Рішення № 73695583, 27.04.2018, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа №813/1493/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 квітня 2018 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого-судді Сподарик Н.І.,

за участю секретаря судового засідання Телиці О.В.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу за позовом Державного підприємства «Львівський науково-дослідний радіотехнічний інститут» до Франківського відділу державної виконавчої служби міста Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області про скасування постанови,-

в с т а н о в и в :

На розгляд до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Державного підприємства «Львівський науково-дослідний радіотехнічний інститут» (79060, м.Львів, вул.Наукова, 7) до Франківського відділу державної виконавчої служби м.Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області (79044, м.Львів, вул.Конотопська, 6/8), із вимогами:

- скасувати постанову старшого державного виконавця Франківського відділу державної виконавчої служби м.Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області від 15.12.2017 року про опис та арешт майна (коштів) боржника - Державного підприємства «Львівський науково-дослідний радіотехнічний інститут» на загальну суму 6 594 465,45 грн. по зведеному ВП №49963600;

- вилучити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень запис про арешт та заборону передачі в оренду 9 одиниць нерухомого майна по вул.Науковій, 7 у м.Львові, перелічених у постанові старшого державного виконавця Франківського відділу державної виконавчої служби м.Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області від 15.12.2017 року про опис та арешт майна (коштів) боржника - Державного підприємства «Львівський науково-дослідний радіотехнічний інститут» на загальну суму 6 594 465,45 грн. по зведеному ВП №49963600 та здійснити всі необхідні дії по звільненню арештованого майна.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ДП «Львівський науково-дослідний радіотехнічний інститут» перебуває в управлінні Державного концерну «Укроборонпром». ОСОБА_3 є державною власністю і закріплене за ним на праві господарського віддання. Позивач вважає, що спірна постанова є незаконною та підлягає скасуванню, оскільки описане та арештоване за цією постановою майно позивачу не належить; арештовано майно, вартість якого значно перевищує суму боргу ОСОБА_3; не дотримано порядку реалізації такого майна; позивача не повідомлено про арешт майна і не здійснено оцінку арештованого майна.

Ухвалою суду від 20.04.2018 року відкрито спрощене позовне провадження у справі з повідомленням (викликом) сторін.

Представник позивача позовні вимоги у судовому засіданні підтримала, з підстав, що викладені у позовній заяві, просила суд позов задовольнити повністю.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав, надав пояснення, аналогічні тим, що викладені у відзиві на позовну заяву й просив суд відмовити у задоволенні позову за безпідставністю.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідач, у відповідності до п.7 ч.1 ст.3 КАС України, є суб’єктом владних повноважень, рішення якого оскаржено.

Згідно статуту Державного підприємства «Львівський науково-дослідний радіотехнічний інститут» (нової редакції), затвердженого наказом генерального директора Державного концерну «Укроборонпром» від 27.03.2017 року №119, Державне підприємство «Львівський науково-дослідний радіотехнічний інститут» є державним комерційним підприємством, заснованим на державній власності та передане в управління Державного концерну «Укроборонпром».

Так, судом встановлено, що у Франківському відділі державної виконавчої служби міста Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області перебуває зведене виконавче провадження №49963600 про стягнення з Державного підприємства «Львівський науково-дослідний радіотехнічний інститут» на користь фізичних осіб вимог, пов’язаних з трудовими правовідносинами, вимоги стягувачів за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, вимог щодо збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, страхових внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та вимоги щодо податків та інших платежів до бюджету та стягнення на користь інших юридичних осіб на загальну суму 6 594 465,45 грн.

Постановою старшого державного виконавця Франківського відділу державної виконавчої служби міста Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області ОСОБА_2 від 15.12.2017 року за зведеним виконавчим провадженням ВП №49963600 було описано та накладено арешт на майно – 9 одиниць нерухомого майна Державного підприємства «Львівський науково-дослідний радіотехнічний інститут».

З матеріалів виконавчого провадження вбачається, що постановою державного виконавця Франківського ВДВС ЛМУЮ від 10.04.2012 року було накладено арешт на усі рахунки позивача у межах суми 5 937 443,46 грн. Також, постановою державного виконавця Франківського відділу державної виконавчої служби міста Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області від 29.12.2016 року описано і накладено арешт на 88 одиниць станків, обладнання та транспортних засобів.

