Рішення № 73687540, 24.04.2018, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

24 квітня 2018 р. Справа № 802/483/18-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Поліщук І.М.,

за участю:

секретаря судового засідання: Дмитрука М.В.

позивача: ОСОБА_1

представника позивача: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1

до: Тульчинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області

про: зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Тульчинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області (далі - відповідач) про зобов'язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначила, що з 13.02.2012 року їй призначено пенсію за віком за списком №2 відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Разом із тим, під час призначення пенсії відповідачем не було зараховано до її пільгового стажу період роботи з 23.02.1991 року по 17.10.1992 року машиністом мостового крану четвертого розряду на шахті «Юнь-Яга» на Крайній Півночі. 22.12.2016 року вона звернулась до відповідача із заявою з приводу зарахування вищевказаного періоду роботи в кратному обчислені до її пільгового стажу. Разом із тим, 28.12.2016 року отримала відмову в задоволенні заяви, мотивовану відсутністю трудового договору між працівником та роботодавцем. 23.01.2018 року вона повторно звернулась до відповідача із заявою щодо проведення перерахунку пенсії з врахуванням архівної довідки від 09.10.2012 року №7053-12/12 та віл 08.10.2012 року №7052-12/12. Однак, знову отримала відмову від 07.02.2018 року №243/09-37/02-2.

Вказану відмову від 07.02.2018 року №243/09-37/02-2 у зарахуванні в кратному обчислені пільгового стажу періоду роботи з 23.02.1991 року по 17.10.1992 року машиністом мостового крану четвертого розряду на шахті «Юнь-Яга» на Крайній Півночі, позивач вважає протиправною, а тому звернулась до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою від 14.02.2018 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано позивачу строк на усунення виявлених недоліків.

Після усунення недоліків, ухвалою від 26.02.2018 року відкрито провадження у даній адміністративній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.

Ухвалою від 27.03.2018 року, з метою належного з'ясування усіх обставин справи, справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 18.04.2018 року.

У судовому засіданні 18.04.2018 року оголошено перерву до 24.04.2018 року з метою надання позивачу додаткового часу для надання додаткових пояснень по суті заявлених позовних вимог.

У судовому засіданні 24.04.2018 року позивач підтримала заявлені позовні вимоги посилаючись на обставини, що викладенні у позовній заяві та відповіді на відзив.

Представник позивача заперечувала щодо задоволення позовних вимог, з підстав, що викладенні у відзиві на позовну заяву та запереченнях на відповідь на відзив. Зокрема зазначила, що стаж роботи в районах крайньої півночі може бути зарахований до пільгового стажу лише у випадку наявності строкової трудової угоди. Крім того, вказала, що у Тульчинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області відсутні підстави для зарахування в пільговому обчисленні стажу роботи позивача після 01.01.1991 року у місцевостях, прирівняних до районів крайньої півночі, та районах крайньої півночі оскільки таке зарахування не передбачене ані Законом України «Про пенсійне забезпечення», ані Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Суд, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що у період з 27.01.1986 року по 17.10.1992 року позивач працювала машиністом мостового крану четвертого розряду на шахті «Юнь-Яга» на Крайній Півночі, що підтверджується копією трудової книжки (а.с. 8).

13.02.2012 року ОСОБА_1 призначено пенсію за віком за списком №2 відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Разом із тим, під час призначення пенсії відповідачем не було зараховано до пільгового стажу позивача період її роботи з 23.02.1991 року по 17.10.1992 року машиністом мостового крану четвертого розряду на шахті «Юнь-Яга» на Крайній Півночі.

22.12.2016 року ОСОБА_1 звернулась до відповідача із заявою з приводу зарахування до пільгового стажу у кратному розмірі періоду її роботи з 23.02.1991 року по 17.10.1992 року машиністом мостового крану четвертого розряду на шахті «Юнь-Яга» на Крайній Півночі.

За результатами розгляду даної заяви, листом від 28.12.2016 року №Д-49 відповідач відмовив у зарахування до пільгового стажу у кратному розмірі періоду роботи ОСОБА_1 з 23.02.1991 року по 17.10.1992 року машиністом мостового крану четвертого розряду на шахті «Юнь-Яга» на Крайній Півночі. Така відмова мотивована відсутністю в особовій справі трудового договору.

