Постанова № 73698320, 26.04.2018, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2018 рокусправа № 808/709/17 (суддя - О.О. Прасов, м. Запоріжжя)

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді-доповідача Чередниченка В.Є.

судді: Іванова С.М. Панченко О.М.

за участю секретаря судового засідання: Яковенко О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2017 року у справі № 808/709/17 за позовом ОСОБА_2 до Апеляційного суду Запорізької області, Державної судової адміністрації України, третя особа - Державна казначейська служба України про визнання протиправною відмови у вчиненні дій,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 15 березня 2017 року звернувся до суду з позовом до Апеляційного суду Запорізької області (далі - відповідач-1), Державної судової адміністрації України (далі - відповідач-2), згідно з яким просить:

- визнати протиправною відмову відповідачів у нарахуванні та виплаті позивачу одноразової вихідної допомоги без сплати податку у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою;

- стягнути з відповідачів на користь позивача 258390 грн. 00 коп. одноразової вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2017 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постанова суду мотивована тим, що на час звільнення ОСОБА_2 у відставку положення ч.1 ст.136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" в редакції Закону №2453-VI від 07.07.2010 вже не були чинними, а відтак законних підстав ("законних сподівань" на отримання активу) до виплати позивачу вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою не було. Крім того, суд першої інстанції зробив висновок про те, що оскільки виконуючим обов'язки голови Апеляційного суду Запорізької області у наказі №81-к від 20.09.2016 під час виконання дискреційних повноважень не зазначено про виплату ОСОБА_2 одноразової вихідної допомоги в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, а позивач не оскаржує цей наказ розпорядника бюджетних коштів, то позовна вимога щодо стягнення 258390 грн. 00 коп. одноразової вихідної допомоги не є обґрунтованою.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції позивач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення яким позов задовольнити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивач набув право на отримання одноразової вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку, проте відповідачі протиправно, в порушення вимог законодавства, позбавили позивача права на отримання такої допомоги.

Згідно з відзивом на апеляційну скаргу Державна судова адміністрація України просить у задоволені апеляційної скарги відмовити, постанову суду першої інстанції залишити без змін. Зазначає про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, який підтримав доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що постановою Верховної Ради України від 08.09.2016 №1515-VІІІ «Про звільнення суддів» ОСОБА_2 звільнено з посади судді апеляційного суду Запорізької області у зв'язку із поданням заяви про відставку.

20.09.2016 наказом виконуючого обов'язки голови Апеляційного суду Запорізької області №81-к «Про звільнення ОСОБА_2.» позивача відраховано із штату Апеляційного суду Запорізької області (а.с.15, 29).

У наказі №81-к від 20.09.2016, зокрема, зазначено: «… 1. Виключити 20 вересня 2016 року суддю судової палати з розгляду кримінальних справ ОСОБА_2 із складу суддів Апеляційного суду Запорізької області у зв'язку з поданням заяви у відставку. 2. Відділу планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності апарату Апеляційного суду Запорізької області виплатити ОСОБА_2, компенсацію за 6 календарних днів невикористаної частини щорічної основної відпустки за період роботи з 19.08.2015 по 18.08.2016 та компенсацію за 4 календарних дні невикористаної частини щорічної основної відпустки за період роботи з 19.08.2016 по 20.09.2016. Підстава: заява ОСОБА_2, трудова книжка, розрахунок стажу роботи, погодження в установленому порядку …».

На звернення позивача відповідач-1 листом від 10.02.2017 №08-02/17вих повідомив позивача про відсутність правових підстав для нарахування та виплати позивачу вихідної допомоги у зв'язку зі звільненням у відставку. Відмова мотивована тим, що Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» виключено статтю 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що надавала судді право на вихідну допомогу при виході у відставку у зв'язку з чим до бюджету та кошторису не закладалися видатки для виплати вихідної допомоги суддям, які звільняються у відставку (а.с.19).

На звернення позивача відповідач-2 листом від 10.02.2017 №Ш114-17-128/17 повідомив позивача про відсутність правових підстав для нарахування та виплати позивачу вихідної допомоги у зв'язку зі звільненням у відставку. Відмова мотивована посиланням на Закон України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», яким виключено статтю 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що надавала судді право на вихідну допомогу при виході у відставку (а.с.17).

Правомірність дій відповідачів щодо відмови позивачу у нарахуванні та виплаті одноразової вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку є предметом спору переданого на вирішення суду.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскарженої постанови, виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" в редакції Закону №2453-VI від 07.07.2010 року судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Пунктом 1 Рішення Конституційного Суду України №10-рп/2013 від 19.11.2013 у справі (№1-1/2013) за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статей 103, 109, 131, 132, 135, 136, 137, підпункту 1 пункту 2 розділу XII "Прикінцеві положення", абзацу четвертого пункту 3, абзацу четвертого пункту 5 розділу XIII "Перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення статей 103, 109, 136, 137, абзацу четвертого пункту 3, абзацу четвертого пункту 5 розділу XIII "Перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року №2453-VI з наступними змінами.