Окрім того, 15.05.2017 року державним виконавцем описано і накладено арешт на 71 одиницю обладнання позивача.

У подальшому, постановою від 09.06.2017 року арештовано кошти ОСОБА_3 в сумі 6 858 674,78 грн.

З пояснень представника відповідача слідує, що вчинені виконавчі дії після прийняття таких постанов дали можливість виконати частину виконавчих документів. Проте до органів державної виконавчої служби постійно надходять нові виконавчі документи, тому відповідачем вчиняються дії для їх виконання, у тому числі опис та арешт майна боржника.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року №1404-VIII (з наступними змінами та доповненнями, далі - Закон №1404-VIII) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону №1404 передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Згідно із частиною першою статті 5 Закону №1404, примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Виконавець зобов’язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону №1404).

В силу вимог частини першої статті 26 Закону №1404 виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа.

Відповідно до частини першої статті 48 Закону №1404, звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Згідно із частинами п’ятою, шостою статті 52 Закону №1404 VIII, у разі відсутності у боржника - юридичної особи коштів в обсязі, необхідному для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше майно, належне такому боржникові або закріплене за ним, у тому числі на майно, що обліковується на окремому балансі філії, представництва та іншого відокремленого підрозділу боржника - юридичної особи (крім майна, вилученого з цивільного обороту, або обмежено оборотоздатного майна, майна, на яке не може бути звернено стягнення), незалежно від того, хто фактично використовує таке майно. У разі якщо на зазначене у частині п’ятій цієї статті майно накладається арешт, воно реалізується в такій черговості: 1) майно, що безпосередньо не використовується у виробництві (предмети інтер’єру офісів, готова продукція та товари тощо); 2) об’єкти нерухомого майна, верстати, обладнання, інші основні засоби, а також сировина і матеріали, призначені для використання у виробництві.

За приписами частин першої – п’ятої статті 56 Закону №1404 арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі. Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення. Про проведення опису майна (коштів) боржника виконавець виносить постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника. У разі прийняття виконавцем рішення про обмеження права користування майном, здійснення опечатування або вилучення його у боржника та передачі на зберігання іншим особам проведення опису є обов’язковим. У постанові про опис та арешт майна (коштів) боржника обов’язково зазначаються: 1) якщо опису підлягає земельна ділянка - її розмір, цільове призначення, наявність комунікацій тощо; 2) якщо опису підлягає будівля, споруда, приміщення, квартира - загальна площа, кількість кімнат (приміщень), їх площа та призначення, матеріали стін, кількість поверхів, поверх або поверхи, на яких розташоване приміщення (квартира), інформація про підсобні приміщення та споруди; 3) якщо опису підлягає транспортний засіб - марка, модель, рік випуску, об’єм двигуна, вид пального, пробіг, комплектація, потреба у ремонті, колір тощо. Копія постанови про опис та арешт майна (коштів) надається сторонам виконавчого провадження.

Як передбачено частиною першою статті 58 Закону №1404, майно, на яке накладено арешт, крім майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону, передається на зберігання боржникові або іншим особам (далі - зберігач), що призначені виконавцем у постанові про опис та арешт майна (коштів) боржника, під розписку. Копія постанови видається боржнику, стягувачу, а якщо обов’язок щодо зберігання майна покладено на іншу особу - також зберігачу. Якщо опис і арешт майна здійснювалися на виконання рішення про забезпечення позову, виконавець передає арештоване майно на зберігання боржнику або його представнику (якщо інше не зазначено в судовому рішенні або якщо боржник відмовився приймати майно на зберігання).

Щодо твердження позивача, що ОСОБА_3 входить до переліку об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, відповідно до Закону України «Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» від 07.07.1999 року №847-ХIV, а тому на майно такого об’єкту не може бути накладено арешт, суд відзначає наступне.

Загалом, на підтвердження вказаного представник позивача у судовому засіданні вказала, що згідно додатку 1 до Закону України «Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» від 07.07.1999 року №847-ХIV, по Львівській області ДП «Львівський науково-дослідний радіотехнічний інститут» (адреса: м.Львів, вул.Наукова, 7) входить до переліку об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації.

Як з’ясовано судом, в процесі виконання зведеного виконавчого провадження №49963600 було встановлено, що в боржника відсутні кошти в обсязі, необхідному для погашення заборгованості в банках чи інших фінансових установах.

