Постанова № 73698147, 26.04.2018, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" квітня 2018 р. Справа №922/4212/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Гетьман Р.А., суддя Слободін М.М.,

при секретарі Довбиш А.Ю.,

за участю представників:

позивача (у режимі відеоконференції) – ОСОБА_1, свідоцтво №3710 від 22.12.2010 року, ордер ДП№000020 від 29.11.2017 року, договір від 27.01.2017 року;

відповідача – ОСОБА_2, свідоцтво №1550 від 11.06.2008 року, ордер ХВ№000049 від 26.02.2018 року, договір від 09.01.2018 року (додаткова угода від 26.02.2018 року);

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача – Приватного підприємства «Трак-Шина-Сервіс», смт.Безлюдівка, Харківська область, (вх.№485Х/1-40) на рішення господарського суду Харківської області від 08.02.2018 року по справі №922/4212/17,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова пошта», м.Полтава,

до Приватного підприємства «Трак-Шина-Сервіс», смт.Безлюдівка, Харківська область,

про стягнення 35467,85 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Нова пошта» звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Приватного підприємства «Трак-Шина-Сервіс», в якій просило суд стягнути з останнього на свою користь заборгованість за договором про надання транспортно-експедиторських послуг №8056 від 23.11.2010 року, а саме: 30484,24 грн. основного боргу, 2261,68 грн. пені, 1770,59 грн. - 20% річних, 951,34 грн. інфляційних втрат. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем договірних зобов'язань в частині своєчасної оплати за надані послуги з організації перевезень відправлень.

Рішенням господарського суду Харківської області від 08.02.2018 року по справі №922/4212/17 (повний текст складено 14.02.2018 року, суддя Кухар Н.М.) позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з Приватного підприємства “Трак-Шина-Сервіс” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Нова пошта” заборгованість за договором про надання транспортно-експедиторських послуг №8056 від 23.11.2010 року, у загальному розмірі 35467,85 грн. (у тому числі 30484,24 грн. основного боргу, 2261,68 грн. пені, 1770,59 грн. - 20% річних, 951,34 грн. інфляційних втрат), а також 1600,00 грн. витрат з оплати судового збору.

Рішення мотивовано тим, що позивачем належними та допустимими доказами обґрунтовано та доведені позовні вимоги.

Відповідач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернулося до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 08.02.2018 року та прийняти нове судове рішення, яким у задоволені позову відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що належним доказом фактичного надання ТОВ «Нова пошта» транспортно-експедиторських послуг за договором про надання транспортно-експедиторських послуг №8056 від 23.11.2010 року є товарно-транспортна накладна, виписана і засвідчена підписом і печаткою (штампом) ПП «Трак-Шина-Сервіс». Зазначені належні докази не були надані до суду і не досліджувалися, досліджені судом складені позивачем експрес-накладні не відповідають вимогам чинного законодавства щодо товарно-транспортних документів, а також вимогам договору про надання транспортно-експедиторських послуг № 8056 від 23.11.2010 року.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 22.03.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача; надано позивачу строк для надання відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою суду від 10.04.2018 року враховуючи клопотання позивача призначено справу до розгляду у судове засідання про що повідомлені сторони по справі.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу (вх.№2666 від 04.04.2018 року), в якому зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об'єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв’язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

У судовому засіданні 26.04.2018 року представник відповідача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги в повному обсязі та наполягав на її задоволенні.

Представник позивача проти позиції апелянта заперечував з підстав викладених у відзиві.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, повторно розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов’язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов’язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

У відповідності зі ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб’єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконати її обов’язок.

Господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст.174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 23.11.2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Нова пошта» (позивач у справі) та Приватним підприємством «Трак-Шина-Сервіс» (відповідач у справі) укладено договір про надання транспортно-експедиторських послуг №8056, згідно п. 1.1. якого позивач, як виконавець, надає транспортно-експедиторські послуги відповідачу, як замовнику, згідно його замовлення та товарно-транспортної накладної на умовах, що вказані у цьому договорі.

Відповідно до п. 4.1. договору, оплата вартості наданих послуг з перевезення вантажу відбувається за діючими у виконавця тарифами, шляхом внесення замовником на рахунок виконавця плати у розмірі 100% від вартості наданих послуг, після виконання замовлення, протягом 2-х банківських днів. Замовник протягом 2 (двох) робочих днів підписує надані виконавцем 2 (два) примірники актів та повертає виконавцю 1 (один) примірник підписаного акта або надає виконавцю письмову мотивовану відмову, не пізніше 1 (одного) робочого дня, з дня отримання акту від виконавця.

Згідно п. 4.2. договору, оплата виставленого виконавцем рахунку-фактури за надані послуги, в порядку визначеному п. 4.1. договору, здійснюється шляхом внесення замовником вказаної в рахунку-фактури суми протягом 2 (двох) банківських днів з дня отримання рахунку-фактури, на поточний рахунок виконавця, визначений в статті 11 договору.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, на підставі вищевказаного договору, позивач надав відповідачу послуги згідно актів здачі-прийняття робіт (надання послуг): №НП/1-0002206 від 10.01.2017р. на суму 2525,95 грн.; №НП/1-0003024 від 20.01.2017р. на суму 5913,94 грн.; №НП/1-0007223 від 31.01.2017р. на суму 14512,80 грн.; №НП/1-0007634 від 31.01.2017р. на суму 20,00 грн.; №НП/1-0010125 від 10.02.2017р. на суму 3218,90 грн.; №НП/1-0011891 від 20.02.2017р. на суму 2351,93 грн.; №НП/1-0015415 від 28.02.2017р. на суму 1940,75 грн.

Усього позивачем надано послуг згідно вищевказаних актів на суму 30484,24 грн.

Таким чином, виконавець – TOB «Нова пошта» виконав узяті на себе зобов'язання в повному обсязі та направив на адресу замовника відповідні акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) та рахунки-фактури, що підтверджується описом вкладення у цінний лист від 04.07.2017 року, який міститься в матеріалах справи.

У п. 4.1.1. договору сторони визначили, що замовник протягом 2 (двох) робочих днів підписує надані виконавцем 2 (два) примірники акта надання послуг та повертає виконавцю 1 (один) примірник підписаного акта або надає виконавцю письмову мотивовану відмову, не пізніше 1 (одного) робочого дня, з дня отримання акта від виконавця. Не підписання замовником акта протягом 2 робочих днів без мотивованих причин відмови, є фактом визнання замовником повного виконання виконавцем своїх зобов'язань, визначених договором.

Матеріали справи не містять доказів, а апелянтом не доведено, що ним надавалась мотивована відмова від підписання актів. Оскільки від замовника (відповідача) письмової мотивованої відмови від підписання акту не надходило, слід вважати, що замовник прийняв без зауважень надані послуги за наданими актами, що є фактом визнання повного виконання виконавцем своїх зобов'язань за договором.

У свою чергу, під час розгляду справи у суді першої інстанції так і в апеляційній скарзі, відповідач заперечував проти факту надання послуг позивачем за вищевказаними актами здачі-прийняття робіт повністю, посилаючись на те, що у період з січня по лютий 2017 року між сторонами взагалі не відбувалось ніяких правовідносин щодо виконання умов договору про надання транспортно-експедиторських послуг №8056 від 23.11.2010 року.

Проте, позивачем було надано суду та долучено до матеріалів справи оригінали відповідних експрес-накладних, що свідчать про направлення та отримання поштових відправлень відповідачем у спірний період, тобто підтверджують факт наявності між сторонами правовідносин за договором про надання транспортно-експедиторських послуг №8056 від 23.11.2010 року.

