Рішення № 73691873, 16.04.2018, Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 212/7165/17

2/212/567/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 квітня 2018 року м. Кривий Ріг

Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:

головуючого-судді: Козлова Ю.В.,

за участю секретаря: Мариненко І.О.,

представника позивача: ОСОБА_1,

представника відповідача: ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті ОСОБА_3 цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Приватного акціонерного товариства «Суха Балка» про стягнення моральної шкоди у зв’язку з ушкодженням здоров’я, -

В С Т А Н О В И В:

В листопаді 2017 року позивач ОСОБА_4 звернувся до суду з вказаним позовом, та просив стягнути на його користь в рахунок відшкодування моральної шкоди, в зв'язку з ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов'язків з ПАТ “Суха Балка” 320 000,00 гривень.

В обґрунтування позовних вимог вказав, що він працював на підприємстві ПАТ «Суха Балка» з 19.07.1963 р. по 16.07.1979 р., на шахті «Фрунзе» за посадами: підземним гірничим майстром та підземним підривником. В подальшому з 01.08.1989 р. по 22.09.1997р. на підприємстві відповідача, але не в шкідливих умовах праці – за посадою дезінфектором води в басейні на ш. ім. «Фрунзе». Пізніше, 22.09.1997 року був звільнений у зв’язку із виходом на пенсію.

В 1995 році рішенням ОСОБА_5 йому встановлено професійне захворювання. За висновком МСЕК первинно та безстроково 11.05.1995 р. йому було встановлено 25% втрати професійної працездатності – по сидерелікозу (ХОЗЛ). В подальшому в зв’язку з погіршенням стану здоров’я, 23.10.2008 р., йому встановили 50% втрати професійної працездатності – по сидеролікозу та встановлено 3 групу інвалідності. Встановлений відсоток втрати працездатності та інвалідність було встановлено на безстроковий термін.

Починаючи з 1995 року по теперішній час він переносить моральні страждання та переживання, оскільки він працював у відповідача майже все своє життя, працював сумлінно, а відповідач натомість недотримувався правил охорони праці, тим самим ушкодив його здоров’я. Встановлення йому втрати працездатності на безстроковий термін, свідчить лише про те, що його здоров’я ніколи не покращиться, а може лише погіршитися.

Він постійно переносить фізичні страждання, а саме: задишка при незначному фізичному навантаженні; частий сухий кашель; біль та важкість у грудній клітці при кашлі та при фізичному навантаження; біль за грудиною; порушення зору та слуху. Таким чином відповідач, не забезпечивши його на робочому місці безпечними та нешкідливими умовами праці, порушив його законні права, що призвели до професійного захворювання, втрати працездатності, встановленні інвалідності, до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків, що вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Все вищенаведене і є підтвердженням душевних переживань, що призводять до значних і постійних моральних страждань та змушують його звернутися до суду з даним позовом.

Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити їх в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві, стягнувши з відповідача на користь його довірителя у відшкодування моральної шкоди 320 000 гривень.

Представник відповідача ПАТ «Суха Балка» ОСОБА_2 проти позову заперечувала у повному обсязі та вказала, що позивач не навів доказів завдання йому моральної шкоди. Підприємством було надано засоби захисту від шкідливих чинників. Крім того, при прийомі на роботу позивач був проінформований про шкідливі умови праці. Просила у задоволенні позовних вимог відмовити в зв'язку з тим, що відсутній факт встановлення наявності доказу вини відповідача та позивачем не надано жодного доказу, яким би підтверджувався факт спричинення йому моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов'язків.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_4, працював в умовах, які характеризувались перевищенням гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища на підприємстві відповідача 29 років.

В 1995 році рішенням Лікарсько-експертної комісії Українського науково-дослідного інституту промислової медицини йому було встановлене професійне захворювання:

- сидеролікоз першої стадії ускладнений хронічно обструктивним захворюванням легень другої стадії, загострення середнього ступеня важкості. ЛН-другого ступеня (ХОЗЛ).

По факту професійного захворювання було проведено розслідування комісією створеною на підприємстві, про що був складений акт №42 розслідування хронічного професійного захворювання від 20.03.1995р. де вказано, що причиною професійного захворювання є тривала робота в умовах підвищеної запиленості рудникової атмосфери через відсутність належних технічних засобів по нормалізації буріння і провітрюванні замкнутих просторів на робочих місцях.

Професійне захворювання виникло за таких обставин: при обстеженні робочих місць, як в процесі буріння вибоїв так і в підготовці до заряджені і підривання, через відсутність технічних засобів по нормалізації буріння, запиленості на робочих місцях при задовільному провітрюванні ГДК при нормі 2,0 мг/м 3 перевищує в 2-3 рази. А при бурінні вертикальних виробок процес буріння відбувається в замкнутому просторі, в якому технічно неможливо організувати належне провітрювання, то висока запиленість підтримується тривалий час.

