Постанова № 73699242, 25.04.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 квітня 2018 р.м.ОдесаСправа № 815/4551/17

Категорія: 3.4 Головуючий в 1 інстанції: Вовченко О. А. Час і місце ухвалення: 13:45, 12.12.2017р. м.Одеса

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого – судді : Бойка А.В.,

суддів: Осіпова Ю.В.,

ОСОБА_1,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4 до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області про скасування наказу та зобов’язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

01.09.2017 року ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області про скасування наказу №106 від 18 червня 2017 року, яким прийнято рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визначення біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у відношенні ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4, громадянина ОСОБА_5, подовження довідки про звернення за захистом в Україні №004327 та повернення вилученого паспорту на ім’я ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4 серії К №189594.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 12.12.2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4 28.12.2017 року подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Апелянт наголошує, що Управлінням при винесенні повідомлення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 08.06.2017 року, не наведено жодної конкретної підстави на користь обґрунтування повідомлення про відмову. Крім того, відповідачем безпідставно вилучено паспорт, який держава Україна не видавала та який, відповідно до чинного законодавства України, не є її власністю.

У зв'язку з викладеним, в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постанови Одеського окружного адміністративного суду від 12.12.2017 року та прийняття нової - про задоволення позовних вимог.

26.01.2018 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області, у якому відповідач заперечує проти задоволення апеляційної скарги та вважає рішення суду першої інстанції правомірним. Відповідач зазначає, що винесений ним наказ № 106 від 18 червня 2017 року є правомірним, оскільки за результатами аналізу матеріалів заяви та особової справи позивача було встановлено, що його історія переслідування є необґрунтованою та не може бути розглянута у контексті надання міжнародного захисту. Крім цього, отримані пояснення ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4 містять суттєві відмінності, наявні елементи зловживання процедурою набуття міжнародного захисту.

Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.2 ч.1 ст.311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Колегія суддів з матеріалів особової справи №2017ОD0077 (т.1 а.с.93-251) та особової справи №2013DN0015 (т.2 а.с.1-279) вбачає, що ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином ОСОБА_6 королівства ОСОБА_5, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_2, Сирія, проживав за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, дорога Альфарахіді, буд.43, ОСОБА_5; за національністю – араб, за віросповіданням – іслам, мусульманин-суніт, рідна мова – арабська, володіє англійською, російською мовами; одружений з громадянкою України ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4; закінчив 12 класів школи «Абу Хурайра» в м.Амман вул.Драаль Гарбі.

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4 проживав в ОСОБА_6 королівстві ОСОБА_5 до 26 січня 2013 року.

26 січня 2013 року позивач вибув з ОСОБА_6 королівства ОСОБА_5 авіарейсом ОСОБА_8 (Хашимітське королівство ОСОБА_5) - Стамбул (Республіка Туреччина) - Київ (Україна). На території м. Стамбул (Республіка Туреччина) перебував транзитом. Державний кордон України перетнув легально, на підставі паспортного документу серії К №189594, виданого 12.02.2009 року та дійсного до 11.02.2014 року, та одноразової візи типу С номер Y06390417, дійсна 26 січня – 02 лютого 2013 року. Місцем перетину кордону є міжнародний аеропорт «Бориспіль».

24 квітня 2013 року позивач вперше звернувся до Головного управління державної міграційної служби України в Донецькій області із анкетою-заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (т.2 а.с.5-6), у якій зазначив власне ім'я як ОСОБА_9 ОСОБА_10 ОСОБА_11. В обґрунтування причини звернення зазначив, що закохався у дівчину із впливової сім’ї (ОСОБА_12) і коли вони про це дізнались, то почали йому погрожувати вбивством, якщо не припинить відносин з нею, оскільки для них велика ганьба, що позивач сирійського походження та не має бедуїнських коренів. Зазначав, що не має нікого, хто б його захистив та що не може повернутись у країну його походження Сирію через громадянську війну.

