Рішення № 73678299, 24.04.2018, Полтавський районний суд Полтавської області

Справа № 545/441/18

Провадження № 2/545/569/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" квітня 2018 р. Полтавський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді Шелудякова Л.В.,

при секретарі судового засідання Нагорній І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Полтава цивільну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

Фізична особи-підприємця ОСОБА_1 23 лютого 2018 року звернувся до суду з позовними вимогами до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. Посилався на те, що рішенням Чутівського районного суду Полтавської області від 06 березня 2015 року по цивільній справі №550/847/14-ц за позовом ОСОБА_2 до нього про стягнення заборгованості в задоволенні позову відмовлено, стягнуто з ОСОБА_2 на його користь 121 грн. 80 коп. в рахунок проведення витрат по оплаті судового збору та 2904 грн. 16 коп. в рахунок витрат по оплаті правової допомоги. Дане судове рішення оскаржено не було, набрало законної сили та судом видано виконавчий лист на загальну суму стягнення 3025 грн. 96 коп., який в послідуючому пред’явлений до примусового виконання. Вище вказане рішення до цього часу залишається не виконаним і триває виконавче провадження.

В послідуючому, рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 01 грудня 2015 року у цивільній справі №545/467/13-ц за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 на його користь стягнуто 17641 грн. 26 коп. заборгованості за договором поставки від 03 січня 2012 року з урахуванням індексу інфляції та 793 грн. 42 коп., а всього 18434 грн. 68 коп. Решту рішення суду першої інстанції залишено без змін. Стягнуто з відповідача на користь позивача 5766 грн. 89 коп. судових витрат. Ухвалою суду касаційної інстанції вказані рішення суду першої інстанції в частині, що залишена без змін апеляційним судом та рішення суду апеляційної інстанцій залишено без змін.

На виконання вказаних рішень видано виконавчі листи на загальну суму стягнення, які в подальшому пред’явлено до примусового виконання. До цього часу рішення залишаються не виконаним і триває виконавче провадження.

Вважає, що оскільки відповідач не сплатила вказані грошові кошти, вона зобов’язана сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних при прострочення суми.

Враховуючи вказане, з врахуванням зробленого ним розрахунку ціни позову, просив стягнути з відповідача на його користь 3% річних за невиконання грошових зобов’язань в розмірі 1807 грн. 78 коп., інфляційні втрати в розмірі 12062 грн. 85 коп., а всього 13870 грн. 63 коп. та понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 708 грн. 80 коп.

В судовому за сіданні представник позивача ОСОБА_3 позовні вимоги підтримав та пояснив, що посилання відповідача на її необізнаність з постановами про відкриття виконавчих проваджень не відповідає дійсності, оскільки на її адресу вони направлялися виконавчою службою рекомендованими листами 23 грудня 2015 року і про даний факт відповідачем замовчується. Заперечення відповідачки про нібито протиправність винесених постанов про відкриття виконавчих проваджень не можуть заслуговувати на уваги з тих підстав, що вони не визнані судом такими.

Також зазначив, що відповідач підмінює поняття примусове виконання рішення суду та прострочення виконання зобов’язань. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Тим самим, відкриття виконавчого провадження не є фактом настання строку виконання зобов’язань за рішенням суду, а лише забезпечує його виконання.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач вказує на передчасність заявленого позову та необхідність позивача реалізувати право на оскарження бездіяльності органів державної виконавчої служби з не виконання рішення судів, а потім звертатися до суду з такими вимогами. Постанови відділу державної виконавчої служби про відкриття виконавчого провадження вкотре стверджують необхідність сплати боргу ОСОБА_2 за рішенням суду, але вже в порядку примусового виконання рішення суду.

Позивач також звернув увагу на той факт, що рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 01 грудня 2015 року встановлено обставина щодо прострочення і не виконання ОСОБА_2 основного зобов’язання в розмірі 12974 грн., що є безумовною підставою для задоволення позовних вимог в частині нарахованих 3% річних та інфляційних за обставинами (в т.ч. відомостями та формулами) зазначеними в позові. Тим самим, вважає, що його позиція про необхідність нарахування вказаних сум з 26 лютого 2015 року є обґрунтована і стверджена вказаним судовим рішенням.

Представник відповідача ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснив, що у відповідача відсутні реальні можливості виконати рішення судів, а тому вона не ухиляється від виконання судових рішень, дій з примусового виконання рішень ніхто не здійснював та не намагався, а тому позов вважав безпідставним та необґрунтованим.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, з’ясувавши дійсні обставини справи, дослідивши зібрані у справі докази, суд приходить до наступного висновку.

В судовому засіданні встановлено, що рішенням Чутівського районного суду Полтавської області від 06 березня 2015 року по цивільній справі №550/847/14-ц за позовом ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в задоволенні позову відмовлено, стягнуто з ОСОБА_2 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 в рахунок проведення витрат по оплаті судового збору 121 грн. 80 коп. та 2904 грн. 16 коп. в рахунок витрат по оплаті правової допомоги (а.с.9, 10).

