Рішення № 73689502, 26.04.2018, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №813/220/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2018 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Мартинюка В.Я.

секретар судових засідань Булавко О.З.

з участю позивача - ОСОБА_2,

представників:

від позивача - ОСОБА_3,

від відповідача - Дорош А.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові адміністративну справу за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу (недоїмки), рішення про сплату штрафних санкцій, -

в с т а н о в и в :

фізична особа - підприємець ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до Головного управління ДФС у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 01.12.2017 року №0291601307, №0291641307, №0291521307, вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 01.12.2017 року за №Ф-0291721307, рішення про застосування штрафних санкцій від 01.12.2017 за №0291731307.

Позивач свої вимоги аргументує тим, шо вказані висновки акту перевірки, котрі грунтуються на неможливості реального здійснення фінансово-господарських операцій у зв'язку з відсутністю необхідних трудових, матеріально-технічних ресурсів контрагентів, зокрема, ТзОВ «Парада», ТзОВ «Карма - А», ТзОВ «Осіріс-Юг», ТзОВ «Цефей Соут», ТзОВ «Номос Омас», ТзОВ «Ісланд Груп», ТзОВ «Інспайр Трейд», ТзОВ «Інкам Інвест», ТзОВ «Лаярд», ТзОВ «Деруент», ТзОВ «Кріст Лайт», ТзОВ «Євротранс Дніпро» є незаконними та безпідставними.

Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали з викладених міркувань, просять позов задовольнити.

Відповідач свої заперечення аргументує тим, що перевіркою встановлено факт взаємодії позивача із суб'єктами господарювання за відповідні періоди та не встановлено факту реального здійснення господарської операції при придбанні товарів та послуг від постачальника з врахуванням реального часу здійснення операцій, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів місцезнаходження майна та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності. Так будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Представник відповідача дала аналогічні пояснення, просить в задоволенні позову відмовити повністю.

На підставі наявних в матеріалах доказів судом встановлені такі обставини.

За результатами документальної планової виїзної перевірки позивача щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 року по 31.12.2016 року, Головним управління ДФС у Львівській області складено акт від 17.11.2017 року за №2017/13-01-13-07/2577917197.

Перевіркою встановлено порушення:

-п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.177.1, п.177.2,п.177.3, пп.177.4.1, пп.177.4.2, пп.177.4.3, пп.177.4.4 п.177.4, п.177.10 ст.177 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (із змінами та доповненнями), в частині неналежного ведення обліку доходів та витрат за 2014 рік, за 2015 рік, за 2016 рік та включення до декларації про майновий стан та доходи за 2014 рік, за 2015 рік за 2016 рік перекручених даних, в результаті чого нараховано податок з доходів фізичних осіб суб'єктів підприємницької діяльності в сумі 258005 грн. 18 коп.;

- п. ст.162,1 ст. 162, пп.163.1.1 п.163.1, ст..163 п. 16.1 підрозділу 10 розділу ХХ перехідних положень Податкового кодексу України від 02.грудня 2010р. №2755-IV (із змінами і доповненнями ), в результаті чого донараховано військового збору за 2015р. в сумі 6910 грн. 22 коп., за 2016 рік в сумі 7984 грн. 12 коп.;

- п.1 ч.4 ст.1, абз.1 п.2 ч.1 ст.7, п.11 ст.8, п.2 ст.9 Закону України від 08.07.2010р. №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" із змінами та доповненнями, в результаті чого донараховано єдиний внесок в розмірі 205941 грн. 32 коп.;

- п.185.1 ст.185, п.187.1 ст. 187, п.188.1 ст. 188, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового Кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VI із змінами та доповненнями в частині заниження розміру податкових зобов'язань з ПДВ на суму 528 грн.00коп. та завищення розміру податкового кредиту з ПДВ на суму 198591 грн. 00 коп., в результаті чого донараховано ПДВ на загальну суму 199119 грн. 00 коп.

