Ухвала суду № 73696721, 26.04.2018, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

УХВАЛА

26 квітня 2018 року Справа № 915/558/17

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Смородінової О.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

заяву Центрального районного центру зайнятості м. Миколаєва про роз’яснення рішення у справі

за позовом: Центрального районного центру зайнятості м. Миколаєва (54001, Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Нікольська, буд. 68; ідентифікаційний код 20917678),

до відповідача: Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області (54018, м. Миколаїв, проспект Богоявленський, буд. 55-Е; ідентифікаційний код 41250753)

про: стягнення 290,13 грн.,

Представники сторін:

від позивача: не з’явився,

від відповідача: не з’явився.

Суть спору:

В порядку, визначеному положеннями Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону № 1798-XII від 06.11.1991):

28 серпня 2017 року Господарським судом Миколаївської області прийнято рішення, залишене без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 11.10.2017 та постановою Верховного суду від 06.03.2018, яким вирішено:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області (54018, м. Миколаїв, проспект Богоявленський, буд. 55-Е; ідентифікаційний код 41250753) на користь Центрального районного центру зайнятості м. Миколаєва (54001, Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Нікольська, буд. 68; ідентифікаційний код 20917678; р/р 37175001000436, Банк ГУДКСУ Миколаївської області, МФО 826013) завдану майнову шкоду в розмірі 290,13 грн.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

23 жовтня 2017 року, на виконання вищевказаного рішення Господарського суду Миколаївської області від 28.08.2017 та постанови Одеського апеляційного господарського суду від 11.10.2017, було видано відповідний наказ.

08 листопада 2017 року Центральний районний центр зайнятості м. Миколаєва звернувся до Господарського суду Миколаївської області з заявою № 07-3026 від 06.11.2017 про роз’яснення рішення Господарського суду Миколаївської області від 28.08.2017 у справі № 915/558/17, та відповідно наказу, в частині способу виконання рішення суду.

У зв’язку з надходженням 07 листопада 2017 року вимоги суду апеляційної інстанції, у зв’язку з надходженням касаційної Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 11 жовтня 2017 року, матеріали справи № 915/558/17 за позовом Центрального районного центру зайнятості м. Миколаєва до Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області про стягнення 290,13 грн. були надіслані до суду апеляційної інстанції для подальшого надіслання до суду касаційної інстанції.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України № 2147-VIII від 03.10.2017, яким, зокрема, Господарський процесуальний кодекс України викладено в новій редакції.

Наразі, після перегляду Верховним судом, матеріали господарської справи № 915/558/17 повернуті до Господарського суду Миколаївської області.

Відповідно до пп. 9 п. 1 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017, яка набрала чинності з 15 грудня 2017 року) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У той же час, виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012).

Провадження у суді та виконавче провадження є відповідно першою і другою стадією загального провадження. Таким чином, виконавче провадження не має бути відокремлене від судового, і ці обидва провадження мають розглядатись як цілісний процес (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі Янголенко проти України, no. 14077/05, від 10.12.2009).

Пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі Глоба проти України, no. 15729/07, від 05.07.2012).

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до ч. 1 ст. 115 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону № 1798-XII від 06.11.1991, яка була чинна до 15 грудня 2017 року) рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає про процесуальне оформлення переходу на нові правила судового провадження в даній справі.

Отже, і розгляд заяви Центрального районного центру зайнятості м. Миколаєва № 07-3026 від 06.11.2017 про роз’яснення рішення суду здійснюється за правилами, що діють після набрання чинності новим Господарським процесуальним кодексом України (в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017).

За приписами частини 1 статті 245 Господарського процесуального кодексу України за заявою учасників справи, державного виконавця, приватного виконавця суд роз’яснює судове рішення, яке набрало законної сили, не змінюючи змісту судового рішення.

Ухвалою суду від 23.04.2018 розгляд заяви Центрального районного центру зайнятості м. Миколаєва № 07-3026 від 06.11.2017 про роз’яснення рішення суду призначено на 26 квітня 2018 року о 12 год. 00 хв.

Заява № 07-3026 від 06.11.2017 ґрунтується на підставі: листа Головного управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області № 12-08/2/7310 від 02.11.2017; Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845; норм статті 76 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», та мотивовані тим, що норми чинного законодавства не надають повноважень органам Державної казначейської служби України звертати стягнення на рахунки, відкриті в банківських установах. Крім того, органи Державної казначейської служби України також не наділені повноваженнями щодо стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, відповідно до положень закону України «Про виконавче провадження».

З огляду на вищевикладені обставини, як зазначає заявник в своїй заяві, Центральний РЦЗ не може виконати наказ, та відповідно, рішення Господарського суду Миколаївської області від 28.08.2017.

26 квітня 2018 року учасники справи в судове засідання не з’явились, станом на момент проведення судового засідання будь-яких заяв як по суті справи, так і з процесуальних питань від учасників справи до суду не подали.

У відповідності до змісту ч. 3 ст. 345 ГПК України суд розглядає заяву про роз’яснення судового рішення у порядку, в якому було ухвалено відповідне судове рішення, протягом десяти днів з дня її надходження. У разі необхідності суд може викликати учасників справи, державного чи приватного виконавця в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви про роз’яснення рішення.

Враховуючи, що сторони в судове засідання не викликались, а про час та місце його проведення вважаються повідомленими належним чином, суд дійшов висновку про можливість розгляду заяви в даному судовому засіданні.

Доказом фактичного направлення ухвали Господарського суду Миколаївської області від 23.04.2018 на адресу сторін є відбиток штампу канцелярії Господарського суду Миколаївської області на зворотному боці вказаної ухвали та повідомлення про її вручення.

