річних в сумі 65494,79 грн. грн. та інфляційних втрат в сумі 158063,53 грн. у відповідності до вимог ст. 625 ЦК України.

Таким чином, вказаним рішенням господарського суду від 17.01.2012 року у справі №5015/6746/11, не стягувались проценти за користування чужими грошовими коштами відповідно до ст. 536 ЦК України, у зв'язку з чим у позивача були відсутні підстави зараховувати стягнуті із відповідача в межах виконавчого провадження 193686,03 грн. як проценти, що підлягають сплаті у другу чергу, визначену ст.534 ЦК України, тобто перед основним боргом.

Вищенаведене також підтверджується висновками суду під час справи 914/2555/16 між цими ж сторонами із цих же підстав, викладені у постанові Львівського апеляційного господарського суду від 01.02.2018 року.

З огляду на викладене, позивач неправильно визначив суму основного боргу, на яку на підставі ст.625 ЦК України здійснив нарахування інфляційних в процентів річних.

Таким чином, сума основного боргу повинна становити:

852 895,80 грн. - (193686,03 грн. - 10764,52 грн. - 236,00 грн.) – 670 207,29 грн., де:

852 892,80 грн. - сума основного боргу згідно рішення господарського Львівської області у справі №5015/6746/11 від 17.01.2012 року;

193686,03 грн. - сума боргу стягнута у процесі виконавчого провадження;

10 764,52 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на формаційно-технічне забезпечення (витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання рішенні господарського суду Львівської області у справі №5015/6746/11 від 17.01.2012року, які погашаються в першу чергу).

Крім цього, позивачем, безпідставно, з метою завищення розміру позовних вимог, обраховано інфляційні втрати за вересень місяць 2016 року на суму 15352,05 грн., оскільки, такі вимоги були ним заявлені у справі №914/2555/16 та рішенням господарського суду Львівської області від 09.11.2016 року, яке змінене постановою Львівського апеляційного господарського суду від 01.02.2018 року та набуло законної сили, із відповідача на корить позивача уже стягнуто інфляційні втрати за цей місяць.

Таким чином, розмір інфляційних втрат за період з 30.09.2016 року по 01.12.2017 року може становити - 114 397,80 грн., а трьох процентів - 23 521,52 грн.

З врахуванням викладеного, на думку відповідача, позивачем у позовній заяві безпідставно завищено суму інфляційних втрат за період з 30.09.2016 року по 01.12.2017 року на суму 41 653,36 грн. та трьох відсотків річних на суму 6 411,48 грн., що призвело до безпідставного завищення ціни позову на суму 48 064,84 грн.

Також, відповідач стверджує, що у позовній заяві представник позивача зазначає, що орієнтовна сума витрат на правову допомогу складає 20 000,00 гривень. ПАТ «Будівельне управління-62» вважає, що така сума витрат позивача на правову допомогу є неспівмірною із складністю справи та заявлена із порушенням вимог 126, 129 ГПК України.

Крім цього, відповідач просить суд при вирішенні питання про розподіл судових витрат відповідно до вимог п. 3 ч.5 ст.129 ГПК України врахувати поведінку позивача при поданні позовної заяви, а саме направлення на адресу відповідача не підписаної позовної заяви та лише першої та останньої сторінки копій документів, які додаються до цієї позовної заяви, що створює перешкоди для відповідача у реалізації своїх процесуальних прав в тому числі на подання відзиву у строки та порядку передбаченому ГПК України.

Попередній (орієнтовний) розрахунок судових втрат, які відповідач очікує понести в зв’язку із розглядом справи складається із витрат на професійну правничу допомогу, яка визначена виходячи із базової вартості однієї години надання професійної правничої допомоги - 550,00 грн. і становить 15 933,24 грн.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Відповідно до ст.1 ГК України цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Згідно ч. 1 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. (ч.1 ст.625 ЦК України).

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

Рішенням Господарського суду Львівської області від 17.01.2012 року у справі №5015/6746/11, яке набрало законної сили, позов ТзОВ “ДЕЛЬТАБУД” задоволено та стягнено з ПрАТ "Будівельне управління-62” на користь ТзОВ “ДЕЛЬТАБУД”: 852892,80 грн. - основного боргу, 65494,79 грн. -3% річних, 158063,53 грн. -інфляційних втрат (за період 13.04.2009р. по 28.10.2011 р.), 10 764,52 грн. державного мита та 236 грн. витрат на формаційно- технічне забезпечення судового процесу.

