Рішення № 73676448, 27.04.2018, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа № 521/20789/17

Номер провадження 2/521/200/18

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 квітня 2018 року Малиновський районний суд м.Одеси в складі:

головуючого – судді Лічмана Л.Г.,

при секретарі – Тимофієнко Н.М.,

представника позивача – ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі матеріали цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності за набувальною давністю,-

В С Т А Н О В И В:

12 грудня 2017 р. ОСОБА_2 звернувся до Малиновського районного суду м. Одеси з вказаною позовною заявою, яку було уточнено, у якій просив визнати за ним право власності за набувальною давністю на 21/50 частин домоволодіння № 22 по вул. Літаковій (колишня Самольотна) у м. Одесі, що в цілому складається з двох житлових будинків, на плані зазначених під літ. «А», житловою площею 54, 5 кв.м., під літ. «Б», житловою площею 40, 5 кв.м., та господарчих споруд під літ. «Е» - гаражу, «Г» - вбиральні, «К» - навісу, № 1-3 огорожі, «І» - брукування, розташованих на земельній ділянці площею 0,0175 кв.м. та знаходиться в житловому будинку літ. «Б»: 3-1 кухня, 3-2, 3-3, 3-4 – житлові, 3-5 – коридор, 3-6 – кладова, 3-7 – підсобне; визнати за ОСОБА_2 право власності за набувальною давністю на земельну ділянку площею 0,0175 га, що розташована по вул. Літаковій, 22 у м. Одесі, цільове призначення: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 51101373300:36:041:0007.

Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказує, що йому належить 17/50 вказаного домоволодіння, що складається з двох житлових будинків, на плані зазначених під літ. «А», житловою площею 54,5 кв.м., під літ. «Б», житловою площею 40, 5 кв.м., та господарчих споруд під літ. «Е» - гаражу, «Г» - вбиральні, «К» - навісу, № 1-3 огорожі, «І» - брукування, розташованих на земельній ділянці площею 598 кв.м. Згідно договору дарування, посвідченого 31.04.2004 р. йому у власність перейшло в житловому будинку літ. «А»: 1-1 коридор, 1-2, 1-3 житлові, житловою площею 36,1 кв.м., 1-4 кухня, 1-5 коридор, 1-6 ванна, «У» - гараж, «К» - навіс.

21/50 частин вказаного домоволодіння було зареєстровано за матір’ю позивача - ОСОБА_4 У зв’язку з похилим віком, та хворобою останні роки життя ОСОБА_4 мешкала разом з родиною на площі, яку позивач отримав у власність. З 2006 року ОСОБА_2 відкрито, безперервно та добросовісно володіє 21/50 часткою домоволодіння та земельною ділянкою, як своїм майном. Він вказує, що здійснює догляд, проводячи поточні та капітальні ремонти, сплачує комунальні послуги і податки та обробляє земельну ділянку. Володіння позивач здійснює відкрито, нічого не приховуючи. 26.02.2009 р. ОСОБА_4 померла. Оформлюючи спадкові права ОСОБА_4 дізнався, що 21/50 частин домоволодіння по вул. Літаковій, 22 зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 04.10.2007 р. Відповідач у справі жодного дня за спірною адресою не проживала, не користується земельною ділянкою, оскільки є громадянкою іншої країни, вона не витребувала це майно з володіння позивача. Вказане надає підстави для визнання на вказане майно права власності за позивачем за набувальною давністю на підставі ст. 344 ЦК України.

Відповідач ОСОБА_3, яка є громадянкою ОСОБА_5 Республіки Німеччини, в судове засідання не з’явилася, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялася належним чином через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України в порядку, передбаченому ч. 11 ст. 128 ЦПК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 24.01.2018 р. витребувано з Шостої одеської державної нотаріальної контори належним чином завірені матеріали, на підставі яких були посвідчені договір дарування 21/50 частин домоволодіння № 22 по вул. Літаковій у м. Одесі, реєстрація в реєстрі № 5-2465 від 04.10.2007, та договір дарування земельної ділянки, укладені між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, та копію цих договорів.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та дослідивши надані докази, вважає, що позовна заява не підлягає задоволенню, з наступних міркувань.

Судом встановлені наступні фактичні обставини.

ОСОБА_2 народився 24.08.1955 р. у сім’ї ОСОБА_6 та ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про народження серії ГД № 996203. (а.с. 16)

Відповідач ОСОБА_3 є онукою матері позивача - ОСОБА_4

Зі свідоцтва про право власності на домоволодіння, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 19.04.2002 р. № 23, видно, що домоволодіння по вул. Літаковій, 22 у м. Одесі дійсно належало на праві приватної власності ОСОБА_4 та складається з двох житлових будинків літ. «А», «Б», загальною площею 186,2 кв.м., житловою площею 95,0 кв.м., гаражу літ. «Е», вбиральні літ. «Г», навісу літ. «К». (а.с. 60)