26 липня 2013 року, за результатами розгляду особової справи заявника №2013DN0015, ГУ ДМС в Донецькій області дійшло висновку про доцільність відмовити громадянину ОСОБА_6 королівства ОСОБА_13 ОСОБА_14 ОСОБА_4 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, через відсутність умов, передбачених пунктами 1, 13 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». (т.2 а.с.158-196)

02 серпня 2013 року заступник голови Державної міграційної служби України, відповідно до ст.10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту», прийняв рішення №462-13 про відмову ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. (т.2 а.с.168)

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2013 року позов ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4 (ОСОБА_15 ОСОБА_10 ОСОБА_11) задоволено частково, скасовано рішення ДМС України №462-13 від 02 серпня 2013 року та зобов’язано ДМС України повторно розглянути заяву позивача. (т.2 а.с.183-191)

24 лютого 2014 року, за результатами розгляду особової справи заявника №2013DN0015, ГУ ДМС в Донецькій області дійшло висновку про відмову громадянину ОСОБА_6 королівства ОСОБА_13 ОСОБА_14 ОСОБА_4 (ОСОБА_11 (ОСОБА_4) ОСОБА_10) у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. (т.1 а.с.227-233)

Рішенням Державної міграційної служби України №80-14 від 28 лютого 2014 року (т.1 а.с.226) ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4 (ОСОБА_11 ОСОБА_4) відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про що 14 березня 2014 року позивачу було надіслано повідомлення. (т.1 а.с.234-235)

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 02 червня 2014 року позов ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4 (ОСОБА_15 ОСОБА_10 ОСОБА_11) задоволено, скасовано рішення ДМС України №80-14 від 28 лютого 2014 року та зобов’язано ДМС України прийняти рішення відповідно до Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». (т.1 а.с.196-201)

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2014 року (т.1 а.с.190-195) апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на вищевказану постанову задоволено, постанову Донецького окружного адміністративного суду від 02 червня 2014 року скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4 (ОСОБА_15 ОСОБА_10 ОСОБА_11) - відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07 квітня 2015 року (т.1 а.с.181-182) касаційну скаргу ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4 (ОСОБА_15 ОСОБА_10 ОСОБА_11) залишено без задоволення, а постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2014 року – без змін.

01 червня 2017 року позивач повторно звернувся до управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (т.1 а.с.113-115), у якій зазначив власне ім'я як ОСОБА_3 ОСОБА_10 ОСОБА_11. Позивач зазначав, що не може повернутись в ОСОБА_5, де йому загрожує смертна кара по закону Шаріату (Корану), оскільки його сім’я не належить до корінного бедуїнського населення ОСОБА_5. Позивач, не будучи бедуїном, спробував одружитись на дівчині із багатого клану ОСОБА_16. Члени роду ОСОБА_16 вважають, що від збезчестив їх родину, оскільки таємно зустрічався із ОСОБА_17 ОСОБА_16, порушив обряд заручин, з’явившись на нього лише з батьками, а не з всією родиною. До позивача приходили листи з обіцянкою смертної кари, якщо від не залишить у спокої дівчину з роду ОСОБА_16. Під час перебування в Україні позивачу повідомили, що якщо він повернеться, то його очікує смертна кара по кровному закону клану ОСОБА_16.

08 червня 2017 року, за результатами розгляду особової справи заявника №2017ОD0077, управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області дійшло висновку про доцільність відмовити громадянину ОСОБА_6 королівства ОСОБА_13 ОСОБА_14 ОСОБА_4 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, через відсутність умов, передбачених пунктами 1, 13 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту. (т.1 а.с.143-150)

08 червня 2017 року заступник начальника Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, відповідно до ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту», прийняв наказ №106 про відмову ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4 оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового статусу. (т.1 а.с.11)

Того ж дня ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4 направлено повідомлення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог виходив з того, що під час розгляду справи знайшли підтвердження висновки органу міграційної служби відносно того, що позивачем не доведено факту переслідувань його в країні громадської належності за расовою належністю, віросповіданням, національністю, громадянством та підданством, відношення до певної соціальної групи, політичних переконань.

Крім того, судом першої інстанції було враховано той факт, що позивачу раніше вже було відмовлено в наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту та таке рішення відповідача визнано рішенням Вищого адміністративного суду України від 07 квітня 2015 року правомірним.

Колегія суддів погоджується з зазначеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначається Законом України № 3671-VІ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», міжнародними актами, у тому числі Конвенцією про статус біженців 1951 року, Протоколом щодо статусу біженців 1967 року.

Відповідно до пунктів 1, 13 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Згідно положень частин 1 і 5 статті 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Згідно з положеннями Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; неможливість або небажання особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного комісаріату ООН у справах біженців особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Згідно з частиною 2 статті 13 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, яка звернулася за наданням статусу біженця чи додаткового захисту і стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язана подати центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, відомості, необхідні для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

ОСОБА_18 Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту» від 27.04.2004 року № 8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватися з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.

