Ухвала суду № 73684523, 26.04.2018, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/628/18Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : Гончаренко Т. В. Доповідач в апеляційній інстанції Бондаренко С. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2018 року року апеляційний суд Черкаської області в складі:

суддів Бондаренка С. І., Вініченка Б.Б., Новікова О.М.

за участю секретаря Чуйко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 02 лютого 2018 року, ухваленого під головуванням судді Гончаренко Т.В., у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про часткове визнання недійсним свідоцтва про право власності, повний текст рішення виготовлений 09 лютого 2018 року, -

в с т а н о в и л а :

У квітні 2017 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про часткове визнання недійсним свідоцтва про право власності, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 1 березня 1950 року вона із покійним чоловіком ОСОБА_5 купили будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1

13 грудня 1988 року позивач отримала свідоцтво про право власності на вказане будинковолодіння, що розташоване на земельній ділянці площею 0,45 га, яка передана позивачу у власність рішенням Стецівської сільської ради Звенигородського району №10 від 3 жовтня 1996 року.

Поруч із будинком позивача на земельній ділянці площею 0,06 га побудував будинок її син ОСОБА_6.

Після смерті сина позивача його дружина ОСОБА_3 оформила свідоцтво про право власності на свій будинок і обманним шляхом через сільську раду включила до свідоцтва належні позивачу приміщення: літню кухню, сарай, криницю, прибудову, огорожу, ворота, вартістю 44842 гривень.

21 березня 2005 року Стецівська сільська рада прийняла рішення, яким відмінила раніше прийняте рішення № 33 від 16 вересня 2004 року.

З тих підстав, що до свідоцтва про право власності, виданого на ім'я відповідача, внесено належні позивачу приміщення остання просила суд визнати частково недійсним свідоцтво про право власності, видане Стецівською сільською радою Звенигородського району 26 жовтня 2004 року на ім'я ОСОБА_3, виключивши з нього літню кухню, сарай, прибудову, криницю, огорожу, ворота.

Рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області від 02 лютого 2018 року позов задоволено.

Визнано недійсним свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1, видане 26 жовтня 2004 року Стецівською сільською радою Звенигородського району Черкаської області на ім'я ОСОБА_3 в частині визнання за нею права власності на: літню кухню-сарай Б, площею 40,1 кв.м.; прибудову б, площею 8,6 кв.м.; огорожу 1; ворота 2; колодязь 3.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 понесені нею судові витрати зі сплати судового збору в сумі 640 гривень та за надання правничої допомоги в сумі 5000 гривень.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, не відповідність висновків суду обставинам справи, просила рішення скасувати провадження у справі закрити. Зокрема зазначає, що судом не було взято до уваги її заяву про застосування строків позовної давності; у матеріалах справи наявна заява позивача про відмову від позову, що є підставою для закриття провадження у справі;не враховано, що земельна ділянка на якій розташовано нерухоме майно належить відповідачу;судом помилково застосовано ст. 393 ЦК України в частині скасування свідоцтва про право власності; при вирішенні питання щодо стягнення судових витрат суд не взяв до уваги те, що позивачем жодним чином не було обґрунтовано розмір витрат на оплату послуг адвоката.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення виходячи з наступного.

Ухвалюючи рішення та задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, виходив із того, що відповідачка набула право власності на спірні господарські будівлі неправомірно.

В судовому засіданні встановлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно свідоцтва про право власності на будівлю від 13 грудня 1988 року позивач ОСОБА_4 є власником домоволодіння АДРЕСА_1 (а.с. 7)

Відповідно до технічного паспорта вказаний житловий будинок складається з житлового будинку А-1, площею 70,6 кв.м.; веранди а, площею 11,2 кв.м.; літньої кухні Б, площею 40,1 кв.м.; сараю б, площею 8,6 кв.м.; погрібу Г, площею 12,7кв.м.; огорожі 1, воріт з хвірткою 2, колодязя 3 (а.с. 8-10).

