Ухвала суду № 73680269, 25.04.2018, Апеляційний суд Сумської області

Справа №580/629/17 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1Номер провадження 11-кп/788/150/18 Суддя-доповідач - ОСОБА_2 Категорія - Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2018 року колегія суддів з розгляду справ та матеріалів кримінального судочинства Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Олійника В. Б.,

суддів - Філонової Ю. О., Рунова В. Ю.,

з участю:

секретаря судового засідання – Різниченко Н.А.,

прокурора – Мухи О.С.,

обвинуваченого – ОСОБА_3,

захисника – ОСОБА_4,

законного представника неповнолітнього потерпілого ОСОБА_5 – ОСОБА_6,

представника потерпілого ОСОБА_5 – адвоката ОСОБА_7,

потерпілих – ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми матеріали кримінального провадження № 12017200090000011 за апеляційними скаргами першого заступника прокурора Сумської області Сидоренка І.А. та законного представника неповнолітнього потерпілого ОСОБА_5 – ОСОБА_6 на вирок Лебединського районного суду Сумської області, від 26 вересня 2017 року, яким

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрований в ІНФОРМАЦІЯ_3, проживаючого у ІНФОРМАЦІЯ_4, раніше не судимий,

обвинувачений у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 ч. 3 КК України, з призначенням покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

На підставі ст. ст. 75; 76 КК України, ОСОБА_3 звільнено від відбування покарання з випробуванням на протязі 3 років іспитового строку, з покладенням обов'язків: періодично з’являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь неповнолітнього ОСОБА_5 н в рахунок відшкодування моральної шкоди 150 000 грн.

ВСТАНОВИЛА:

За вироком суду, ОСОБА_3, о 11 год. 15 хв., 7 січня 2017 року керував належним йому на праві власності автомобілем марки «ВАЗ – 2108», реєстраційний № НОМЕР_1, рухаючись по автодорозі «Київ – ОСОБА_7 – Юнаківка» у напрямку до м. Ромни Сумської обл.

Проїжджаючи біля с. Штепівка, Лебединського району, Сумської області, в районі 294 км., виконуючи спуск з гори, ОСОБА_3, в порушення вимог п. 12. 1 Правил дорожнього руху України, зневажив безпекою дорожнього руху, не врахував дорожню обстановку, стан дорожнього покриття, не обрав безпечної швидкості руху, у зв’язку з чим втратив контроль над керуванням автомобіля і на слизькому дорожньому покритті допустив його занос та виїзд на зустрічну смугу руху, де керований ним транспортний засіб зіткнувся з автомобілем марки «МERCEDES – BENZ Е 200», реєстраційний № НОМЕР_2, яким керував ОСОБА_12, і який рухався у зустрічному напрямку.

Внаслідок зіткнення транспортних засобів пасажири автомобіля марки «ВАЗ – 2108» ОСОБА_13 та ОСОБА_14 отримали тяжкі тілесні ушкодження від яких наступила їх смерть, а пасажири автомобіля марки «МERCEDES – BENZ Е 200» ОСОБА_10 та ОСОБА_11 отримали середнього ступеню тяжкості тілесні ушкодження.

На даний вирок суду надійшли апеляційні скарги від першого заступника прокурора Сумської області Сидоренка І.А. та представника неповнолітнього потерпілого ОСОБА_5 – ОСОБА_6

Прокурор просить вирок суду скасувати у зв’язку з невідповідністю призначеного ОСОБА_3 покарання тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та особі обвинуваченого ОСОБА_3, через м’якість призначеного покарання, та ухвалити новий вирок, за яким призначити ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Свої апеляційні вимоги прокурор обґрунтовує тим, що при призначенні ОСОБА_3 покарання суд не дотримавшись вимог ст. 65 КК України, належним чином не врахував суспільну небезпеку скоєного ним злочину та особу обвинуваченого, що призвело до призначення судом м’якого покарання ОСОБА_3

Прокурор також вказує, що і звільнення судом ОСОБА_3 від відбування призначеного покарання з випробуванням на протязі іспитового строку, з застосуванням ст. 75 КК України, також не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі ОСОБА_3

На думку прокурора, звільнення судом ОСОБА_3 від відбування покарання не відповідає наслідкам, що настали від вчиненого ОСОБА_3 кримінального правопорушення. Прокурор вказує, що суд не конкретизував, які саме фактичні обставини є об’єктивними для звільнення ОСОБА_3 від відбування покарання, оскільки суд не вказав яку суму коштів добровільно відшкодовано потерпілим, не виклав думки потерпілих щодо призначення виду та міри покарання ОСОБА_3, висновку органу пробації щодо доцільності застосування відносно ОСОБА_3 покарання.

Прокурор вказує, що при призначенні ОСОБА_3 покарання, а також при звільненні ОСОБА_3 від відбування покарання, суд у неповній мірі врахував те, що вчинений ОСОБА_3 злочин відноситься до категорії тяжких, в результаті якого загинуло дві людини і дві отримали ушкодження середньої тяжкості.