Згідно п.4 статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

15.05.2012р. згідно постанови заступника начальника ВДВС Миколаївського РУЮ відкрите виконавче провадження №32593968 з виконання наказу №5015/6746/11, виданого Господарським судом Львівської області 26.04.2012р.

В ході здійснення виконавчого провадження №32593968, з відповідача були стягнені кошти в сумі 193 686,03 грн., що не заперечується сторонами.

Зазначені кошти позивач зарахував в рахунок погашення інфляційних та 3 % річних за період 13.04.2009 р. по 28.10.2011р., у зв’язку з чим сума основного боргу не зменшилась і на цю суму позивачем нараховані інфляційні втрати та три відсотки річних, що є предметом спору у даній справі.

Згідно ст.534 ЦК України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

У матеріалах справи відсутні докази встановлення сторонами іншого порядку погашення заборгованості, ніж встановленого ст. 534 ЦК України.

При застосуванні норм стосовно черговості погашення вимог за грошовим зобов'язанням у разі недостатності суми проведеного платежу (ст. 534 ЦК) судам необхідно виходити з того, що під процентами, які погашаються раніше основної суми боргу, розуміють проценти за користування чужими грошовими коштами, що підлягають сплаті за грошовим зобов'язанням, зокрема проценти за користування сумою позики, кредиту тощо. Проценти, передбачені ст. 625 ЦК за порушення грошового зобов'язання, погашаються після суми основного боргу (Аналіз практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві, лист Верховного Суду України від 01.07.2014р.).

Формулювання ст. 625 ЦК України щодо безпосереднього зв'язку між нарахуванням процентів і застосуванням індексу інфляції орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК України і ст. 230 ГК України.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за час прострочення (постанова Верховного Суду України у справі №3-1522гс16 від 26.04.2017р.

У зв’язку з наведеним суд зазначає, що інфляційні нарахування не передбачені ст.534 ЦК України, а тому погашають вимоги кредитора після погашення основної суми боргу. Також, проценти, передбачені ст. 625 ЦК за порушення грошового зобов'язання, погашаються після суми основного боргу.

Таким чином, суд вважає, що позивачем у порушення ст. 534 ЦК України зараховано стягнуті з відповідача в межах виконавчого провадження кошти у розмірі 193 686,03 грн. у погашення інфляційних втрат та 3 % річних. З таким твердженням і погоджується Львівській апеляційний господарський суд у справі №914/2555/16.

Суд погоджується з доводами відповідача про те, що позивач не правильно визначив суму основного боргу, на яку на підставі ст. 625 ЦК України здійснив нарахування інфляційних втрат і 3% річних. Стягнута сума мала погасити в першу чергу 10 764,52 грн. державного мита та 236 грн. витрат на формаційно- технічне забезпечення (витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання), а в другу чергу 852892,80 грн. - основного боргу за рішенням Господарського суду Львівської області від 17.01.2012р. у справі №5015/6746/11.

Позивач просить стягнути 3% річних за період з 30.09.2016р. по 01.12.2017р. в сумі 29 933,00 грн., та інфляційні втрати за період з 30.09.2016р. по 01.12.2017р. в сумі 156 051,16 грн.

Як уже відзначав суд, зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом положень статей 524 та 533 ЦК України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.

Відповідно до положень статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 ЦК України.

Згідно з приписами статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Отже, на грошові зобов'язання поширюється дія положень частини другої статі 625 ЦК України, за якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, зокрема і факту наявності боргу, встановленого рішенням суду. При цьому припинення відповідного договору (на підставі якого виникла відповідальність за порушення грошового зобов'язання) жодним чином не свідчить про припинення нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних, оскільки факт порушення відповідачем зобов'язань в частині оплати основного боргу встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили (постанова Верховного Суду України від 15.06.2016р. у справі N 3-610гс16);

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (постанова Верховного Суду України від 09.11.2016р. у справі №9/5014/969/2012 (5/65/2011).

Щодо заявлених позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних за період з 04.10.2013р. по 29.09.2016р., то судом апеляційної інстанції зроблено перерахунок з урахуванням черговості погашення заборгованості згідно ст. 534 ЦК України та встановлено, що до стягнення підлягають 628980,22 грн. інфляційних втрат, 67083,82 грн 3% річних у справі №914/2555/16.