26.04.2018 за результатами розгляду заяви позивача № 07-3026 від 06.11.2017 про роз’яснення рішення, суд на підставі ст. ст. 233, 240 Господарського процесуального кодексу України підписав вступну та резолютивну частини ухвали.

Ознайомившись з наданими суду доказами, дослідивши обставини заяви в сукупності з матеріалами справи, оцінивши докази у відповідності до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд –

В С Т А Н О В И В:

1) Як було зазначено судом вище, 28 серпня 2017 року Господарським судом Миколаївської області прийнято рішення, залишене без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 11.10.2017 та постановою Верховного суду від 06.03.2018, яким стягнуто з Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області (54018, м. Миколаїв, проспект Богоявленський, буд. 55-Е; ідентифікаційний код 41250753) на користь Центрального районного центру зайнятості м. Миколаєва (54001, Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Нікольська, буд. 68; ідентифікаційний код 20917678; р/р 37175001000436, Банк ГУДКСУ Миколаївської області, МФО 826013) завдану майнову шкоду в розмірі 290,13 грн.

2) 23 жовтня 2017 року, на виконання вищевказаного рішення Господарського суду Миколаївської області від 28.08.2017 та постанови Одеського апеляційного господарського суду від 11.10.2017, було видано відповідний наказ.

Статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 78 ГПК України).

Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено, що усі додані до заяви позивача докази, на які останній посилається як на підставу своїх вимог, всупереч вимогам ст. 91 Господарського процесуального кодексу України та п. 5.27 “Національного стандарту України. Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлювання документів. ДСТУ4163-2003”, не засвідчені належним чином, а тому взагалі не можуть бути прийняті судом у якості письмових доказів.

Отже, заява позивача фактично не підтверджена жодним доказом.

Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до статті 18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об’єднаннями на всій території України.

За змістом ч. 1 ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, – і за її межами.

Згідно з ч. 1 ст. 327 ГПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Як суд вказував раніше, у відповідності до приписів частини 1 статті 245 Господарського процесуального кодексу України за заявою учасників справи, державного виконавця, приватного виконавця суд роз’яснює судове рішення, яке набрало законної сили, не змінюючи змісту судового рішення.

Згідно з п. п. 17, 18 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 «Про судове рішення», вирішуючи питання про виправлення описок чи арифметичних помилок, допущених у судовому рішенні (рішенні, постанові або ухвалі), суд не вправі змінювати зміст судового рішення, він лише усуває неточності щодо встановлених фактичних обставин справи (наприклад, дати події, номеру і дати документа, найменування сторін, прізвища, імені, по батькові особи тощо), або мають технічний характер (тобто виникли у виготовленні тексту рішення). Однак якщо неправильне визначення стягуваної суми, розміру присудженого до стягнення майна було наслідком застосування норм матеріального права, які не підлягали застосуванню, то про арифметичну помилку не йдеться, і підстави для виправлення такої помилки відсутні. Виправлення рішення може бути здійснене як до, так і після набрання відповідним рішенням законної сили, – в тому числі й після перегляду його в апеляційному та в касаційному порядку, але лише в тій частині, в якій дане рішення залишено без змін. Вирішення питань, пов'язаних з виправленням описок чи арифметичних помилок, не потребує обов'язкового розгляду в судовому засіданні з викликом сторін. Відповідні процесуальні дії оформлюються ухвалами, які надсилаються учасникам судового процесу у встановленому законом порядку.

Роз'яснення рішення або виправлення в ньому описок чи арифметичних помилок здійснюється тим же суддею (складом суду), що приймав первісне рішення, за винятком випадків, про які йдеться в абзаці першому пункту 13 цієї постанови. Здійснюючи роз'яснення судового рішення, суд викладає більш повно і зрозуміло ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не вносячи змін до рішення по суті і не торкаючись тих питань, які не були предметом судового розгляду. Якщо фактично порушується питання про зміну рішення, або про внесення до нього нових даних, або про роз'яснення мотивів прийняття рішення, або фактично про встановлення чи зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд відмовляє в роз'ясненні рішення.

Хоча вищевказана постанова пленуму була постановлена у період чинності та для роз’яснення положень статей Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону № 1798-XII від 06.11.1991), нова редакція процесуального закону (процесуального кодексу України (в редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017) фактично не змінила суті та призначення процесуальних дій, про які йде мова в постанові пленуму.

За таких обставин, суд вважає за можливе застосування роз’яснень постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 «Про судове рішення» до спірних правовідносин у даній справі.

Виходячи зі змісту та прохальної частини заяви Центрального районного центру зайнятості м. Миколаєва № 07-3026 від 06.11.2017, позивач фактично просить суд роз’яснити спосіб виконання рішення Господарського суду Миколаївської області від 28.08.2017 у справі № 915/558/17, що є підставою для відмови в роз’яснені рішенні суду.

Таким чином, беручи до уваги вищезазначене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні заяви Центрального районного центру зайнятості м. Миколаєва № 07-3026 від 06.11.2017 про роз’яснення рішення суду.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 86, 220, 233, 234, 235, 245 Господарського процесуального кодексу України, суд –

У Х В А Л И В:

У задоволенні заяви Центрального районного центру зайнятості м. Миколаєва № 07-3026 від 06.11.2017 про роз’яснення рішення суду відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена у порядку, визначеному статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст ухвали складено та підписано судом 27 квітня 2018 року.

Суддя О.Г. Смородінова