Постанова № 73687893, 19.04.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний № 335/10909/17 Головуючий у 1 інстанції: Геєць Ю.В.

провадження № 22-ц/778/1557/18 Суддя-доповідач: Маловічко С.В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2018 року м. Запоріжжя

Апеляційний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Маловічко С.В.

суддів: Гончар М.С.

Кочеткової І.В.

при секретарі: Ващенко З.С.

за участі:

позивача ОСОБА_3, її представника - адвоката ОСОБА_4

представника відповідача - ОСОБА_5

представника первинної профспілкової організації ДП «ДПІ «Запоріжцивільпроект»

Кіріченко К.Ф.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19 січня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, третя особа - Первинна профспілкова організація Державного підприємства «Державний проектний інститут «Запоріжцивілпроект» про визнання незаконним наказу про звільнення, встановлення періоду роботи без укладання трудового договору, стягнення заробітної плати, визнання дії трудового договору - контракту продовженою на невизначений строк,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2017 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, третя особа Первинна профспілкова організація Державного підприємства „Державний проектний інститут „Запоріжцивілпроект" про визнання незаконним наказу про звільнення, встановлення періоду роботи без укладання трудового договору, стягнення заробітної плати, визнання дії трудового договору - контакту продовженою на невизначений строк.

В обґрунтування позову зазначила, що впродовж 28 років вона працювала в Державному підприємстві „Державний проектний інститут „Запоріжцивілпроект" на посаді начальника відділу з проектування електротехнічних розділів проекту. В грудні 2015 року трудовим колективом вона була рекомендована для участі в конкурсі на посаду директора, за підсумками якого згідно з наказом № 49 К/ОС від 29.01.2016 року Віце-прем'єр міністра України - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України ОСОБА_7 була призначена на посаду директора Державного підприємства „Державний проектний інститут „Запоріжцивілпроект".

29.01.2016р. Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України в особі Віце-прем'єр міністра України - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України ОСОБА_7 з нею був укладений контракт № 6, згідно з яким вона як директор зобов'язувалась безпосередньо і через адміністрацію підприємства здійснювати поточне управління (керівництво) підприємством. На підставі контракту виникли трудові відносини між нею та відповідачем.

За період роботи с 29.01.2016р. до теперішнього часу позивач працювала чесно і сумлінно, стягнень за порушення трудової дисципліни не мала. Але, в порушення КЗпП України, вимог п.п. 5.6, 6.3 вищезазначеного контракту, за ініціативою Уповноваженого органу - Мінрегіону України, трудові відносини з нею були припинені. Між тим, виходячи з того, що на адресу підприємства ні в електронному, ні в паперовому вигляді не надсилались документи та відомості про зміну керівництва в особі ОСОБА_3, вона продовжує працювати на посаді директора, виконуючи адміністративно-розпорядчі, господарські, виробничі функції в Державному підприємстві „Державний проектний інститут „Запоріжцивілпроект" з дня призначення 29.01.2016 року до тепер. За таких обставин, керуючись вимогами ст.ст. 23, 36, 39-1 КЗпП України, вважала, що трудові відносини з нею фактично подовжені.

Тільки 10.08.2017р. о 14-00 годині в приміщенні Мінрегіону України начальником відділу управління державною власністю ОСОБА_8 їй була надана для ознайомлення ксерокопія наказу № 31 К/ОС від 31.01.2017р. за підписом державного секретаря ОСОБА_6. про звільнення її з посади директора Державного підприємства „Державний проектний інститут „Запоріжцивілпроект". На зазначеній копії вона поставила дату та підпис про ознайомлення, зазначила письмово про те, що буде оскаржувати наказ в судовому порядку, але оригіналу наказу на її вимогу їй пред»явлено не було.