Згідно довідки Звенигородського відділку КП "ЧООБТІ" № 400 від 22 квітня 2015 року будівлі літня кухня Б, сарай б, погріб Г, колодязь 3 побудовані у 1965 році (а.с. 21), вказана обставина також підтверджується і технічним паспортом.

Частинами 1,2 статті 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

26 жовтня 2004 року відповідачу ОСОБА_3 Стецівською сільською радою Звенигородського району Черкаської області видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1, відповідно до якого вона є власником будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 84,9 кв.м., житловою площею 45,4 кв.м. Майно складається з житлового будинку А, площею 84,9 кв.м., веранди а, ганку г, літньої кухні-сараю Б, площею 40,1 кв.м., прибудови б, площею 8,6 кв.м., гаражу-сараю В, площею 51,2 кв.м., огорожі 1, воріт 2, колодязю 3, вбиральні 4 (а.с. 5).

Вказане свідоцтво про право власності видане на підставі рішення Стецівської сільської ради Звенигородського району № 33 від 16 вересня 2004 року щодо введення в експлуатацію житлового будинку загальною площею 84,9 кв.м та господарських будівель площею 99,9 кв.м, побудованих ОСОБА_3 на її присадибній земельній ділянці прощею 1500 кв.м. (зворотній бік а.с.5)

Постановою Звенигородського районного суду Черкаської області від 21 квітня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Стецівської сільської ради Звенигородського району Черкаської області, третя особа ОСОБА_3 визнано протиправним та скасовано положення частини 1 рішення Стецівської сільської ради від 16 вересня 2004 року № 33 щодо введення в експлуатацію господарських будівель площею 48,7 кв.м, побудованих ОСОБА_3(а.с. 16-18). Даним рішенням суду встановлено, що рішенням сільської ради неправомірно введено в експлуатацію господарські будівлі літньої кухні-сараю Б, прибудови б, огорожі 1, воріт 2, колодязю 3, які належать ОСОБА_4

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Окрім цього та обставина, що на час прийняття сільською радою рішення №33 від 16 вересня 2004 року, частина зазначеного майна, а саме літня кухня Б, прибудови б, огорожа 1, ворота 2, колодязю 3, належали ОСОБА_4 підтверджується технічним паспортом житлового АДРЕСА_1 відповідно до якого вказані будівлі побудовані і належали позивачу ще із 1965 року та 2000 року.

Таким чином, судом вірно встановлено, що спірні господарські будівлі безпідставно увійшли до об'єктів права власності відповідача, а наслідком скасування рішення на підставі якого було видано свідоцтво про право власності, є визнання останнього недійсним як правовстановлюючого документу.

Подача позивачем заяви про відмову від позову не позбавляє позивача, після вчиненої процесуальної дії, відмовитись від такої та підтримувати позовні вимоги, що є наслідком ухвалення рішення суду, а не закриття провадження у справі.

Твердження апелянта про те, що в судовому засіданні 26 жовтня 2017 року позивач відмовилась від позовних вимог не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки вона не могла визначитись з такою процесуальною дією.

Підтвердженням того, що позивач подану заяву про відмову від позову не підтримала, є крім зазначених обставин в рішенні судом першої інстанції, той факт, що позивач ухвалене судом першої інстанції рішення не оскаржувала, а відтак погодилася з ним.

Окрім цього, право відмови від позову позивач має також і на стадії апеляційного провадження (стаття 373 ЦПК України), однак отримавши копію апеляційної скарги ОСОБА_4 таку дію не вчиняла, навпаки в поданому відзиві заперечила відмову від позову.

Є необґрунтованими доводи апеляційної скарги, що рішенням Звенигородського районного суду від 21 квітня 2016 року не скасовано рішення Стецівської сільської ради від 16 вересня 2004 року №33 в частині введення експлуатацію огорожі 1, воріт 2, колодязю 3, погрібу Г, оскільки щодо погрібу Г то суд першої інстанції і не ухвалював оскаржуване рішення, а щодо господарських будівель огорожі 1, воріт 2, колодязю 3 то саме поняття «господарські будівлі» в рішенні Стецівської сільської ради від 16 вересня 2004 року №33 згадується в частині 1 останнього, яке, в розмірі площі 48.7 кв.м., було скасовано рішенням суду, а в мотивувальній частині останнього , суд чітко вказав перелік будівель та споруд які належали позивачу, а це літня кухня-сарай Б, прибудова б, огорожа 1, ворота 2, колодязь 3.