За висновком МСЕК від 11.05.1995р. позивачу була встановлена втрата професійної працездатності 25% втрати професійної працездатності – по сидерелікозу (ХОЗЛ).

В 23.10.2008 р., ОСОБА_4 за висновком МСЕК №616449, встановлено 50% втрати професійної працездатності – по сидеролікозу та встановлено 3 групу інвалідності, безстроково.

Тобто, відповідач протягом тривалого часу грубо порушував ст.13 ЗУ «Про охорону праці» та ст. 153 КЗпПУ, що саме і призвело до виникнення у неї професійного захворювання, цей факт визнали члени комісії з розслідування ПЗ, та зазначили в п. 19 акту розслідування ПЗ.

У відповідності до ст.153 КЗпП України, на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці. Власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизму, і забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників. Власник або уповноважений ним орган не вправі вимагати від працівника виконання роботи, поєднаної з явною небезпекою для життя, а також в умовах, що не відповідають законодавству про охорону праці. У разі неможливості повного усунення небезпечних і шкідливих для здоров'я умов праці власник або уповноважений ним орган зобов'язаний повідомити про це орган державного нагляду за охороною праці, який може дати тимчасову згоду на роботу в таких умовах.

У відповідності до ст.158 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний вживати заходів щодо полегшення і оздоровлення умов праці працівників шляхом впровадження прогресивних технологій, досягнень науки і техніки, засобів механізації та автоматизації виробництва, вимог ергономіки, позитивного досвіду з охорони праці, зниження та усунення запиленості та загазованості повітря у виробничих приміщеннях, зниження інтенсивності шуму, вібрації, випромінювань тощо. Аналогічні вимоги передбачені ст.21 ЗУ «Про охорону праці».

Вина підприємства полягає в тому, що згідно діючого законодавства - статті 13 Закону України «Про охорону праці», підприємство зобов'язано було створити безпечні і нешкідливі умови праці. Вказаною нормою, передбачено, що роботодавець за невиконання вимог ст. 13 несе безпосередню відповідальність.

Згідно ч.1 ст. 237-1 КЗпП України «відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться, якщо порушення його законних прав призвело до моральних страждань, утрати нормальних життєвих зв’язків і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя».

Оскільки професійне захворювання виникло у позивача внаслідок порушення адміністрацією підприємства, де він працював, що й було визнано самою адмінстрацією в акті розслідування, норм з безпеки праці під час виконання трудових обов’язків. Отже, заподіяна моральна шкода випливає з трудових правовідносин і має відшкодовуватися роботодавцем, який не створив безпечних умов праці.

В зв’язку з професійним захворюванням змінилися його образ та якість життя, що завдає їй моральних страждань. При захворюванні позивача повне одужання неможливе, навпаки хронологічна картина захворювання вказує на прогресування професійного захворювання, що підтверджується підвищенням проценту професійної працездатності та встановлення групи інвалідності. Відповідно до наданих медичних епікризів, позивач постійно перебуває на стаціонарних лікуваннях в медичних закладах, все вищезазначене спричиняє позивачу моральні страждання.

Все вищенаведене і є підтвердженням душевних переживань позивача, що призводять до значних і постійних моральних страждань, адже в ЦКУ ч.2 ст.23 передбачено, що моральна шкода полягає:

«1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом чи або іншим ушкодженням здоров’я;»

Рішенням Конституційного Суду України від 27.01.2004 року № 1-рп/2004 передбачено: «…4.1. Відповідно до статей 23, 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Як наслідок, моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, спричинює порушення таких особистих немайнових прав, як право на життя, право на охорону здоров'я тощо.

Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання. ….»

Отже, наявність фізичних страждань і викликає моральні страждання, адже фізичний біль неможливо переносити без душевного болю.

Таким чином, в наслідок винних дій і бездіяльності адміністрації підприємства позивач відчуває як фізичні так і моральні страждання і переживання, викликані ушкодженням її здоров’я в результаті фізично шкідливих і небезпечних факторів при виконанні трудових обов’язків.

У відповідності до ст. 43 Конституції України, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці.

Відповідно частині 3 ст. 23 ЦК розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини факту душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вона є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. Як вбачається зі змісту акту розслідування профзахворювання П-4, комісія встановила порушення закону, що призвели до профзахворювання, тобто вину відповідача, який не забезпечив належні умови прані.

Рішенням Конституційного Суду України від 08.10.2008 року №20 рп-08 по справі № 1-32/2008 встановлено, що громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, мають право на відшкодування моральної шкоди відповідно до ст. 1167 ЦКУ та ст.. 237-1 КЗпПУ за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

У п. 13 Постанови Пленуму ВСУ від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз’яснено, що відповідно до ст.. 237-1 КЗпПУ за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров’я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків, що вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов’язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Відповідно до ст. 1167 ЦКУ - моральна шкода завдана фізичній або юридичній особі неправомірними діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала.

Згідно п.3 ч. 1 ст. 268 ЦКУ відносини з приводу відшкодування моральної шкоди, пов’язаної з ушкодженням здоров’я, випливають з порушення немайнових прав, а тому не мають строку позовної давності.

У відповідності до ч. 4 ЗУ «Про охорону праці» державна політика в області охорони праці базується на принципах пріоритету життя і здоров’я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення незалежних, безпечних умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

З огляду на правову позицію Європейського суду з прав людини, висловлену у рішенні від 08.11.2005 року "Кечко проти України" у випадках, коли з набуттям чинності певного закону його нормами призупиняється дія положень закону, що був прийнятий раніше, до спірних правовідносин застосовується закон, що діяв на момент виникнення у особи відповідного права. При цьому рішенням Конституційного Суду України № 20-рп/2008 від 08.10.2008 року, абз. 9 п. 5 встановлено, що саме право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 Цивільного кодексу України та статтею 237-1 Кодексу законів про працю України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Таким чином, суд дійшов висновку, про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди позивачу.

Обговорюючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд виходить з меж позовних вимог та доводів позовної заяви, тяжкості наслідків, які настали в здоров`ї позивача, незворотності таких наслідків, розміру втрати працездатності, відсутності наявності динаміки покращення стану позивача, настання негативних змін у її житті, неможливість відновлення стану, який мав потерпілий до професійного захворювання, з урахуванням ступеню вини відповідача, час роботи на підприємствах відповідача в умовах шкідливих факторів, постійний характер страждань позивача, який переносить постійний фізичний біль, обмежений в можливості роботи в домашньому господарстві, звичайних повсякденних заняттях та активному спілкуванні з сім`єю, що вносить істотні вимушені зміни у життєвих стосунках, виходячи із засад розумності та справедливості, суд вважає необхідним призначити позивачу компенсацію в розмірі 52 122,00 гривень, що складається з чотирнадцяти мінімальних заробітних плат (мінімальна заробітна плата становить, станом на 01.01.2018 року – 3723 гривни, відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік»), що буде відповідати розміру заподіяної моральної шкоди.

Суд відхиляє заперечення представника відповідача в частині доводів про те, що позивач не навів доказів завдання йому моральної шкоди, оскільки такі доводи не ґрунтуються на законі та спростовуються вищенаведеними висновками суду. Надання підприємствами засобів захисту від шкідливих чинників, які не усунули вплив негативних факторів, інформованості позивача при прийомі на роботу про умови праці не впливають на право позивача на відшкодування завданої моральної шкоди за умови підтвердження завдання такої шкоди. Доводи представника відповідача щодо відсутності факту встановлення наявності доказу вини відповідача, суд не приймає до уваги, оскільки у судовому засіданні встановлені обставини щодо наявності правових підстав для відшкодування моральної шкоди позивачу. З урахуванням викладеного, доводи відповідача про те, що позивачем не надано жодного доказу, яким би підтверджувався факт спричинення йому моральної шкоди у зв'язку з втратою працездатності, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки уже самим фактом втрати позивачем професійної працездатності йому спричинена моральна шкода.

На підставі ст. 141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача на користь держави судовий збір у сумі 704,80 грн.

Керуючись ст.ст. 12, 141, 206, 247, 258, 259, 264, 265, 280-289, 354, 355 ЦПК України, ст. 13 Закону України "Про охорону праці", Закон України «Про державний бюджет України на 2018 рік», Рішення Конституційного Суду України від 08.10.2008 року №20 рп-08 по справі № 1-32/2008, ст.ст.153, 237-1 КЗпП України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_4 до Приватного акціонерного товариства «Суха Балка» про стягнення моральної шкоди у зв’язку з ушкодженням здоров’я- задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства « Суха Балка» на користь ОСОБА_4 – 52 122(п’ятдесят дві тисячі сто двадцять дві) гривні в порядку відшкодування моральної шкоди, без утримання податку з доходу фізичних осіб та інших обов’язкових платежів.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Суха Балка» на користь держави судовий збір 704,80 гривень.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м.Кривого Рогу на протязі тридцяти днів після проголошення рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 24 квітня 2018 року.

Суддя: Ю. В. Козлов