Посилаючись на вказані обставини, просила суд визнати незаконним і скасувати Наказ Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 31 К/ОС від 31.01.2017 року „Про звільнення з посади директора Державного підприємства „Державний проектний інститут „Запоріжцивільпроект" ОСОБА_3"; встановити період роботи ОСОБА_3 на посаді директора Державного підприємства „Державний проектний інститут „Запоріжцивільпроект" без укладання трудового договору з 01.02.2017р. до прийняття судового рішення за цим позовом; стягнути з відповідача на користь ОСОБА_3 заробітну плату у розмірі, не нижче середньої заробітної плати директора проектного інституту в системі Мінрегіону України у встановленому судом періоді роботи позивача без урахування фактично виплаченої заробітної плати; вважати дію трудового договору - контракту № 6 від 29.01.2016р., укладеного між ОСОБА_3 і Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, як вищим органом управління Державного підприємства „Державний проектний інститут „Запоріжцивільпроект", продовженою на невизначений строк.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19 січня 2018 року в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи та недоведеність обставин, що мають істотне значення для справи, які суд вважав встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

При вирішенні спору судом проведено ретельний аналіз норм чинного законодавства, якими врегульовано спірні правовідносини.

Так, згідно з ч. 3 статті 24 КЗпП України укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про прийняття працівника на роботу.

За ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України унормовано, що підставою припинення трудового договору є закінчення строку, на який його укладено (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

У справі встановлено, що відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 09.11.2011р. № 1114 „Питання управління Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства об'єктами державної власності" Державне підприємство „Державний проектний інститут „Запоріжцивільпроект" віднесено до сфери управління відповідача.

Наказом від 29.01.2016р. № 49 К/ОС ОСОБА_3 призначено з 01.02.2016р. на посаду директора Державного підприємства „Державний проектний інститут „Запоріжцивілпроект" як таку, що перемогла в конкурсному відборі, на умовах контракту терміном з 01.02.2016р. по 31.01.2017р. включно (Т. 1 а.с. 102).

29.01.2016р. Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України (Орган управління майном) в особі Віце-прем'єр-міністра України - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України ОСОБА_7, з одного боку, та ОСОБА_3, з другого боку, уклали контракт, відповідно до якого ОСОБА_3 наймається (призначається) на посаду директора Державного підприємства „Державний проектний інститут „Запоріжцивілпроект" строком на один рік: з 01.02.2016р. по 31.01.2017р. включно (Т. 1 а.с. 25-35).

Отже, між Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України і позивачем на підставі контракту від 29.01.2016р., як особливою формою трудового договору, виникли трудові правовідносини.

Такий же термін дії контракту визначено сторонами в пункті 6.1.

Відповідно до пп. «а» п. 5.2 контракту він припиняється після закінчення терміну його дії.

Згідно з пунктом 5.6 контракту за дві місяці до закінчення терміну дії контракту він може бути за угодою сторін продовжений або укладений на новий чи інший термін.

Листом № 7/21-574 від 17.01.2017р. до Запорізької обласної державної адміністрації згідно абзацу другого статті 36 Закону України „Про місцеві державні адміністрації", на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 09.10.2013р. № 818 „Про затвердження Порядку погодження з Головою Ради міністрів Автономної республіки Крим, головами місцевих державних адміністрацій призначення на посади та звільнення з посади керівників підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади" відповідач просив погодити звільнення, у зв'язку із закінченням терміну дії контракту 31.01.2017р. ОСОБА_3 з посади директора Державного підприємства „Державний проектний інститут „Запоріжцивілпроект" (а.с. 103).

Як вбачається з листа № 00437/08-36 від 27.01.2017р. за підписом голови обласної державної адміністрації ОСОБА_10, Запорізька обласна державна адміністрація погодила звільнення ОСОБА_3 з посади директора Державного підприємства „Державний проектний інститут „Запоріжцивілпроект" у зв'язку із закінченням дії контракту (а.с. 104).

Згідно з п. 12 ч. 4 ст. 10 Закону України „Про центральні органи виконавчої влади" Державний секретар міністерства звільняє з посади керівників підприємств, установ, організацій, що належать до сфери управління міністерства.