Таким чином, особа, яка звертається із заявою про надання, їй статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту має довести, що її побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань є обґрунтованими, або її життю, безпеці чи свободі в країні походження загрожує небезпека і вона не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Колегією суддів з матеріалів справи встановлено, що позивач, надаючи історію свого ймовірного переслідування на батьківщині, що викладені в заяві від 01.06.2017 року, зазначає, що на його адресу надходили листи з погрозами від членів родини бедуїнів, однак, з проведеної співбесіди від 08.06.2017 року він зазначає, що з погрозами йому дзвонили на мобільний телефон особи та двічі приходили за місцем роботи, після чого він був звільнений. У відповідності до співбесіди від 23.05.2013 року, позивачу погрожували невстановлені особи, однак під час анкетування від 06.06.2017 року, вже зазначає, що погрози особі надходили від представників служби безпеки ОСОБА_5, які наполягали на тому, щоб заявник назавжди залишив територію країни громадянської належності, що, в свою чергу, суперечить даним з протоколу співбесіди від 17.06.2013 року, де позивач вказує, що вимогою осіб, які йому погрожували, був переїзд саме з ОСОБА_8, а не з ОСОБА_5.

Також, в протоколі співбесіди від 23.05.2015 року зазначено, що основною причиною того, що до іншого міста ОСОБА_5 позивач не переїхав було те, що всі його родичі проживали в столиці країни.

З наданих позивачем даних під час анкетування від 06.06.2017 року вбачається, що проблеми в нього на Батьківщині почались через його небажання одружуватись на дівчині з родини ОСОБА_16, однак відповідно до співбесіди від 26.04.2013 року, він зазначив, що погрози почали надходити внаслідок порушення ним та його батьками йорданської традиції заручин. Також, зазначено, що після початку так званого конфлікту між позивачем та вищезгаданою родиною бедуїнів, він протягом більш ніж 3 місяці проживав в ОСОБА_8, де жодних переслідувань не зазнавав (арк. 5 співбесіди від 08.06.2017 року).

Крім того, колегія суддів враховує, що всі родичі шукача захисту (батько, матір, дві сестри, два брати) залишились проживати на Батьківщині, м. Амман, жодних утисків не зазнавали, зі його слів, ситуація в місті є стабільною (арк. 3,4 співбесіди від 08.06.2017 року).

Також, колегія суддів, з матеріалів особової позивача вбачає, що він тривалий час (більше двох років) перебував у категорії нелегального мігранта на території України, у зв'язку з чим на нього було складено протокол та постанову про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 203 КУпАП (з 03.04.2015 року до моменту звернення за міжнародним захистом). Зволікання зі звернення за захистом вказує на незацікавленість особи в питанні отримання міжнародної форми захисту.

Крім того, заява від 01.06.2017 року подана особою, якій вже було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону згідно заяви-анкети від 24.04.2013 року №2013DN0015, а умови, викладені ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4 у вказаних заявах є ідентичними.

В свою чергу, рішення про відмову у визнанні ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №80-14 від 28.02.2014 року визнано правомірним постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2014 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07 квітня 2015 року.

Колегія суддів вважає, що приймаючи оскаржуване рішення, відповідач належним чином дослідив, який рівень небезпеки для позивача існував на момент залишення ним країни походження, та проаналізував належним чином інформацію, повідомлену позивачем в заяві про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, анкеті та протоколах співбесід.

З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що у цілому, позивач не приховує того факту, що на теперішній час ніяких погроз з боку органів державної влади в країні його громадянської належності для нього не існує, проте він бажає стабільно жити в Україні, у зв'язку із чим він фактично і покинув країну походження, цілеспрямовано вирушивши до України. Такі обставини не узгоджуються із доводами позивача для отримання статусу біженця, що суд оцінює як неправдоподібність та суперечливість тверджень позивача.

Згідно п.п. 99-100 глави 2 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН, під відмовою в захисті країни громадянської належності необхідно розуміти, що особі відмовлено в послугах (тобто відмова видати національний паспорт, або і продовжити термін дії, або відмова в дозволі повернутися на свою територію).

