Рішення № 73689368, 14.03.2018, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14 березня 2018 року Справа № 808/488/17 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Прудивуса О.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Заболотньої Н.Ю.,

позивача: ОСОБА_1, паспорт: серія ВН № 344605

представника позивача: ОСОБА_2, ордер на надання правової допомоги від 14.03.2018 серія ЗП № 034915,

представника відповідача: ОСОБА_3, довіреність від 20.12.2017 № 05/2-1137вих-17,

представника відповідача: ОСОБА_4, довіреність від 20.12.2017 № 11-1575вих-17,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовною заявою: ОСОБА_1

до: Прокуратури Запорізької області

про: визнання протиправним та скасування рішення суб’єкта владних повноважень, поновлення на публічній службі та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

14.02.2017 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі – позивач) до Прокуратури Запорізької області (далі – відповідач), в якому позивач просить: визнати незаконним звільнення з роботи на підставі наказу відповідача від 03.01.2017 № 1-ц про звільнення позивача з займаної посади та з органів прокуратури у зв’язку з закінченням строку трудового договору відповідно до п. 2 ст. 36 КЗпП; поновити позивача на роботі на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру управління підтримання державного обвинувачення в суді та нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях відповідача з 03.01.2017; зобов’язати відповідача занести відомості про прийом на роботу на посаду прокурора відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру управління підтримання державного обвинувачення в суді та нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях до трудової книжки; стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги таким.

Наказом відповідача від 13.12.2016 № 371ц у зв’язку з частковою зміною структури та штатного розпису прокуратури Запорізької області позивача було призначено на посаду прокурора відділу нагляду за додержанням законів при розслідуванні злочинів проти життя управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури області на період відпустки ОСОБА_5 для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

03.01.2017 позивачем була написана заява про прийняття на роботу на посаду прокурора відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру управління підтримання державного обвинувачення в суді та нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях відповідача. Далі, як зазначає позивач, 05.01.2017 він фактично приступив до виконання обов’язків у новому відділі, у зв’язку з чим отримав електронну перепустку та ключ доступу до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Однак, наказом відповідача від 03.01.2017 № 1ц позивача було звільнено з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів при розслідуванні злочинів проти життя управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури області та з органів прокуратури Запорізької області у зв’язку із закінченням строку трудового договору (п. 2 ст. 36 КзПП України).

Позивач вважає оскаржуваний наказ протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки на момент звільнення він перебував на лікарняному у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю. Також, у відповідності до п. 2 ст. 36 КзПП України трудовий договір може бути припинено у зв’язку із закінченням його строку, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення. У даному випадку, трудові відносини між сторонами, на думку позивача, продовжились, адже після 05.01.2017 він фактично виконував посадові обов’язки прокурора відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру управління підтримання державного обвинувачення в суді та нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях. Також, позивачу були видані електронна перепустка та ключі доступу до системи «ОСОП» та «ЄРДР», якими він користувався після 05.01.2017 при виконанні своїх функціональних обов’язків. Крім того, позивач зауважив, що строк, встановлений за погодженням сторін, станом на 12.01.2017 не закінчився. Відтак, у відповідача, на переконання позивача, були відсутні законні підстави для видання Наказу від 03.01.2017 № 1ц про звільнення позивача.

Із урахуванням викладених вище обставин у їх сукупності, позивач просить суд задовольнити позов у повному обсязі.

Ухвалою судді Запорізького окружного адміністративного суду від 17.02.2017 відкрито провадження у справі та призначено попереднє судове засідання.

У попередньому судовому засіданні представником відповідача подані заперечення на адміністративний позов, у яких він просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки позивача було призначено на спірну посаду на період відпустки ОСОБА_5 для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. 03.01.2017 у ОСОБА_5 закінчилась відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. У зв’язку з цим, відповідачем було направлено позивачу лист від 03.01.2017 № 11-2вих17, в якому повідомлялось про припинення трудових відносин та небажання їх продовжувати. Після цього, відповідачем було видано два накази, а саме: 1) Наказ від 03.01.2017 № 1-ц, яким позивача звільнено з займаної посади з органів прокуратури; 2) Наказ від 03.01.2017 № 2-ц, яким ОСОБА_5 допущено до роботи на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру управління підтримання державного обвинувачення в суді та нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях відповідача. Представник відповідача вважає, що такі дії відповідача узгоджуються з постановою Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», згідно з якою строк трудового договору може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події (повернення на роботу працівника з відпустки по вагітності, пологам та догляду за дитиною).