Як наслідок контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 01.12.2017 року:

- за № 0291601307, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 322506 грн. 48 коп., в тому числі 258 005 грн. 18 коп. за податковими зобов'язаннями та 64 501 грн. 30 коп. штрафних санкцій;

- за № 0291641307, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем військовий збір на 18 617 грн. 93 коп., в тому числі 14 894 грн. 34 коп. за податковими зобов'язаннями та 3 723 грн. 59 коп. штрафних санкцій;

- за № 0291521307, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на 248 898 грн. 75 коп., в тому числі 199 119 грн. 00 коп. за податковими зобов'язаннями та 49 779 грн.75 коп. штрафних санкцій.

Також, було прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 01.12.2017 року № Ф-0291721307 щодо заборгованості зі сплати єдиного внеску у розмірі 205 941 грн. 32 коп. і рішення № 0291731307 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску у розмірі 30 088 грн. 45 коп.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

Як вбачається зі змісту акта перевірки, перевіряючі дійшли до висновку про відсутність реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами-постачальниками ТзОВ «Парада», ТзОВ «Карма - А», ТзОВ «Осіріс-Юг», ТзОВ «Цефей Соут», ТзОВ «Номос Омас», ТзОВ «Ісланд Груп», ТзОВ «Інспайр Трейд», ТзОВ «Інкам Інвест», ТзОВ «Лаярд», ТзОВ «Деруент», ТзОВ «Кріст Лайт», ТзОВ «Євротранс Дніпро», а наслідком для податкового обліку є лише фактичний рух активів, а не задекларований на папері, таким чином у платника податків не було підстав для податкового обліку вказаних операцій.

Як передбачено п.198.1 ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.3 цієї ж статті, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту, у відповідності до вимог абзац.1 п.198.6 ст.198 ПК України, суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 185.1 статті 185 цього ж Кодексу передбачено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з, зокрема, постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Водночас, статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-XIV, з наступними змінами та доповненнями визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було,

відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З врахуванням даної позиції судом досліджуються обставини правомірності формування позивачем податкового кредиту по господарських операціях, які стосуються спірних правовідносин.

Щодо висновків контролюючого органу про завищення податкового кредиту з податку на додану вартість, то такі ґрунтуються на аналізі господарських операцій позивача та його контрагентів - ТзОВ « Парада », ТзОВ « Карма - А», ТзОВ «Осіріс-Юг», ТзОВ «Цефей Соут», ТзОВ «Номос Омас», ТзОВ «Ісланд Груп», ТзОВ «Інспайр Трейд», ТзОВ «Інкам Інвест», ТзОВ «Лаярд», ТзОВ «Деруент», ТзОВ «Кріст Лайт», ТзОВ « Євротранс Дніпро».

Між ФОП ОСОБА_2 (покупець) і ТзОВ «Осіріс-Юг», ТзОВ «Карма -А», ТзОВ «Цефей Соут», ТзОВ «Парада», ТзОВ «Інспайр Трейд», ТзОВ «Лаярд», ТзОВ «Деруент», ТзОВ «Ісланд Груп», ТзОВ «Номос Омас», ТзОВ «Інкам Інвест», ТзОВ « Євротранс Дніпро» (продавець) 02.01.2014 року, 03.02.2014 року, 03.03.2014 року, 01.07.2014 року, 01.04.2015 року, 05.08.2015 року, 01.09.2015 року, 14.01.2016 року, 05.10.2016 року, 01.11.2016 року, 22.12.2016 року були укладені договори купівлі-продажу товарів (автозапчастин) за №№1А, 6А, 8А, 33, 43, 0508/1, 19, 29, 108, 112, 311 згідно якого продавець продає, а покупець купує товар в асортименті.

На підтвердження реальності виконання даних договорів позивачем надано видаткові та податкові накладні, платіжні доручення, товарно-транспортні накладні, рахунки.

Також позивачем надано документи, що підтверджують обставини придбаного у вищенаведених контрагентів товару, зокрема відповідні договори з відповідними суб'єктами господарювання, накладними про поставку товару, довіреності на отримання матеріальних цінностей, податкові накладні, рахунки, тощо.