Разом із тим, 23.01.2018 року позивач повторно звернулась до відповідача із заявою щодо зарахування до пільгового стажу у кратному розмірі періоду її роботи з 23.02.1991 року по 17.10.1992 року.

Однак, листом від 07.02.2018 року №243/09-37/02-2 відповідач знову відмовив у зарахуванні вищезазначеного періоду роботи до пільгового стажу у кратному розмірі, зазначивши, що пенсія призначена та виплачується згідно чинного законодавства.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Згідно ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

За правилами п. п. 1, 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок від 12.08.1993 №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами (п.1). У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (п. 20).

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач не заперечує факт роботи ОСОБА_1 у період з 23.02.1991 року по 17.10.1992 року машиністом мостового крану четвертого розряду на шахті «Юнь-Яга» на Крайній Півночі, позаяк зараховує вказаний період роботи до загального трудового стажу позивача.

При цьому, заперечуючи щодо можливості його зарахування до пільгового стажу, представник відповідача посилається на відсутність укладеного строкового трудового договору, а також вказує на неможливість кратного обчислення пільгового стажу, в силу того, що таке обчислення може здійснюватись тільки за стаж здобутий до 01.01.1991 року.

Водночас суд критично оцінює такі посилання представника відповідача, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 5 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV) період роботи до 1 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 1 січня 1991 року.

Згідно абз. 2 п. 5 Прикінцевих положень № 1058-IV, пільгове обчислення страхового стажу застосовується для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та на яких поширювалися пільги, передбачені для працюючих в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, відповідно до Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10 лютого 1960 року №148 "Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26 вересня 1967 року "Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі".

Відповідно до п.п. "д" п. 5 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960 "Про упорядкування пільг для осіб, що працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", робітникам, які переводяться, направляються або запрошуються на роботу в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, з інших місцевостей держави, на умовах укладення ними трудових договорів на роботу в цих районах на строк 5 років, а на островах Північного Льодовитого океану - два роки, надавати додаткові наступні пільги: зараховувати один рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців при обчисленні стажу, який дає право на отримання пенсії за віком і по інвалідності. Пільги, які передбачені цією статтею, надаються також особам, які прибули в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за власним бажанням і які уклали строковий договір про роботу в цих районах.

Пунктом 3 постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10.02.1960 № 148 "Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі" зазначено, що працівникам, які користуються в даний час пільгами, кожний рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, до 1 березня 1960 р. зараховувати за два роки роботи при розрахунку стажу для отримання пенсії за віком, по інвалідності і за вислугу років, а після 1 березня 1960 р. - за один рік і шість місяців роботи при обрахуванні стажу для отримання пенсії за віком і по інвалідності.

Згідно п. 3 Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26.09.1967 "Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі" було постановлено "скоротити тривалість трудового договору, який дає право на отримання пільг, які передбачені статтею 5 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10 лютого 1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, працюючих в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, з п'яти до трьох років".

Відповідно до зазначених нормативно-правових актів, період роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях прирівняних до них, з 01.03.1960 зараховується до стажу роботи в полуторному розмірі при умові, якщо працівник мав право на пільги, встановлені ст. 5 Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі".

Згідно записів в трудовій книжці, позивач, в період з 27.01.1986 року по 17.10.1992 року працювала машиністом мостового крану четвертого розряду на шахті «Юнь-Яга» на Крайній Півночі

Вказаний період роботи також підтверджується архівними довідками Муніципального бюджетного закладу «Воркутинський муніципальний архів» №7052-12/12 від 08.10.2012 року, №7053-12/12 від 09.10.2012 року.

Таким чином, стаж роботи позивача в районі Крайньої Півночі за трудовим договором підтверджується матеріалами справи та записами в трудовій книжці та становить більше 3 років.

За вказаних обставин, суд доходить висновку, що посилання представника відповідача на відсутність письмового трудового договору, як на підставу для відмови у зарахуванні пільгового стажу, є необґрунтованими, оскільки факт укладення трудового договору з роботодавцем підтверджується записами у трудовій книжці та наявними у матеріалах справи архівними довідками Муніципального бюджетного закладу «Воркутинський муніципальний архів», що, на думку суду, є достатніми документами для перерахунку пенсії.

Аналогічних за змістом висновків дійшов Верховний Суд в постанові від 07.02.2018 року (справа №590/871/17, К/9901/66/17).

