Рішення № 73689338, 22.03.2018, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 березня 2018 року справа № 367/8848/17

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АйТіВі" до Головного управління ДФС у Київській області про зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "АйТіВі" з позовом до Головного управління ДФС у Київській області, в якому просить суд зобов'язати Головне управління ДФС у Київській області надати Товариству з обмеженою відповідальністю "АйТіВі" публічну інформацію, а саме: скан-копії усіх актів перевірок усіх фізичних та юридичних осіб за період 2015-2017 років; скан-копії усіх протоколів усіх засідань усіх комісій щодо розгляду заперечень до усіх актів перевірок.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Головне управління ДФС у Київській області, як розпорядник публічної інформації, неправомірно відмовив йому в наданні такої інформації, чим порушив положення Закону України "Про доступ до публічної інформації", права та законні інтереси позивача на отримання інформації.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.02.2018 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Представник відповідача в письмовому відзиві, поданому до суду 20.03.2018, позовні вимоги не визнав, просив суд відмовити в задоволенні позову з тих підстав, що запитувана позивачем інформація є податковою інформацією, яка належить до інформації з обмеженим доступом, а отже її надання можливе тільки у вигляді знеособленої зведеної податкової інформації для статистичних цілей або в межах кримінального провадження, тому, на його думку, податковий орган правомірно відмовив позивачу у наданні вказаної інформації.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково, з таких підстав.

Як встановлено судом, 19.10.2017, з метою реалізації статутних цілей, Товариство з обмеженою відповідальністю "АйТіВі" в особі директора ОСОБА_1 звернулось до Головного управління ДФС у Київській області з інформаційним запитом, в якому, посилаючись на положення Закону України «Про доступ до публічної інформації», містилось прохання надати протягом п'яти робочих днів з дати одержання даного запиту скан-копії усіх актів перевірок усіх фізичних та юридичних осіб за період 2015-2017 років і скан-копії усіх протоколів усіх засідань усіх комісій щодо розгляду заперечень до усіх актів перевірок.

27 жовтня 2017 року відповідач, посилаючись на те, що запитувана інформація є податковою інформацією, яка належить до інформації з обмеженим доступом та не підлягає розголошенню посадовими особами контролюючого органу, а також передачі в інші органи, за винятком випадків, передбачених законом, відмовив позивачу у наданні інформації.

Вважаючи вказану відмову протиправною, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації регулюються Законом України "Про інформацію" від 02.10.1992 року №2657-ХІI.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України "Про інформацію" від 02.10.1992 року №2657-ХІI кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Статтею 7 цього Закону встановлено, що право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб'єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію (частина 1, 2).

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, та інформації, що становить суспільний інтерес, визначається Законом України "Про доступ до публічної інформації" від 13.01.2011 року №2939-VI, за яким публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 3 Закону України "Про доступ до публічної інформації" передбачено гарантії забезпечення права на доступ до публічної інформації. Так, відповідно до підпункту 1 пункту 1 статті 3 Закону - право на доступ до публічної інформації гарантується обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.

Частиною першою статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" публічною інформацією з обмеженим доступом визнано конфіденційну інформацію, таємну інформацію та службову інформацію.

Частиною другою статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" передбачено, що обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:

1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;

2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;

3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Отже, законодавець допускає обмеження доступу до публічної інформації при дотриманні вищезазначених вимог тільки саме в сукупності.

Статтею 12 Закону України "Про доступ до публічної інформації" визначено перелік суб'єктів відносин у сфері доступу до публічної інформації. А саме це:

1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень;

2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону;

3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону України "Про доступ до публічної інформації" розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються:

1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання;

2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;

3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків;

4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.

Зі статей 12, 13 Закону України "Про доступ до публічної інформації" вбачається, що відповідач є розпорядником інформації, як суб'єкт владних повноважень, що здійснює владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення якого є обов'язковим для виконання.

В силу положень частини 4 статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.

Згідно з положеннями статті 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації» доступ до інформації забезпечується шляхом: 1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на єдиному державному веб-порталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом; 2) надання інформації за запитами на інформацію.

Частиною 1 статті 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Відповідно до частини 1 статті 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.

За приписами частини 1 статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:

1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;

3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком;

4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.

Таким чином статтею 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено вичерпний перелік підстав для відмови у задоволенні запиту на публічну інформацію, який розширеному тлумаченню не підлягає.