Крім того, суд погоджується із твердженням відповідача про те, що позивачем, безпідставно, з метою завищення розміру позовних вимог, обраховано інфляційні втрати за вересень місяць 2016 року на суму 15352,05 грн., оскільки, такі вимоги були ним заявлені у справі №914/2555/16 та рішенням господарського суду Львівської області від 09.11.2016 року, яке змінене постановою Львівського апеляційного господарського суду від 01.02.2018 року та набуло законної сили, із відповідача на корить позивача уже стягнуто інфляційні втрати за цей місяць.

Суд здійснив перерахунок 3% річних та інфляційних втрат на суму боргу 607 207,29 грн. за період з 30.09.2016 року по 01.12.2017 року з урахуванням черговості погашення заборгованості згідно ст. 534 ЦК України (розрахунок додається).

Отже, судом встановлено, що до стягнення підлягають розмір інфляційних втрат становить 114 379,75 грн., 3% річних – 21 347,71 грн., що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Щодо судових витрат.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно п.1 ч.3 ст.123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.1, 2 ст.126 ГПК України витрати, пов’язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч.3 ст.126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч.4 ст.126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Поняття особи, котра є адвокатом, наводиться в статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" 5 липня 2012 року №5076-VI (надалі – Закон №5076-VI) , котра зазначає, що адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до ч.8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст.1 Закону №5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ч. 3 ст. 30 Закону №5076-VI при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Позивачем в обґрунтування понесення ним витрат на оплату послуг адвоката надано лише договір про надання правової допомоги №26/09/16 від 26.09.2016р. Актів виконаних робіт, згідно цього договору, платіжних доручень про сплату витрат на послуги адвоката, чи будь-яких інших доказів, що підтверджують фактично понесені витрати на правову допомогу позивачем суду не надано. Крім того, суд звертає увагу, що термін дії договору від 26.09.2016 року про надання правової жопомоги закінчився, відповідно до п.6.1 договору.

Також відповідач вважає, що сума витрат позивача на правову допомогу в розмірі 20 000,00 грн. є неспівмірною із складністю справи та заявлена із порушенням вимог 126, 129 ГПК України. Крім цього, відповідач просить суд при вирішенні питання про розподіл судових витрат відповідно до вимог п. 3 ч.5 ст.129 ГПК України врахувати поведінку позивача при поданні позовної заяви, а саме направлення на адресу відповідача не підписаної позовної заяви та лише першої та останньої сторінки копій документів, які додаються до цієї позовної заяви, що створює перешкоди для відповідача у реалізації своїх процесуальних прав, в тому числі на подання відзиву у строки та порядку передбаченому ГПК України.

Крім того, слід зазначити, що в судовому засіданні 24.04.2018 року представник відповідача заявив, що в порядку ст.129 ГПК України звертатиметься до суду про відшкодування витрат, понесених у зв»язку з розглядом справи.

За таких обставин, суд дійшов до висновку, що стягнення суми в розмірі 20 000,00 грн., як витрат на правову допомогу не підлягає задоволенню, як таке, що не підтверджене належними та допустими доказами.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Відповідно до ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як доказ сплати судового збору, позивачем дорлучено до справи платіжне доручення №7 від 11.01.2018 року на суму 2 789,77 грн., що підлягає до стягнення з відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Виходячи із вищенаведеного, керуючись ст.ст. 13, 74, 76, 77, 78, 86, 129, 236-241, 327 господарського процесуального кодексу України, господарський суд –

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги задоволити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 акціонерного товариства “Будівельне управління-62” (81652, Львівська область, м.Новий Розділ, вул. Шевченка,6, ідентифікаційний код 01272427) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ДЕЛЬТАБУД” (79026, м.Львів, вул. Стрийська,48, ідентифікаційний код 22345998) – 114 379,75 грн. - інфляційних втрат, 21 347,71 грн. - 3% річних, 2 035,97 грн. судового збору.

3. В задоволенні решти частини позовних вимог - відмовити.

4. Наказ видати в порядку ст.327 ГПК України, після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 241 ГПК України, та може бути оскаржено в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.

Повне рішення складено « 26» квітня 2018 р.

Суддя Горецька З. В.