Тобто, на час роботи позивача суддею діяла визнана конституційною ч.1 ст.136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" в редакції Закону №2453-VI від 07.07.2010 року, яка надавала право на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

При цьому, умовою для отримання зазначеної допомоги було набуття права та його реалізація на вихід у відставку за нормами Закону України "Про судоустрій і статус суддів" в редакції Закону №2453-VI від 07.07.2010 року.

Проте, позивач під час дії зазначеної норми працював на посаді судді, а отже право на вихід у відставку позивач не реалізував та як наслідок і підстав для виплати йому вихідної допомоги не було.

01.04.2014 року набрав чинності Закон України №1166-VII від 27.03.2014 р. "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні", пунктом 28 розділу II якого статтю 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" виключено.

Вказана норма Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" неконституційним не визнавалась і діє на теперішній час.

У рішенні Конституційного Суду України №1-рп/99 від 09.02.1999 р. зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідно до ч.1 ст.143 Закону України №1402-VIII від 02.06.2016 "Про судоустрій і статус суддів" (який набрав чинності 30.09.2016) судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.

Тобто, судді, які у період з 01 квітня 2014 року по 30 вересня 2016 року подали заяву про відставку та стосовно яких у період з 01 квітня 2014 року по 30 вересня 2016 року було прийнято Верховною Радою України рішення про звільнення з посади у відставку, до складу яких входить і позивач, були позбавленні права на отримання вихідної допомоги.

Конституційний Суд України у Рішення №10-рп/2013 від 19.11.2013 у справі №1-1/2013 за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статей 103, 109, 131, 132, 135, 136, 137, підпункту 1 пункту 2 розділу XII «Прикінцеві положення», абзацу четвертого пункту 3, абзацу четвертого пункту 5 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» зазначив: «… Конституційний Суд України вважає, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв'язку з цим парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір. Кошти, які отримують судді як вихідну допомогу, є одним із видів їхнього доходу, а тому законодавець може розглядати їх як об'єкт оподаткування, що узгоджується з вимогами частини першої статті 67 Основного Закону України …».

Згідно з ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст.1 Протоколу №1 до «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Звідси, вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. Отже, її отримання не можна визнавати «активом», захищеним ст.1 Протоколу №1 до «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».

Як зазначено Європейським судом з прав людини у п.23 Рішення по справі "Кечко проти України" від 08.11.2005 (Заява №63134/00), суд зауважує, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.

Враховуючи те, що на час подання позивачем заяви про відставку 02.07.2016 року (а.с.67) та звільнення позивача у відставку, а саме 20.09.2016 року (а.с.29) положення ч.1 ст.136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" в редакції Закону №2453-VI від 07.07.2010 вже не були чинними, суд першої інстанції зробив вірний висновок про відсутність законних підстав ("законних сподівань" на отримання активу) для виплати позивачу вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує стальність та єдність практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Згідно з частиною 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Практика щодо застосування вищезазначених норм права викладена в постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року справа №818/175/16 (провадження №К/9901/1725/18), від 21 березня 2018 року справа №820/3509/16 (провадження №К/9901/7665/18).

Крім того, суд першої інстанції також зробив вірний висновок щодо необґрунтованості позовних вимог в частині стягнення з відповідачів 258390 грн. 00 коп. одноразової вихідної допомоги, оскільки виконуючим обов'язки голови Апеляційного суду Запорізької області у наказі №81-к від 20.09.2016 під час виконання дискреційних повноважень не зазначено про виплату ОСОБА_2 одноразової вихідної допомоги в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. Зазначений наказ позивачем не оскаржується.

Відповідно до п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 справа «Руїз Торіха проти Іспанії» суд наголошує на тому, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції і зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Між тим, інші аргументи наведені позивачем в обгрунтування своєї позиції по справі фактично зводяться до загального, а саме порушення його прав державною на отримання вихідної допомоги, проте враховуючи те, що судовим рішенням у цій справі надано необхідне та достатнє обґрунтування щодо відсутності у позивача права на отримання такої допомоги, при цьому суд першої інстанції дослідив усі основні питання віднесені на його розгляд, суд апеляційної інстанції вважає, що всі інші аргументи позивача не є доречними і важливими аргументами, оскільки не спростовують висновок суду щодо відсутності у позивача права на отримання вихідної допомоги.

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому постанову суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 316, 321,322 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2017 року у справі № 808/709/17 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Вступну та резолютивну частину постанови проголошено 26 квітня 2018 року.

Повне судове рішення складено 27 квітня 2018 року.

Головуючий В.Є. Чередниченко

Суддя: С.М. Іванов

Суддя: О.М. Панченко