При цьому, в акті перевірки відповідач вказує на те, що перевіркою встановлено факт взаємодії позивача із суб'єктом господарювання у відповідні періоди та не встановлено факту реального здійснення операцій, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, місцезнаходження майна, та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності. Такі висновки контролюючого органу грунтуються на даних, які містяться в акті перевірки Криворізької південної ОДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області від 06.01.2015 року за № 10/22.01-34/38160597, ДПІ у м.Суми від 19.03.2014 року за № 388/2204/38136983/111/1, акті ДПІ у Ленінському районі м. Миколаїв ГУ Міндоходів у Миколаївській області від 23.05.2014 року за № 87/14-02-22-03/36486823, акті ДПІ у Ленінському районі м. Миколаїв ГУ Міндоходів у Миколаївській області від 08.09.2014 року за № 174/14-02-22-01/38969217, від 23.07.2014 року за № 145/14-02-22-01/38969217, узагальненою податковою інформацією Чернівецької ОДПІ від 16.03.2017 року за № 276/7/24-12-12-01/40359097, узагальненою податковою інформацією Тернопільської ОДПІ ГУ ДФС у Тернопільській області від 04.07.2016 року за № 79/7/19-18-14-01/3986164, узагальненою податковою інформацією від 18.04.2016 року за № 9148/12-01 (супровідний лист від 27.05.2016 року за № 11862/7/22-25-14-03), в базі даних АІС «Податковий Блок».

Однак, суд не може покласти в основу судового рішення аргументи та обґрунтування контролюючого органу обставин нереальності згаданих господарських операцій, оскільки такі ґрунтуються на припущеннях і у своїй сукупності не можуть беззаперечно підтверджувати згадані обставини.

При цьому, викладені в акті перевірки висновки ґрунтуються виключно на аналізі господарської діяльності контрагентів позивача, а не на дослідженні господарських операції безпосередньо між позивачем та його контрагентами.

Також, слід зазначити про те, що контролюючим органом не доведено обставин фінансово-господарської діяльності позивача та ТзОВ «Кріст Лайт» жодними первинними бухгалтерськими документами.

У свою чергу позивачем надано податкову накладну від 18.04.2016 року з тою ж сумою яка зазначена в акті перевірки, однак продавцем у ній зазначено ТзОВ «Орбіталь торг».

Відтак суд вважає, що такого контрагента як ТзОВ «Кріст Лайт» у позивача не було.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що прямими доказами, в підтвердження реальності здійснення вищенаведених господарських операцій є надані позивачем первинні бухгалтерські документи, які не містять недоліків, а не докази, на які посилається контролюючий орган в акті перевірки.

А відтак, суд вважає, що наданими позивачем документами повністю підтверджено реальність здійснення вищенаведених господарських операцій та використання отриманих послуг та товарів у своїй господарській діяльності.

Таким чином, суд не може покласти в основу судового рішення документи та обґрунтування контролюючого органу обставин нереальності господарських операцій, в силу встановлених вище обставин.

Крім того, не можна залишити поза увагою і те, що як передбачено п.198.2 ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В матеріалах справи наявні копії податкових накладних, які не мають недоліків.

Відтак, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Також, матеріалами справи спростовується посилання відповідача на дефекти податкової правосуб'єктності контрагента як на обставину, що вказує на нереальність згаданих господарських операцій з врахуванням наступного.

В матеріалах справи наявні витяги та виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань та свідоцтва про реєстрацію платника податків на додану вартість, що вказує на час вчинення досліджуваних господарських операцій контрагенти позивача були зареєстровані у встановленому законом порядку та являлися платником податку на додану вартість.

Наявність зазначених документів у позивача підтверджує його добросовісність та обачність, оскільки ним була зібрана оприлюднена інформація, яка б вказувала на добросовісність його контрагента.

Не можна залишити поза увагою і обставини за наявності яких рішення суб'єкта владних управлінських функцій вважається правомірним - таке має бути прийнято пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (п.8 ч.2 ст.2 КАС України).

При цьому, поняття справедливого балансу розкрито у рішенні Європейського Суду з прав людини від 22 січня 2009 року у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03).

Так, Європейський Суд з прав людини, вважає, що порушенням справедливого балансу, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності, буде коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою податку на додану вартість, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все таки карає одержувача оподаткованої податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов'язання за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності.

В матеріалах справи відсутні беззаперечні докази в підтвердження наведених обставин справедливого втручання контролюючого органу у право власності позивача, а тому рішення не відповідає наведеному критерію.