Відповідач вважає такі експрес-накладні неналежними доказами, оскільки вони складені одноособово позивачем та всупереч вимог діючого законодавства.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо визнання вищевказаних документів належними доказами надання позивачем відповідачу транспортно-експедиторських послуг. Відповідні експрес-накладні містять підписи одержувачів поштових відправлень, у тому числі й самого відповідача. Посилання на те, що вони складені з порушенням вимог діючого законодавства колегія суддів оцінює критично, оскільки дослідивши усі наявні в матеріалах справи у сукупності докази, можна стверджувати, що оформлення експрес-накладних з порушенням може бути підставою вважати, що позивачем неналежним чином ведеться документообіг, однак це не спростовує факту надання послуг за договором про надання транспортно-експедиторських послуг №8056 від 23.11.2010 року.

Крім того, факт надання позивачем відповідачу транспортно-експедиторських послуг підтверджується відомостями із сайту Укрпошта, фіскальним чеком і описом вкладення у цінний лист 4910007993812, які свідчать про надсилання відповідачу рахунків і актів в яких зазначені номери саме тих експрес-накладних, оригінали яких долучені до матеріалів справи.

Позивачем також було подано в обґрунтування своєї позиції по справі та на спростування позиції відповідача витягу №3614804 із реєстру податкових накладних на запит від 31.10.2017 року, який надано позивачем на підтвердження формування податкового кредиту відповідачем від позивача за правилом першої події - надання послуг за період січень-лютий 2017 року. Вказаний документ у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами доводить факт надання позивачем відповідачу транспортно-експедиторських послуг.

Колегія суддів відмічає, що доводи та обґрунтування апеляційної скарги зводяться не до спростування висновків суду першої інстанції, викладених у рішенні або позиції позивача, а до необхідності дослідження справи та наданням наявних у ній матеріалам протилежної доказової оцінки та значимості.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Положення статті 525 Цивільного кодексу України визначають, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов’язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов’язаних з перевезенням вантажу.

Стаття 12 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» визначає, що клієнт зобов'язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 7 цієї статті передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином, не допускаються.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.ст. 611, 612 Цивільного кодексу України).

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції, що матеріалами справи підтверджено факт невиконання відповідачем прийнятого на себе зобов’язання по сплаті у належні строки та розмірі за договором про надання транспортно-експедиторських послуг №8056 від 23.11.2010 року. Таким чином, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, з яким погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, що позовні вимоги про стягнення 30484,24 грн. основного боргу є обґрунтованими, підлягають задоволенню, а вказана сума стягненню з відповідача на користь позивача.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським Кодексом України, іншими законами та договором (частина 2 статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 Господарського Кодексу України).

Правові наслідки порушення зобов’язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Крім того, частина 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлює, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання

Частина 2 статті 343 Господарського кодексу України визначає, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» встановлює, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, а згідно із статтею 3 зазначеного Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року, з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У п. 5.4. договору про надання транспортно-експедиторських послуг №8056 від 23.11.2010 року передбачено, що за несвоєчасну сплату наданих послуг з перевезення вантажу, замовник сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу та 20% річних від суми заборгованості.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

На підставі вказаних норм права та умов договору здійснено розрахунок та заявлено до стягнення 2261,68 грн. пені, 1770,59 – 20% річних та 951,34 грн. інфляційних втрат.

Суд першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, перевіривши розрахунок позивача згідно вимог чинного законодавства та умов договору, дійшов обґрунтованого висновку про вірність розрахунку і належності суми пені, 20% річних та інфляційних втрат, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем по даній справі всупереч приписів ст. 74 та ст. 77 Господарського процесуального кодексу України не доведено факту, а також не надано належних та допустимих доказів у підтвердження належного виконання ним умов договору про надання транспортно-експедиторських послуг №8056 від 23.11.2010 року щодо своєчасного розрахунку у встановленому порядку та розмірі.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв’язку з чим апеляційна скарга Приватного підприємства «Трак-Шина-Сервіс» не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення господарського суду Харківської області від 08.02.2018 року по справі №922/4212/17 має бути залишене без змін.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, витрати апелянта по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню.

Керуючись статтями 129, 269, п.1, ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, ч.6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Трак-Шина-Сервіс» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 08.02.2018 року по справі №922/4212/17 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 26 квітня 2018 року.

Головуючий суддя Хачатрян В.С.

Суддя Гетьман Р.А.

Суддя Слободін М.М.