Щодо твердження позивача про фактичне виконання позивачем з 05.01.2017 функціональних обов’язків працівника відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру управління підтримання державного обвинувачення в суді та нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях представник відповідача зауважив, що станом на 03.01.2017 в апараті Прокуратури Запорізької області взагалі та у зазначеному позивачем новоствореному відділі зокрема були відсутні будь-які вакансії. Заява позивача про призначення на посаду прокурора вказаного вище відділу також відсутня. За таких обставин, позивач не міг бути призначений на посаду прокурора зазначеного вище відділу. що безпосередньо підтверджується відсутністю відповідного наказу.

Щодо наявності у позивача ключів доступу до системи «ОСОП» та «ЄРДР» відповідач пояснив, що вони були оформлені позивачу заздалегідь за попередньо займаною посадою, а саме на прокурора відділу нагляду за додержанням законів при розслідуванні злочинів проти життя управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури області. У подальшому вони були скасовані.

Із урахуванням викладених вище обставин у їх сукупності, представник відповідача вважає, що подальші трудові відносини між позивачем та відповідачем не були оформлені належним чином, а тому відсутні підстави для поновлення позивача на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру управління підтримання державного обвинувачення в суді та нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 14.09.2017 закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду. Крім того, судом було викликано на судовий розгляд справи в якості свідків ОСОБА_6 (1990 р.н.), ОСОБА_7 (1990 р.н.), ОСОБА_8 (1984 р.н.), ОСОБА_9 (1978 р.н.), ОСОБА_10 (1966 р.н.).

Вказані свідки були допитані судом у судовому засіданні 18.10.2017 та 06.12.2017.

15.12.2017 набули чинності зміни до КАС України, запроваджені Законом України від 03.10.2017 №2147-VII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким КАС України викладено в новій редакції.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 24.01.2018 призначено підготовче засідання.

У ході підготовчого засідання учасниками справи надані відзив на позовну заяву, відповідь на відзив та заперечення на обґрунтування їх правових позицій.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 14.03.2018 закрито підготовче провадження і за письмовою згодою представників позивача та відповідача призначено справу до судового розгляду по суті у той же день, а саме на 14.03.2018.

У судовому засіданні 14.03.2017 позивач та його представник підтримали позовні вимоги в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив. У свою чергу, представники відповідача заперечили проти задоволення позовних вимог у повному обсязі з підстав, викладених у відзиві та запереченнях.

У судовому засіданні 14.03.2017 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, розглянувши матеріали і з’ясувавши обставини адміністративної справи, заслухавши пояснення позивача, представників позивача, відповідача, показання свідків та дослідивши інші наявні у справі докази у їх сукупності,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідача зареєстровано як юридичну особу – орган державної влади 30.09.1994 (т. 1, а.с. 119).

23.11.2011 позивач розпочав службу в Прокуратурі Запорізької області стажистом на посаді прокурора Мелітопольської міжрайонної прокуратури Запорізької області у зв’язку з частковою зміною структури та штатного розпису відповідача (т. 1, а.с. 10-11).

У період з червня 2012 року по грудень 2016 року позивач обіймав посади прокурора Мелітопольської міжрайонної прокуратури Запорізької області; слідчого Слідчого відділу Прокуратури Запорізької області, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією трудової книжки позивача (т. 1, а.с. 10-11).

Наказом відповідача від 13.12.2016 № 371ц у зв’язку з частковою зміною структури та штатного розпису прокуратури Запорізької області позивача було призначено на посаду прокурора відділу нагляду за додержанням законів при розслідуванні злочинів проти життя управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури області на період відпустки ОСОБА_5 для догляду за дитиною іншого працівника (т. 1, а.с. 79). При цьому, у заяві від 13.12.2016 позивач зазначив, що він не заперечує проти призначення на вказану вище посаду на період відпустки ОСОБА_5 (т. 1, а.с. 109).

12.12.2016 юристом 1 класу ОСОБА_5 на ім’я прокурора Запорізької області Романова В.П. було написано заяву, у якій вона просила вважати її такою, що приступила до виконання своїх службових обов’язків з 03.01.2017 (т. 1, а.с. 85).

03.01.2017 відповідачем на адресу позивача було направлено лист № 11-2вих-17, яким останнього повідомлено про необхідність отримати трудову книжку, здати службове посвідчення та подати електронну декларацію у строк протягом двадцяти робочих днів, які обраховуються з 03.01.2017 (т. 1, а.с. 15).

У той же день, 03.01.2017 відповідач видав два накази, а саме:

1) Наказ від 03.01.2017 № 1ц, яким позивача звільнено з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів при розслідуванні злочинів проти життя управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури області та з органів прокуратури Запорізької області у зв’язку з закінченням строку трудового договору (п. 2 ст. 26 КЗпП України) (т. 1, а.с. 13).

2) Наказ від 03.01.2017 № 2ц, яким юриста 1 класу ОСОБА_5, яка перебувала у відпустці по догляду за дитиною, наказано вважати такою, що приступила на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів при розслідуванні злочинів проти життя управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури області з 03.01.2017 (т. 1, а.с. 80).

При цьому, у період з 15.12.2016 по 04.01.2017 позивач перебував на стаціонарному лікуванні у медичному закладі, що підтверджується листком непрацездатності серія АГШ № 803609 (т. 1, а.с. 22).

Оцінюючи правомірність Наказу відповідача від 03.01.2017 № 1ц, яким позивача звільнено з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів при розслідуванні злочинів проти життя управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури області та з органів прокуратури Запорізької області, суд виходить із такого.

Частиною 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці регламентовані Кодексом законів про працю України (далі – КЗпП України).

Відповідно до ст. 21 КЗпП України трудовий договір – це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Згідно зі ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

З даного приводу Верховний Суд України у постанові Пленуму від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» зазначив, що при укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події (наприклад, повернення на роботу працівниці з відпустки по вагітності, родах і догляду за дитиною).

За приписами ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є:

1) угода сторін;

2) закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення;

3) призов або вступ працівника або власника – фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу;

4) розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45);

5) переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду;

6) відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці;

7) набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім випадків звільнення від відбування покарання з випробуванням) до позбавлення волі або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи;

71) укладення трудового договору (контракту), всупереч вимогам Закону України «Про запобігання корупції», встановленим для осіб, які звільнилися або іншим чином припинили діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, протягом року з дня її припинення;

72) з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади»;

8) підстави, передбачені контрактом;

9) підстави, передбачені іншими законами.

Статтею 39-1 КЗпП України визначено, що якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк.

При цьому, ст. 40 КЗпП України, яка регулює питання розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, встановлено заборону звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

Із наведених вище положень трудового законодавства вбачається, що звільнення працівника у зв’язку із закінченням строку трудового договору допускається як у період тимчасової непрацездатності особи, так і у період перебування його у відпустці, оскільки заборона щодо звільнення працівників у вказаних вище випадках існує виключно щодо розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, тобто з підстав, передбачених у ст.ст. 40, 41 КЗпП України, а не ст. 39 вказаного нормативно-правового акту. Припинення трудового договору по закінченню строку не потребує заяви чи якогось волевиявлення працівника.

Судом встановлено, що позивач на підставі Наказу відповідача від 13.12.2016 № 371ц обіймав посаду прокурора відділу нагляду за додержанням законів при розслідуванні злочинів проти життя управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури області на період відпустки ОСОБА_5 для догляду за дитиною іншого працівника (т. 1, а.с. 79). При цьому, даний Наказ було видано на підставі заяви позивача від 13.12.2016, в якій він не заперечив проти його призначення на посаду прокурора відділу нагляду за додержанням законів при розслідуванні злочинів проти життя управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури області на період відпустки ОСОБА_5 для догляду за дитиною (т. 1, а.с. 109). Тобто, між сторонами існували строкові трудові відносини.

У зв’язку з тим, що 12.12.2016 ОСОБА_5 шляхом написання заяви виявила бажання приступити до виконання своїх службових обов’язків з 03.01.2017 (т. 1, а.с. 85), відповідач направив засобами поштового зв’язку на адресу позивача лист № 11-2вих-17, яким засвідчив бажання припинити з позивачем будь-які трудові відносини.

У той же день, відповідачем було видано два накази, а саме: 1) Наказ від 03.01.2017 № 1ц про звільнення позивача у зв’язку з закінченням строку трудового договору (п. 2 ст. 26 КЗпП України) (т. 1, а.с. 13); 2) Наказ від 03.01.2017 № 2ц про допуск ОСОБА_5 про допуск до роботи на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів при розслідуванні злочинів проти життя управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури області з 03.01.2017 (т. 1, а.с. 80).

Отже, оскільки строк укладеного між сторонами строкового трудового договору закінчився у зв’язку з поверненням ОСОБА_5 на роботу з відпустки по вагітності, родах і догляду за дитиною, суд вважає, що відповідач з огляду на відсутність бажання продовжити з позивачем будь-які трудові відносини, був зобов’язаний звільнити позивача з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів при розслідуванні злочинів проти життя управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури області та з органів прокуратури Запорізької області у зв’язку з закінченням строку трудового договору (п. 2 ст. 26 КЗпП України). Відтак, Наказ відповідача від 03.01.2017 № 1-ц суд оцінює як правомірний.

Щодо твердження позивача про фактичне виконання ним з 05.01.2017 функціональних обов’язків прокурора відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру управління підтримання державного обвинувачення в суді та нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Згідно зі ст. 11 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі – Закон України від 14.10.2014 № 1697-VII) керівник регіональної прокуратури, зокрема призначає на посади та звільняє з посад прокурорів регіональних та місцевих прокуратур у встановленому цим Законом порядку.

Судом встановлено, що Наказом Генеральної прокуратури України від 12.12.2016 № 166ш у структурі та штатному розписі Прокуратури Запорізької області було утворено управління підтримання державного обвинувачення в суді та нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру у складі: 1) відділу підтримання державного обвинувачення в суді (усього 7 одиниць); 2) відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру (усього 4 одиниці) (т. 1, а.с. 226).

Із досліджених судом штатного розпису по відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру, наказів про призначення осіб прокурорами зазначеного відділу, а також довідки (т. 1, а.с. 177-183) вбачається, що станом на 05.01.2017 в апараті Прокуратури Запорізької області взагалі та у новоствореному відділі нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру зокрема будь-які вільні вакансії прокурора були відсутні. Наказ прокурора Запорізької області про призначення позивача на посаду прокурора у вказаному вище відділі у матеріалах справи відсутні.

Також, суд приймає до уваги довідку від 03.03.2017 № 13/1-35 вн-17, складену начальником відділу документального забезпечення Прокуратури Запорізької області, за змістом якої з 13.12.2016 по 03.01.2017 звернення позивача про призначення його у відділ нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру не надходило, у книгах обліку та Єдиній системі статистики та аналізу роботи органів прокуратури України не зареєстровано (т. 1, а.с. 108).

Відтак, за відсутності вакантних посад у відділі нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру станом на 03.01.2017 та безпосередньо заяви позивача про призначення його на відповідну посаду суд вважає, що відповідач об’єктивно не міг видати наказ про призначення позивача на посаду прокурора відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру.

Крім того, з метою всебічного та об’єктивного розгляду і вирішення справи в одному судовому засіданні судом було викликано на судовий розгляд справи в якості свідків ОСОБА_6 (1990 р.н.), ОСОБА_7 (1990 р.н.), ОСОБА_8 (1984 р.н.), ОСОБА_9 (1978 р.н.), ОСОБА_10 (1966 р.н.).

Вказані свідки були допитані судом у судовому засіданні 18.10.2017 та 06.12.2017.

Зокрема, свідок ОСОБА_8 у судовому засіданні 18.10.2017 повідомив суду, що до грудня 2016 року він обіймав посаду начальника відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру. Вказаний відділ 12.12.2016 був ліквідований на підставі Наказу Генеральної прокуратури України від 12.12.2016 № 166ш, з яким ОСОБА_8 станом на 03.01.2017 ще не був ознайомлений. 03.01.2017 позивач прийшов до будівлі Прокуратури Запорізької області та повідомив свідку ОСОБА_8, що його призначено до новоствореного відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру управління підтримання державного обвинувачення в суді та нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях. Також, свідок ОСОБА_8 пояснив, що йому не було відомо про склад працівників новоутвореного відділу, а тому жодних питань до позивача як працівника прокуратури у нього не виникло. Свідок ОСОБА_8 не перевіряв, чи дійсно позивача призначено на посаду прокурора відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру управління підтримання державного обвинувачення в суді та нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях. Тим більше, ніхто із керівництва Прокуратури Запорізької області не представляв позивача іншим працівникам відділу на новій посаді.

Свідок ОСОБА_7 у судовому засіданні 18.10.2017 повідомив суду, що станом на 04.01.2017 він працював на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру управління підтримання державного обвинувачення в суді та нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях прокуратури області. Також, свідок ОСОБА_7 зазначив, що 03.01.2017 позивач взагалі був відсутній у відділі нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру управління підтримання державного обвинувачення в суді та нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях. 04.01.2017 позивач прийшов до вказаного відділу та повідомив свідку ОСОБА_7, що він тут працює, після чого сів за вільний службовий стіл. Які саме функціональні обов’язки виконував позивач у період з 04.01.2017 по 08.01.2017, йому не відомо. Крім того, свідок ОСОБА_7 зазначив, що з 09.01.2017 він пішов на лікарняний, після чого позивача не бачив.

Свідок ОСОБА_6 у судовому засіданні 18.10.2017 повідомив суду, що 05.01.2017 його було призначено на посаду начальника відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру управління підтримання державного обвинувачення в суді та нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях. Коли вказаний свідок прийшов до свого робочого кабінету, там вже знаходились ОСОБА_7 та позивач, яких він побачив вперше. Також, ОСОБА_6 повідомив суду, що якщо наказ про призначення ОСОБА_7 на посаду новоствореного відділу він бачив особисто, то відносно позивача будь-яких документів, які б підтверджували факт його призначення на відповідну посаду, він не бачив взагалі. Про звільнення позивача з органів прокуратури свідку ОСОБА_6 стало відомо 10.01.2018, а саме під час ознайомлення з табелем обліку робочого часу, в якому прізвище позивача було відсутнє. У подальшому, відділом кадрів свідка ОСОБА_6 як начальника відділу було поінформовано про звільнення позивача з органів прокуратури.

Свідок ОСОБА_10 у судовому засіданні 06.12.2017 повідомила суду, що наприкінці грудня 2016 року до неї як начальника управління підтримання державного обвинувачення в суді та нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях Прокуратури Запорізької області підійшов позивач та сказав, що його будуть призначати на посаду прокурора відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру управління підтримання державного обвинувачення в суді та нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях. На рапорті позивача свідком ОСОБА_10 було проставлено резолюцію «Згодна». Дана резолюція, як пояснила свідок ОСОБА_10, не має жодних правових наслідків. Вказаний свідок також зауважила, що особисто позивача вона не знала, про фактичне виконання останнім службових обов’язків на посаді прокурора новоутвореного відділу їй невідомо, будь-які розпорядчі документи щодо позивача як прокурора новоутвореного відділу відсутні.

Свідок ОСОБА_9 у судовому засіданні 06.12.2017 повідомив суду, що до грудня 2016 року він обіймав посаду заступника начальника відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру. У перших числах січня 2017 року, як стверджує свідок ОСОБА_9, позивач прийшов до новоутвореного відділу та повідомив, що його призначено на посаду прокурора відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру управління підтримання державного обвинувачення в суді та нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях. При цьому, жодних документів про призначення позивача на посаду прокурора зазначеного вище відділу свідок ОСОБА_9 не бачив, будь-якої спільної роботи з позивачем вони не виконували.

Отже, після дослідження штатного розпису по відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру, наказів про призначення осіб прокурорами зазначеного розділу (Наказ відповідача від 19.12.2016 № 585ц про призначення ОСОБА_7 на посаду прокурора (т. 1, 177), Наказ відповідача від 19.12.2016 № 384ц про призначення ОСОБА_11 на посаду прокурора (т. 1, а.с. 178), Наказ відповідача від 29.12.2016 № 396ц про призначення ОСОБА_12 на посаду прокурора в порядку переведення з органів прокуратури Донецької області (т. 1, а.с. 179), Наказ відповідача від 05.01.2017 № 7ц про призначення ОСОБА_6 на посаду начальника зазначеного відділу (т. 1, а.с. 182)), а також допиту свідків, суд дійшов висновку, що твердження позивача про продовження з ним з боку відповідача трудових відносин є безпідставними та такими, що не підтверджуються жодними належними доказами.

Стосовно посилання позивача на виконання ним листа Прокуратури Запорізької області від 10.01.2017 № 16-13вих-17 щодо необхідності проведення перевірки за фактом виявлення тілесних ушкоджень ОСОБА_13 та ОСОБА_14 за наслідками їх етапування до місця позбавлення волі як на доказ продовження між сторонами трудових відносин, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Так, у вказаному листі, підписаному начальником відділу прокуратури області ОСОБА_6П та адресованому керівнику Бердянської місцевої прокуратури ОСОБА_15Г, зазначено про необхідність перевірки викладених у спецповідомленні фактів щодо обставин отримання тілесних ушкоджень ув’язненим ОСОБА_13 та засудженим ОСОБА_14 за наслідками їх етапування до Вільнянської установи виконання покарань Управління ДПтС в Запорізькій області (а.с. 22). При цьому, належних та достатніх доказів того, що саме позивач, є виконавцем даного листа, а не ОСОБА_6, позивачем не надано.

