Постанова № 73698538, 25.04.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 760/12801/17 Суддя (судді) першої інстанції: Українець В.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Файдюка В.В., Мєзєнцева Є.І.

за участю секретаря Муханькової Т.В.

представника позивача: ОСОБА_2

представника відповідача 1: Остапенка В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Міністерства оборони України на постанову Солом'янського районного суду міста Києва від 16 січня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Міністерства оборони України, Луганського обласного військового комісаріату про визнання дій протиправними, стягнення коштів, зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_4 (далі - позивач) звернувся до Солом'янського районного суду міста Києва з позовною заявою до Міністерства оборони України (далі - відповідач 1), Луганського обласного військового комісаріату (далі - відповідач 2) про визнання протиправними дій відповідачів щодо непризначення позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності ІІ групи; стягнення з відповідачів на користь позивача одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності ІІ групи в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на день встановлення інвалідності в сумі 674 842 грн.; зобов'язання відповідачів призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу по інвалідності ІІ групи, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, відповідно до постанови КМ України № 975 від 25 грудня 2013 року та статей 16, 16-3 Закону України «Про соціальній та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності.

Солом'янський районний суд міста Києва своїм рішенням від 16 січня 2018 року позов задовольнив частково.

Визнав протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо не розгляду по суті заяви ОСОБА_4 про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності ІІ групи, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України № 975 від 25 грудня 2013 року «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві».

Зобов'язав Міністерство оборони України прийняти рішення за результатами розгляду питання про виплату ОСОБА_4 одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності ІІ групи, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України № 975 від 25 грудня 2013 року «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» з урахуванням висновків, викладених у цій постанові. В задоволенні позову в частині вимог до Луганського обласного військового комісаріату - відмовив.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач 1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Солом'янського районного суду міста Києва від 16 січня 2018 року та постановити нову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити. На думку апелянта, зазначену постанову суду прийнято з порушенням норм процесуального та матеріального права, що призвело до порушення прав та законних інтересів відповідача. Зокрема, апелянт зазначає, що у позивача відсутнє право на отримання одноразової грошової допомоги та вказує на порушення норм процесуального права, допущені судом першої інстанції щодо визначення предметної підсудності даного спору та порядку його розгляду. Крім того, Міністерство оборони України зазначає, що належним відповідачем по справі має бути лише Луганський обласний військовий комісаріат.

Позивач надав суду відзив на апеляційну скаргу. У відзиві позивачем зазначено про необґрунтованість та невідповідність доводів апелянта обставинам справи, також позивачем вказано на наявність права на виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням другої групи інвалідності, відповідно до вимог законодавства, яке діяло при первинному призначенні такої допомоги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з наступних підстав.

Як убачається з матеріалів справи, а саме з довідки Сватівського районного військового комісаріату № 3630 від 21.12.2016 року, позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1, проходив військову службу в лавах Збройних Сил з 02.04.1983 року по 28.04.1985 року та приймав участь у бойових діях в республіці Афганістан з 27.06.1983 року по 28.04.1985 року.

Згідно витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця № 2450 від 02.07.2015 року, поранення голови, лівої руки, правої ноги, контузія головного мозку у 1984 році старшого сержанта у відставці ОСОБА_4 пов'язані з виконанням ним обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Відповідно до виписки із акту огляду МСЕК серії 12 ААА № 441812 від 29 листопада 2016 року позивачу встановлено ІІ групу інвалідності з 25 листопада 2016 року (поранення, контузія), причина інвалідності - поранення та контузія пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Позивач звернувся до відповідача 2 з відповідним пакетом документів щодо призначення одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності ІІ групи, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби.

Відповідач 2 запропонував позивачу надати документ, який свідчив би про причини та обставини поранення, зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.

У травні 2017 року позивач звернувся до відповідача 1 з заявою щодо розгляду документів і прийняття рішення про виплату одноразової грошової допомоги.

Департамент фінансів Міністерства оборони України своїм листом № 248/3/6/2188 від 22 червня 2017 року надав позивачу відповідь про те, що до Луганського обласного військового комісаріату не було подано документ, який би свідчив про причини та обставини поранення. Після надходження таких документів вони будуть подані на розгляд комісії Міністерства оборони України для прийняття рішення.

Не погоджуючись з такими діями відповідачів, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.

З приводу даних спірних правовідносин, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законом України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII від 20.12.1991 року (далі - Закон № 2011-ХІІ), постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013 року «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчання (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» (далі - Порядок № 975), Постановою Кабінету Міністрів України № 393 від 17.07.1992 року «Про затвердження Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» (далі - Порядок № 393).

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пп. 4 п. 2 ст. 16 Закону № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Підпунктом «б» частини 1 статті 162 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності IІ групи.

Відповідно до п. 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Згідно з п. 6 Порядку № 975 одноразова грошова допомога призначається і виплачується: військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі: 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності IІ групи.

Отже, враховуючи те, що право на грошову допомогу у звільненого військовослужбовця наступає в момент встановлення інвалідності, позивач має право на виплату одноразової грошової допомоги. Факт встановлення позивачу інвалідності є підставою для виплати зазначеної одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності.

