Постанова № 73698021, 18.04.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" квітня 2018 р. м. Київ Справа№ 910/21744/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Михальської Ю.Б.

при секретарі судового засідання Григораш Н.М.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 18.04.2018

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів на ухвали Господарського суду м. Києва від 05.12.2017 про порушення провадження у справі та від 12.01.2018 про відмову у роз'ясненні ухвали Господарського суду м. Києва від 22.12.2017

у справі №910/21744/17 (суддя Чебикіна С.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮНІСОН ГРУП"

до Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (відповідач 1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Коллієрз Інтернешнл" (відповідач 2)

про визнання недійсним рішення комітету з конкурсних торгів та визнання недійсним договору про надання послуг з управління нерухомим майном

В судовому засіданні 18.04.2018 відповідно до ст.ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.12.2017 порушено провадження у справі № 910/21744/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮНІСОН ГРУП" до Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів та Товариства з обмеженою відповідальністю "Коллієрз Інтернешнл" про визнання недійсним рішення комітету з конкурсних торгів та визнання недійсним договору про надання послуг з управління нерухомим майном, призначено справу до розгляду на 17.01.2018.

19.12.2017 до Господарського суду м. Києва надійшла апеляційна скарга Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів на ухвалу Господарського суду міста Києва від 05.12.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.12.2017 у справі №910/21744/17 відмовлено в прийнятті апеляційної скарги та апеляційну скаргу і додані до неї матеріали повернуто заявнику.

10.01.2018 до Господарського суду м. Києва від відповідача-1 надійшла заява, в якій він просив роз'яснити ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.12.2017 у зв'язку з тим, що вона є незрозумілою, а саме як викладена в ухвалі відмова від допуску справи до розгляду в суді апеляційної інстанції узгоджується зі змістом викладеного в нормах прямої дії Конституції України.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 12.01.2018 у справі №910/21744/17 відмовлено у задоволенні заяви Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів про роз'яснення ухвали Господарського суду міста Києва від 22.12.2017.

Не погодившись з прийнятими ухвалами, відповідач 1 звернувся до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою вх. №01-25/332/18 від 26.01.2018 Київського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду м. Києва від 12.01.2018 у справі №910/21744/17 та направити справу до Господарського суду м. Києва для вирішення питання щодо роз'яснення ухвали Господарського суду м. Києва від 22.12.2017, скасувати ухвалу Господарського суду м. Києва від 05.12.2017 у справі №910/21744/17, у зв'язку з недотриманням правил підсудності та припинити провадження у справі.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм матеріального та процесуального права щодо підсудності, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

На думку апелянта, між Національним агентством та ТОВ «Юнісон груп» немає жодних відносин, що підпадають під регулювання Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України чи інших актів господарського чи цивільного законодавства.

Апелянт зазначає, що позов ТОВ «Юнісон груп» до Національного агентства про визнання недійсним рішення тендерного комітету Національного агентства та договору на управління майном, на яке було накладено арешт у кримінальному провадженні, є адміністративною справою та підлягає розгляду за правилами КАС України.

Апелянт вважає, що при винесенні оскаржуваної ухвали про порушення провадження у справі порушено правила підсудності, у зв'язку з чим, Національним агентством подано апеляційну скаргу на ухвалу Господарського суду м. Києва від 05.12.2017 про порушення провадження у справі.

Однак, ухвалою Господарського суду м. Києва від 22.12.2017 в прийнятті зазначеної апеляційної скарги відмовлено, посилаючись на відсутність останньої у переліку ухвал, що можуть бути оскаржені окремо від рішення суду першої інстанції.

В подальшому, Національним агентством подано заяву про роз'яснення ухвали Господарського суду м. Києва від 22.12.2017 про відмову у прийнятті апеляційної скарги.

Однак, ухвалою Господарського суду м. Києва від 12.01.2018 відмовлено у задоволенні заяви Національного агентства щодо роз'яснення ухвали Господарського суду м. Києва від 22.12.2017.

