Рішення № 73689720, 27.04.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/71/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2018 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С. при секретарі Кузьменко Е.Х., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження (з викликом сторін) справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕСТАЙМ» до Одеської митниці ДФС про визнання протиправними та скасування рішення Одеської митниці ДФС №UA500020/2017/000002/2 від 05.08.2017 року «Про коригування митної вартості товарів» та картки відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500020/2017/00019 від 05.08.2017 року,-

ВСТАНОВИВ:

З позовом до суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «РЕСТАЙМ» до Одеської митниці ДФС про визнання протиправними та скасування рішення Одеської митниці ДФС №UA500020/2017/000002/2 від 05.08.2017 року «Про коригування митної вартості товарів» та картки відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500020/2017/00019 від 05.08.2017 року.

В судовому засіданні 23.04.2018 року представник позивача підтримав позовні вимоги та зазначив, що відповідач Одеська митниця ДФС безпідставно прийнято рішення про корегування вартісних показників митної декларації та видачу картки відмови, оскільки надані документи до митного органу декларантом повністю підтверджують заявлені у ВМД показники. Представник Одеської митниці ДФС заперечив проти задоволення позовних вимог, пославшись на встановлення не відповідності супровідних документів на товар фактичним даним, що надавало право митному органу витребувати додаткові документи та визначити митну вартість товарів за методом застосування митної вартості на аналогічні товари.

Дослідивши наявні письмові докази суд встановив наступні факти та обставини:

Відповідач - Одеська митниця ДФС України на підставі ст.12-15 Митного кодексу України та п.3,4 Положення про Державну митну службу України, затвердженого Указом Президента України від 08.02.1997 року №126/97 є місцевим и підрозділами центрального органу державної виконавчої влади в галузі здійснення митного контролю за переміщеннями вантажів через митний кордон та згідно ст.ст.30,31,70,71 цього ж Кодексу здійснюють митне оформлення вантажів, надають роз`яснення суб`єктам зовнішньоекономічної діяльності з питань митного оформлення вантажів, наявності або відсутності пільг щодо сплати податків та зборів за переміщення вантажів через митний кордон, а тому його рішення, дії або бездіяльність з цього приводу на підставі ст.55 Конституції України, п.1 ч.1 ст.19 КАС України можуть бути оскаржені до суду в порядку адміністративного судочинства.

Як встановлено в ході судового розгляду справи 05.06.2017 року між ТОВ "РЕСТАЙМ" (Покупець) та фірмою "YANCHENGFOREIGNTRADECORP. LTD" (Китай) (Продавець) укладено зовнішньоекономічний контракт №YC013619.

Згідно п.1.1. контракту продавець зобов'язався продати товар (жіноче і чоловіче взуття), а покупець прийняти та оплатити товар згідно з інвойсом, що додається до кожної окремої поставки товару та є невід'ємною частиною дійсного контракту.

Відповідно до п.1.2., п.2.1-2.4 контракту №YC013619, кількість, ціна та якість товару вказується в інвойсі, що додається до кожної окремої поставки товару.

Пунктом 4 контракту №YC013619, визначено, що товар вважається зданим продавцем і прийнятим покупцем: За якістю: відповідно до документів, що підтверджують якість товару, за кількістю: відповідно до товаросупровідних документів. Товар вважається переданим продавцем і прийнятим покупцем з моменту навантаження товару на борт судна та оформлення перевізних документів.

Згідно п.п.5,6 контракту №YC013619, товар повинен постачатись у пакунках, що забезпечують цілість товару від будь-яких видів пошкоджень під час транспортування всіма видами транспорту з урахуванням перевалок, вантажно-розвантажувальних робіт і збереження на складі протягом усього строку придатності товару при дотриманні умов зберігання. Пакунок товару повинен бути промаркований продавцем згідно з вимогами законодавства України, та повинен бути узгодженим сторонами. Витрати на пакування та маркування товару входять до його вартості. Протягом одного дня з моменту відвантаження продавець висилає покупцю факсом або електронною поштою копії товаросупровідних документів, а також повідомляє номер та дату коносаменту, назву судна, кількість місць, масу брутто та вартість товару.

