Рішення № 73689811, 20.04.2018, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2018 року (о 13 год. 15 хв.)Справа № 808/395/18 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Батрак І.В.,

за участю секретаря Лялько Ю.В.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_3

до Пологівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій неправомірними, зобов’язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 (далі – ОСОБА_3, позивач) звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Пологівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі – Пологівське об’єднане УПФУ в Запорізькій області, відповідач), в якому просить:

зобов’язати відповідача виплатити позивачу, або ОСОБА_1, яка уповноважена діяти від імені позивача по нотаріально засвідченій довіреності, недоотриману пенсію, яка залишилась після померлого ОСОБА_4;

зобов’язати відповідача подати звіт про виконання судового рішення протягом місяця з часу закінчення строку на апеляційне оскарження, а у випадку апеляційного оскарження та залишення в силі рішення суду першої інстанції, протягом місяця з часу проголошення судового рішення апеляційним судом;

стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі 500,00 грн.

На обґрунтування позовних вимог у позовній заяві зазначає, що після смерті батька ОСОБА_5 відкрилась спадщина, до складу якої ввійшла недоотримана пенсія, яка зберігається в Пологівському об’єднаному УПФУ в Запорізькій області в сумі 44 327,35 грн., яка належала спадкодавцеві та про що 18.12.2017 державним нотаріусом Торецької державної нотаріальної контори видане відповідне свідоцтво про право на спадщину НМХ 117224. Пояснює, що після отримання свідоцтва про право на спадщину повірена особа позивача – ОСОБА_1 звернулась до Оріхівського відділення відповідача з метою оформлення документів та отримання належної спадкоємцю суми недоотриманої пенсії, відповідачем у виплаті позивачу недоотриманої пенсії, яка залишилась після померлого батька відмовлено із посиланням на необхідність надання довідки про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи, із зазначенням на ній місцем проживання на контрольованій території. Вважає, що вказані вимоги порушують право позивача на отримання коштів, які в законний спосіб визнано спадщиною, у зв’язку із чим просить позов задовольнити повністю.

Ухвалою судді від 07.03.2018 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Сторонам повідомлено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи, призначене перше судове засідання на 29 березня 2018 року. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.

У судовому засіданні 29.03.2018 розгляд справи було відкладено на 20 квітня 2018 року.

02.04.2018 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позов (вх. № 10566), в якому зазначає, що ОСОБА_5 не перебував на обліку в Пологівському об’єднаному УПФУ в Запорізькій області та не мав статусу внутрішньо переміщеної особи, не звертався до управління щодо поновлення виплати пенсії як внутрішньо переміщеній особі згідно із порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 05.11.2014 №637 та у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 №509. Вказує, що позивач як донька померлого ОСОБА_5 також зареєстрована у м. Донецьку і для отримання спадку їй необхідно надати довідку про взяття її на облік як внутрішньо переміщеної особи, із зазначенням проживання на території Оріхівського району. Щодо вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди вважає, що позивачем не надано жодного доказу змін у стані здоров’я позивача, тяжкість вимушених змін в його життєвих та виробничих відносинах.

Крім того, представником відповідача до суду 16.04.2018 надано доповнення до відзиву (вх. №11991), у яких додатково пояснює, що після отримання пенсійної справи ОСОБА_5 в електронному вигляді було встановлено, що дата останнього нарахування йому пенсії 04.09.2014, у зв’язку із чим на підставі ч.1 ст. 46 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» розпорядженням 147576 від 14.09.2017 відповідачем пенсія ОСОБА_5 була нарахована після його смерті.

Представник позивач у судовому засіданні адміністративний позов підтримав у повному обсязі та надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві та додаткові усні пояснення.

Представник відповідача проти позову заперечив із підстав, викладених у відзиві на адміністративний позов та доповненні до відзиві. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

На підставі статті 243 КАС України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення (скорочене рішення) та оголошено про час виготовлення повного судового рішення.

Розглянувши та дослідивши надані документи, заслухавши пояснення представників сторін, судом встановлені наступні обставини.

Згідно із свідоцтвом про народження серія V-УР № 1011330 від 05.0.1963, ОСОБА_3 народилася 18.03.1963, її батьками є ОСОБА_5 та ОСОБА_6

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05.07.2017 по справі №185/5234/17 провадження №2-о/185/295/17, яке набрало законної сили 05.07.2017, заява ОСОБА_3, заінтересована особа – Павлоградський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області задоволена, встановлений факт смерті ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, який народився в м. Кадіївка Луганської області, що настала 17 червня 2017 року, місце смерті – м. Донецьк Донецької області, причина смерті – хронічна серцево-судинна недостатність, ішемічна хвороба серця.