Відповідно до наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 31.01.2017 року 31 К/ОС про звільнення з посади директора Державного підприємства „Державний проектний інститут „Запоріжцивілпроект", припинено дію контракту від 29.01.2016р. № 6, укладеного між Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України та ОСОБА_3, відповідно до підпункту «а» пункту 5.2 розділу 5 цього контракту та звільнено ОСОБА_3 з посади директора Державного підприємства „Державний проектний інститут „Запоріжцивілпроект" 31.01.2017р. у зв'язку із закінченням строку дії контракту згідно з пунктом 2 частини 1 статті 36 КЗпП України (Т. 1 а.с. 105).

Отже, судом на підставі здобутих у справі доказів у їх сукупності встановлено, що дія контракту з позивачем припинилась, а волевиявлення відповідача на його продовження з ОСОБА_3 не було, та підстав для визнання незаконним наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 31.01.2017 року 31 К/ОС про звільнення ОСОБА_3 за п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП не мається. Тому, відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що при припиненні контракту з позивачем у зв»язку із закінченням його дії було дотримано вимоги чинного законодавства та положення контракту. Підстав для визнання продовженими трудових відносин між сторонами у справі не встановлено.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується апеляційний суд, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та положеннях чинного законодавства, яке правильно застосовано судом в ході розгляду справи до спірних правовідносин.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, насамперед, наголошує на тому, що суд неповно встановив всі обставини та факти, зокрема, не дослідив її доводів про те, що роботодавець не повідомив її про розірвання контракту, з наказом про звільнення не ознайомив протягом 8 місяців з дня його видання, тому вона продовжувала працювати на посаді директора ДП „Державний проектний інститут „Запоріжцивілпроект" за мовчазної згоди роботодавця, який жодним чином не висловлював своїх заперечень проти цього. Саме цими обставинами вона обґрунтовувала вимогу про встановлення періоду її роботи без укладення трудового договору з 01.02.2017р. до прийняття судового рішення та вимогу про визнання трудового договору продовженим на невизначений строк у відповідності до положень ч. 1 ст. 39-1 КЗпП.

Між тим, суд зазначені обставини обговорював, але не у тій площині, у якій цю ситуацію тлумачить апелянт.

Так, суд вказував, що доводи позивача про порушення відповідачем вимог п. 5.6, п. 6.3 контракту є безпідставними, оскільки, як встановлено в судовому засіданні, за два місяці до закінчення терміну дії контракту угода про його продовження або укладення на новий чи інший термін між сторонами не укладалася.

До того ж, апеляційний суд наголошує на тому, що припинення трудового договору у формі контракту по закінченні строку не потребує заяви чи якогось волевиявлення працівника, оскільки він свою волю на укладення саме строкового трудового договору виразив, коли підписав контракт з відповідним строком дії. Одночасно в такому разі він виявив і волю на припинення такого трудового договору по закінченні строку, на який він був укладений. Власник в такому разі також не зобов»язаний попереджати чи іншим чином інформувати працівника про майбутнє звільнення.

Отже, роботодавець за положеннями контракту не повинен був повідомляти її про припинення дії контракту, оскільки про це працівнику і так відомо із умов контракту. А те, що роботодавець не запропонував такому працівнику за два місяці до закінчення терміну дії контракту укласти контракт на новий термін чи продовжити дію цього і свідчить про те, що у роботодавця було відсутнє волевиявлення на залишення на цій посаді працівника, який її обіймав протягом дії контракту.

Саме така ситуація вбачається у відносинах між ОСОБА_3 та відповідачем.

На користь цьому свідчать матеріали справи, які судом були всебічно та повно проаналізовані, зокрема, неукладення нового контракту та відсутність такої пропозиції ОСОБА_3 від відповідача за два місяці до закінчення строку дії контракту, отримання відповідачем погодження на звільнення ОСОБА_3 від Запорізької обласної державної адміністрації, видання наказу про звільнення 31.01.2017 року № 31 К/ОС, призначення в.о. директора ДП „Державний проектний інститут „Запоріжцивілпроект" ОСОБА_11 наказом № 32 від 31.01.2017р. ( Т. 1 а.с. 104-106).

