Рішення № 73677068, 27.04.2018, Сіверськодонецький міський суд Луганської області (до 25.04.2025 - Сєверодонецький міський суд Луганської області)

Справа № 428/12944/17

Провадження №2/428/234/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2018 року Сєвєродонецький міський суд

Луганської області у складі:

головуючого судді Юзефовича І.О.

при секретарі Продченко О.А.

за участю представника позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Сєвєродонецька цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів у розмірі 350000грн. та стягнення судового збору,

встановив:

ОСОБА_4 звернувся до Сєвєродонецького міського суду Луганської області із позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів у розмірі 350000грн. та стягнення судового збору, мотивуючи вимоги тим, що 17.04.2014р. відповідач ОСОБА_2 отримав від позивача ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 150000грн., на підтвердження чого написав власноруч розписку, а у грудні 2015р. отримав ще грошові кошти у розмірі 200000грн.. Таким чином в період з квітня 2014р. по грудень 2015р. відповідачем ОСОБА_2 було отримано від позивача ОСОБА_4 грошові кошти у загальному розмірі 350000грн., мотивуючи необхідність отримання зазначених коштів посадкою врожаю, та зобов’язався повернути отримані кошти в натурі – гарбузовим насінням у жовтні-листопаді 2014р., однак у зазначений строк відповідач ОСОБА_2 взяті на себе зобов’язання не виконав. Натомість 06.12.2016р. на прохання позивача ОСОБА_4 відповідач ОСОБА_2 написав розписку на отриману загальну суму грошових коштів. Вимоги позивача ОСОБА_4 щодо виконання зобов’язання відповідач ОСОБА_2 ігнорує. У зв’язку з цим позивач ОСОБА_4 вважає, що відповідач ОСОБА_2 безпідставно набув грошові кошти у розмірі 350000грн.. Тому, ОСОБА_4 звернувся з позовом до суду і просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 350000грн. та суму сплаченого судового збору у розмірі 3500грн..

31.01.2018р. відповідач ОСОБА_2 надав до суду відзив на позовну заяву, який мотивовано тим, що у розписці про отримання грошових коштів не зазначено питання щодо повернення суми отриманих грошових коштів, а зазначено зобов’язання передачі позивачу ОСОБА_4 гарбузового насіння.

Представник позивача ОСОБА_1 у вступному слові пояснив, що 17.04.2014р. відповідач ОСОБА_2 отримав від позивача ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 150000грн., на підтвердження чого написав власноруч розписку, а у грудні 2015р. отримав ще грошові кошти у розмірі 200000грн.. Таким чином в період з квітня 2014р. по грудень 2015р. відповідачем ОСОБА_2 було отримано від позивача ОСОБА_4 грошові кошти у загальному розмірі 350000грн., мотивуючи необхідність отримання зазначених коштів посадкою врожаю, та зобов’язався повернути отримані кошти в натурі – гарбузовим насінням у жовтні-листопаді 2014р., однак у зазначений строк відповідач ОСОБА_2 взяті на себе зобов’язання не виконав. Натомість 06.12.2016р. на прохання позивача ОСОБА_4 відповідач ОСОБА_2 написав розписку на отриману загальну суму грошових коштів. Вимоги позивача ОСОБА_4 щодо виконання зобов’язання відповідач ОСОБА_2 ігнорує. Додатково пояснив, що позивач ОСОБА_4 вважає, що грошові кошти у розмірі 350000грн. набуті відповідачем ОСОБА_2 без будь-яких правових підстав, оскільки будь-яких договорів між сторонами не укладалось, а була лише домовленість про надання коштів під врожай. Відповідач ОСОБА_2 врожай не надав позивачу ОСОБА_4, а отже грошові кошти набуті безпідставно. Підстави на яких сторони домовлялись про правочин не настали. Грошові кошти у розмірі 150000грн. дійсно передавались ОСОБА_2 під час написання розписки 17.04.2014р.. Грошові кошти у розмірі 200000грн. передавались ОСОБА_2 без розписок протягом 2014-2015р.. Факт отримання ОСОБА_2 грошової суми у розмірі 200000грн. він визнав розпискою від 06.12.2016р..