Апелянт зазначає, що незважаючи на незрозумілість та неузгодженість із вимогами законодавства та судовою практикою, наявність заяви Національного агентства щодо реалізації гарантованих ст. 245 ГПК України процесуальних прав, господарським судом в порушення його статей відмовлено у роз'ясненні зазначеної ухвали.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу 05.02.2018 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Тищенко А.І., Михальська Ю.Б.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2018 апеляційну скаргу Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів на ухвали Господарського суду м. Києва від 05.12.2017 про порушення провадження у справі та від 12.01.2018 про відмову у роз'ясненні ухвали Господарського суду м. Києва від 22.12.2017 у справі №910/21744/17 залишено без руху та надано скаржнику строк для усунення недоліків, встановлених при поданні апеляційної скарги.

26.02.2018 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від скаржника надійшов лист на виконання вимог ухвали Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2018 у справі №910/21744/17, до якого долучено оригінал платіжного доручення № 31 від 22.02.2018 про здійснення доплати судового збору у розмірі 162,00 грн.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2018 у справі №910/21744/17 поновлено Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів строк для подання апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, встановлено позивачу та відповідачу 2 строк для подання відзиву на апеляційну скаргу протягом п`яти днів з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.03.2018 у справі №910/21744/17 апеляційну скаргу призначено до розгляду на 28.03.2018, встановлено відповідачу 2 строк для подання відзиву на апеляційну скаргу протягом 5 днів з дня вручення ухвали про призначення справи до розгляду.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.03.2018, у зв'язку з перебуванням судді Тищенко А.І. у відпустці для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі головуючий суддя Скрипка І.М., судді Шаптала Є.Ю., Михальська Ю.Б.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.03.2018 у справі №910/21744/17 колегією суддів у визначеному складі апеляційну скаргу відповідача 1 прийнято до провадження, розгляд справи по суті розпочато заново, розгляд справи призначено на 18.04.2018.

Представник відповідача 1 в судовому засіданні апеляційної інстанції 18.04.2018 підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просив її задовольнити, скасувати ухвалу Господарського суду м. Києва від 12.01.2018 у справі №910/21744/17 та направити справу до Господарського суду м. Києва для вирішення питання щодо роз'яснення ухвали Господарського суду м. Києва від 22.12.2017, скасувати ухвалу Господарського суду м. Києва від 05.12.2017 у справі №910/21744/17 у зв'язку з недотриманням правил підсудності та припинити провадження у справі.

Представники позивача та відповідача 2 в судове засідання апеляційної інстанції 18.04.2018 не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, причини їх неявки суду невідомі.

Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень (ч. 3 ст. 120 ГПК України).

Учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази.

Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка представників позивача та відповідача 2 обов'язковою в судове засідання не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у відсутність зазначених представників за наявними у справі матеріалами.

Пунктом 9 ч.1 Перехідних положень ГПК України, що набрав чинності 15.12.2017, роз'яснено, що справи у суді апеляційної інстанції, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no.4241/03 від 28.10.2010).

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженої ухвали норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів оскарження, 04.12.2017 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮНІСОН ГРУП" до Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів та Товариства з обмеженою відповідальністю "Колієрз Інтернешнл" про визнання недійсним рішення комітету з конкурсних торгів та визнання недійсним договору про надання послуг з управління нерухомим майном.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.12.2017 порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 17.01.2018.

19.12.2017 до канцелярії суду надійшла апеляційна скарга Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів на ухвалу Господарського суду міста Києва від 05.12.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.12.2017 відмовлено у прийнятті апеляційної скарги та апеляційну скаргу і додані до неї матеріали повернуто заявнику.

10.01.2018 відповідачем-1 до суду подано заяву про роз'яснення ухвали Господарського суду міста Києва від 22.12.2017 у зв'язку з тим, що вона є незрозумілою, а саме як викладена в ухвалі відмова від допуску справи до розгляду в суді апеляційної інстанції узгоджується зі змістом викладеного в нормах прямої дії Конституції України.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 12.01.2018 у справі №910/21744/17 відмовлено у задоволенні заяви Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів про роз'яснення ухвали Господарського суду міста Києва від 22.12.2017.

Колегією суддів встановлено, що позовна заява була подана до господарського суду з метою визнання недійсним рішення комітету конкурсних торгів Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів щодо організації та проведення процедури закупівель послуг з управління нерухомим майном, власником якого є позивач, та визнання недійсним договору, укладеного за результатами таких торгів.

Відповідно до ст. 1 ГПК України (в редакції на момент подання позовної заяви), підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У пунктах 2, 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24 жовтня 2011 №10 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" зазначається, що з огляду на приписи частини третьої статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якими місцеві господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності, та на вимоги статей 1, 4 1, 12 ГПК господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 1 ГПК, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер. У вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, слід виходити з визначень, наведених у статті 3 Господарського кодексу України. Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Таким чином, господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб'єктами господарської діяльності, зокрема визнанням недійсними договорів, укладених суб'єктами господарювання, або між суб'єктами господарювання та органами державної влади і місцевого самоврядування шляхом проведення прилюдних торгів (аукціону), у тому числі договорів купівлі-продажу і оренди землі, а так само визнання недійсними актів про проведення відповідних торгів (аукціону). При цьому в останньому випадку набувач майна, реалізованого на торгах (аукціоні), незалежно від наявності у нього статусу підприємства чи організації в розумінні частини першої статті 1 ГПК (тобто підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, громадянина, який здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і набув статусу суб'єкта такої діяльності), залучається до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, і, отже, відповідна справа за будь-яких обставин підлягає розгляду господарським судом.

У пункті 1.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" зазначається, що з урахуванням приписів статей 1, 12 Господарського процесуального кодексу України справи зі спорів, пов'язаних з визнанням правочинів (господарських договорів) недійсними, розглядаються господарськими судами за одночасної наявності двох умов: якщо ці спори виникають з цивільних (частина перша статті 1 Цивільного кодексу України або господарських (стаття 3 Господарського кодексу України) відносин, у тому числі з корпоративних, та суб'єктний склад сторін спору відповідає вимогам статті 1 ГПК).

У п. 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24 жовтня 2011 №10 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" зазначається, що господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб'єктами господарської діяльності, а також спори, пов'язані з укладенням, зміною, виконанням і розірванням усіх господарських договорів між суб'єктами господарювання і органами державної влади і місцевого самоврядування, включаючи договори, які укладаються шляхом проведення конкурсу, біржових торгів, аукціонів тощо. До таких договорів відносяться, зокрема, такі: про відчуження об'єктів приватизації (крім приватизації державного житлового фонду); передачу державного або комунального майна в оренду; закупівлю товарів (робіт, послуг) для державних потреб, визнанням недійсними договорів, укладених суб'єктами господарювання, або між суб'єктами господарювання та органами державної влади і місцевого самоврядування шляхом проведення прилюдних торгів (аукціону), у тому числі договорів купівлі-продажу і оренди землі, а так само визнання недійсними актів про проведення відповідних торгів (аукціону).

Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх підсудності.

Колегією суддів встановлено, що позивач звернувся до господарського суду з двома немайновими вимогами:

- визнати недійсним рішення комітету з конкурсних торгів Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, щодо організації та проведення процедур закупівель послуг з управління нерухомим майном, власником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮНІСОН ГРУП";

- визнати недійсним укладений за результатами таких торгів договір №1672 від 17.11.2017 між Національним агентством України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів та Товариством з обмеженою відповідальністю "Коллієрз Інтернешнл".

Як вбачається з позовної заяви позивач оскаржує, як результат проведення конкурсних торгів, так і господарський договір, укладений за результатами проведення таких торгів.

Відповідно до ст. 2 КАС України (в редакції на момент подачі позовної заяви) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій (далі - суб'єкт владних повноважень).

З огляду на положення статей 3, 17 КАС України (в редакції на момент подачі позовної заяви) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цього суб'єкта, відповідно прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.

Таким чином, до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один із його учасників - суб'єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Пунктом 10 частини другої статті 16 ЦК України передбачено, що цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.

Перший протокол ратифікований Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року і з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України, застосовується судами України як частина національного законодавства.

При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення від 23 вересня 1982 року в справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», рішення від 21 лютого 1986 року в справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства») положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього.

Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.

У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

Враховуючи вищевикладене, з огляду на характер спірних відносин, спір у даній справі відноситься до підвідомчості господарських судів і підлягає вирішенню за правилами Господарського процесуального кодексу України.

Доводи апелянта про те, що між Національним агентством та ТОВ «Юнісон груп» немає жодних відносин, що підпадають під регулювання Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України чи інших актів господарського чи цивільного законодавства є помилковими з огляду на викладене.

Оскільки предметом спору, зокрема, є визнання недійсним укладеного за результатами проведених торгів господарського договору №1672 від 17.11.2017 між Національним агентством України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів та Товариства з обмеженою відповідальністю "Коллієрз Інтернешнл" про надання послуг з управління нерухомим майном, власником якого, за твердженням позивача, є Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮНІСОН ГРУП", між сторона склалися відносини, що підпадають під регулювання, зокрема, господарського та цивільного законодавства.

Щодо доводів апелянта в частині оскарження ухвали Господарського суду м. Києва від 12.01.2018 у справі №910/21744/17 про відмову у задоволенні заяви Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів про роз'яснення ухвали Господарського суду м. Києва від 22.12.2017 у справі №910/21744/17 про відмову Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів в прийнятті апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду м. Києва від 05.12.2017 у справі №910/21744/17, колегія суддів зазначає наступне.

19.12.2017 до Господарського суду м. Києва надійшла апеляційна скарга Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів на ухвалу господарського суду міста Києва від 05.12.2017 про порушення провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.12.2017 відмовлено в прийнятті апеляційної скарги та апеляційну скаргу і додані до неї матеріали повернуто заявнику.

Як було вірно зазначено в ухвалі Господарського суду м. Києва від 22.12.2017 у справі №910/21744/17, заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду. У разі подання апеляційної скарги на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, місцевий господарський суд повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу, яка не підлягає оскарженню.

Колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції було вірно встановлено відсутність оскаржуваної ухвали про порушення провадження у справі у переліку ухвал, який наведений у ч. ч. 1 та 2 ст. 106 ГПК України (в редакції чинній станом на 05.12.2017).

Крім того, відповідно до п. 17.11 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (в редакції з 15.12.2017) у разі подання апеляційної скарги на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, суд першої інстанції повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу, яка не підлягає оскарженню.

Як вбачається із матеріалів справи, при зверненні до суду з заявою про роз'яснення ухвали Господарського суду міста Києва від 22.12.2017 у справі №910/21744/17, заявник просить роз'яснити, як викладена в зазначеній ухвалі відмова від допуску справи №910/21744/17 до розгляду в суді апеляційної інстанції узгоджується зі змістом викладеного в нормах прямої дії Конституції України, а саме: вимогами статті 8 Конституції України, конституційним правом забезпечення апеляційного (касаційного) оскарження рішення суду, конституційними правами, визначеними статтями 55, 64 Конституції України, конституційними принципами щодо забезпечення рівності усіх учасників процесу, справедливості судового розгляду, правовими позиціями Конституційного Суду України, в яких більш глибоко розкрито зміст викладеного в зазначених нормах Конституції України, зокрема, рішення №3-рп/2010 від 27.01.2010, № 11-рп/2007 від 11.12.2007, № 13-рп/2011 від 02.11.2011, №11-рп/2012 від 25.04.2012, №4-рп/2014 від 22.04.2014, №3-рп/2015 від 08.04.2015, № 12-рп/2010 від 28.06.2010, №18-рп/2010 від 08.07.2010, а також рішеннями Європейського суду з прав людини у справі «Осман проти Сполученого Королівства» від 28.10.1998, «Сокуренко і Стригун проти України» від 20.07.2006, «Zand v. Austria» від 12.10.1978 року, «Скорик проти України» від 08.01.2008, «Делкур проти Бельгії» від 17.01.1970, «Гофман проти Німеччини» від 11.10.2001.

Згідно зі статтею 245 ГПК України за заявою учасників справи, державного виконавця, приватного виконавця суд роз'яснює судове рішення, яке набрало законної сили, не змінюючи змісту судового рішення.

Подання заяви про роз'яснення судового рішення допускається, якщо судове рішення ще не виконане або не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред'явлене до примусового виконання.

Суд розглядає заяву про роз'яснення судового рішення у порядку, в якому було ухвалено відповідне судове рішення, протягом десяти днів з дня її надходження. У разі необхідності суд може викликати учасників справи, державного чи приватного виконавця в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви про роз'яснення рішення.

Про роз'яснення або відмову у роз'ясненні судового рішення суд постановляє ухвалу, яку може бути оскаржено.

Особливістю судового рішення є те, що воно повинно бути зрозумілим і ця зрозумілість полягає в тому, що резолютивна частина, де викладається чіткий узагальнений висновок суду, логічно і юридично відповідає вступній, описовій і мотивувальній частині судового рішення, не припускаючи варіантів тлумачення. Судове рішення, як би складно воно не було написане, повинно бути зрозумілим щонайменше для суду, який його ухвалив.