Щодо твердження позивача про опрацювання ним двох звернень громадян у системі «Обліку та статистики органів прокуратури» (ОСОП) (реєстраційний номер 20170000004672, заявник – ОСОБА_16; реєстраційний номер 20170000005048, заявник – ОСОБА_17Д.) за дорученням начальника новоутвореного відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру управління підтримання державного обвинувачення в суді та нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях як на доказ продовження між сторонами трудових відносин, представник відповідача пояснив, що у базі даних електронної системи «ОСОП» у розділі «видалені» містяться картки про вирішення звернень ОСОБА_18 та ОСОБА_16, створені 05.01.2017 позивачем саме як прокурором відділу нагляду за додержанням законів при розслідуванні злочинів проти життя та редаговані 11.01.2017 та 05.01.2017 відповідно.

У подальшому, 02.02.2017 вказані картки були видалені прокурором відділу нагляду за додержанням законів при розслідуванні злочинів проти життя, оскільки вказані звернення, виходячи з компетенції відділу нагляду за додержанням законів при розслідуванні злочинів проти життя не розглядались та не вирішувались. Звернення ОСОБА_18 та ОСОБА_16 були обліковані 26.01.2017 начальником відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру ОСОБА_6 у системі «ОСОП» за вказаним відділом.

Із урахуванням викладених вище обставин, суд вважає, що продовження трудових відносин між позивачем та відповідачем могло мати місце виключно за попередньо займаною посадою прокурора відділу нагляду за додержанням законів при розслідуванні злочинів проти життя управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури області.

Натомість, за відсутності вакантних посад у новоутвореному відділі та наказу прокурора області про призначення позивача на посаду прокурора відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру управління підтримання державного обвинувачення в суді та нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях продовження трудових відносин між сторонами було об’єктивно неможливим.

Із урахуванням викладених вище обставин у їх сукупності суд дійшов висновку, що Наказ відповідача від 03.01.2017 № 1ц, яким позивача звільнено з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів при розслідуванні злочинів проти життя управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури області та з органів прокуратури Запорізької області у зв’язку з закінченням строку трудового договору, є правомірним.

Щодо решти позовних вимог позивача, а саме щодо поновлення позивача на роботі на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру управління підтримання державного обвинувачення в суді та нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях відповідача та стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд вважає за необхідне зазначити, що вони є похідними від позовної вимоги стосовно визнання незаконним звільнення позивача з роботи на підставі наказу відповідача від 03.01.2017 № 1-ц про звільнення позивача з займаної посади та з органів прокуратури у зв’язку з закінченням строку трудового договору відповідно до п. 2 ст. 36 КЗпП. Отже, із урахуванням обставин, встановлених під час надання правової оцінки Наказу відповідача від 03.01.2017 № 1ц, суд вважає, що вони також є необґрунтованими, а відтак у їх задоволенні слід відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач, на переконання суду, обґрунтував правомірність Наказу відповідача від 03.01.2017 № 1ц, яким позивача звільнено з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів при розслідуванні злочинів проти життя управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури області та з органів прокуратури Запорізької області у зв’язку з закінченням строку трудового договору

У свою чергу, позивачем не надано суду достатніх та переконливих доказів на обґрунтування протиправності оскаржуваного рішення відповідача.

Таким чином, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є необґрунтованим, а відтак, у його задоволенні слід відмовити у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі, підстави для стягнення з відповідача суми сплаченого судового збору відсутні.

Враховуючи вищезазначене та керуючись ст.ст. 2, 6, 8 – 10, 14, 90, 143, 241 – 246 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити повністю у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, АДРЕСА_1) до Прокуратури Запорізької області (69057, м. Запоріжжя, вул. Матросова, буд. 29-а) про визнання протиправним та скасування рішення суб’єкта владних повноважень, поновлення на публічній службі та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідно до п.п. 15.5 п. 15 ч. 1 Перехідних положень КАС України рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.В.Прудивус