Представник неповнолітнього потерпілого ОСОБА_5 – ОСОБА_6 просить вирок суду змінити в частині вирішення судом цивільного позову про відшкодування моральної шкоди на користь неповнолітнього потерпілого ОСОБА_5 та стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 в рахунок відшкодування цієї шкоди 300 000 грн.

Свої вимоги ОСОБА_6 мотивує тим, що суд не в повній мірі врахував наслідки вчиненого ОСОБА_3 злочину, що настали для неповнолітнього ОСОБА_5 ОСОБА_6 стверджує, що його син отримав шок від того, що він втратив матір, у зв’язку з чим він дуже переживає і на теперішній час він не оговтався від цієї втрати. Все це призвело до того, що ОСОБА_5 втратив нормальні життєві зв’язки, оскільки порушилися відносини з оточуючими людьми і він змушений докладати значних зусиль, щоб адаптуватися до життя без матері. ОСОБА_6 акцентує увагу на те, що його син ще дитина у зв’язку з чим він потребує материнської уваги та тепла і, що цього йому не замінить будь яка моральна компенсація.

У ході апеляційного розгляду:

прокурор підтримав апеляційні вимоги першого заступника прокурора Сумської області та поклався на розсуд суду щодо вирішення апеляційних вимог законного представника неповнолітнього потерпілого ОСОБА_5 – ОСОБА_15;

законний представник неповнолітнього потерпілого ОСОБА_5 – ОСОБА_6 та представник потерпілого ОСОБА_5 – адвокат ОСОБА_7 заперечили апеляційні вимоги першого заступника прокурора Сумської області та підтримали свої апеляційні вимоги;

потерпілі ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 заперечили апеляційні вимоги першого заступника прокурора Сумської області та поклався на розсуд суду щодо вирішення апеляційних вимог законного представника неповнолітнього потерпілого ОСОБА_5 – ОСОБА_15;

обвинувачений ОСОБА_3 та його захисник – адвокат ОСОБА_4 заперечили апеляційні вимоги першого заступника прокурора Сумської області та поклався на розсуд суду щодо вирішення апеляційних вимог законного представника неповнолітнього потерпілого ОСОБА_5 – ОСОБА_15

Заслухавши суддю – доповідача щодо суті вироку та поданих апеляційних скарг, дослідивши матеріали кримінального провадження, піддавши аналізу доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги прокурора задоволенню не підлягають, а законного представника неповнолітнього потерпілого ОСОБА_5 – ОСОБА_15 підлягають до задоволення.

Колегія суддів, здійснюючи апеляційний розгляд у межах поданих апеляційних скарг, не піддає сумніву висновки суду щодо встановленних судом обставин вчинення кримінального правопорушення, винуватості ОСОБА_3 у вчиненому та юридичної кваліфікації дій ОСОБА_3 за ст. 286 ч. 3 КК України.

Колегія суддів вважає, що суд, вирішуючи питання про обрання ОСОБА_3 виду та розміру покарання, врахував ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_3 кримінального правопорушення, особи ОСОБА_3, наявність обставини які пом’якшують покарання та відсутність обставин, що обтяжують покарання.

Судом було враховано, що ОСОБА_3 щиро розкаявся у вчиненому кримінальному правопорушенні, сприяв у його розслідуванні, має виключно позитивні характеристики, відшкодував потерпілим завдані збитки.

Колегія суддів вважає, що вказані обставини давали суду першої інстанції підстави для призначення ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, що відповідає мінімальному розміру цього покарання передбаченому санкції ст. 286 ч. 3 КК України, яке на думку колегії, буде сприяти виправленню ОСОБА_3 та попередженню вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Не може погодитись колегія суддів з мотивами апеляційної скарги прокурора про незаконність рішення суду про звільнення ОСОБА_3, на підставі ст. 75 КК України, від відбування призначеного йому покарання у виді позбавлення волі з випробуванням на протязі іспитового строку.

Згідно ст. 75 ч. 1 КК України, якщо суд, при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п’яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Приймаючи рішення про звільнення ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про можливість виправлення ОСОБА_3 без реального відбування покарання у виді позбавлення волі.

Звільняючи ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням на протязі іспитового строку, суд першої інстанції врахував те, що внаслідок дорожньо – транспортної пригоди ОСОБА_3 втратив близьких йому людей – дружину, з якою він перебував у фактичних шлюбних взаємовідносинах та виховував з нею у цьому шлюбі малолітнього сина загиблої ОСОБА_14 від її шлюбу з ОСОБА_6, та свою рідну тітку – ОСОБА_13, що завдало йому певних фізичних та моральних страждань.

Колегія суддів вважає, що такі наслідки для ОСОБА_3 є своєрідним покаранням, а тому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років до відбуття реально, як того вимагає прокурор у своїй апеляційній скарзі, не буде відповідати вимогам ст. 50 КК України щодо досягнення мети застосування відносно ОСОБА_3 покарання, як заходу примусу, з метою виправлення ОСОБА_3 та попередження вчиненням ним нових кримінальних правопорушень.

Суд першої інстанції, звільняючи ОСОБА_3 від відбування призначеного покарання у виді позбавленні волі, врахував поведінку ОСОБА_3 після вчинення злочину, яка полягає у тому, що він підтримує зв’язок з сином загиблої ОСОБА_14 – ОСОБА_5, піклується про нього, також врахував позицію усіх потерпілих, які просили суд не позбавляти обвинуваченого волі, а також висновок органу пробації про те, що ОСОБА_3 має низький рівень вчинення повторного злочину, що його виправлення без позбавлення чи обмеження волі на певний строк можливе, оскільки ОСОБА_3 не створює високої небезпеки для суспільства.

Колегія суддів, виходячи із даних матеріалів кримінального провадження, а саме з звукозапису судового засідання першої інстанції, звертає увагу на той факт, що обвинувачений ОСОБА_3 більш п’яти років проживав в цивільному шлюбі з загиблою ОСОБА_14, з якою планував зареєструвати шлюб, мав добрі стосунки з її неповнолітнім сином ОСОБА_16, також на наявність добрих стосунків між їх сім’ями. Із цього колегія суддів робить висновок про те, що саме такі обставини призвели до того, що ніхто з потерпілих не наполягав на тому щоб обвинуваченому ОСОБА_3 було призначено реальне покарання у виді позбавлення волі.

Враховуючи наведене, а також, звертаючи увагу на час, який минув з дня вчинення обвинуваченим ОСОБА_3 кримінального правопорушення, за який останній зарекомендував себе виключно з позитивної сторони, перш за все по відношенню до потерпілих, відсутність даних про вчинення ним будь – яких проступків, правопорушень, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано прийняв рішення про необхідність звільнення обвинуваченого ОСОБА_3 від відбування основного покарання з випробуванням на протязі іспитового строку, на підставі ст. 75 КК України.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів знаходить необґрунтованими твердження прокурора про відсутність підстав для звільнення ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням та можливості його виправлення в умовах без ізоляції від суспільства з огляду на особу винного і ступінь тяжкості вчинення ним злочину.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при призначенні обвинуваченому ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі з звільненням його від відбування з випробуванням на протязі іспитового строку, на підставі ст. 75 КК України, враховані всі наслідки які настали від кримінального правопорушення, яким судом дана належна оцінка, перш за все, виходячи з інтересів потерпілих.

Враховуючи наведене, підстав для скасування вироку, а відтак, і для задоволення апеляційної скарги прокурора, колегія суддів не вбачає.

Що стосується апеляційних вимог законного представника неповнолітнього потерпілого ОСОБА_5 – ОСОБА_6 щодо зміни вироку в частині відшкодування моральної шкоди в бік збільшення з 150 000 грн. до 300 000 грн., то на переконання колегії суддів вони є обґрунтованими.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів.

Згідно ст. 1167 ч. 1 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою яка її завдала за наявності вини.

Колегія суддів вважає, що, вирішуючи питання щодо розміру відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції не у повній мірі врахував характер, обсяг та тривалість душевних страждань, час та зусилля, необхідні для відновлення морального стану неповнолітнього ОСОБА_5 після загибелі його матері ОСОБА_14

З урахуванням викладених обставин, не дивлячись на те, що обвинувачений ОСОБА_3 підтримує доброзичливі взаємостосунки, як з самим потерпілим – неповнолітнім ОСОБА_5, так і його законним представником – ОСОБА_6, виходячи з принципів розумності та справедливості, наслідків, що настали для неповнолітнього ОСОБА_5, колегія суддів приходить до висновку про необхідність задоволення цивільного позову законного представника неповнолітнього потерпілого ОСОБА_5 – ОСОБА_6 про стягнення моральної шкоди у повному обсязі, а саме, у сумі 300 000 грн.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає необхідним задовольнити апеляційну скаргу законного представника неповнолітнього потерпілого ОСОБА_5 – ОСОБА_6 та змінити вирок у частині рішення суду про стягнення з ОСОБА_3 на користь неповнолітнього потерпілого ОСОБА_5 моральної шкоди, шляхом збільшення суми стягненої такої шкоди з 150 000 грн. до 300 000 грн., тим самим задовольнивши позовні вимоги законного представника неповнолітнього потерпілого ОСОБА_5 – ОСОБА_6

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 404; 405, 407 – 409; 418; 419 КПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу законного представника неповнолітнього потерпілого ОСОБА_5 – ОСОБА_6, задовольнити.

Вирок Лебединського районного суду Сумської області, від 26 вересня 2107 року, відносно ОСОБА_3, в частині вирішення цивільного позову законного представника неповнолітнього потерпілого ОСОБА_5 – ОСОБА_6, про стягнення з ОСОБА_3 на користь неповнолітнього потерпілого ОСОБА_5 моральної шкоди, змінити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь неповнолітнього потерпілого ОСОБА_5 300 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

В іншій частині вирок Лебединського районного суду Сумської області, від 26 вересня 2107 року, відносно ОСОБА_3, залишити без зміни, а апеляційну скаргу першого заступника прокурора Сумської області Сидоренка І.А., без задоволення.

Ухвала може бути оскаржена до Верховного ОСОБА_7 протягом трьох місяців з дня її проголошення.

СУДДІ:

ОСОБА_2 ОСОБА_17. ОСОБА_18.