Як наслідок позивачем правомірно було сформовано податковий кредит за результатами господарських операцій з ТзОВ «Осіріс-Юг», ТзОВ «Карма -А», ТзОВ «Цефей Соут», ТзОВ «Парада», ТзОВ «Інспайр Трейд», ТзОВ «Лаярд», ТзОВ «Деруент», ТзОВ «Ісланд Груп», ТзОВ «Номос Омас», ТзОВ «Інкам Інвест», ТзОВ « Євротранс Дніпро» на загальну суму 199 119 грн. 00 коп.

Відтак, відповідачем протиправно було нараховано позивачу грошове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 199 119 грн. 00 коп. грн. 00 коп. та штрафні (фінансові) санкції на дане грошове зобов'язання.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення, яким здійснено вищезгадане нарахування є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо нарахування грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб -суб'єктів підприємницької діяльності в розмірі 258005 грн. 18 коп., то суд зазначає наступне.

Відповідно до п.177.1 ст.177 ПК України, доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1статті 167 цього Кодексу.

Пунктом 177.2 цієї ж статті передбачено, що об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Як передбачено п.177.3 даної статті, для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг).

Згідно з положеннями п.177.4 вказаної статті до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать:

- витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат;

- витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу);

- обов'язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов'язкове страхування життя або здоров'я працівників у випадках, передбачених законодавством;

- суми податків, зборів, які пов'язані з проведенням господарської діяльності такої фізичної особи - підприємця (крім податку на додану вартість для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, та акцизного податку, податку на доходи фізичних осіб з доходу від господарської діяльності, податку на майно); суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; платежі, сплачені за одержання ліцензій на провадження певних видів господарської діяльності фізичною особою - підприємцем, одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, які пов'язані з господарською діяльністю фізичної особи - підприємця;

- інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов'язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв'язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що нарахування позивачу податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності є протиправним з врахуванням встановлених вище обставин реальності господарських операцій з його контрагентами.

А відтак, податкове повідомлення-рішення, яким здійснено вищезгадане нарахування, в тому числі штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), є протиправним та підлягає скасуванню.

З приводу нарахування грошового зобов'язання з військового збору в розмірі 14894 грн. 34 коп., то суд зазначає наступне.

Як передбачено п.16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень ПК України, тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.

Об'єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.

Ставка збору становить 1,5 відсотка від об'єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.

Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту.

Таким чином, суд вважає, що нарахування позивачу податкового зобов'язання з військового збору є протиправним з врахуванням встановлених вище обставин реальності господарських операцій з його контрагентами.

А тому, визначення грошових зобов'язань за платежем військовий збір, як і штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), є протиправним та підлягає скасуванню.

Що стосується нарахування грошового зобов'язання з єдиного внеску в розмірі 205941 грн. 32 коп., то суд зазначає наступне.

Як передбачено абзац.1 п.2 ч.1 ст.7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року

за № 2464-VIЮ, з наступними змінами та доповненнями, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Згідно з вимог ч.2 ст.9 даного Закону, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Таким чином, суд вважає, що нарахування позивачу податкового зобов'язання з єдиного внеску є протиправним з врахуванням встановлених вище обставин реальності господарських операцій з його контрагентами.

А відтак, вимога про сплату боргу (недоїмки) та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску є протиправними та підлягають скасуванню.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обгрунтованими, а тому позов підлягає задоволенню.

Окрім того, суд вважає за необхідне, відповідно до ч.2 ст.245 КАС України, в резолютивній частині рішення зазначити про протиправність та скасування оскаржуваних актів індивідуальної дії.

Щодо судових витрат, то, у відповідності до вимог ст.139 КАС України, такі належить присудити на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -

ВИРІШИВ :

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати, прийняті Головним управлінням ДФС у Львівській області, податкові повідомлення-рішення від 01.12.2017 року за №0291601307, за №0291641307, за №0291521307; вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 01.12.2017 року за № Ф-0291721307, рішення за № 0291731307 від 01.12.2017 року про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Львівській області (код ЄДРПОУ 39462700), що знаходиться за адресою м.Львів, вул.Стрийська, 35 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1), що проживає за адресою АДРЕСА_1, 8810 (вісім тисяч вісімсот десять) грн. 00 коп. сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 27 квітня 2018 року.

Суддя В.Я.Мартинюк