Дане судове рішення набрало законної сили та судом видано виконавчий лист на загальну суму стягнення 3025 грн. 96 коп., який в послідуючому пред’явлений до примусового виконання (а.с.14).

Представник відповідача не заперечив, що вище вказане рішення до цього часу залишається не виконаним і триває виконавче провадження.

З викладеного вище вбачається, що відповідач продовжує користуватися грошовими коштами, які за рішенням суду стягнуто на користь позивача.

Також, на розгляді в судах перебувала цивільна справа №545/467/13-ц за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 14 квітня 2015 року в задоволенні вказаних позовних вимог відмовлено.

В послідуючому, рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 01 грудня 2015 року у вказаній цивільній справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 на користь позивача стягнуто 17641 грн. 26 коп. заборгованість за договором поставки від 03 січня 2012 року з урахуванням індексу інфляції та 793 грн. 42 коп., а всього 18434 грн. 68 коп. Решту рішення суду першої інстанції залишено без змін. Стягнуто з відповідача на користь позивача 5766 грн. 89 коп. судових витрат (а.с.15-18).

При ухваленні судом апеляційної інстанції вказаного рішення враховано період прострочення боргу з 12 лютого 2013 року по 25 лютого 2015 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 27 квітня 2016 року рішення суду першої інстанції в частині, що залишена без змін апеляційним судом та рішення суду апеляційної інстанцій залишено без змін (а.с.24, 25).

Полтавським районним судом Полтавської області 14 грудня 2015 року на виконання

рішення від 01 грудня 2015 року видано два виконавчі листи на загальну суму стягнення 3025 грн. 96 коп., які в подальшому 15 грудня 2015 року пред’явлено до примусового виконання.

Вище вказане судове рішення апеляційної інстанції від 01 грудня 2015 року до цього часу залишається не виконаним і триває виконавче провадження.

Тобто, з викладеного вище вбачається, що відповідач починаючи з 26 лютого 2015 року продовжує користуватися грошовими коштами, що належать позивачу.

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від божника виконання його обов’язку.

Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Так, у частині п’ятій статті 11 ЦК України визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов’язки можуть виникати з рішення суду.

Згідно ч.2 ст.625 ЦК України в разі порушення грошового зобов’язання боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов’язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов’язання і особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов’язання, оскільки наступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримані компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, положення зазначеної норми права передбачають, що зобов’язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов’язки можуть виникати з рішення суду.

Відповідно до ст.3 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10-го числа, що настає за завітним.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити йому 3% річних від простроченої суми заборгованості. Зазначені проценти не слідує співставляти з неустойкою: вони є не мірою відповідальності, а платою за користування чужими грошовими коштами, і отже стягуються незалежно від вини боржника.

Оскільки відповідач добровільно не виконала рішення суду та не сплатила грошові кошти, а тому відповідно до розрахунку у ОСОБА_2 виникла заборгованість перед фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 за період невиконання грошового зобов’язання відповідно до рішення Чутівського районного суду Полтавської області від 06 березня 2015 року, з яких: 3% річних – 256 грн. 42 коп., інфляційні втрати – 1073 грн. 22 коп., а всього 1329 грн. 64 коп.

Також, у ОСОБА_2 виникла заборгованість перед фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 за період невиконання грошового зобов’язання згідно рішення Апеляційного суду Полтавської області від 01 грудня 2015 року, з яких: 3% річних – 1551 грн. 36 коп., інфляційні втрати – 10989 грн. 63 коп., а всього 12540 грн. 99 коп.

За викладених обставин заборгованість ОСОБА_2 перед позивачем фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 складає 13870 грн. 63 коп.

Відповідно до ч.2 ст.615 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов’язання.

Як встановлено в судовому засіданні та доведено зібраними по справі доказами, відповідач судові рішення не виконує, продовжує користуватися грошовими коштами, що належать позивачу, а тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 підлягають задоволенню в повному обсязі й з відповідача на його користь підлягає стягненню грошові кошти на загальну суму 13870 грн. 63 коп.

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в сумі 704 грн. 80 коп.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 13, 81, 258, 363, 265, 273, 354 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 (ІПН: НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 (ІПН: НОМЕР_2) 3% річних за невиконання грошових зобов’язань в розмірі 1807 грн. 78 коп., інфляційні втрати в розмірі 12062 грн. 85 коп., а всього стягнути 13870 (тринадцять тисяч вісімсот сімдесят) гривень 63 копійки.

Стягнути з ОСОБА_2 (ІПН: НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 (ІПН: НОМЕР_2) понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду Полтавської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України, в редакції Закону України від 03.10.2017 року, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: ОСОБА_5