Представник відповідача ОСОБА_3 у вступному слові заперечував проти задоволення позову та пояснив, що посилання позивача ОСОБА_4 на ст.1212 ЦК є необґрунтованими. Майно на збереження сторони один одному не передавали. Дійсно був факт отримання грошових коштів на здійснення спільної діяльності по вирощуванню гарбузів. У розписці від 14.07.2014р. йде мова лише про повернення гарбузового насіння. По факту грошові кошти не передавались.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові матеріали справи , суд прийшов до висновку , що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

15.12.2017 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VIII від 03.10.2017 року, яким ЦПК України викладено в новій редакції.

Згідно пп.9 п.1 Розділу XIII Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Матеріалами справи встановлено, що відповідно до копії розписки б/н від 17.04.2014р., ОСОБА_2 взяв у ОСОБА_4 150000грн. під врожай 2014р. та зобов’язується повернути гарбузовим насінням у жовтні-листопаді 2014р. після збору врожаю. Відповідно до копії розписки б/н від 06.12.2016р., ОСОБА_2 визнає утворившийся за ним борг у розмірі 350000грн., який виник у зв’язку з комерційною діяльністю по давальницькій схемі вирощування гарбуза. Борг виник перед ОСОБА_4. Строк погашення – по мірі надходження коштів, на розписці буде відмічатись.

Таким чином, з матеріалів справи та пояснень сторін судом було встановлено, що 14.07.2014р. ОСОБА_4 надав ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 150000грн. під врожай 2014р. з зобов’язанням повернути гарбузовим насінням у жовтні-листопаді 2014р. після збору врожаю.

Предметом спору у зазначеній цивільній справі є набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав відповідачем ОСОБА_2 від ОСОБА_4.

Вирішуючи питання про обґрунтованість позовних вимог, суд враховує наступне.

Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об’єктивними умовами виникнення зобов'язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Вiдповiдно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України, цивiльнi права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивiльнi права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, належать договори та iншi правочини. Зобов'язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд певної дiї, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов'язання повинно виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства, а за вiдсутноcтi таких умов та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства - вiдповiдно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об’єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Згідно із частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вичинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212

ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов’язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов’язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.

Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604 - 607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов'язання). Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

З матеріалів справи, пояснень сторін, судом було встановлено, що відповідач ОСОБА_2 набув майно (грошові кошти) за існування достатніх правових підстав, у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству, з метою вирощування гарбузового насіння та передачі після його збору позивачу ОСОБА_4. Крім того, грошові кошти у розмірі 150000грн. фактично передавались, їх було отримано як позику згідно з укладеним між сторонами договором від 14.07.2014р., а грошові кошти у розмірі 200000грн. фактично не передавались у власність чи користування. За таких обставин, враховуючи, що доказів визнання укладеного правочинну недійсним або його розірвання сторонами не надано, суд дійшов висновку про безпідставність посилань позивача ОСОБА_4 та його представника ОСОБА_1 на те, що спірна грошова сума вважається отриманою відповідачем ОСОБА_2 безпідставно в розумінні статті 1212 ЦК України.

Отже, правовідносини сторін регулюються нормами зобов'язального права, які застосовуються до окремих видів угод, а не статтею 1212 ЦК України, на яку посилався позивач ОСОБА_4 як на підставу позовних вимог. Таким чином, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові судових палат у цивільних та господарських справах Верховного суду України від 02.10.2013р. №6-88цс13.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що обставини викладені ОСОБА_4 в обґрунтування позовних вимог не знайшли своє підтвердження в матеріалах справи, а тому позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів у розмірі 350000грн., не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позивачу ОСОБА_4 відмовлено у задоволенні позовних вимог, то сума сплаченого судового збору у розмірі 3500грн. не підлягає розподілу між сторонами.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 15, 43-44, 47-49, 81, 141, 247, 258-259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд -

вирішив:

Відмовити у задоволенні позовної заяви ОСОБА_4 (17.04.1968р.н., зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт серія ВА №059039, виданий Мар’їнським РВУМВС України в Донецькій області 24.05.1995р.) до ОСОБА_2 (15.02.1972р.н., зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2) про стягнення грошових коштів у розмірі 350000грн. та стягнення судового збору у розмірі 3500грн..

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до апеляційного суду Луганської області шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Суддя