Рішення № 73693908, 23.04.2018, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/7834/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 квітня 2018 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в особі:

головуючого – судді Придачук О.А.

з участю секретаря – Бомбушкар В.П.

представника позивача – ОСОБА_1

представника відповідача – ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгороді адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Ужгородського об»єднаного Управління Пенсійного фонду України Закарпатської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов»язання вчинити вчинити дії щодо нарахування та виплати пенсії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 звернулася з адміністративним позовом до Ужгородського об»єднаного Управління Пенсійного фонду України Закарпатської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов»язання вчинити вчинити дії щодо нарахування та виплати пенсії.

Позивач мотивує свої вимоги тим, що 20.07.2011 року вона отримала право на пенсію за віком, оскільки їй виповнилося 55 років та її страховий стаж склав 27 років 8 місяців 17 днів. 20.10.2011 року вона звернулася із заявою про призначення пенсії за віком та їй таку було призначено, і до недавнього часу вона була переконана, що таке призначеня відбулось відповідно до Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування», тобто з урахуванням її страхового стажу 27 років 8 місяців 17 днів, тобто до мінімального розміру пенсії їй до нараховується 1% розміру пенсії за страховий стаж понад 20 років, а саме за 7 років 8 місяців 17 днів. Однак, з травня 2017 в Україні почали діяти норми, які встановлювали мінімальну пенсію в розмірі 1312 грн., а її пенсія з травня 2017 року стала становити 1 309, 96 грн., тобто стала менше мінімальної пенсії, у зв»язку з чим вона звернулась до відповідача з проханням надати їй роз’яснення стосовно виплати їй пенсії у розмірі, нижчому мінімальної.

На її звернення відповідач листом від 08.06.2017. № 02/11-94 повідомив, що відповідно до Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», який набрав чинності з 01.10.2011 року, були внесені зміни до ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», а саме визначено, що мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, за наявності у жінок 30 років страхового стажу, замість 20 років страхового стажу. На момент звернення за призначенням пенсії, а саме 20.10.2011., вже діяли норми даного закону, тому позивач не може отримувати мінімальну пенсію, оскільки її страховий стаж складає менше 30 років.

На адвокатський запит від 24.07.2017. з проханням повідомити правові підстави твердження, про недостатність страхового стажу у ОСОБА_3, яка має страховий стаж 27 років 8 місяців 17 днів, для виплати мінімальної пенсії, враховуючи, що її право на пенсію виникло 21.07.2011., тобто до набрання чинності Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» та усунення порушення конституційних норм прямої дії шляхом приведення пенсії ОСОБА_3 у відповідність до норм національного вищезазначеного законодавства, відповідач листом від 27.07.2017. № 8211/02 повідомив, що оскільки за призначенням пенсії ОСОБА_3 звернулася 20.10.2011., розмір її пенсії було обчислено за нормами діючого на дату звернення законодавства (не зважаючи на те, що право на пенсію було до набрання чинності змін).

Вважає такі дії відповідача незаконними, оскільки в в силу ст. 45 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», враховуючи її звернення за пенсією в межах трьох місяців з дня досягнення пенсійного віку, відповідач повинен був призначити їй пенсію з 21.07.2011., до набрання чинності Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», який набрав чинності з 01.10.2011 року, а саме до мінімального розміру пенсії їй повинно донараховуватися 1 відсоток розміру пенсії за страховий стаж понад 20 років, а саме за 7 років 8 місяців 17 днів, однак цього не зробив та й відмовляється в добро вільному порядку виправити допущену ним помилку. А тому просить суд визнати бездіяльність Ужгородського об’єднаного Управління Пенсійного фонду України Закарпатської області протиправною в частині не призначення ОСОБА_3 пенсії у відповідності до ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", діючого станом на момент виникнення права на пенсію, зобов’язати Ужгородське об’єднане Управління Пенсійного фонду України Закарпатської області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_3 пенсії у відповідності до ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", діючого станом на момент виникнення права на пенсію.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала, надала пояснення аналогічні наведеним у позовній заяві. Просила суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечила пояснила, що позивачка перебуває на обліку в Ужгородському об»єднаному управлінні ПФ України як пенсіонер з 21.07.2011 року й одержує пенсію по віку, обчислену відповідно до Закону України «Про загальнообов»язкове пенсійне страхування» з урахуванням загального стажу 27 років 8 місяців 17 днів та заробітної плати за період з 01.11.1979 року по 31.10.1984 року та з 01.07.2000 року по 17.08.2001 року. Відповідно до Закону України «Про загаальнообов»язкове пенсійне страхування», розмір пенсії визначається індивідуально в залежності від набутого страхового стажу та отримуваної заробітної плати. Статтею 28 цього ж закону, із змінами, передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків – 35, а в жінок – 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. За наявності страхового стажу меншої тривалості, ніж передбаченого частиною першою цієї статті, пенсія за віком встановлюється в розмірі пропорційному наявному страховому стажу, виходячи з мінімального розміру пенсії за віком. Виходячи з розмірів прожиткового мінімуму встановлюваного для осіб, які втратили працездатність, встановлюваних Законами України «Про Державний бюджет України», позивачу проводились перерахунки пенсії в автоматичному режимі. А тому просить суд відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, надавши правову оцінку спірним правовідносинам, суд приходить до наступного.

Як встановлено в судовому засіданні, з 20.07.2011 року у ОСОБА_3 виникло право на пенсію за віком, у зв»язку з виповненням їй 55 років та наявністю у неї страхового стажу 27 років 8 місяців та 17 днів.

Згідно ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", діючого станом на момент виникнення права на пенсію, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення чоловіками 60 років, жінками - 55 років та наявності страхового стажу не менше п'яти років.