Згідно із пунктом 41.1. статті 41 Податкового кодексу України контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган (далі - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику), його територіальні органи.

Відповідно до пункту 20.1.4. статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України встановлено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно з пунктом 86.1. статті 86 Податкового кодексу України, результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Відповідно до абзацу першого пункту 2 розділу першого Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, акт документальної перевірки – це службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки, відображає її результати і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Згідно з пунктом 3 розділу другого Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

У відповідності до пункту 6 розділу п’ятого Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, у разі незгоди платника податків (керівника платника податків або уповноваженої ним особи) з висновками документальної перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) документальної перевірки, вони мають право подати свої заперечення та/або додаткові документи в порядку, визначеному Податковим кодексом та Митним кодексом.

Аналізуючи вищезазначені правові норми, слід вважати, що, оскільки, одним з напрямків діяльності відповідача є здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства платниками податків шляхом проведення перевірок, результати яких документально оформлюються, то акти перевірок та протоколи засідань комісії щодо розгляду заперечень на акти перевірок – це документи, що містять інформацію (відомості) про діяльність Головного управління ДФС у Київській області. Вказана інформація є публічною інформацією, що становить публічний інтерес, а тому вона не може бути обмежена в доступі згідно з Законом України «Про доступ до публічної інформації».

Суд вважає необґрунтованими посилання відповідача у письмовому відзиві на те, що органи ДФС, згідно з чинним законодавством, можуть надавати інформацію про платників податків третім особам лише за згодою самих платників податків або, якщо це необхідно, в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Так, статтею 16 Закону України «Про інформацію» передбачено, що податкова інформація - сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб'єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності і необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Правовий режим податкової інформації визначається Податковим кодексом України та іншими законами.

Відповідно до підпункту 17.1.9. пункту 17.1. статті 17 Податкового кодексу України платник податків має право: на нерозголошення контролюючим органом (посадовими особами) відомостей про такого платника без його письмової згоди та відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, державну, комерційну чи банківську таємницю та стали відомі під час виконання посадовими особами службових обов'язків, крім випадків, коли це прямо передбачено законами.

Згідно з підпунктом 21.1.6. пункту 21.1. статті 21 Податкового кодексу України посадові особи контролюючих органів зобов'язані: не допускати розголошення інформації з обмеженим доступом, що одержується, використовується, зберігається під час реалізації функцій, покладених на контролюючі органи.

Водночас суд акцентує увагу на тому, що Головним управлінням ДФС у Київській області не наведено у відповіді на звернення позивача, яка інформація, щодо якого платника податків, є інформацією з обмеженим доступом, вид інформації з обмеженим доступом (конфіденційна, таємна, службова), а також не обґрунтовано наявність сукупності трьох умов, передбачених частиною 2 статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації», для обмеження доступу до інформації.

При цьому суд погоджується із доводами позивача про те, що запитом не вимагалося надання конфіденційної інформації, державної, комерційної чи банківської таємниці щодо будь-якого платника податків.

Також суд наголошує, що за змістом частини 7 статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.

Таким чином, зважаючи на те, що акти перевірок та протоколи засідань комісії щодо розгляду заперечень на акти перевірок також містять конфіденційну інформацію про особу платника податків, то в такому випадку, інформація підлягає вилученню (ретушуванню в копії документа). При цьому суд зазначає, що згідно з законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» відомості, які вносяться в Єдиний державний реєстр, є відкритими (крім деяких винятків, зокрема відомостей про реєстраційні номери облікових карток платників податків, про відкриття та закриття рахунків). Тобто, такі відомості також не можуть бути віднесені до конфіденційних – це виключає інформацію про місцезнаходження юридичної особи, перелік засновників, органи управління, ПІБ осіб, які уповноважені представляти юридичну особу, тощо.

Частиною четвертою статті 21 Закону України "Про інформацію" визначено, що до інформації з обмеженим доступом не можуть бути віднесені відомості, доступ до яких не може бути обмежено відповідно до законів та міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_2 України.

Частиною другою статті 29 Закону України "Про інформацію" визначено, що предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов'язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.

Намір отримання запитуваної інформації позивач пов’язує з метою реалізації статутних цілей, суспільним інтересом та суспільною необхідністю, а також правом громадськості знати цю інформацію.

