Рішення № 73692020, 29.03.2018, Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 216/4313/17

Провадження 2/216/958/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 березня 2018 року м. Кривий Ріг

Дніпропетровської області

Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого судді- Онопченка Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання Нестеренко В.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін у судове засідання, в залі суду №8 цивільну справу за уточненим позовом ОСОБА_1 до Державного навчального закладу «Криворізький центр професійної освіти металургії та машинобудування» про стягнення заробітної плати, вихідної допомоги при звільненні, компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строку її виплати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, який в подальшому уточнила та обґрунтувала тим, що з 01 серпня 2013 року по 30 червня 2017 року працювала в Державному навчальному закладі «Криворізький центр професійної освіти металургії та машинобудування» на посадах заступника директора, заступника директора з навчально-виробничої роботи. 30 червня 2017 року звільнилась із займаної посади за власним бажанням у зв’язку з порушенням навчальним закладом законодавства про працю. Згідно з наказом у трудову книжку внесено запис про звільнення за ч.3 ст.38 КЗпП України. Пунктом 2.2 наказу їй призначена виплата вихідної допомоги при звільненні у розмірі тримісячного середнього заробітку, яка передбачена ст.44 КЗпП України.

Також, у січні, лютому, березні, квітні 2017 року їй не в повному обсязі виплачувалась нарахована заробітна плата. Заборгована сума заробітної плати 8500,00 грн. була виплачена 11 травня 2017 року. Так як відповідач не виконав покладені на нього зобов’язання щодо оплати праці позивачеві, то вважає, що, згідно до вимог ст. 34 ЗУ «Про оплату праці», в травні 2017 року повинен був виплатити компенсацію працівнику втрати частини заробітної плати у зв’язку із порушенням строків її виплати, яка проводиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги в порядку, встановленого чинним законодавством.

У день звільнення відповідач, відповідно до вимог ст.116 Кодексу законів про працю України, не провів із нею повний розрахунок та не виплатив належну позивачу заробітну плату. На підставі вищевикладеного, ОСОБА_1 просила стягнути з Державного навчального закладу «Криворізький центр професійної освіти металургії та машинобудування» на свою користь не виплачену при звільненні вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку в сумі 41128,14 грн., компенсацію втрати частини заробітної плати за січень - квітень 2017 року в сумі 153,10 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 01 липня 2017 року по 29 березня 2018 року в сумі 132171,52 грн.

Представник відповідача надав суду відзив на уточнену позовну заяву ОСОБА_1, в якому позовні вимоги не визнав, проти задоволення позову заперечував. Вважає, що у позивача не було підстав для звільнення за частиною 3 статті 38 КЗпП України у зв’язку із порушенням навчальним закладом законодавства про працю у зв’язку з тим, що на момент подання заяви про звільнення порушення були відсутні, а саме: заборгована заробітна плата за січень-квітень 2017 року була виплачена навчальним закладом у травні. Посилається на відсутність вини закладу у затримці виплати заробітної плати, про існування об’єктивної неможливості з боку закладу виплачувати заробітну плату в повному обсязі. Звертає увагу суду на те, що наказ про звільнення не надавався на погодження головному бухгалтеру, а тому вважає дії директора здійсненими з перевищенням його службових повноважень. Вважає, що позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду. Просить суд при винесені рішення врахувати той факт, що відповідач є бюджетною установою.

Представник позивача ОСОБА_2 у своєї відповіді на відгук вимоги, викладені в уточненому позові, підтримала в повному обсязі, при цьому послалась на обставини, викладені в уточненій позовній заяві, звертала увагу суду та те, що заперечення відповідача в більшій частині не стосуються предмету позову, відповідач не надає заперечень стосовно правомірності вимог позивача та розміру стягнення.

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

15.12.2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIII від03.10.2017, яким ЦПК України викладеного в новій реакції.

У відповідності до п.9 п.1 Розділу ХІ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції - справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Таким чином, подальший розгляд цієї справи відбувається за правилами, що передбачені новою редакцією ЦПК України.

17 січня 2018 року судом винесено ухвалу про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 (на час трудових відносин ОСОБА_3, згідно зі свідоцтва про зміну імені від 17.01.2018 року серії І-КИ №018567) дійсно працювала заступником директора, заступником директора з навчально-виробничої роботи в Державному навчальному закладі «Криворізький центр професійної освіти металургії та машинобудування» з 01 серпня 2013 року, що підтверджується відповідними записами у її трудовій книжці (а.с.13-19).

Наказом директора КЦПОММ від 20 червня 2017 року №85-к/тр (а.с. 21) 30 червня 2017 року позивача було звільнено із займаної посади за ч. 3 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням у зв’язку з порушенням навчальним закладом законодавства про працю. В трудову книжку позивача внесений запис №27 про звільнення 30 червня 2017 року за власним бажанням ч.3 ст.38 КЗпП України (а.с. 20) Пунктом 2.2 наказу призначена виплата вихідної допомоги при звільненні у розмірі тримісячного середнього заробітку, але повний і своєчасний розрахунок з позивачем в день звільнення проведено не було.

Згідно з довідкою про доходи, наданою ДНЗ «КЦПОММ» у червні 2017 року ОСОБА_3 сплачена сума ставки заробітної плати за посадою 2968,70 грн., персональна надбавка 1481,37 грн., надбавка за вислугу років 1225,22 грн., заробітна плата за викладання пед.годин 1063,83 грн., надбавка за престижність педагогічної праці 816,81 грн., металургійна надбавка – 148,43 грн., допомога на оздоровлення 4241,00 грн., заробітна плата за час відпустки 1607,04 грн., компенсація за невикористані дні щорічної відпустки 21189,48 грн., індексація заробітної плати 49,85 грн., компенсація за відрядження 1046,50 грн.

Відповідно до ч. ч. 1, 7 ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі ст. 98 КЗпП України оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.

Згідно ч. 3 ст. 38 Кодексу законів про працю України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно.

Згідно з ч. 1 ст. 44 Кодексу законів про працю України при припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Стаття 2 Закону України «Про оплату праці» визначає структуру заробітної плати. Основна заробітна плата це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

У відповідності до ст. 22 Закону України «Про оплату праці» суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Згідно з підпунктами г, д, є п. 6.3. Статуту ДНЗ «КЦПОММ» директор самостійно приймає на посади та звільняє з посад працівників Центру; видає в межах своєї компетенції накази і розпорядження, заохочує працівників, учнів та слухачів Центру; встановлює премії і доплати до посадових окладів і ставок заробітної плати працівників Центру за конкретні результати праці.

Як вбачається з матеріалів справи, 19 червня 2017 року ОСОБА_3 звернулась до директора ДНЗ «КЦПОММ» із заявою про звільнення за власним бажанням у зв’язку з порушенням навчальним закладом відносно нього законодавства про працю (а.с. 20). Серед порушень вказала на не виплату у повному обсязі заробітної плати протягом січня-квітня 2017 року, систематичну виплату заробітної плати за першу половину місяця в розмірі меншому ніж за фактично відпрацьований час, не виплату заробітної плати (авансу) за першу половину травня 2017 року. Крім того, вказала, що при виплаті у травні 2017 року заборгованої заробітної плати навчальний заклад не виплатив їй компенсацію втрати частини доходу у зв’язку з порушенням строків виплати заробітної плати.

Наказом директора від 20.06.2017 року №85-к/тр ОСОБА_3 була звільнена із займаної посади у зв’язку із порушенням навчальним закладом законодавства про працю за ч.3 ст.38 Кодексу законів про працю України. Пунктом 2.2 наказу їй призначена виплата вихідної допомоги при звільненні у розмірі тримісячного середнього заробітку.

Згідно довідки Відповідача середньомісячна заробітна плата ОСОБА_3 складає 13709,38 грн. (а. с.22).

Сума вихідної допомоги позивача у розмірі тримісячного середнього заробітку складає: 41128,14 грн. (13709,38 грн. х 3 = 41128,14 грн.)

Вирішуючи позовні вимоги в частині суми заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача, суд приймає до уваги, що відповідачем не спростовувалися надані позивачем докази на підтвердження розміру не нарахованої та не виплаченої суми вихідної допомоги при звільненні, а отже, при розрахунку суми заборгованості суд керується доказами наданим позивачем, які містять інформацію щодо предмета спору.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд не приймає до уваги доводи представника відповідача про те, що у позивача не було підстав для звільнення за частиною 3 статті 38 КЗпП України, що наказ не надавався на погодження головному бухгалтеру, а тому здійснений директором з перевищенням його службових повноважень як такі, що суперечать наказу відповідача від 20.06.2017 року №85-к/тр, за яким він звільнив позивача за її власним бажанням у зв’язку із порушенням навчальним закладом законодавства про працю. Відповідачем не надано доказів про те, що наказ відповідачем, або за заявою позивача змінювався, скасовувався та є не чинним на час розгляду справи.

Суд оцінює письмові докази в сукупності із іншими доказами, і вважає їх належними в частині доведення факту невиплати позивачу заробітної плати у вигляді вихідної допомоги при звільненні в розмірі тримісячного середнього заробітку. За таких обставин, позов в частині стягнення не отриманої заробітної плати в сумі 41128,14 грн. є обґрунтований, не суперечить фактичним обставинам справи, тому є таким, що підлягає задоволенню.

Стосовно позовних вимог щодо стягнення компенсації втрати частини заробітної плати за січень - квітень 2017 року, заборгованість за якою була сплачена відповідачем у травні 2017 року, суд зазначає наступне.

У відповідності до норми ст. 34 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.95 р., Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 р. та Постанови КМУ від 21.02.2001р. №159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати» у разі затримки виплати нарахованої заробітної плати на один і більше календарних місяців, якщо в цей час індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги зріс більше ніж на один відсоток, підприємство зобов’язане виплатить працівнику компенсацію втрати частини заробітної плати в зв’язку з порушенням строків її виплати.

Грошова компенсація втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати є гарантією прав робітника на компенсацію втрати її частини, санкцією за несвоєчасну виплату заробітної плати, обов’язок з нарахування та сплати якої, згідно ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», покладено на підприємство, яке зобов’язано виплатити громадянам суми компенсації у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 цього Закону).

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду із позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв’язку із порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу, за відповідний місяць (після утримання податку й обов’язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін у відсотках для визначення компенсації. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом та є загальновідомими.

Згідно довідки відповідача про доходи ОСОБА_3 під час виплати заробітної плати за січень 2017 року їй не були виплачені 1000,00 гривень із суми, передбаченої до виплати, за лютий – 3200,00 гривень, за березень – 3300,00 гривень, за квітень – 1000,00 гривень. Заборгована Відповідачем сума заробітної плати (8 500,00 грн.) була виплачена 11 травня 2017 року.

Сума не виплаченої заробітної плати за січень 2017 року – 1000,00 грн.

Сума компенсації визначається шляхом перемноження індексів споживчих цін у процентному відношенні та діленням на 100 за період з лютого 2017 року по квітень 2017 року включно за даний період суми чистої невиплаченої заробітної плати у розмірі 1000,00 грн. і становить:

(1,01х1,018х1,009 – 1) х 1000,00=(1,037 – 1)х1000,00 = 0,037х1000,00 = 37,00 (грн.)

Сума не виплаченої заробітної плати за лютий 2017 року – 3200,00 грн.

Сума компенсації визначається шляхом перемноження індексів споживчих цін у процентному відношенні та діленням на 100 за період з березня 2017 року по квітень 2017 року включно за даний період суми чистої невиплаченої з/п у розмірі 3200,00 і становить:

(1,018х1,009 – 1) х 3200,00=(1,027 – 1)х3200,00 = 0,027х3200,00 = 86,40 (грн.)

Сума не виплаченої заробітної плати за березень 2017 року – 3300,00 грн.

Сума компенсації визначається шляхом перемноження індексу споживчих цін у процентному відношенні та діленням на 100 за квітень 2017 року за даний період суми чистої невиплаченої з/п у розмірі 3300,00 і становить:

(1,009 – 1) х 3300,00= 0,009х3300,00 = 29,70 (грн.)

Всього сума компенсації складає 153,10 грн. (37,00+86,40+29,70 = 153,10)

Зазначені позовні вимоги відповідачем не визнані, але і не спростовані.

Судом не можуть бути визнані поважними посилання представника відповідача про існування об’єктивної неможливості з боку закладу в січні-квітні 2017 року здійснювати виплати заробітної плати в повному обсязі з причини недофінансування державного навчального закладу розпорядником коштів вищого рівня і про відсутність його вини як роботодавця, якими він обґрунтував не виплату позивачу компенсації втрати ним частини заробітної плати за січень - квітень 2017 року, керуючись наступним.

Відповідно до вимог ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до положень ч.1 ст.1 Протоколу 1 Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Поняття «майно» може означати «існуюче майно» або активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання» на отримання можливості ефективно здійснити майнове право (Case of Stretch v the United Kingdom).

Виходячи з наведеного, право позивача на отримання компенсації заробітної плати у зв’язку з порушенням строку її виплати, встановленого Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» - є майном у розумінні ч.1 ст.1 Протоколу 1 Конвенції, а невиплата заробітної плати, в структуру якої входить і компенсація, є порушенням майнового права позивача.

Європейський Суд з прав людини, в своєму рішенні, викладеному в справі «Кечко проти України», встановив, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена в залежність від бюджетних асигнувань.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що підстави, на які посилається позивач в обґрунтування своїх вимог щодо стягнення компенсації втрати частини заробітної плати в зв’язку з порушенням строків її виплати, підтверджуються наявними в матеріалах доказами, позов в цій частині є таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Згідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв’язку з положеннями ст.ст. 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що за ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов’язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст. 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24 грудня 1999 року, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв’язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред’явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи – по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

В разі не проведення розрахунку у зв’язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум, вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

Матеріалами справи встановлено що, позивач звільнилась з ДНЗ «КЦПОММ» 30 червня 2017 року, станом на день винесення рішення по справі, 29 березня 2018 року, відповідач не виплатив належну їй заробітну плату, а саме: вихідну допомогу при звільненні в сумі 41128,14 грн., компенсацію втрати частини заробітної плати за січень - квітень 2017 року в сумі 153,10 грн., всього у сумі 41281,24 грн.

Кількість робочих днів, за якими затримано проведення повного розрахунку при звільненні, складає 188 робочих днів (з 01 липня 2017 року по 29 березня 2018 року): липень 2017 - 21 день, серпень 2017 – 22 дня, вересень 2017 – 21 день, жовтень 2017 – 21 день, листопад 2017 – 22 дня, грудень 2017 – 20 днів, січень 2018 року - 21 день, лютий 2018 року - 20 днів, березень 2018 – 20 днів.

Оскільки відповідачем не надано доказів на спростування факту непроведення повного розрахунку з позивачем в день звільнення та не встановлено відсутність вини відповідача в цьому, суд приходить до висновку про відповідальність відповідача, відповідно до ст. 117 КЗ пП України.

Згідно з довідкою відповідача середньоденна заробітна плата позивача на день звільнення складає 703,04 грн. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні складає: 132171,52 грн.

703,04 грн. (середньоденна заробітна плата) х 188 день (кількість робочих днів затримки розрахунку при звільненні) = 132171,52 грн.

Суд не вбачає підстав для застосування принципу співмірності та зменшення розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні виходячи з наступного: позовні вимоги в частині стягнення заробітної плати задоволені повністю, сума заробітної плати, заборгована з вини відповідача (41281,24 грн.) є значною у порівнянні із середнім заробітком позивача (13709,38 грн.)

Доводи представника відповідача про застосування позовної давності в три місяці, як то передбачено ст.233 КЗпП не є обґрунтованими.

Так, згідно з ч.1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

У своєму рішенні від 22 лютого 2012 року в справі № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 КЗпП України у взаємозв’язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу, Конституційний Суд України дійшов висновку, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Як вбачається з матеріалів справи, до теперішнього часу ДНЗ «КЦПОММ» не проведено виплату всіх належних позивачеві сум, зокрема, не нарахована та не виплачена вихідна допомогу при звільненні, нарахування якої є обов’язком роботодавця при припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (ст.44 КЗпП України), компенсації втрати частини заробітної плати за січень - квітень 2017 року, нарахування якої є обов’язком роботодавця та яка має бути виплачена у тому ж місяці у якому було здійснено виплату заборгованості по заробітній платі (ст. 1, 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходу у зв’язку з порушенням строків їх виплати»), тобто перебіг тримісячного строку, встановленого ст. 233 КЗпП України, взагалі не розпочався.

Позивач звільнилась 30.06.2017 року, до суду за вирішенням трудового спору звернулась 11.09.2017 року. Тому суд вважає, що позивачем строк звернення до суду не пропущено.

Таким чином обставини, якими позивач обґрунтовує свої уточнені вимоги, знайшли своє підтвердження в ході судового засідання і вони підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України рішення про стягнення заробітної плати в частині виплати за один місяць в сумі 13709,38 грн. підлягає негайному виконанню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно з ст.133 ЦПК України судовий збір включено до складу судових витрат. Позивач звільнений від сплати судового збору за подання заяви про стягнення заробітної плати на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI.

Відповідно до положень ч. 2 ст.141 ЦПК України, з урахуванням того, що суд задовольнив позов, на користь держави підлягає стягненню з відповідача судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1734 грн. 53 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.15, 16 ЦК України, ст.64 ГК України, ст. ст.38, 44, 47, 116, 117, 127 КЗпП України, ст.ст.2, 3, 22, 34 Закону України «Про оплату праці», ст.ст.1, 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», ст.ст. 2, 4, 12, 13, 133, 141, 223, 258-260, 263-265, 280-281, 430 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Уточнений позов ОСОБА_1 до Державного навчального закладу «Криворізький центр професійної освіти металургії та машинобудування» про стягнення заробітної плати: вихідної допомоги при звільненні, компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строку її виплати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити.

Стягнути з Державного навчального закладу «Криворізький центр професійної освіти металургії та машинобудування» (код ЄДРПОУ 05536099, юридична та фактична адреса: 50048, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, площа Домнобудівників,10) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, зареєстровану за адресою: 50000, АДРЕСА_1) вихідну допомогу при звільненні в сумі 41128 (сорок одна тисяча сто двадцять вісім) грн. 14 коп., компенсацію втратити частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати у сумі 153 (сто п’ятдесят три) грн. 10 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 липня 2017 року по 29 березня 2018 року в сумі 132171 (сто тридцять дві тисячі сто сімдесят одна) грн. 52 коп.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Державного навчального закладу «Криворізький центр професійної освіти металургії та машинобудування» (код ЄДРПОУ 05536099, юридична та фактична адреса: 50048, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, площа Домнобудівників,10) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, зареєстровану за адресою: 50000, АДРЕСА_1) заробітної плати за один місяць в сумі 13709 (тринадцять тисяч сімсот дев’ять) грн. 38 коп.

Стягнути з Державного навчального закладу «Криворізький центр професійної освіти металургії та машинобудування» (код ЄДРПОУ 05536099, юридична та фактична адреса: 50048, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, площа Домнобудівників,10) на користь держави судовий збір у сумі 1734 (одна тисяча сімсот тридцять чотири) грн. 53 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Дніпропетровської області через Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Ю.В. Онопченко