Що стосується ненаправлення Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України копії наказу року № 31 К/ОС про звільнення ОСОБА_3 на адресу ДП „Державний проектний інститут „Запоріжцивілпроект", то представник відповідача ОСОБА_5 пояснював, що наказ направлявся простою поштою.

Крім того, про те, що ОСОБА_3 звільнена з посади директора не могло бути їй невідомо, оскільки дія контракту з нею не була продовжена, а у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо відомостей про юридичну особу ДП „Державний проектний інститут „Запоріжцивілпроект" з 27.02.2017р. було змінено керівника з ОСОБА_3 на ОСОБА_11

Про обізнаність про своє звільнення ОСОБА_3 свідчать і наступні матеріали справи: спрямування листа від імені заступника голови профспілкової організації ДП „Державний проектний інститут „Запоріжцивілпроект" Віце-прем»єр-міністру України - Міністру регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ ОСОБА_7 ще 30.01.2017р. щодо незаконного не продовження контракту з позивачем (Т. 1 а.с. 201).

Зважаючи на вказані обставини, положення статті 39-1 КЗпП не можуть бути застосовані до даних правовідносин, оскільки для її застосування необхідною умовою є відсутність волевиявлення сторін трудового договору на його припинення, в той час як з боку роботодавця, зважаючи на вищенаведені дії, таке волевиявлення було відсутнім.

Тому виходи ОСОБА_3 на роботу після припинення дії контракту та намагання керувати підприємством в якості директора не породжують подальших трудових правовідносин між нею та роботодавцем, тим більше перехід їх в площину безстрокового трудового договору.

Щодо тверджень в скарзі про нарахування ОСОБА_3 заробітної плати за період лютий-жовтень 2017р., що, на думку апелянта, підтверджується відповідною довідкою підприємства, то апеляційний суд не бере до уваги вказану довідку як допустимий доказ у справі, оскільки вона видана 24.11.2017р. та підписана самою ж ОСОБА_3 як директором, в той час як вона не могла бути підписантом від імені ДП „Державний проектний інститут „Запоріжцивілпроект", не будучи зазначеною в Реєстрі юридичних осіб керівником цього підприємства.

З матеріалів справи вбачається, що згідно з наказом № 356К/ОС від 26.10.2017р. з 30.10.2017р. в.о. директора ДП „Державний проектний інститут „Запоріжцивілпроект" було призначено ОСОБА_12 (Т. 1 а.с. 135).

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 зазначає, що суд не перевірив, чи взагалі був укладений між нею та відповідачем строковий трудовий договір, оскільки у контракті не визначено такої істотної умови трудового договору як оплата праці, що, на її думку, свідчить про укладення між нею та відповідачем строкового трудового договору.

Разом з тим, ці обставини не підлягають перевірці на стадії апеляційного провадження,

оскільки за положеннями ч. 6 ст. 367 ЦПК України апеляційним судом не перевіряються

вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Так, зі змісту остаточно уточненої позовної заяви не вбачається, що позивач посилалась на вказані обставини як підставу позову, оскільки визнавала, що між нею та відповідачем укладено контракт, після закінчення дії якого вона продовжувала обіймати посаду директора ДП „Державний проектний інститут „Запоріжцивілпроект". Відтак, ці нові підстави для її вимог до відповідача на стадії апеляційного провадження з»ясовуватись та встановлюватись в силу положень ч. 6 ст. 367 ЦПК України не можуть.

В скарзі наголошується також на тому, що надані до справи представником відповідача ОСОБА_5 документи не можуть вважатись допустимими доказами, оскільки в останнього відсутнє право на посвідчення копій.

Проте колегія вважає такі ствердження надуманими, оскільки засвідчувальний підпис представника Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України ОСОБА_5 скріплено мокрою печаткою цього Міністерства, а отже копії є належним чином завірені відповідачем.