Таким чином, враховуючи положення частини другої статті 29 Закону України "Про інформацію", з метою забезпечення реалізації конституційних прав свобод і обов’язків, суд погоджується з доводами позивача, що відомості про діяльність податкового органу становлять суспільний інтерес, оскільки стосуються питань дотримання вимог законодавства органом державної влади при здійсненні ним владним управлінських функцій, а також надходження коштів до державного бюджету за результатами здійснення зазначених функцій, інформація стосовно якого перебуває у розпорядженні відповідача, який, в силу приписів статті 7 Закону України "Про доступ до публічної інформації" не має права обмежувати доступ до такої інформації у встановленому законом порядку, а також відмовляти у її наданні.

Відповідач в свою чергу не надав доказів та не повідомив суду про можливість завдання шкоди від оприлюднення такої інформації, що переважає суспільний інтерес в її отриманні, надто те, що надання означеної інформації завдасть істотної шкоди інтересам національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, та не зазначив у чому така шкода може наразі проявлятись.

Також суд враховує, що аналіз норм діючого законодавства свідчить, що Закон України «Про доступ до публічної інформації» як спеціальний закон має пріоритет перед іншими законодавчими актами і повинен виконуватися усіма розпорядниками інформації незалежно від спеціального законодавства, що регулює їх діяльність.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 05.04.2017 у справі № 808/4245/15.

Отже, відповідач в першу чергу мав керуватися Законом України «Про доступ до публічної інформації», а не нормами Податкового кодексу України.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що міжнародні стандарти і практика свідчать про важливість забезпечення права доступу до інформації, що перебуває у володінні органів публічної влади. Так, згідно із Рекомендацією № R (81) 19 Комітету ОСОБА_2 Європи широкий доступ до офіційних документів на основі рівноправності та відповідно до чітких правил: дозволяє громадянам виробити адекватне бачення та сформувати критичні погляди щодо стану суспільства, у якому вони живуть, та щодо органів влади, які ними керують, сприяє більшій дієвості та ефективності адміністративних органів і допомагає підтримувати їх цілісність, усуваючи ризик корупції, є чинником, що підтверджує легітимність органів управління як державних служб і посилює довіру громадськості до органів державної влади.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях підтвердив, що поняття «свободи одержувати інформацію» охоплює право на доступ до інформації» (рішення у справі «Youth Initiative for Human Rights v. Serbia» від 25.06.2013, а відмова у наданні доступу до інформації у відповідь на запит є втручанням у право, передбачене статтею 10 Конвенції (рішення у справі OVESSG проти Австрії від 28.11.2013). При цьому ЄСПЛ визнавав можливість порушення Конвенції за статтею 10 стосовно надання доступу до інформації у випадках, коли йшлося про запитування інформації журналістами або громадськими організаціями, які виконують функцію суспільного контролю і збирають інформацію, що може бути використана для наступного інформування громадськості з питань суспільного інтересу.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що відмова Головного управління ДФС у Київській області в наданні запитуваної інформації не ґрунтується на вимогах Закону України «Про доступ до публічної інформації», є неправомірною та порушує права позивача на доступ до інформації.

Водночас, беручи до уваги те, що лист-відповідь Головного управління ДФС у Київській області від 27.10.2017 № 62/3ПІ/10-36-10-08 містить лише узагальнений виклад норм законодавства та судження щодо цих норм, без зазначення мотивованої підстави відмови у наданні інформації на кожний пункт запиту позивача, що не дає можливості достовірно встановити наявність у відповідача запитуваної інформації, суд вважає за необхідне частково задовольнити позовні Товариства з обмеженою відповідальністю «АйТіВі» та зобов’язати Головне управління ДФС у Київській області повторно розглянути запит позивача на отримання публічної інформації від 19.10.2017 за вих. № 3/23-10-2017 та надати відповідь по кожному пункту запиту відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації» з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Київській області на користь Київського окружного адміністративного суду витрати зі сплати судового збору в розмірі 1600,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 139, 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Зобов'язати Головне управління ДФС у Київській області повторно розглянути запит Товариства з обмеженою відповідальністю "АйТіВі" на отримання публічної інформації від 19 жовтня 2017 року за вих. № 3/23-10-2017 та надати відповідь по кожному пункту запиту відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації» з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Київській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АйТіВі" судовий збір у розмірі 1600 грн. (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Василенко Г.Ю.