Відповідно до свідоцтва про смерть серія І-ЖИ № 751054 від 05.07.2017, виданого Павлоградським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, ОСОБА_5 помер 17 червня 2017 року, у віці 78 років, про що 05.07.2017 складено відповідний актовий запис №868.

Із пояснень представника відповідача у судовому засіданні встановлено, що після отримання пенсійної справи ОСОБА_5 в електронному вигляді було встановлено, що дата останнього нарахування йому пенсії 04.09.2014, у зв’язку із чим на підставі ч.1 ст. 46 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» розпорядженням 147576 від 14.09.2017 відповідачем пенсія ОСОБА_5 була нарахована після його смерті.

Як вбачається з Свідоцтва про право на спадщину за законом, Торецькою державною нотаріальною конторою було заведено спадкову справу №296/2017 після смерті ОСОБА_5 Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається з недоотриманої пенсії, яка зберігається в Пологівському об’єднаному УПФУ в Запорізькій області в сумі 44 327,35 грн., яка належить спадкодавцю на підставі довідки від 18.09.2017 №1828/08, наданої відповідачем державному нотаріусу на запит від 13.07.2017 №803102-14.

18 грудня 2017 року ОСОБА_3 отримала довідку № НОМЕР_1 (НОМЕР_2) про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, видану Управлінням соціального захисту населення Мар’їнської районної державної адміністрації Донецької області.

20.12.2017 представник позивача звернувся до відповідача із заявою щодо виплати недоотриманої після смерті батька пенсії на підставі свідоцтва про спадщину.

Відповідно до листа Пологівського об’єднаного УПФУ в Запорізькій області № 150/14-7 від 04.01.2018 повідомлено, що оскільки ОСОБА_3, донька померлого ОСОБА_5, зареєстрована у м. Донецьку, то необхідно надати довідку про взяття її на облік як внутрішньо переміщеної особи із зазначенням проживання на території Оріхівського району.

У зв’язку із відмовою відповідача виплатити недоотриману після смерті батька пенсію, позивач звернулась із даним позовом до суду.

Ураховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі – Закон №1058-ІV).

Згідно зі статтею 1 Закону №1058 пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом; пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.

Статтею 9 Закону №1058-ІV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.

У відповідності до частин першої, другої статті 52 Закону №1058-ІV сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім'ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім'ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали.

Члени сім'ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

У разі звернення кількох членів сім'ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну.

Пунктом 2.26 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005, визначено, що для виплати недоотриманої пенсії у зв’язку зі смертю пенсіонера до органу, що призначає пенсію, в якому перебував на обліку померлий пенсіонер, надається свідоцтво про смерть, документи, які підтверджують родинні стосунки, документ, що посвідчує особу заявника. Непрацездатними членами сім’ї, зазначеними у частині другій статті 36 Закону, подаються документи, які засвідчують, що вони перебували на утриманні померлого пенсіонера. Члени сім’ї надають паспорт або інші документи, які підтверджують проживання з пенсіонером на день його смерті.

При цьому, для виплати недоотриманої пенсії, яка ввійшла до складу спадщини, у зв’язку з відсутністю членів сім’ї або в разі незвернення ними за виплатою вказаної суми протягом шести місяців з дня відкриття спадщини до органу, що призначає пенсію, в якому перебував на обліку померлий пенсіонер, надається документ, що посвідчує особу заявника, свідоцтво про смерть, свідоцтво про право на спадщину.

Суд звертає увагу, що позивач ОСОБА_3 в межах шестимісячного строку після смерті батька вживала заходів, щодо виплати їй сум недоотриманої пенсії за період з 04.09.2014 по 04.09.2017 в зв’язку із смертю батька пенсіонера ОСОБА_5, зокрема, зверталася до Оріхівського відділення Пологівського об’єднаного УПФУ в Запорізькій області, нотаріуса та безпосередньо до відповідача.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідач відмовляючи у виплаті належної позивачу спадщини за законом не посилався на ненадання останньою документів, передбачених пунктом 2.26 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Суд критично ставиться до посилання представника відповідача на пункт 2 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 365 від 08.06.2016 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» та необхідність надання ОСОБА_3 довідки про взяття її на облік як внутрішньо переміщеної особи, оскільки вказаний Порядок визначає механізм призначення (відновлення) внутрішньо переміщеним особам виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг (далі - соціальні виплати) за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Крім того, у матеріалах справи міститься довідка від 18.12.2017 № НОМЕР_1 про взяття ОСОБА_7 на облік як внутрішньо переміщеної особи, видану Управлінням соціального захисту населення Мар’їнської районної державної адміністрації Донецької області.