Відповідно до ст. 28 коментованого закону, в редакції від 07.07.2011 року, мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. За кожний повний рік страхового стажу понад 25 років чоловікам і 20 років жінкам пенсія за віком збільшується на 1 відсоток розміру пенсії, обчисленої відповідно до статті 27 цього Закону, але не більше ніж на 1 відсоток мінімального розміру пенсії за віком, зазначеного в абзаці першому цієї частини.

Згідно ст. 45 зазначеного Закону, пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, а саме пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Як встановлено в ході розгляду справи, ОСОБА_3 звернулася із заявою при призначення пенсії за віком 20.10.2011 року, тобто в межах тримісячного строку з дня досягнення нею пенсійного віку.

З 01.10.2011 року набув чинності Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» відповідно до якого були внесені зміни, зокрема до ст. 28 Закону України «Про загальнообов»язкове пенсійне страхування», а саме визначено, що мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків – 35, а в жінок – 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. За наявності страхового стажу меншої тривалості, ніж передбаченого частиною першою цієї статті, пенсія за віком встановлюється в розмірі пропорційному наявному страховому стажу, виходячи з мінімального розміру пенсії за віком.

Як встановлено в ході розгляду справи, ОСОБА_3 призначено пенсію, відповідно до положень, визначених ст. 45 Закону України «Про загальнообов»язкове пенсійне страхування», з 21.07.2011 року, однак, розраховано таку виходячи з положень ст. 28 вищевказаного Закону, після внесення змін.

Відповідно до п.4-1 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» визначено, що для осіб, яким пенсія призначена до набрання чинності Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", крім тих, яким після набрання чинності зазначеним Законом здійснювався перерахунок пенсії з урахуванням заробітної плати за періоди страхового стажу після призначення (попереднього перерахунку) пенсії: мінімальний розмір пенсії за віком, передбачений абзацом першим частини першої статті 28 цього Закону, встановлюється за наявності у чоловіків 25 років, а у жінок 20 років страхового стажу.

Конституцією України визначено, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (стаття 3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21), їх зміст і обсяг при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений (стаття 22).

Рішенням Конституційного суду України від 9 липня 2007 року N 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян), що має преюдиційне значення для судів, визначено що відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України ( 254к/96-ВР ) право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк. Таку правову позицію Конституційний Суд України висловив у Рішенні від 20 березня 2002 року N 5-рп/2002 ( v005p710-02 ) (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій).

Утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.

Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейській соціальній хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, та рішеннях Європейського суду з прав людини. Зокрема, згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо.

Рішенням Конституційного суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, визначено, що однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування (частина друга статті 22 Конституції України) чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів (частина третя статті 22 Конституції України).

Тобто, конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачені статтями 1,3, частиною 2 ст. 6, статтею 8, частиною 2 статті 19, статтями 22,23, частиною 1 статті 24 Конституції України, набуте у сфері пенсійного забезпечення, не може бути скасоване, звужене. Правовою гарантією забезпечення державою даного права є виконання прийнятих на себе зобов'язань, виходячи з положень принципу верховенства права, закріпленого як статтею 8 Конституції України.

Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного суду України №8 від 13.06.2007 року «Про незалежність судової влади», визначено, що не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, що скасовують конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод.

Частина 7 ст. 9 КАС України, ч.3 ст.162 КАС України визначає право суду прийняти постанову, яка б гарантувала захист прав людини і громадянина від порушень зі сторони суб’єктів владних повноважень, яка повністю узгоджується з приписами ст. 13 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», оскільки реалізовує право на ефективний засіб юридичного захисту.

Згідно ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Зі змісту статті 6 КАС України випливає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб»єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно ст. 2 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що право на пенсію у ОСОБА_3 виникло до набрання чинності Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» відповідно до якого були внесені зміни, зокрема до ст. 28 Закону України «Про загальнообов»язкове пенсійне страхування», суд приходить до переконання, що пенсія ОСОБА_3 повинна бути призначена відповідно до Закону який діяв на час виникнення права на пенсію, тобто на час виникнення правовідносин щодо пенсійного забезпечення позивачки, а тому позовні вимоги підлягають до задоволення.

Відповідно до ч.2 ст.122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

А тому враховуючи, що ОСОБА_3 за захистом свої порушених прав звернулася до суду з позовом 11.08.2017 року, суд вважає, що слід зобов»язати Ужгородське об»єднане Управління Пенсійного фонду України Закарпатської області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_3 пенсії, у відповідності до ст. 28 Закону України, діючої станом на момент виникнення права на пенсію, з 11 лютого 2017 року.

Відповідно до ст. 139 КАС України, в звязку з тим, що позивача згідно ухвали суду звільнено від сплати судового збору, судовий збір підлягає компенсації за рахунок держави.

На підставі наведеного, ст. ст. 3,8,19,21,22 Конституції України, ст. ст. 19, 20, 72, 77, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_3 до Ужгородського об»єднаного Управління Пенсійного фонду України Закарпатської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов»язання вчинити вчинити дії щодо нарахування та виплати пенсії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Ужгородського об»єднаного Управління Пенсійного фонду України Закарпатської області в частині не призначення ОСОБА_3 пенсії, у відповідності до ст. 28 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування», діючої станом на момент виникнення права на пенсію.

Зобов»язати Ужгородське об»єднане Управління Пенсійного фонду України Закарпатської області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_3 пенсії, у відповідності до ст. 28 Закону України, діючої станом на момент виникнення права на пенсію, з 11 лютого 2017 року.

Судові витрати компенсувати за рахунок держави.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 27 квітня 2018 року.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду ОСОБА_4