Відповідно до п.7 контракту №YC013619, продавець повинен застрахувати товари, що вказано у інвойсах до дійсного контракту, на користь покупця у страховій компанії проти ризику, втрати або пошкодження, що відвантажується на умовах CIF, порт Одеса.

Після надходження товару до Одеського морського торгового порту уповноваженою особою позивача ТОВ "ГОЛ СЕРВІС" для митного оформлення вантажу подано до митного органу декларацію, в якій митна вартість товару визначена за першим методом - за ціною договору.

Для підтвердження вказаних у декларації відомостей, до митного органу було також подано такі документи: зовнішньоекономічний контракт від 05.06.2017 року № YC013619, інвойс, пакувальний лист № б/н, прас-лист, копію митної декларації країни відправлення та інші товарно-супровідні документи.

Як встановлено судом, митним органом під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів, які надійшли на адресу позивача, та перевірки документів, поданих до митниці для підтвердження митної вартості товарів разом з МД №UA500020/2017/002478 було встановлено спрацювання аналізу профілів ризику автоматизованої системи аналізу та управління ризиками " 105-2" та " 106-2" щодо можливого заниження митної вартості товарів, а також те, що в поданих документах містяться розбіжності, а саме: - в наданому до митного оформлення комерційному інвойсі від 15.06.2017 року № YC013619 відсутні банківські реквізити; - відповідно до п.2.4 купівлі-продажу товарів від 15.06.2017 року № YC013619 продавець повинен був серед інших товарно-супровідних документів надати і страховий поліс, оскільки продавець здійснював за свій рахунок страхування вантажу (CIF Одеса).

Згідно з ч.2 ст.53 Митного кодексу України документами, які підтверджують митну вартість, є, в тому числі, страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. Однак документів щодо страхування митниці надано не було.

На підставі положень ч.3 ст.53 Митного кодексу України Одеською митницею ДФС повідомлено декларанта про необхідність подання протягом 10 календарних днів додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості, а саме: - виписки з бухгалтерської документації; - каталогів, специфікацій, прейскурантів (прайс-листів) виробника товару; - копію митної декларації країни відправлення (з перекладом на українську мову); - висновків про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлених спеціалізованими експертними організаціями.

Додатково декларанта повідомлено про те, що декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у нього документи для підтвердження заявленої ним митної вартості та запропоновано надати переклад українською мовою копії митної декларації країни відправлення.

На зазначену вимогу митниці про надання додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості товару декларантом позивача надано прайс-лист виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; виписку з бухгалтерської документації; видаткова накладна з попередніх партій товару та повідомлення декларанта про те, що інші додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості товарів протягом 10 календарних днів надаватись не будуть.

На підставі вищевказаних документів відповідачем було рішення №UA500020/2017/000002/2 від 05.08.2017 року «Про коригування митної вартості товарів» та на підставі цього рішення про коригування митної вартості товарів, митним органом декларанту видана картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення за №UA500020/2017/00019 від 05.08.2017 року.

В подальшому товар випущено у вільний обіг за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю цих товарів, визначеною декларантом, та сплатою різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною органом доходів і зборів, шляхом надання гарантій відповідно до розділу Х Митного кодексу України.

Не погоджуючись з прийнятими відповідачем рішеннями, позивач звернувся до суду із даним адміністративним позовом.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.

Згідно ст. 49 Митного кодексу України (далі - МК України) встановлено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Частиною першою статті 54 МК України визначено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Статтею 543 МК України визначено, що безпосереднє здійснення державної митної справи покладається на органи доходів і зборів.

До митної справи відповідно до ст.7 МК України відносяться, крім іншого, встановлені порядок і умови переміщення товарів через митний кордон України, їх митний контроль та митне оформлення.

Згідно з п.23, п.24 ст.4 МК України митне оформлення - виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення; митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.

Згідно положень Митного кодексу України орган доходів і зборів здійснює контроль правильності визначення митної вартості товарів, якою є відповідно до ст.49 МК України, їх вартість, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відповідно до статті 50 МК України відомості про митну вартість товарів використовуються для нарахування митних платежів; застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; ведення митної статистики; розрахунку податкового зобов'язання, визначеного за результатами документальної перевірки.

Згідно з частиною 1 статті 51 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Частинами 1,2,3 статті 52 МК України передбачено, що заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.

Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, мають право: 1) надавати митному органу (за наявності) додаткові відомості у разі потреби уточнення інформації; 2) на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі визнання митним органом заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю; у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої статті 55 цього Кодексу; 3) проводити цінову експертизу договору (контракту) шляхом залучення експертів за власні кошти; 4) оскаржувати у порядку, визначеному главою 4 цього Кодексу, рішення митного органу щодо коригування митної вартості оцінюваних товарів та бездіяльність митного органу щодо неприйняття протягом строків, встановлених статтею 255 цього Кодексу для завершення митного оформлення, рішення про визнання митної вартості оцінюваних товарів; 5) приймати самостійне рішення про необхідність коригування митної вартості після випуску товарів; 6) отримувати від митного органу інформацію щодо підстав, з яких орган доходів і зборів вважає, що взаємозв'язок продавця і покупця вплинув на ціну, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари; 7) у випадках та в порядку, визначених цим Кодексом, вимагати від митного органу надання письмової інформації про причини, за яких заявлена ними митна вартість не може бути визнана; 8) у випадках та в порядку, визначених цим Кодексом, вимагати від митного органу надання письмової інформації щодо порядку і методу визначення митної вартості, застосованих при коригуванні заявленої митної вартості, а також щодо підстав для здійснення такого коригування.

Відповідно до ч.1 ст.53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Згідно ч.2 ст.53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Згідно із ч.3 ст.53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Тобто, вимоги вказаних норм дають змогу відокремити наступні обставини, за наявності яких митний орган має право зобов'язати декларанта подати додаткові документи для підтвердження митної вартості: 1) наявність розбіжностей між окремими документами; 2) наявність ознак підробки певних документів; 3) відсутність достатніх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Таким чином, висновок митного органу щодо наявності даних обставин повинен бути обґрунтованими та підтверджений відповідними доказами. Так, встановивши розбіжність між документами чи відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих декларантом документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Оцінивши усі докази, які містяться в матеріалах справи, суд вважає, що декларантом були надані усі необхідні документи, які давали митному органу змогу визначити митну вартість товару, відповідач витребував додаткові документи, навівши підстави їх витребування, що не свідчать про неможливість перевірки числових значень заявленої вартості товару. Одеською митницею не було ні в рішенні, ні у картці відмови обґрунтовано, в чому полягали об'єктивні сумніви у митній вартості, заявленій позивачем, неточності у визначеній митній вартості.

Суд не приймає до уваги як підставу для прийняття оскаржуваного рішення посилання на те, що в наданому до митного оформлення інвойсі від 15.06.2017 №YC013619 відсутні банківські реквізити для здійснення оплати за товар, оскільки у ньому наявне посилання на контракт на виконання якого він складений; в свою чергу у розділі 12 контракту №YC013619 є посилання на банківські реквізити продавця.

Відповідачем також зазначалось про те, що декларантом не підтверджено такої обов'язкової складової митної вартості товарів, як витрати на страхування товарів. Проте, органом доходів і зборів не надано належної оцінки умовам Контракту та здійснення поставки товарів на умовах CIF згідно Інкотермс 2010, згідно яких страхові витрати включаються до ціни товару.

Згідно з офіційними правилами тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати Інкотермс 2010 поставка товару на умовах CIF («вартість, страхування, фрахт») покладає на продавця обов'язок оплатити фрахт, необхідний для доставки товару в зазначений порт призначення, та обов'язок за свій рахунок здійснити витрати на страхування товару, тоді як у покупця відсутній обов'язок на укладення договору перевезення та страхування (пункти А3, Б3 умов поставки CIF за Інкотермс 2010).

Відповідно до п.7.1 зовнішньоекономічного договору № YC013619від 05.06.2017 продавець має здійснити страхування товару від звичайних ризиків втрати у незалежних страхових компаній у відповідності з їх правилами транспортного обслуговування на суму партії товару, що поставляється.

Отже, як умовами Правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати Інкотермс 2010, так і положеннями Контракту передбачено, що у спірних випадках страхування здійснює виключно Продавець.

Стверджуючи, що страхування здійснюється на користь позивача, відповідач не врахував того, що страховий поліс не відноситься до документів, які продавець має передати покупцю разом з товаром.

За відсутності відповідного зобов'язання у положеннях контракту, позивач не має права вимагати від Продавця його виконання.

Пунктом 2.3 вказаного контракту передбачено, що ціна товару включає вартість експортного пакування та маркування, страхування та фрахту до м.Одеси та у разі відмови продавця від страхування товару відповідальність за його збереження покладається на продавця.

Тобто умовами Контракту передбачені ризики за збереження товару навіть за відсутності здійснення страхування товару продавцем.

До того ж, страховий поліс є документом, що посвідчує виключно факт здійснення страхування, в чому немає необхідності, оскільки такий факт вже підтверджений умовами контракту. Не є важливим, які страхові платежі і за якою процентною ставкою вони оплачені постачальником товару, оскільки, враховуючи умови зовнішньоекономічного контракту, вони не можуть вплинути на правильність визначення позивачем митної вартості.

Посилання митниці на п.8 ч.2 ст.53 Митного кодексу України як на підставу надання страхових документів та документів, що підтверджуються вартість страхування є недоречним, оскільки відповідно до ч.10 ст.58 Митного України такі витрати включаються до митної вартості з наданням підтверджуючих документів виключно у тих випадках, коли витрати на страхування несе декларант.

Як вже було зазначено, умовами поставки CIF витрати на страхування покладено на Продавця, таке зобов'язання міститься і у контракті, а отже в спірному випадку витрати на страхування не є складовими митної вартості, вони є виключно частиною ціни, яку позивач не повинен доводити.

Ціна товару підтверджена об'єктивними та достовірними відомостями, що піддаються обчисленню та містяться у поданих до митного оформлення інвойсах. Згідно пункту 2.1. контракту ціна на товари, їх кількість та асортимент, що поставляється за цим договором, зазначені у інвойсах на кожну поставку.

Судовою практикою - рішеннями Вищого адміністративного суду України у справах №826/3364/13-а (ухвала від 28.08.2014 року - номер рішення у ЄДРСР - 40336525), №826/528/14 (ухвала від 07.10.2014 року - номер рішення у ЄДРСР - 40821092), №826/8398/14 (ухвала від 16.12.2014 року - номер рішення у ЄДРСР - 41983822), встановлено, що декларант повинен підтвердити лише ті факти, які пов'язані з витратами, які, на його думку, входять до митної вартості товарів. Натомість, якщо митниця має сумніви щодо включення витрат на страхування до ціни товару чи вважає, що здійснене додаткове страхування, то саме митниця повинна довести наявність цього факту.

Отже, виявлені на думку органу доходів і зборів певні недоліки у страхових документах, враховуючи умови зовнішньоекономічного контракту та умови поставки CIF, не впливають та не можуть вплинути на правильність визначення позивачем митної вартості товарів.

У зв'язку із цим, подання неякісної копії або навіть неподання декларантом документів, що містять відомості про вартість страхування, не може вплинути на визначення митної вартості товару, оскільки витрати на страхування товарів входять до ціни товару.

Саме на таке трактування норм МК України звертає увагу Вищий адміністративний суд України у постанові Пленуму суду від 17.03.2017 року №2 «Узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України в редакції від 13 березня 2012 року», у пункті 2.2 якого чітко визначено, що необхідно взяти до уваги положення частини першої статті 71 КАС України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. У митному законодавстві відсутні загальні правила стосовно розподілу обов'язків щодо доказування між сторонами митних правовідносин, тому наведене положення може бути застосоване за аналогією до правовідносин митного контролю.

Отже, якщо, за твердженням декларанта, страхування не здійснювалося, то декларант не повинен доводити цей факт: декларант повинен підтвердити лише ті факти, які пов'язані з витратами, які, на його думку, входять до митної вартості товарів. Натомість, якщо митниця стверджує, що страхування все ж таки здійснювалося (а значить витрати на страхування включаються до митної вартості), то митниця повинна довести наявність цього факту.

Вирішуючи спір, суд враховує, що надані позивачем до Одеської митниці для митного оформлення товару документи, які відповідають вимогам частини 2 статті 53 Митного кодексу України, у повній мірі ідентифікують оцінюваний товар, не містять розбіжностей щодо даних, які підлягають обчисленню при визначені саме митної вартості товару та підтверджують ціну товару, яка сплачена позивачем за ціною, вказаною в контракті (інвойсах).

Відповідно до частини 6 статті 54 Митного кодексу України підставою для відмови у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю є виключно наявність обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/ або недостовірні відомості про митну вартість товарів.

У постанові від 01.10.2013 року у справі №21-354а13 Верховний Суд України дійшов висновків, що сумніви у достовірності поданих декларантом відомостей можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Про наявність обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості, вказує далі Верховний Суд України, митниця зобов'язана доводити в суді, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Відповідно до положень ст.244-2 КАС України рішення Верховного Суду України (2005), прийняті за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права та для всіх судів України.

Відповідно до положень ч.4 ст.13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду України є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Окрім цього, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно статті 57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:

1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);

2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Відповідно до статті 58 Митного кодексу України, у разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Обов'язковою умовою правомірності дій митниці щодо застосування методу визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів є дотримання встановленої законом процедури, зокрема, проведення консультацій та обґрунтування неможливості застосування попередніх п'яти методів визначення митної вартості товарів.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного суду України у справі від 22.10.2013 року ( справа № 21-326а13) від 21 листопада 2011 року (справа № 21-222а11) від 06 лютого 2012 року (справи №№ 21-418а11, 21-375а11, 21-365а11), 26 червня 2012 року (справа № 21-172а12).

Обґрунтовуючи неможливість застосування методу визначення митної вартості за ціною угоди щодо ідентичних товарів (метод 2) щодо товару №3, відповідач зазначає,що він до даних правовідносин не може застосовуватись у зв'язку із відсутністю інформації щодо вартості операцій з ідентичними товарами.

Суд вважає, що митним органом було порушено послідовність застосування методів визначення митної вартості та надані позивачем документи оцінені митним органом неналежним чином.

Відповідно до ст. 60 МК України у разі якщо митна вартість оцінюваних товарів не може бути визначена згідно з положеннями статей 58 і 59 цього Кодексу, за митну вартість береться прийнята органом доходів і зборів вартість операції з подібними (аналогічними) товарами, які продано на експорт в Україну і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього. Під подібними (аналогічними) розуміються товари, які хоч і не однакові за всіма ознаками, але мають схожі характеристики і складаються зі схожих компонентів, завдяки чому виконують однакові функції порівняно з товарами, що оцінюються, та вважаються комерційно взаємозамінними. Для визначення, чи є товари подібними (аналогічними), враховуються якість товарів, наявність торгової марки та репутація цих товарів на ринку. Ціна договору щодо подібних (аналогічних) товарів береться за основу для визначення митної вартості товарів, якщо ці товари ввезено приблизно в тій же кількості і на тих же комерційних рівнях, що й оцінювані товари.

Відповідач не довів наявності обставин, які виключають використання першого методу, та не встановив обставин, які унеможливлюють визначення митної вартості товару за ціною договору, а також неможливість послідовного застосування наступних методів визначення митної вартості.

Відомості надані суду в обґрунтування правової позиції не відображають жодних параметрів, які б вказували на подібність, аналогічність чи ідентичність товарів, оскільки не відображають складових митної вартості вказаних в них товарів.

В ході судового розгляду справи, відповідачем правильність визначення позивачем митної вартості товару за ціною договору, не спростована, а об'єктивна неможливість застосування першого методу не доведена.

Згідно ч.7 ст.54 МК України, у разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

У рішенні ЄСПЛ "Larissis and Others v. Greece" зазначено, що втручання може бути виправданим, якщо воно "встановлено законом" та здійснено "згідно закону", оскільки оскаржувані заходи повинні не тільки мати законодавче підґрунтя, але й передбачатися якісним законом, який має бути достатньо доступним та передбачуваним щодо наслідків його застосовування, тобто бути сформульованим у спосіб, який дає змогу кожній особі - у разі потреби, за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку.

В рішеннях "United Communist Party of Turkey and Others v. Turkey", "Refah Partisi (the Welfare Party) and Others v. Turkey" ЄСПЛ відзначив, що кожне втручання має відповідати "нагальній суспільній потребі"; а поняття "необхідний" не має того ступеню гнучкості, як поняття "корисний" чи "бажаний".