Суд також критично оцінює посилання представника відповідача про неможливість кратного обчислення пільгового стажу, здобутого в районах Крайньої Півночі після 01.01.1991 року, оскільки як уже зазначалось судом вище, пункт 3 постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10.02.1960 № 148 "Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі" чітко передбачає, що працівникам, які користуються в даний час пільгами, кожний рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, до 1 березня 1960 р. зараховувати за два роки роботи при розрахунку стажу для отримання пенсії за віком, по інвалідності і за вислугу років, а після 1 березня 1960 р. - за один рік і шість місяців роботи при обрахуванні стажу для отримання пенсії за віком і по інвалідності.

При цьому, жодних часових обмежень, зокрема щодо зарахування в кратному розмірі пільгового стажу після 1 березня 1960 року, дана постанова Ради Міністрів Союзу РСР від 10.02.1960 № 148 не містить.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що відповідачем безпідставно відмовлено ОСОБА_1 у зарахуванні до пільгового стажу періоду її роботи з 23.02.1991 року по 17.10.1992 року в кратному обчисленні.

З огляду на викладене, позовна вимога про визнання протиправними дій Тульчинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області щодо відмови ОСОБА_1 в зарахуванні в кратному обчислені пільгового стажу роботи з 23.02.1991 року по 17.10.1992 року на посаді машиніста мостового крану на шахті «Юнь-Яга», є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Крім того, з метою належного захисту прав позивача, суд доходить висновку про необхідність зобов’язання відповідача зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 період роботи з 23.02.1991 року по 17.10.1992 року на посаді машиніста мостового крану на шахті «Юнь-Яга» в кратному обчислені.

Водночас, надаючи оцінку іншій вимозі позивача про зобов’язання відповідача провести перерахунок пенсії з 15.02.2012 року, то суд зазначає наступне.

Згідно приписів частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.

Зокрема, повноваження суду при вирішенні справи визначені статтею 245 КАС України. Відповідно до пункту частини 2 цієї норми, у разі задоволення позову, суд може прийняти рішення визнати бездіяльність суб’єкта владних повноважень протиправною та зобов’язання вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.

Втручання суду в повноваження суб'єкта публічної влади можливе лише тоді, якщо судом буде встановлено, що в адміністративній процедурі фізична (юридична) особа виконала всі приписи законодавства, а суб'єкт владних повноважень у відповідь необґрунтовано й незаконно не вчинив належну дію чи не ухвалив необхідне рішення.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача здійснити перерахунок пенсії задоволенню не підлягають.

До того ж, в даному випадку існує необхідність у вчиненні інших дій, які передують проведенню перерахунку пенсії, в тому числі, щодо здійснення перерахунку пільгового стажу позивача.

За таких обставин та з метою належного та ефективного захисту прав позивача, суд приходить до висновку про зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.01.2018 року, з урахуванням встановлених судом обставин.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).

Таким чином, повно, всебічно і об'єктивно дослідивши усі обставини справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного здобутого доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до переконання про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, судом враховано, що відповідно до частини 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, а також беручи до уваги те, що позивачем сплачено судовий збір в розмірі 1409,60 грн., тобто за 2 позовні вимоги, одна з яких підлягає частковому задоволенню, а тому на її користь підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору в розмірі пропорційному до розміру задоволених позовних вимог, тобто 1057,20 грн., за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Тульчинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області щодо відмови від 07.02.2018 року в зарахуванні в кратному обчислені до пільгового стажу ОСОБА_1 період її роботи з 23.02.1991 року по 17.10.1992 року на посаді машиніста мостового крану на шахті «Юнь-Яга».

Зобов'язати Тульчинське об'єднане управління Пенсійного фонду України Вінницької області зарахувати в кратному обчислені до пільгового стажу ОСОБА_1 період роботи з 23.02.1991 року по 17.10.1992 року на посаді машиніста мостового крану на шахті «Юнь-Яга».

Зобов'язати Тульчинське об'єднане управління Пенсійного фонду України Вінницької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.01.2018 року.

В задоволені решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 1057 (одна тисяча п'ятдесят сім) гривень 20 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Тульчинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1);

Тульчинське об'єднане управління Пенсійного фонду України Вінницької області (вул. Миколи Леонтовича, 51, м. Тульчин, Вінницька область, код ЄДРПОУ 41247206).

Повний текст рішення складено 27.04.2018 року.

Суддя Поліщук Ірина Миколаївна