Скарга містить посилання на те, що в наказі про звільненні ОСОБА_3 підставою для його видання зазначена доповідна записка т.в.о. начальника Відділу управління державною власністю ОСОБА_13 від 31.01.2017р. № 9/41-7-17, що дає підстави припускати, що позивача звільнено за якісь упущення у роботі на посаді директора. Але зміст доповідної зводиться лише до інформування Державного секретаря Міністерства про закінчення строку дії контракту з ОСОБА_3 та пропозиція щодо призначення на посаду директора ДП „Державний проектний інститут „Запоріжцивілпроект" ОСОБА_11

Дослідивши зміст доповідної та наказів про звільнення позивача та про призначення ОСОБА_11 виконуючим обов»язки директора ДП, апеляційний суд не вбачає будь-яких суперечностей, які б вказували на незаконність оспорюваного позивачем наказу про її звільнення.

В апеляційній скарзі зазначається також, що в позовній заяві позивач вказувала, що її звільнення відбулось як особи, яка повідомила про порушення вимог ЗУ «Про запобігання корупції», але суд не дав оцінки наданим у справу доказам у цій частині.

Вказані ствердження не відповідають змісту рішення суду, яким в мотивувальній частині зазначено, що ці обставини не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи.

Дослідивши вказані обставини більш ретельно, апеляцій суд встановив.

Так, в позовній заяві ОСОБА_3 зазначає, що у періоді 2011-2015рр. відбувалось планомірне знищення ДП „Державний проектний інститут „Запоріжцивілпроект" та розкрадання його майна через створення безконтрольної ситуації на підприємстві, у зв»язку з чим слідчими СБУ у Запорізькій області проводилось досудове розслідування згідно з ч. 2 ст. 364 КК України, а з вересня 2016р. досудове розслідування у цьому кримінальному провадженні проводилось НАБУ, яке закінчилось 04.01.2017р. переданням кримінального провадження до Печерського суду м. Києва. Оскільки вона протягом 2016-2017р. при підтримці трудового колективу та первинної профспілкової організації сприяла руйнуванню шахрайських схем з крадіжки державного майна, то це стало підставою для її звільнення з посади директора.

Дійсно, кримінальне провадження № 12015080010001239 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 5 ст. 1941, ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК України, у якому ДП «ДПІ «Запоріжцивільпроект» визнано потерпілим, завершено було 04.01.2017р., проте розпочато ще 03.09.2015р. ( Т. 1 а.с. 18). Звернення первинної профспілкової організації ДП «ДПІ «Запоріжцивільпроект», серед інших підписантів якого значиться ОСОБА_3, з приводу збереження цього державного підприємства до Голови комітету запобігання та протидії корупції Є.Соболєву відбулось 09.07.2015р. (Т. 1 а.с. 93-94).

Тобто кримінальне провадженні порушено та звернення про корупційні діяння щодо інституту, у складі підписантів у якому була серед інших осіб позивач, відбулось у 2015р., тобто до того, як ОСОБА_3 була призначена на посаду директора, та це не перешкодило призначити її на цю посаду з 01.02.2016р.

Крім цього, в справі маються такі звернення: лист щодо кризової ситуації на ДП «ДПІ «Запоріжцивільпроект» № 75 від 04.08.2017р., підписаний заступником голови первинної профспілкової організації та уповноваженою особою з питань запобігання та виявлення корупції цього інституту( Т. 1 а.с. 13-14).

Відбулось таке звернення вже після припинення контракту з ОСОБА_3 та не нею самою. Інших доказів звернення особисто ОСОБА_3 або за її підписом як директора щодо будь-яких корупційних діянь у період дії контракту з нею, матеріали справи не містять

Тобто взаємозв»язок між вказаним кримінальним провадженням і зверненнями та звільненням ОСОБА_3 не відслідковується. Тому судом зроблено обґрунтований висновок щодо неспроможності доводів позивача про її звільнення через повідомлення про корупційні діяння посадових осіб щодо коштів та майна інституту.

Зважаючи на все вищенаведене, апеляційний суд визнає апеляційну скаргу позивача необґрунтованою, тому у відповідності до положень ст. 375 ЦПК України вона підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 3074, 375, 381, 382-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19 січня 2018 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 27 квітня 2018р.

Головуючий:

Судді: