Постанова № 73697651, 26.04.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" квітня 2018 р. Справа№ 910/20183/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Алданової С.О.

Мартюк А.І.

секретар судового засідання: Іванов О.О.

за участю представників

позивача: Лаврик С.В.;

відповідача: Луценко С.О.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Брайтон ЛТД"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 24.01.2018

у справі №910/20183/17 (суддя Чинчин О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Брайтон ЛТД"

до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк

"Приватбанк"

про розірвання договору поруки

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Брайтон ЛТД" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (далі - відповідач) про розірвання договору поруки №4О12289И/П від 26.10.2016, укладеного між сторонами.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що позивач, як поручитель, виконав зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Ойл-Прайм" за кредитним договором №4О12289И від 01.11.2012 перед відповідачем з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у розмірі 580 633 000,08 грн., у зв'язку з чим відповідач повинен був передати належним чином завірені копії документів, що підтверджують обов'язки боржників за кредитним договором, проте станом на день звернення до суду не виконав свої зобов'язання. Позивач вважає, що не отримавши необхідні документи для стягнення грошових коштів з боржників та не маючи можливість використовувати правочини, які забезпечували виконання зобов'язань з боку підприємства-боржника, позивач втратив зацікавленість в подальшому виконанні спірного договору поруки та зазнав значних збитків.

Відповідач проти позову заперечував, зазначаючи про необґрунтованість та непідтвердженість вимог позивача належними доказами, просив суд в позові відмовити. Зокрема, відповідач наголошував на наступному:

- позивачем не надано доказів виконання договору поруки;

- позивач не надав доказів щодо наявності всіх чотирьох умов, визначених в ч.2 ст. 652 Цивільного кодексу України, при істотній зміні обставин;

- позивачем не доведено факту понесення ним збитків;

- позивачем не було дотримано вимог ст. 188 Господарського кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.01.2018 у справі №910/20183/17 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. При цьому у своєму рішенні суд зазначав наступне:

- право на подання позову про розірвання договору на підставі ст. 188 Господарського кодексу України виникає у сторони в разі, коли у відповідь на пропозицію змінити чи розірвати договір надійшла відповідь із відмовою або не надійшло відповіді у 20-денний строк;

- в п.14 спірного Договору передбачено, що його дострокове розірвання здійснюється за письмовою згодою Сторін. Однак матеріали справи не містять доказів на підтвердження дотримання сторонами порядку розірвання Договору поруки відповідно до норм чинного законодавства України та умов спірного договору;

- матеріали справи не містять доказів на підтвердження звернення позивача до відповідача з вимогами про надання необхідних документів, передбачених п.8 Договору поруки, наявності вини відповідача у ненаданні вказаних документів, що свідчить про недоведеність істотного порушення умов договору зі сторони відповідача.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2018 у справі №910/20183/17 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, зокрема, ст. 188 Господарського кодексу України, ст. ст. 34, 43, 73, 74, 183, 236 Господарського процесуального кодексу України, що призвело до прийняття невірного по суті заявлених вимог рішення. Зокрема, позивач звертав увагу суду апеляційної інстанції на те, що спірним Договором поруки не передбачено обов'язку позивача щодо повідомлення відповідача про виконання умов договору, а також обов'язку вимагати від відповідача надання належним чином засвідчених копій документів, які підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.02.2018 для розгляду апеляційної скарги позивача було сформовано колегію суддів Київського апеляційного господарського суду у наступному складі: головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Алданова С.О., Мартюк А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.02.2018 було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача та роз'яснено відповідачу право подати відзив на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.

Однак відзив на апеляційну скаргу від відповідача до суду не надходив.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.03.2018 апеляційну скаргу було призначено до розгляду в судовому засіданні на 29.03.2018.

29.03.2018 через Відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про витребування у відповідача доказів по справі, а саме: належним чином посвідченої копії вимоги від 31.10.2016 №Е.21.0.0.0/4-190272 відповідача до позивача про сплату грошових коштів згідно з укладеним між сторонами договором поруки.

У зв'язку із надходженням повідомлення про замінування будівлі, в приміщенні якої знаходиться Київський апеляційний господарський суд, учасники судового процесу не змогли прийняти участь в судовому засіданні 29.03.2018, оскільки було проведено евакуацію громадян із зазначеної будівлі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.03.2018 розгляд справи було відкладено на 12.04.2018.

В судовому засіданні 12.04.2018 представник позивача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2018 у справі №910/20183/17 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі. Окрім того, представник позивача підтримав раніше подане клопотання про витребування у відповідача додаткових доказів, а саме копії вимоги відповідача №Е.21.0.0.0/4-190272 від 31.10.2016.

В судовому засіданні 12.04.2018 представник відповідача заперечував проти апеляційної скарги позивача, просив суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін як таке, що було ухвалено з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Вирішення клопотання позивача про витребування додаткових доказів залишив на розсуд суду.

Ухвалю Київського апеляційного господарського суду від 12.04.2018 клопотання позивача про витребування додаткових доказів було задоволено, у зв'язку з чим розгляд справи відкладено на 26.04.2018.

В судовому засіданні 26.04.2018 представник відповідача зазначив про те, що вимоги ухвали суду ним не виконані, поважності причин невиконання суду не навів.

З урахуванням наведеного, а також з огляду на обмеженість строку розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розглядати дану справу за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 26.04.2018 представник позивача підтримав пояснення, надані у попередньому судовому засіданні, просив суд апеляційну скаргу задовольнити.

В судовому засіданні 26.04.2018 представник відповідача також підтримав раніше надані пояснення, просив суд в задоволенні апеляційної скарги відмовити.

В судовому засіданні 26.04.2018 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані до матеріалів справи докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду встановила наступне.

26.10.2016 року між позивачем, як поручителем, та відповідачем, як кредитором, було укладено договір поруки №4О12289И/П (далі - Договір поруки) (том справи - 1, аркуш справи - 25).

За умовами Договору поруки (п.п.1-10) предметом останнього є надання поруки за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Ойл-Прайм" (далі - боржник) своїх зобов'язань за кредитним договором №4О12289И від 01.11.2012 (далі - Кредитний договір), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитного договору. Поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитором на умовах та в терміни відповідно до кредитного договору. Поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений. У випадку невиконання боржником зобов'язань за Кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором, як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до Кредитного договору. У випадку невиконання боржником обов'язку п.1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов'язання. Поручитель зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений в письмовій вимозі кредитора, впродовж 5-ти календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в п.5 цього Договору. У випадку порушення поручителем зобов'язання, передбаченого п.6 цього Договору, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право в рахунок погашення боргу за Кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунку у ПАТ КБ "Приватбанк". Договірне списання грошових коштів згідно з умовами цього пункту оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті "Призначення платежу" якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього Договору. До поручителя, що виконав обов'язки боржника за Кредитним договором, переходять всі права кредитора за Кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором за Кредитним договором у частині виконаного зобов'язання. У випадку невиконання поручителем обов'язку боржника за Кредитним договором впродовж 5-ти календарних днів з моменту отримання письмової вимоги кредитора, зазначеної в п.5 цього Договору, поручитель сплачує на користь кредитора пеню в розмірі 1% від суми заборгованості, яка вказана в зазначеній письмовій вимозі, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення. Сплата пені не звільняє поручителя від виконання зобов'язань за цим Договором. Кредитор зобов'язаний у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за Кредитним договором передати поручителю впродовж 5-ти робочих днів банку з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за Кредитним договором.

В п.п.11, 17 Договору поруки передбачено, що останній вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов'язань за цим договором. Сторони прийшли до згоди, що строк, в межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права або законного інтересу за цим договором становить п'ять років. Цей Договір укладено/підписано із використанням електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів ПАТ КБ "Приватбанк" в порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Законом України "Про електронний цифровий підпис", а також на підставі угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 29.12.2015, укладеної сторонами.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що згідно з платіжним дорученням №432 від 31.10.2016 позивач виконав зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Ойл-Прайм", як боржника, за Кредитним договором перед відповідачем з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у розмірі 580 633 000,08 грн., у зв'язку з чим за умовами п.8 Договору поруки відповідач повинен був передати позивачу належним чином завірені копії документів, які підтверджують обов'язки боржника за вказаним кредитним договором, але не виконав свої зобов'язання.