Вказані факти можуть розглядатися як відмова в захисті країни громадянської належності. Термін «не бажає» відноситься до тих біженців, які відмовляються прийняти захист уряду країни своєї громадянської належності. Його значення розкривається фразою «внаслідок таких побоювань». Коли особа бажає скористатись захистом своєї країни, таке бажання, як правило, неспівставне з твердженням, що вона перебуває за межами своєї країни «в силу цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань». В будь-якому випадку, якщо приймається захист з боку своєї країни і немає ніяких підстав для відмови з причини цілком обґрунтованих побоювань від цього захисту, дана особа не потребує міжнародного захисту і не є біженцем.

Надана позивачем інформація при викладенні причин виїзду з країни громадянської належності є непослідовною, документів у підтвердження обґрунтованості звернення не надав, не довів жодного суттєвого факту заяви. Твердження позивача щодо існування на теперішній час небезпеки, яка йому загрожує в ОСОБА_5 особисто, є безпідставними і не мають реального підґрунтя. Позивач не надав переконливих доказів щодо його особистого переслідування в разі повернення на батьківщину.

Аналіз матеріалів особової справи з точки зору оцінки тверджень позивача в контексті ситуації в країні його громадянської належності, а також підстав для виїзду з ОСОБА_6 королівства ОСОБА_5 дозволяє зробити висновок, що позивач не обґрунтував неможливість повернення до країни громадянської належності через індивідуальні побоювання стати жертвою переслідувань за критеріями визначеними пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Згідно пункту F Керівництва по процедурам та критеріям визначення статусу біженця мігрант - це особа, яка добровільно залишає свою країну, щоб поселитися в іншому місці, а її дії мотивуються бажанням змін чи пригод, сімейними чи іншими причинами особистого характеру.

Відповідно до п.22 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25.06.2009 року № 1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» судам варто зважати на те, що значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в окремих випадках може свідчити про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.

З огляду на встановлені судом фактичні обставини та приписи чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, колегія суддів доходить висновку, що наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, яким ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4 відмовлено у оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, прийнято з урахуванням та дослідженням всіх обставин справ і є правомірним. Наведені позивачем підстави для надання йому статусу біженця не впливають на кваліфікацію останніх в якості критеріїв визначення статусу біженця у розумінні вимог Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Щодо вимог позивача в частині продовження довідки про звернення за захистом в Україні №004327 та про повернення вилученого паспорту на ім'я ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4, суд зазначає наступне.

Відповідно п.3 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» довідка про звернення за захистом в Україні - документ, що засвідчує законність перебування особи на території України на період, що розпочинається з моменту звернення особи з відповідною заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і є дійсною для реалізації прав і виконання обов'язків, передбачених цим Законом та іншими законами України, до остаточного визначення статусу такої особи чи залишення нею території України.

Частина 7 статті 7 Закону встановлює, що до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

Згідно ч.ч.1, 5, 8 ст.8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

У разі прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, продовжує строк дії довідки про звернення за захистом в Україні.

У разі використання особою права на оскарження центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, до прийняття рішення за скаргою залишає на зберігання документи, що посвідчують особу заявника, та інші документи.

01 червня 2016 року управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області під розписку (а.с.20, 120) отримано на зберігання паспортний документ ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4 серії К189594 та видано довідку (а.с.10, 199) про звернення за захистом в Україні №007917, термін дії якої продовжено до 04.10.2017 року.

Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що твердження позивача про порушення відповідачем вимог чинного законодавства при вилученні паспорту ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4 є необґрунтованим, оскільки документ, що посвідчує особу позивача, було отримано відповідачем разом із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у порядку, встановленому Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Натомість, позивачу було видано довідку про звернення за захистом в Україні №007917. Термін дії вказаної довідки підлягає продовженню лише у разі прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У зв’язку з визнанням судом правомірною відмови Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області у оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у відповідності до вимог ч.7 ст.12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» термін дії вказаної довідки не може бути продовжений.

Інші доводи апеляційної скарги не є суттєвими та висновків суду першої інстанції не спростовують.

Судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд апеляційної інстанції

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року – без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її підписання та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення або з дня вручення учаснику справи повного судового рішення.

Повний текст судового рішення виготовлено 25.04.2018р.

Суддя-доповідач: ОСОБА_8

Суддя: Ю.В.Осіпов

Суддя: В.О.Скрипченко