Процесуальним законодавством допускається усунення недоліків судового рішення шляхом його роз'яснення, якщо, звичайно, воно є незрозумілим.

Роз'яснення судового рішення - це виклад судового рішення у більш ясній і зрозумілій формі, у частині, на яку звернуто увагу в заяві учасників судового провадження і розуміння яких викликає труднощі, але без внесення змін до судового рішення і без розгляду тих питань, які не були предметом судового провадження. Перш за все це стосується резолютивної частини, бо роз'яснення інших частин судового рішення носить другорядний характер і не має правового значення, оскільки вони не носять обов'язкового характеру.

Тому в заяві про роз'яснення судового рішення, особа, яка звертається до суду, повинна обов'язково зазначити, що саме в резолютивній частині або в іншій частині судового рішення є незрозумілим, в чому полягає незрозумілість рішення, які пропонуються варіанти для його тлумачення та як це вплине на виконання судового рішення.

Якщо в заяві порушується питання про зміну судового рішення або про внесення в нього нових даних або про роз'яснення мотивів прийнятого рішення, суд повинен прийняти рішення про відмову в роз'ясненні.

Колегія суддів, дослідивши ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.12.2017 у справі №910/21744/17, дійшла висновку, що вона є гранично повною та чіткою, має вступну, описову, мотивувальну і резолютивну частини і її викладено у послідовності, встановленій ст. 234 ГПК України. Її резолютивна частина має вичерпні, чіткі, безумовні і такі, що випливають з встановлених фактичних обставин, висновки.

Відповідно до статті 147 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до цієї Конституції.

Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України (конституційність) закону України за конституційною скаргою особи, яка вважає, що застосований в остаточному судовому рішенні в її справі закон України суперечить Конституції України. Конституційна скарга може бути подана в разі, якщо всі інші національні засоби юридичного захисту вичерпано. (стаття 151-1 Конституції України)

Повноваження стосовно вирішення питання про відповідність Конституції України норм Господарського процесуального кодексу України належить виключно Конституційному Суду України, право на звернення до якого передбачено Конституцією України.

Як вбачається із матеріалів справи, Національним агентством України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, у заяві про роз'яснення ухвали Господарського суду міста Києва від 22.12.2017 не зазначено, що саме в резолютивній частині або в іншій частині судового рішення є незрозумілим, в чому полягає незрозумілість рішення, які пропонуються варіанти для його тлумачення та як це вплине на виконання судового рішення. Всі доводи заяви спрямовані на роз'яснення мотивів прийнятого рішення, у зв'язку із чим заява задоволенню не підлягає.

Доводи апелянта в частині скасування ухвали Господарського суду від 22.12.2017 у справі 910/21744/17 дублюють зміст зави про роз'яснення ухвали Господарського суду м. Києва від 22.12.2017 у справі №910/21744/17.

Відповідно до ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303-А, п.29).

За таких обставин решту аргументів апелянта суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття оскаржуваних ухвал у даній справі та не спростовують правильних висновків суду про порушення провадження у справі та відмови у задоволенні зави Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів про роз'яснення ухвали Господарського суду м. Києва від 22.12.2017.

Таким чином, колегія суддів не вбачає правових підстав для скасування або зміни оскаржуваних ухвал, припинення провадження у справі або направлення справи до суду для вирішення питання про роз'яснення ухвали суду від 22.12.2017.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 271, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів на ухвали Господарського суду м. Києва від 05.12.2017 про порушення провадження у справі та від 12.01.2018 про відмову у роз'ясненні ухвали Господарського суду м. Києва від 22.12.2017 у справі №910/21744/17 залишити без задоволення.

2. Ухвали Господарського суду міста Києва від 05.12.2017 про порушення провадження у справі та від 12.01.2018 про відмову у роз'ясненні ухвали Господарського суду м. Києва від 22.12.2017 у справі №910/21744/17 залишити без змін.

3. Матеріали оскарження у справі №910/21744/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені ст.ст. 288, 289 ГПК України з урахуванням перехідних положень ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017.

Повний текст постанови складено 27.04.2018.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді Є.Ю. Шаптала

Ю.Б. Михальська