Як зазначено у справі Black Clawson Ltd. v. Papierwerke AG, (1975) AC 591 at 638, сприйняття верховенства права як конституційного принципу вимагає того, аби будь-який громадянин, перед тим, як вдатися до певних дій, мав змогу знати заздалегідь, які правові наслідки настануть.

Сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії" і "Тошкуце та інші проти Румунії") і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах ("Онер'їлдіз проти Туреччини").

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.

В межах самостійної судової оцінки обставини справи свідчать про те, що "втручання" митного органу було непропорційним та порушувало справедливий баланс між інтересами позивача і публічними інтересами. При цьому оцінювана в межах даної справи адміністративна практика митниці, з огляду на наведені вище подальші заходи, не відповідає принципу юридичної визначеності (legal certainty - є невід'ємним елементом принципу правової держави та верховенства права), оскільки є вкрай непослідовною та суперечливою.

Критерій "пропорційності", використаний судом у справі, передбачає, що втручання в право власності розглядається як недотримання справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому в питаннях оцінки "пропорційності", як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, суд визнає достатньо широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач не довів наявність розбіжностей в поданих позивачем разом з митною декларацією документах, подані документи містили всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, а також надавали можливість відповідачу визначити митну вартість товару, відповідач не мав права витребовувати у позивача додаткові документи та відмовляти у розмитненні товару позивачу за ціною контракту.

Будь-яких переконливих аргументів та доказів, які б викликали обґрунтовані сумніви у достовірності проведеного позивачем розрахунку митної вартості товару за ціною договору відповідачем не наведено та не надано, в відзиві на позов відповідачем не спростовані доводи позивача.

Посилання відповідача в рішенні про коригування митної вартості товару на наявність інформації про те, що подібний товар був оформлений за вищою митною вартістю суд не приймає до уваги, оскільки, відомості з інформаційної бази даних носять допоміжний інформаційних характер та не є безперечним доказом заниження митної вартості товарів в разі наявності у декларанта всіх документів, які підтверджують обґрунтованість заявленої митної вартості товару за ціною договору та не мають розбіжностей, які б не давали можливість визначити вартість товару.

Наявність у названій системі інформації про те, що подібний товар у попередні періоди розмитнювався за вартістю більшою, ніж задекларована декларантом, за відсутності інших визначених законом підстав, що обумовлюють межі і способи здійснення органом доходів і зборів контролю митної вартості, не утворює підстав для відмови у визнанні заявленої декларантом митної вартості за основним методом та її визначенні за другорядними методами, оскільки торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії волі та свободи договору, при цьому безліч обставин можуть впливати на їх ціну (характеристика товару, виробник, торгова марка, умови і обсяги поставок, сезонність, наявність знижок тощо), і сама по собі не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не призводить до автоматичного збільшення митної вартості товарів, адже законодавство таких підстав прямо не встановлює, тому не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару.

Відповідно до ст.8 Митного кодексу України державна митна служба здійснюється на основі принципів, в тому числі, законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі, заохочення доброчесності, тощо.

Згідно з ч.3 ст.318 Митного кодексу України митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Відповідно до ч.7 ст.54 Митного кодексу України у разі якщо під час проведення митного контролю орган доходів і зборів не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

Оскільки позивачем були надані для митного оформлення товару всі документи, необхідні для визначення його митної вартості, документи містять повну інформацію про митну вартість товару та її складові частини, не містять розбіжностей, тощо, відмова відповідача у розмитненні товару за митною декларацією №UA500020/2017/002478 є не правомірною, оскаржувані картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення та рішення про коригування митної вартості товарів є протиправними та підлягають скасуванню судом.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає позовні вимоги ТОВ "РЕСТАЙМ" обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі на підставі положень ч.1 ст.245 КАС України.

Судові витрати розподілити у відповідності до вимог ст.139 КАС України.

Керуючись ст.ст.139,242-246 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати рішення Одеської митниці ДФС №UA500020/2017/000002/2 від 05.08.2017 року «Про коригування митної вартості товарів» та картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500020/2017/00019 від 05.08.2017 року.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний суддею 27.04.2018 року.

Рішення суду може бути оскаржено до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в місячний строк з дня отримання повного тексту судового рішення, в порядку п.15.5 Перехідних положень КАС України.

Суддя Єфіменко К.С.

.