Не отримавши необхідні документи для стягнення грошових коштів з боржника та не маючи можливості використовувати правочини, які забезпечували виконання зобов'язань з боку боржника, позивач зазначав про те, що він втратив зацікавленість в подальшому виконанні Договору поруки та зазнав значних збитків.

З урахуванням наведеного, позивач просив суд розірвати Договір поруки, укладений між сторонами.

Місцевий господарський суд в позові відмовив повністю, визнавши вимоги позивача нормативно необґрунтованими та документально непідтвердженими.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх такими, що відповідають як фактичним обставинам справи, так і вимогам чинного законодавства, виходячи з наступного.

В ст. 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч.1, п.7 ч.2 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, може бути припинення правовідношення.

Як уже зазначалося вище, предметом розгляду у даній справі є вимоги позивача про розірвання Договору поруки, у зв'язку з істотним порушенням відповідачем умов вказаного договору.

В ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до вимог ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Тобто, укладаючи Договір, сторони погодили всі його істотні умови, в тому числі й щодо обов'язку надання відповідачем, як кредитором, документів позивачу, як поручителю, у випадку виконання останнім обов'язку третьої особи, як боржника, за Кредитним договором, які підтверджують вказаний обов'язок боржника.

В ст. ст. 553, 554 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до положень ст. ст. 512, 556 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем). Після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника. До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору поруки позивач перерахував на користь відповідача грошові кошти у загальному розмірі 580 633 000,08 грн., на підтвердження чого суду надано платіжне доручення №432 від 31.10.2016 із зазначенням призначення платежу: "виконання зобов'язань за кред. дог. №4О12289И від 01.11.2012р. згідно з дог поруки №4О12289И/П від 26.10.2016" та виписку по банківському рахунку позивача (том справи - 1, аркуші справи - 28-30).

Посилання відповідача у відзиві на позов на те, що позивачем не надано доказів виконання Договору поруки не приймається судом до уваги, оскільки в матеріалах справи наявна копія вимоги відповідача №Е.21.0.0.0/4-190272 від 31.10.2016, в якій він зазначає про невиконання Товариством з обмеженою відповідальністю «ОЙЛ-ПРАЙМ» своїх зобов'язань за Кредитним договором та вимагає у позивача виконання порушених зобов'язань боржника у загальній сумі 580 633 000,08 грн. (з них: 542 918 391,32 грн. - заборгованість за кредитом, 37 714 608,76 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом). Як уже зазначалося вище, позивач перерахував на користь відповідача саме ту суму, яка була вказана у вимозі відповідача. Жодних доказів, які б свідчили про повернення вказаних коштів, як помилково сплачених чи їх не зарахування, тощо суду не надано.

Порядок зміни та розірвання господарських договорів визначений у ст. 188 Господарського кодексу України, згідно з якою зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, право на подання позову про розірвання договору на підставі вищевказаної ст. 188 Господарського кодексу України виникає у сторони в разі, коли у відповідь на пропозицію змінити чи розірвати договір надійшла відповідь із відмовою або не надійшло відповіді у 20-денний строк. Водночас, у розумінні названої статті розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Повноваження сторони на одностороннє розірвання договору можуть бути встановлені законом або безпосередньо в договорі. При цьому одностороння відмова від договору не потребує узгодження так як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли право на односторонню відмову у сторони відсутнє, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а у разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін.

В п.14 Договору поруки його дострокове розірвання здійснюється за письмовою згодою сторін.

Натомість ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано доказів, які б свідчили про дотримання сторонами порядку розірвання Договору поруки відповідно до норм чинного законодавства України та умов названого договору.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що в даному випадку має місце істотне порушення відповідачем умов Договору поруки.

Згідно з положеннями ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

З наведеного випливає, що мова йде про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі ч.2 ст. 651 Цивільного кодексу України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі №6-75цс13).

Сторони при укладенні спірного договору були вільні у виборі контрагентів та визначенні умов договору, на свій розсуд приймали даний правочин на певних встановлених умовах, узгодили ці умови, підписавши Договір поруки, а тому всі умови спірного Договору з моменту його укладення стають однаково обов'язковими для виконання сторонами.

Позивач наголошував на тому, що оскільки він не отримав від відповідача документи, необхідні для стягнення грошових коштів з боржника, позивач не має можливості використовувати правочини, які забезпечували виконання зобов'язань з боку підприємства-боржника, у зв'язку з чим позивач втратив зацікавленість в подальшому виконанні Договору поруки та зазнав значних збитків.

Згідно зі ст. ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

В матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що позивач звертався до відповідача з вимогою про надання документів, передбачених п.8 Договору поруки або докази наявності вини відповідача у ненаданні вказаних документів, що в свою чергу свідчить про недоведеність істотного порушення умов Договору поруки відповідачем.

В апеляційній скарзі позивач стверджував, що спірним Договором поруки не передбачено обов'язку позивача щодо повідомлення відповідача про виконання умов договору та обов'язку вимагати від відповідача надання належним чином засвідчених копій документів, які підтверджують обов'язки боржника за Кредитним договором.

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити про те, що передумовою звернення з позовом до суду є порушення права чи законного інтересу, при чому таке порушення або спір повинні існувати на момент звернення з позовом до суду. Застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності певних умов, а саме: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством). Відсутність (недоведеність) будь-якої з вищезгаданих умов унеможливлює задоволення позову.

Позивач у позові та в апеляційній скарзі стверджує про те, що внаслідок невиконання відповідачем умов Договору поруки в частині надання копій документів, якими підтверджуються забезпечення виконання зобов'язань боржника, позивач зазнав значних збитків.

Водночас, позивачем не надано ані доказів звернення до відповідача з вимогою про надання документів, передбачених у п.8 Договору поруки, у разі, якщо позивач вважав, що відповідач безпідставно ухиляється від виконання своїх зобов'язань в цій частині, ані доказів звернення позивача до боржника з повідомленням про виконання його зобов'язань за Кредитним договором перед відповідачем та про зміну кредитора у цьому зобов'язанні в силу закону відповідно до положень ст. ст. 512, 556 Цивільного кодексу України.

Таким чином, позивач зазначає про порушення його прав, тоді як в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували наявність порушення або оспорення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача.

Відносно доводів позивача про те, що він зазнав збитків, необхідно зазначити про те, що в матеріалах справі відсутній будь-яких розрахунок, з якого вбачався би розмір збитків. Позивач лише обмежився констатацією того, що завдані йому збитки є значними. Наявність складових елементів правопорушення, з якими законодавство пов'язує виникнення збитків (протиправна поведінка, розмір збитків, причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками, вина) позивачем також не обґрунтовано.

Належних та допустимих доказів, які б свідчили про протилежне ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано.

В ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності всіх фізичних осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Надані до матеріалів справи докази та пояснення учасників судового провадження свідчать про необґрунтованість доводів позивача, у зв'язку з чим позов є таким, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення відсутні.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи та не спростовують висновків місцевого господарського суду, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч.ч.1-4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається:

1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;

2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на позивача (апелянта).

Водночас, при цьому колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що при поданні апеляційної скарги позивачем було сплачено судовий збір у більшому розмірі ніж встановлено чинним законодавством, а саме у сумі 2 643,00 грн., тоді як до сплати підлягав судовий збір у розмірі 2 400,00 грн. Питання щодо повернення надмірно сплаченого судового збору може бути вирішено судом у порядку, встановленому ст. 7 Закону України «Про судовий збір», за наявності відповідного клопотання зі сторони позивача. На час винесення даної постанови клопотання позивача з цього приводу відсутнє, а тому питання відносно повернення з Державного бюджету України надмірно сплаченого судового збору не вирішується.

Керуючись ст. ст. 13, 14, 73, 74, 76, 129, 269, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Брайтон ЛТД" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2018 у справі №910/20183/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2018 у справі №910/20183/17 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/20183/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді С.О. Алданова

А.І. Мартюк

Повний текст постанови суду складено 27.04.2018