Рішення № 73687412, 20.04.2018, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження № 2/760/3722/18

В справі № 760/534/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

/ заочне /

20 квітня 2018 року Солом'янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого-судді - Шереметьєвої Л.А.

за участю секретаря - Гак Г.М.

позивача - ОСОБА_1

розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди батька, суд

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулася до суду з позовом і просить надати дозвіл на багаторазовий тимчасовий, строком до одного місяця, виїзд за межі України у будь - яку країну, сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у її супроводі без згоди відповідача до досягнення дитиною шістнадцятирічного віку.

Посилається в позові на те, що відповідач є батьком їх дитини - сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Новгород - Сіверського районного суду від 05 квітня 2017 року шлюб з відповідачем був розірваний, дитина залишилася проживати з нею.

Їх з відповідачем син займається спортом, є членом федерації кікбоксінгу України «WAKO», спортсмени якої приймають участь у міжнародних змаганнях.

Вважає що розвиток спортивної кар'єри сина, його духовний розвиток та оздоровлення за кордоном ускладнюється тим, що з відповідачем, який на даний час проживає на території АР Крим, відсутній зв'язок, що унеможливлює надання ним згоди для вивезення дитини за кордон.

Крім того, після її виїзду з сином з території АР Крим відповідач став погрожувати їй, не спілкується з дитиною, в зв»язку з чим вона змушена була припинити контакти з ним.

Виходячи з цього, просить задовольнити позов.

В судовому засіданні позивачка позов підтримала.

Проти ухвалення заочного рішення у справі не заперечувала.

Відповідач у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд до відома не ставив.

Відповідно до ч. 11 ст. 128 ЦПК України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.

Враховуючи вимоги даної норми закону суд вважає повідомлення відповідача про час розгляду справи належним.

Згідно ч.1 ст.280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:

1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання;

2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин;

3) відповідач не подав відзив;

4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Виходячи з цього, враховуючи думку позивачки, суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи.

Заслухавши пояснення позивачки, дослідивши матеріали справи, суд не знаходить підстав для задоволення вимог позивача, виходячи з наступного.

Статтею 33 Конституції України закріплено право кожного, хто на законних підставах перебуває на території України, свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно зі ст. 141 СК України мати та батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, і розірвання шлюбу між ними не впливає на обсяг їх прав та не звільняє від обов'язків щодо дитини.

За правилами ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Судом встановлено, що відповідач є батьком дитини, сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відповідно до довідки від 07 квітня 2017 року №0000170828 та від 10 квітня 2017 року №0000171621 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, позивачка проживає разом з сином ОСОБА_3 в будинку АДРЕСА_1

/ а.с. 9; 12 - 13 /

Відповідно до ст. 313 ЦК України фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.

Згідно зі ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» за відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.

Відповідно до Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 57 від 27 січня 1995 року, перетинання державного кордону для виїзду за межі України громадянами, які не досягли 16-річного віку, здійснюються лише за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку.

Виїзд за межі України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, згода другого з батьків не вимагається у разі пред'явлення рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.

За змістом ст. 4-2 Правил виїзд дитини за кордон здійснюється на підставі документів, в яких зазначено державу прямування (місце виїзду).

Стаття 11 Конвенції про права дитини покладає на держави зобов'язання вживати заходів для боротьби з незаконним переміщенням і поверненням дітей із-за кордону.

Її суть полягає в тому, що один із батьків (або будь-яка інша особа, якій належать права піклування про дитину) не має права одноосібно приймати рішення про зміну місця проживання дитини або переміщення дитини на необмежений час у інше місце, зокрема вивозити її в іншу державу або не повертати дитину до держави її постійного проживання. Тимчасовий чи постійний виїзд дитини за кордон має відбуватись лише за погодженням з іншим із батьків, якщо він не позбавлений батьківських прав.

Тобто зміна країни проживання дитини вимагає узгодження із іншим із батьків, адже такий переїзд , як правило спричиняє зміну режиму спілкування дитини з другим з батьків, порядку участі у вихованні дитини, а також зміну звичайного соціального, культурного, мовного середовища дитини, що впливає на її подальше життя, розвиток і виховання.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» за відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.

За змістом даної норми закону суд може дати дозвіл на виїзд, а не постійні виїзди без згоди батька, не позбавленого батьківських прав, і такі поїздки можуть мати разовий характер з певним часовим проміжком перебування у відповідній державі.

Звертаючись до суду, позивачка не зазначає які саме країни вона має намір відвідати разом з дитино, та який проміжок часу зазначені подорожі будуть тривати.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України в постанові № 6-7961цс15 від 09 липня 2015 року, надання за рішенням суду дозволу на майбутнє на виїзди дитини за кордон без згоди батька суперечить положенням статей 141, 153, 157 СК України, які визначають рівність прав та обов'язків батьків стосовно виховання дитини.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Звертаючись до суду, позивачка посилається лише на те, що відповідач відмовляється надавати згоду на виїзд дитини за кордон, оскільки він не виходить на зв'язок з нею.

В той же час, будь-яких доказів, які б відповідали вимогам ст.ст.76 - 80 ЦПК України, не надала.

За змістом ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вони посилається як на підставу своїх вимог а бо заперечень.

Відповідно до ч.1 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обгрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

В пункті 27 постанови №2 Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 року "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції " роз»яснено, що виходячи з принципу роцесуального рівноправ»я сторін та враховуючи обов»язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Враховуючи викладене вище, відсутність доказів, які б давала суду підстави погодитися з твердженнями позивачки, суд не знаходить підстав для задоволення її вимог.

Керуючись ст. 33 Конституції України, ст.ст.141, 155, 157 Сімейного кодексу України, ст.313 ЦК України, ст. ст.4,9 Закону України «Про порядок виїзду з України та в'їзду в Україну громадян України», ст.ст.3,11,18 Конвенції ООН про права дитини, Правилами перетинання державного кордону громадянами України, ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76 - 82, 141, 259, 263 - 265, 268, 273, 280 -284 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди батька відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду м. Києва через суд першої інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, який його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його отримання.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення складено 27 квітня 2018 року.

Суддя: Л.А.Шереметьєва