Постанова № 73698592, 25.04.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/15004/17 Суддя (судді) першої інстанції: Аверкова В.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Файдюка В.В., Мєзєнцева Є.І.

за участю секретаря Муханькової Т.В.

представника позивача: ОСОБА_2

представника відповідача: Шаповал О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Головного управління державної фіскальної служби у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Головного управління державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

ФОП ОСОБА_4 (далі - позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління державної фіскальної служби у місті Києві (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 45660-1305 від 06 травня 2017 року.

Окружний адміністративний суд міста Києва своєю постановою від 14 грудня 2017 року адміністративний позов задовольнив в повному обсязі.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року та прийняти нову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі. На думку апелянта, зазначену постанову суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Також, апелянт зазначав, що з моменту, коли позивач стала суб'єктом господарювання, вона не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки, а тому не звільняється від обов'язку сплати земельного податку.

Представником позивача було надано суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу. В даному відзиві представник позивача звертав увагу суду на те, що відповідач приймаючи оскаржуване податкове повідомлення - рішення не врахував той факт, що позивачка звільнена від сплати земельного податку, оскільки вона є фізичною особою - підприємцем та використовує нежитлове приміщення у своїй господарській діяльності, а тому звільнена від сплати земельного податку.

Окремо представник позивача звертав увагу суду на те, що відповідачем неправильно визначено позивачу розмір земельного податку, а тому оскаржуване податкове повідомлення - рішення підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду першої інстанції - зміні у її мотивувальній частині, з наступних підстав.

Згідно з витягом про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, фізична особа - підприємець ОСОБА_4 є власником групи нежилих приміщень № 57 (літера Б), загальною площею 93,1 м2, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

Розмір земельної ділянки під нежитловим приміщенням складає 75,87 м2.

Відповідно до ст. 287, 288 Податкового кодексу України (далі - ПК України) Головне управління ДФС у місті Києві прийняло податкове повідомлення-рішення № 45660-1305 від 06 травня 2017 року, яким ФОП ОСОБА_4 визначено суму податкового зобов'язання із земельного податку з фізичних осіб у розмірі 14 613, 97 грн.

Сума податкового зобов'язання із земельного податку визначена позивачу у зв'язку з тим, що за ним обліковується земельна ділянка під нежитловим приміщенням, що знаходиться у будинку за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 93,10 м2.

Позивачка, не погоджуючись з таким податковим повідомленням - рішенням, звернулася до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі виходив з того, що оскільки позивачка є платником єдиного податку і використовує вказане нежиле приміщення для провадження господарської діяльності, то визначення відповідачем суми податкового зобов'язання із земельного податку на земельну ділянку, яка знаходиться під таким приміщенням, є протиправним та суперечить приписам п. 297.5 ст. 297 Податкового кодексу України.

Колегія суддів апеляційної інстанції перевіривши матеріали справи, вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

За підпунктами 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України (у редакції, чинній на дату прийняття податкового повідомлення-рішення) земельним податком визнається обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу). Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до п.п. 269.1.1 і 269.1.2 п. 269.1 ст. 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно з п.п. 270.1.1 п. 270.1 ст. 270 ПК України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Відповідно до п. 286.1 ст. 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Згідно з п. 287.8 ст. 287 ПК України власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

У частинах 1 та 2 ст. 120 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на дату прийняття податкового повідомлення-рішення, далі ЗК України) встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Відповідно до ст.ст. 125 і 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення ст. 377 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на дату прийняття податкового повідомлення-рішення). За статтею 378 цього Кодексу право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об'єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов'язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.

Зокрема, в розумінні зазначених норм обов'язок зі сплати земельного податку для фізичної особи - власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від реалізації цією особою певних наданих їй правоможностей, як-от набуття нею статусу суб'єкта господарювання, діяльність якого пов'язана з використанням земельної ділянки або без такого.

Відповідно до п. 291.3 ст. 291 ПК України юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.

За змістом п. 291.2 ст. 291 ПК України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених п. 297.1 ст. 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

У пункті 269.2 ст. 269 ПК України також передбачено, що суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу XIV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).

Згідно з п.п. 4 п. 297.1 ст. 297 ПК України платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності і земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що згідно наведених норм права, спрощена система оподаткування не звільняє суб'єкта господарювання від виконання податкових зобов'язань зі сплати податків, встановлених у п. 297.1 ст. 297 ПК України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.

Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності.

З аналізу наведених вище правових норм слідує, що платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов'язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб'єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто з набуттям ознак (якості) суб'єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов'язку сплати земельного податку. Дана правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 06.03.2018 року по справі № 826/27202/15.

З огляду на викладене, висновки суду першої інстанції про те, що оскільки позивачка є платником єдиного податку і використовує нежиле приміщення для провадження господарської діяльності, у зв'язку з чим звільняється від податкового зобов'язання по сплаті земельного податку на земельну ділянку, яка знаходиться під таким приміщенням, колегія суддів вважає помилковими.

Що стосується розрахунку відповідачем податкового зобов'язання позивачки із земельного податку, то суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, у своїй апеляційній скарзі апелянт звертав увагу суду апеляційної інстанції на те, що відповідно до п. 286.5 ст. 286 ПК України нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючим органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають (вручають) платникові за місцем його реєстрації до 1 липня поточного року у вигляді податкового повідомлення-рішення за формою і у порядку, визначеними ст. 58 ПК України.

У зв'язку з чим, відповідач сформував податкове повідомлення - рішення (форми «Ф») за 2017 рік № 45660-1305 від 06.05.2017 року, яким визначив позивачці податкове зобов'язання з земельного податку з фізичних осіб на суму - 14 613, 97 грн.

Апелянт зазначив, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок несільськогосподарського призначення визначається відповідно до п. 2 рішення Київської міської ради № 43/1877 від 26 липня 2007 року зі змінами та доповненнями окремо в межах економіко - планувальних зон за формулою:

Цн = Цнм х Пз х Кф х Кл х Кі, де:

- Цн - нормативна грошова оцінка земельної ділянки в гривнях:

- Цнм - середня вартість одного квадратного метра землі в гривнях в межах конкретної економіко-планувальної зони;

- Пз - площа земельної ділянки в квадратних метрах;

- Кф - коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки;

- Кл - узагальнюючий локальний коефіцієнт, який характеризує місце розташування земельної ділянки і визначається як добуток значень окремих локальних коефіцієнтів, що впливають на місце розташування цієї земельної ділянки (при цьому значення узагальнюючого локального коефіцієнта не повинно бути нижче 0,50 і вище 1,50);

- Кі - коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки.

Враховуючи викладене, апелянт звертав увагу на те, що нормативно грошова оцінка в 2017 році за земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, площею 0,007587 гектару, становить:

1 461 397, 20 грн. = 3 384, 25 х 75,87 x 2 x 1,5 x 1,249 x 1,433 х 1,06, де:

- 3 384, 25 грн. - грошова оцінка за 1 м2.

- 75, 87 м2 - площа земельної ділянки;

- 2 - функціональний коефіцієнт на місцезнаходження земельної ділянки;

- 1,5 - узагальнюючий локальний коефіцієнт.

Дані коефіцієнти, як зазначив апелянт використано відповідно до рішення Київської міської ради № 23/23 від 03.07.2014 року «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва», де

- 1, 249 - коефіцієнт індексації грошової оцінки, відповідно до листа Держземагенства № 6-28-0 22-215/2-15 від 14.01.2015 року;

- 1, 433 - коефіцієнт індексації грошової оцінки, відповідно до листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру «Про індексацію нормативної грошової оцінки земель» № 6-28- 0.22-201/2-16 від 11.01.2016 року;

- 1,06 - коефіцієнт індексації грошової оцінки (відповідно до порядку проведення індексації грошової оцінки земель, затвердженого витягом з листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру «Про індексацію нормативної грошової оцінки земель» № 22-28-0.22-443/2 - 17 від 12.01.2017 року).

Ставка земельного податку в 2017 році обраховується відповідно до п. 5 додатку 3 «Положення про плату за землю в місті Києві» до рішення Київської міської Ради № 242/5629 від 23.06.2011 року зі змінами та доповненнями, та становить - 1 %.

Відповідно, сума земельного податку за 2017 рік, розрахованого ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1) за земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, становить: 1 461 397, 20 x 1 % = 14 613, 97 грн.

Суд апеляційної інстанції дослідивши дані доводи апелянта, звертає увагу на те, що він розраховуючи позивачці податкове зобов'язання з земельного податку з фізичних осіб за вищевказаною формулою, вказав суму нормативної грошової оцінки земельної ділянки в гривнях у розмірі 1 461 397, 20 грн.

Однак апелянтом не було надано суду апеляційної інстанції обґрунтувань та доказів того, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки, за яку він визначив позивачці податкове зобов'язання з земельного податку з фізичних осіб, складає саме - 1 461 397, 20 грн., а не будь - яку іншу суму.

Також, колегія суддів зазначає, що у судовому засіданні представник відповідача не зміг пояснити як формувався розмір податкового зобов'язання.

Якщо брати до уваги довідку Департаменту земельних ресурсів № Н-00551/2016 від 06.09.2016 року, яка була видана ОСОБА_4, то нормативна грошова оцінка земельної ділянки складає 1 436 121, 46 грн., що відрізняється від суми нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яку відповідач застосовував для обчислення податкового зобов'язання позивачки.

Таким чином, колегія суддів вважає, що оскільки відповідач по справі не обґрунтував та не надав належних доказів того, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки, за яку він визначив позивачці податкове зобов'язання з земельного податку з фізичних осіб, складає саме 1 461 397, 20 грн., то прийняте на підставі такої оцінки податкове повідомлення - рішення № 45660-1305 від 06 травня 2017 року підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Разом з тим, обґрунтовуючи своє рішення, Окружний адміністративний суд міста Києва порушив норми матеріального права та не з'ясував правильність суми нормативної грошової оцінки земельної ділянки, на підставі якої відповідач визначив позивачці податкове зобов'язання, однак він дійшов правильного висновку про скасування податкового повідомлення-рішення № 45660-1305 від 06 травня 2017 року.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне змінити мотивувальну частину постанови суду першої інстанції, а в решті - залишити її без змін.

Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або недоведеність матеріалами справи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Приписи п. 1 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні постанови неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, у зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а постанову суду - змінити.

Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління державної фіскальної служби у місті Києві - задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року - змінити у її мотивувальній частині з підстав, вказаних у даній постанові.

В решті постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.

Повний текст постанови виготовлено 27.04.2018 року.

Головуючий суддя: Є.В. Чаку

Судді: В.В. Файдюк

Є.І. Мєзєнцев