Посилання апелянта на те, що позивачем не надано копій документів, які підтверджують причини і обставини поранення, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки правовою підставою для призначення особі одноразової грошової допомоги в порядку ст. 16, 163 Закону № 2011-ХІІ та Порядку № 975 є відповідна довідка МСЕК, яка подавалася позивачем і є в матеріалах справи, а також витяг з протоколу № 5124 від 16 грудня 2016 року засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця.

Суд апеляційної інстанції також бере до уваги ч. 2 ст. 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту), кожен, чиї права та свободи визнані в цій Конвенції, були порушені, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинено особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним засобом необхідно розуміти таке, що призводить до потрібних результатів, наслідків, що дають найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Європейський Суд з прав людини в своєму рішенні у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15 січня 2010 року зазначив, що «...засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть, якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством».

Вказану позицію підтримав і Вищий адміністративний суд України у справі 760/13133/16-а.

Що стосується тверджень апелянта про те, що на останнього не покладено обов'язок щодо виплати допомоги, оскільки до нього не надходили документи від відповідача 2, то колегія суддів вважає їх необґрунтованими, оскільки законодавцем встановлено обов'язок саме Міністерства оборони України на прийняття рішення про виплату одноразової грошової допомоги позивачу у зв'язку із встановленням йому ІІ групи інвалідності, пов'язаної із виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що в даному випадку відповідно до п. 13 Порядку № 975, військовий комісаріат, до якого, як було вказано вище, звертався позивач, повинен був підготувати висновок та направити подані позивачем документи до Міністерства оборони України. У разі відсутності деяких документів або наявності неточностей, військовий комісаріат зазначає про них у висновку, який направляється до Міністерства оборони України.

Після того, як відповідач 2 не направив документи позивача до Міністерства оборони України, позивач звернувся до вказаного міністерства з заявою про призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги. Відповідач 1 надав позивачу відповідь про те, що до Луганського обласного військового комісаріату не було подано документи, яки би свідчили про причини та обставини поранення.

Тобто, як убачається з матеріалів справи, позивач звернувся до розпорядника бюджетних коштів через військовий комісаріат у встановленому Законом порядку, а відповідач 2 в порушення вимог Порядку № 975 не направляв міністерству його документи.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що не направлення документів та неприйняття по ним відповідного рішення не може порушувати право позивача на призначення йому одноразової грошової допомоги, оскільки він маючи таке право, звертався до відповідачів відповідно до норм чинного законодавства.

Окремо, апелянт звертав увагу суду апеляційної інстанції на те, що у в пункті 22 військового квитка позивача повинна бути відмітка про поранення.

Колегія суддів зазначає, що в постанові № 975 визначений перелік документів, необхідних для отримання одноразової грошової допомоги. Вимоги щодо наявності в пункті 22 військового квитка відмітки про поранення, даною постановою не передбачено, а тому такі твердження відповідача є безпідставними.

Що стосується тверджень апелянта про підсудність даної справи окружному адміністративному суду, то слід зазначити наступне.

Стаття 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», із посиланням на яку позивач просить зобов'язати відповідача виплатити йому одноразову грошову допомогу, визначає, зокрема, підстави соціального захисту військовослужбовців, інвалідність яких настала після звільнення зі служби.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 18 КАС України (в редакції, що діяла на момент звернення позивача до суду із позовом), місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні усі адміністративні справи щодо спорів фізичних осіб з суб'єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Враховуючи викладене, даний спір належить розглядати місцевим загальним судом як адміністративним в порядку, встановленому КАС України.

Така правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України

від 21.10.2015 року у справі № 813/8236/14 (К/800/15929/15).

Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції розглядаючи дану справу у порядку спрощеного позовного провадження, порушив норми процесуального права, суд апеляційної інстанції вважає помилковими з огляду на наступне.

Ухвалою судді Солом'янського районного суду міста Києва від 22 вересня 2017 року відкрито скорочене провадження у справі.

Згідно ч. 3 ст. 30 КАС України (в редакції від 15 грудня 2017 року) справа, прийнята адміністративним судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому адміністративному суду.

Відповідно до п. 10 Перехідних положень КАС України (в редакції від 15 грудня 2017 року) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Таким чином, суд першої інстанції розглянув дану справу за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи без порушення норм процесуального права.

Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або недоведеність матеріалами справи.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання протиправною бездіяльність відповідача 1 щодо відмови позивачу у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності та зобов'язання відповідача прийняти рішення за результатами розгляду питання про виплату позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням йому ІІІ групи інвалідності після звільнення з військової служби.

Відповідно до частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, тому погоджується з висновками суду першої інстанції у справі про часткове задоволення позовних вимог позивача.

Керуючись ст.ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України - залишити без задоволення.

Постанову Солом'янського районного суду міста Києва від 16 січня 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.

Повний текст постанови виготовлено 27.04.2018 року.

Головуючий суддя Є.В. Чаку

Судді В.В. Файдюк

Є.І. Мєзєнцев