Постанова № 73698130, 19.04.2018, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

19 квітня 2018 рокусправа № 804/883/18

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючий суддя: Ясенова Т.І.

судді: Головко О.В. Суховаров А.В.

секретар судового засідання: Троянов А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2018 року, суддя суду 1 інстанції Тулянцева І. В., по справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Дніпровської міської ради, в якому просив визнати протиправним та скасувати Рішення Дніпровської міської ради VII скликання № 47/28 від 20.12.2017 року «Про регулювання питань, пов'язаних з подальшим використанням об'єкту нерухомого майна».

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2018 року у відкритті провадження в адміністративній справі відмовлено.

Відмовляючи у відкритті провадження суд першої інстанції дійшов висновку, що даний спір не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів місцевого самоврядування, а існує спір про право, що виключає розгляд справи у порядку адміністративного судочинства, роз'яснивши позивачу право звернення до суду в порядку цивільного судочинства.

Висновки суду першої інстанції ґрунтуються на тому, що предметом спору є правомірність рішення суб'єкта владних повноважень щодо передачі у комунальну власність територіальної громади об'єкту нерухомості - незавершеного будівництвом багатоквартирного будинку, який належить на праві приватної власності позивачу.

За вказаних обставин, право управління майном та право власності на нього не є публічно - правовим і не підпадає під визначення справи адміністративної юрисдикції, наведене у пункті 1 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України та компетенція адміністративних судів, встановлена статтею 19 КАС України на цей спір не поширюється.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для розгляду.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач вказує на те, що головною ознакою публічно-правових спорів є участь у них хоча б однієї із сторін суб'єкта владних повноважень. Крім того, позовні вимоги обґрунтовано тим, що спірне рішення Дніпропетровською міською радою прийнято не на підставі, поза межами повноважень та не

у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Також на розгляді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська перебувала справа №200/16168/17, предметом якої було визнання протиправним та скасування рішення сесії Дніпровської міської ради VII скликання від 20.09.2017 року № 80/24 «Про присвоєння адреси незавершеному будівництву багатоквартирному житловому будинку по вул. Князя Володимира Великого (Шевченківський район)» та рішення сесії Дніпровської міської ради VII скликання від 11.10.2017 року № 30/25 «Про визначення об'єктом права комунальної власності територіальної громади міста Дніпра об'єкта нерухомого майна по вул. Князя Володимира Великого (вул. Плеханова), 13Б», що передували прийняттю спірного рішення Дніпровської міської ради VII скликання № 47/28 від 20.12.2017 «Про врегулювання питань, пов'язаних з подальшим використанням об'єкту нерухомого майна», і ця справа розглядається за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача, посилаючись на безпідставність доводів апеляційної скарги та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Кодекс адміністративного судочинства України визначає юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, встановлює порядок здійснення судочинства в адміністративних судах. (стаття 1 Кодексу адміністративного судочинства України)

Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Пунктом 2 частини 1 статті 4 визначено, що публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Відповідно до частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. (частина 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України)

Частиною 1 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Згідно з частиною 2 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

Відповідно до змісту адміністративного позову позивач посилаючись на зазначені норми Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», обґрунтовує позовні вимоги тим, що вказаний перелік підстав для набуття права комунальної власності є вичерпним та жодної з підстав набуття права комунальної власності, вказаної в частині 2 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», щодо об'єкту незавершеного будівництва, розташованого за вказаною вище адресою, не має.

За вказаних обставин позивач вважає оскаржуване рішення відповідача таким, що прийнято не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, необґрунтовано, без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому є незаконним та таким що обмежує права позивача.

Відповідно до положень статті 160 КАС України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

В позовній заяві зазначаються, зокрема: зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень - обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача.

Отже, під змістом позовних вимог розуміється визначення способу захисту свого права, свободи чи інтересу, який має формулюватися максимально чітко і зрозуміло.

Разом з тим, вирішення питання щодо змісту позовних вимог до відповідача у справі може бути здійснене під час підготовчого провадження, при цьому суд першої інстанції не позбавлений процесуальної можливості уточнити позовні вимоги.

Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України, крім прав та обов'язків, визначених у статті 44 цього Кодексу, позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п'ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Статтею 173 КАС України передбачено, що завданням підготовчого провадження є: остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів;

Отже, лише після з'ясування предмета спору, характеру спірних правовідносин та суб'єктного складу спірних правовідносин, можливе вирішення питання щодо предметної юрисдикції.

Відповідно до вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, гарантується право на справедливий судовий розгляд одним із аспектів якого є доступ до суду.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» встановлено: «Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами».

Відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року N 19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року N 18-рп/2004 поняття «порушеного права», яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в тому ж рішенні Конституційного Суду України зазначено: «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним".

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає передчасним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі.

Відповідно до пунктів 1 та 4 статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Керуючись п.п.1, 4 ч.1 ст.320, ст.ст. 321,322, 325, 328 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2018 року - скасувати.

Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з 19.04.2018 та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повне судове рішення складено 24.04.2018.

Головуючий: Т.І. Ясенова

Суддя: О.В. Головко

Суддя: А.В. Суховаров