За змістом частини 1 статті 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В поданій апеляційній скарзі, апелянт посилається на те, що вказані об'єкти знаходяться на земельній ділянці наданій їй для будівництва та обслуговування житлового будинку, однак доказів які підтверджували б вказаний факт надано не було, окрім цього, як зазначалось вище дані будівлі побудовані і належали позивачу ще із 1965 року та 2000 року.

Частинами 3,4 статті 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином для застосування наслідків спливу строку позовної давності заява сторони є обов'язковою.

Посилаючись на те, що така заява була зроблена в судовому засіданні 26 жовтня 2017 року усно, апелянтом доказів не надано.

Вимоги до журналу судового засідання встановлені статтею 198 ЦПК України, в редакції чинної на час проведення відповідної процесуальної дії.

В журналі судового засідання від 26 жовтня 2017 року така процесуальна дія як заява про застосування строку позовної давності відсутня.

Відсутня така заява і на записі судового засідання, що прослуховується.

Посилаючись в апеляційній скарзі на те, що на технічному записі судового засідання яке мало місце 26 жовтня 2017 року, частина засідання відсутня, апелянтом не подавались зауваження щодо технічного запису судового засідання та журналу судового засідання відповідно до статті 199 ЦПК України, в редакції чинної на час процесуальної дії.

Разом з тим, суд вирішуючи питання судових витрат, в частині правничої допомоги, припустився порушення норм процесуального права які привели до неправильного вирішення вказаного питання.

Частинами 2,3 статті 137 ЦПК України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Детального опису робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом учасниками справи, в тому числі самим адвокатом, надано не було.

Частиною 4 статті 137 ЦПК України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З матеріалів справи вбачається, що 17 лютого 2017 року між адвокатом Поліщук В.І. та ОСОБА_4 був укладений договір на представництво предметом якого є обов'язок представника на участь в судовому засіданні про часткове скасування свідоцтва про право власності, в свою чергу клієнт зобов'язалась сплатити представникові гонорар в розмірі 4000 гривень.(а.с.24)

Відповідно до квитанції №15 від 17 лютого 2017 року ОСОБА_4 сплатила адвокату Поліщук В.І. за складання позовної заяви та участь в судовому засіданні 4000 гривень.(а.с.25)

Суд першої інстанції вказані норми права та докази не врахував чим порушив норми процесуального права.

Тому апеляційний суд, визначаючи розмір витрат на оплату послуг адвоката, враховує, виходячи з доказів які маються у справі, що адвокатом була складена позовна заява, він брав участь у двох судових засідання в загальній кількості 2 години 58 хвилин, а тому вказаний розмір складає 2000 гривень.

Згідно квитанції №126 від 6 листопада 2017 року (а.с.101) ОСОБА_4 сплатила адвокату Поліщуку В.І. 1000 гривень. Дана оплата була безпідставно врахована судом першої інстанції, оскільки такий розмір не був передбачений укладеним між сторонами договором і відповідні зміни до нього не вносились, окрім цього як вбачається з самого договору графа яка передбачала подальшу оплату сторонами не заповнювалась.

За таких обставин, апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, а рішення суду до зміни в частині розміру витрат на правничу допомогу.

Керуючись ст. ст. 368, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити частково, а рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 02 лютого 2018 року, ухваленого під головуванням судді Гончаренко Т.В., у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про часткове визнання недійсним свідоцтва про право власності - змінити, зменшивши розмір стягнутої суми судових витрат за надання правничої допомоги з 5000 гривень до 2000 гривень.

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови виготовлений 26 квітня 2018 року.

Судді