Відповідно до статті 1227 Цивільного кодексу України суми заробітної плати,пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім’ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Так, відповідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 18.12.2017, виданого Торецькою державною нотаріальною конторою, позивач ОСОБА_7 є спадкоємицею після смерті свого батька ОСОБА_8 Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається з недоотриманої пенсії, яка зберігається в Пологівському об’єднаному УПФУ в Запорізькій області в сумі 44 327,35 грн., яка належить спадкодавцю на підставі довідки від 18.09.2017 №1828/08, наданої відповідачем державному нотаріусу на запит від 13.07.2017 №803102-14.

Частиною першою статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

У відповідності до вимог статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Принцип збалансованості інтересів людини з інтересами суспільства сформульовано у рішенні від 07.07.1989 у справі «Сорінг проти Сполученого Королівства». Суд зазначив, що Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція) «спрямована на пошук справедливого співвідношення між потребами, повязаними з інтересами суспільства в цілому, і вимогами захисту основних прав людини». У рішенні від 17.10.1986 у справі «Ріс проти Сполученого Королівства» Суд зазначив, що, з’ясовуючи, чи існує позитивне зобов’язання стосовно людини, «належить врахувати справедливий баланс, який має бути встановлений між інтересами всього суспільства й інтересами окремої людини».

У рішенні від 26.06.2016 по справі «Суханов та Ільченко проти України» (CASEOFSUKHANOVANDILCHENKOv. UKRAINE) заяви № 68385/10 та 71378/10 в § 53 Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов’язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див. серед багатьох інших джерел рішення у справі «ОСОБА_5 Греції та інші проти Греції» (FormerKingofGreeceandOthersv. Greece) заява № 25701/94, п.п. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-ХІІ).

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи загальні принципи міжнародного права, викладені у наведених вище рішеннях Європейського суду з прав людини, суд вважає, що у спірних правовідносинах позивач не може бути позбавленим права на одержання належних їй сум, у зв’язку із чим суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню, оскільки у даному випадку не вбачає підстав для зобов’язання відповідача виплатити ОСОБА_1, яка уповноважена діяти від імені позивача по нотаріально засвідченій довіреності, недоотриману пенсію, яка залишилась після померлого батька позивача.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання відповідача подати до суду в установлений судом термін з дня набрання рішенням суду законної сили звіт про виконання судового рішення, слід зазначити наступне.

Частиною першою статті 382 КАС України встановлено, що суд, який ухвалив рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Таким чином, вказаною статтею встановлено право, а не обов'язок суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов'язати суб'єкта владних повноважень, проти якого ухвалено рішення, подати у встановлений судом строк звіт про його виконання.

Проаналізувавши обставини справи, суд не вбачає достатніх підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення по вказаній адміністративній справі, оскільки судове рішення є обов'язковим до виконання, у тому числі, в примусовому порядку, а за невиконання рішення суду передбачена відповідальність.

Стосовно стягнення моральної шкоди, суд виходив з наступного.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Частиною першою статті 1167 Цивільного кодексу України встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні (пункт 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).

При вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Оскільки позивачем не зазначено, в чому полягає моральна шкода, не наведено жодного доказу на підтвердження заявленої до стягнення суми моральної шкоди, вимоги щодо покладання на відповідача обов'язку компенсувати позивачу моральну шкоду відсутні.

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

У зв’язку із частковим задоволенням позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути на користь ОСОБА_3 50% документально підтверджених судових витрат по сплаті судового збору у сумі 704,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Пологівського об’єднаного УПФУ в Запорізькій області.

Керуючись ст. ст. 9, 137, 139, 242-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд –

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_3 (адреса реєстрації: м. Донецьк, вул. Політбойців, 1/143; адреса для листування: 85200, м. Торецьк Донецької області, вул. Білоруська, 31/4) до Пологівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (70600, м. Пологи Запорізької області, вул. Магістральна, 245) про визнання дій неправомірними, зобов’язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Зобов’язати Пологівське об’єднане управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області виплатити ОСОБА_9 недоотриману пенсію, яка залишилася після померлого ОСОБА_5.

В іншій частині позову відмовити.

Присудити на користь ОСОБА_3 суму судового збору у розмірі 704,80 грн., (сімсот чотири гривні вісімдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Пологівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення виготовлений 25.04.2018.

Суддя І.В. Батрак