З матеріалів зведеного виконавчого провадження вбачається, що саме через відсутність коштів у ДП «Львівський науково-дослідний радіотехнічний інститут», державним виконавцем розпочато заходи щодо опису та арешту майна боржника. При цьому, проводився опис майна, яке не використовувалося у виробництві.

Матеріалами справи також стверджується, що у відповідності до ч.5 ст.52 Закону України «Про виконавче провадження», старшим державним виконавцем з метою погашення заборгованості в межах зведеного виконавчого провадження проведено наступні виконавчі дії: 03.10.2017 року винесено постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника, якою описано та арештовано 91 одиницю рухомого майна, що належить боржнику; 04.10.2017 року винесено постанову про призначення суб’єкта оціночної діяльності – суб’єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні; згідно висновків про вартість оцінки рухомого майна від 01.12.2017 року та від 04.12.2017 року рухоме майно суб’єктом оціночної діяльності – суб’єкта господарювання оцінено на загальну суму 678 449,00 грн.

З приводу посилань представника позивача на те, що сума боргу ОСОБА_3 є значно меншою, аніж сума арештованого майна, то такі суд оцінює критично, оскільки станом на день розгляду справи сума заборгованості позивача, за якою здійснюється стягнення у зведеному виконавчому провадженні становить 8 591 543,55 грн. Даний факт також не заперечувався представником позивача у судовому засіданні.

Суд відзначає, що постанова про арешт і опис майна боржника, є запорукою виконання боргових зобов’язань. З приводу тверджень позивача, що згідно із Законом України Закону України «Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» від 07.07.1999 року №847-ХIV майно не підлягає реалізації, то в засіданні суду з’ясовано, що мети реалізації виконавчою службою майна нема і це підтверджено листом-відповіддю від 04.02.2018 року Державного концерну «Укроборонпром» надісланого на адресу органу виконавчої служби.

Що стосується тверджень позивача з приводу того, що майно, яке описане виконавцем не належить позивачу і лише перебуває у його повному господарському віддані, то суд зазначає таке.

Частиною 1 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. З огляду на долучені до матеріалів справи докази, позивач надав перелік нерухомого майна ДП «Львівський науково-дослідний інститут», яке знаходиться на балансі підприємства станом на 01.12.2016 року. Отже, дане твердження позивача не заслуговує на увагу.

Посилання заявника про неможливість користуватися майном і неможливість виконання державних замовлень судом відхиляється, оскільки, як з’ясовано в засіданні суду, описане і арештоване майно надано на зберігання позивачу і дає можливість здійснювати господарську діяльності ОСОБА_3.

З приводу укладення договорів оренди, то примірники договорів щодо намірів оренди майна за згодою концерну «Укроборонпром» суду не надано і не може братися до уваги судом при розгляді справи як підстави для скасування постанови про опис і арешт майна.

Суд, ознайомившись із обліковою карткою зведеного виконавчого провадження про стягнення грошових коштів, вбачає і подальше збільшення заборгованості ОСОБА_3. Окрім того, зростає і борг щодо виплати заробітної плати, що свідчить про важке матеріальне становище і відсутність коштів на погашення боргу.

Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судовим розглядом встановлено, що відповідач вчинив належні дії та прийняв оскаржувану постанову на підставі та у межах повноважень, що визначені законодавством, з метою забезпечення виконання виконавчого документу.

Інші доводи представника позивача щодо протиправності рішення відповідача, суд вважає необґрунтованими, оскільки вони не вказують на наявність підстав для задоволення позову та спростовуються матеріалами справи.

Згідно ст.129 Конституції України однією із основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб’єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Під час судового розгляду справи відповідач, як суб’єкт владних повноважень, довів належними засобами доказування правомірність та обґрунтованість своїх дій та рішення.

Враховуючи встановлені по справі обставини, наведені норми матеріального та процесуального законодавства, оцінивши належність, допустимість, достовірність доказів наданих учасниками справи, а також достатність і взаємний зв’язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що відсутні підстави для задоволення позову.

Відповідно до ч.2 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову суб’єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб’єкта владних повноважень, пов’язані із залученням свідків та проведенням експертиз. Оскільки такі витрати відповідачем не підтверджені, вони на позивача не покладаються.

Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 139, 159, 241-246, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

в и р і ш и в :

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Сподарик Н.І.