Згідно договору дарування від 31.03.2004 р., посвідченого державним нотаріусом Шостої одеської державної нотаріальної контори ОСОБА_7, зареєстрованого в реєстрі за № 5-757, ОСОБА_4 подарувала, а ОСОБА_2М, прийняв в дар 17/50 частин домоволодіння у м. Одесі по вул. Літаковій, 22. У власність ОСОБА_2 перейшли в житловому будинку літ. А: 1-1 коридор, 1-2, 1-3 житлові, житловою площею 36, 1 кв.м., 1-4 кухня, 1-5 коридор, 1-6 ванна, «Е» - гараж, «К» - навіс. (а.с. 9)

Відповідно договору дарування земельної ділянки від 31.03.2004 р., посвідченого державним нотаріусом Шостої одеської державної нотаріальної контори ОСОБА_7, зареєстрованого в реєстрі за № 5-759, ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_2 частину земельної ділянки за вказаною адресою, площею 265 кв.м. в межах згідно з планом, загальна площа ділянки 0,0598 га. (а.с. 10)

Відповідно до ОСОБА_8 з Реєстру прав власності на нерухоме майно № 9286766 від 14.12.2005 р. видно, що право власності на домоволодіння по вул. Самольотній, 22 у м. Одесі зареєстровано за ОСОБА_8 6/25 часток, ОСОБА_2 17/50 часток та ОСОБА_4 21/50 часток. (а.с. 8)

З державного акта про право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 295374 від 09.08.2005 р. видно, що власником 0,0265 га земельної ділянки у м. Одесі по вул. Самольотній (Літаковій), 22 є ОСОБА_2 (а.с. 12)

Право власності на земельну ділянку площею 0,0175 по вул. Літаковій, 22 у м. Одесі зареєстровано за ОСОБА_4, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 945624. (а.с. 49)

З договору дарування земельної ділянки від 04.10.2007 р., посвідченого державним нотаріусом Шостої одеської державної нотаріальної контори ОСОБА_9, зареєстрованого в реєстрі за № 5-2468, видно, що ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,0175 га по вул. Літаковій, 22 у м. Одесі. (а.с. 42)

Крім того, за договором дарування від 04.10.2007 р., посвідченого державним нотаріусом Шостої одеської державної нотаріальної контори ОСОБА_9, зареєстрованого в реєстрі за № 5-2465, ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_3 21/50 часток домоволодіння, що знаходиться у м. Одесі по вул. Літаковій, 22, та складається в цілому з двох житлових будинків із черепашника, під літ. «А» - житловою площею 54,5 кв.м., загальною площею 110,8 кв.м., та під літ. «Б» житловою площею 40,5 кв.м., загальною площею 75,4 кв.м., та надвірних споруд «Е» - гараж, «Г» - убиральня», «К» - навіс, № 1-3 огорожа, І- мостіння, розташованих на земельній ділянці, площею 598 кв.м. (а.с. 53-54)

Відповідно до ОСОБА_8 з Реєстру прав власності на нерухоме майно № 16067449 від 26.09.2007 р. у примітках вбачається, що по заяві відчужується 21/50 частина домоволодіння: з житлового літ. «Б»: 3-1 – кухня, 3-2 житлова, 3-3 житлова, 3-4 житлова, 3-5 коридор, 3-6 кладова, 3-7 підсобне, житловою площею 40,5 кв.м. (а.с. 58-59)

26.02.2009 р. у віці 82 років померла ОСОБА_4, про що в Книзі реєстрації смертей зроблено відповідний актовий запис № 1284 та Першим Приморським відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції видано свідоцтво про смерть серії І-ЖД № 177673. (а.с. 17)

Відповідно довідки (виписка з домової книги про склад сім’ї та реєстрацію) від 27.09.2007 р. ОСОБА_4 зареєстрована у ІНФОРМАЦІЯ_1 з 03.03.1956 р. разом з невісткою ОСОБА_10 та сином ОСОБА_2 (а.с. 57)

Згідно довідки (виписка з домової книги про склад сім’ї та реєстрацію) № 1300 від 05.12.2017 р. у спірному домоволодінні були зареєстровані ОСОБА_2, ОСОБА_10, ОСОБА_11 (а.с. 18)

З довідки № 1299 від 05.12.2017 р. вбачається, що ОСОБА_4, 30.01.1927 р. проживала та була зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 з 03.03.1956 р. по день смерті 26.02.2009 р. (а.с. 21)

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 106311728 від 05.12.2017 р. право власності на спірне домоволодіння зареєстровано: 6/25 часток за ОСОБА_8, 17/50 часток за ОСОБА_2 та 21/50 часток за ОСОБА_3. (а.с. 23)

У судовому засіданні у якості свідка допитано позивача ОСОБА_2 він пояснив, що він вважав частку будинку, яка належала його матері, своїм майном. Він там проживав і зараз проживає. ОСОБА_3 бачив дуже давно, яка приїжджала приблизно у 2002 році, після чого не бачив. Бачив чоловіка ОСОБА_3, який приїжджав пізніше.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_12, сусідка, підтвердила, що ОСОБА_2 доглядав за своєю матір’ю до її смерті та продовжував там проживати. Як відомо свідку за спадкуванням частка матері мала перейти ОСОБА_2. ОСОБА_3 останній раз бачила у 1993 році, їй відомо, що ОСОБА_3 проживає у Німеччині. Часткою будинку, де проживала ОСОБА_4, користується ОСОБА_2. На час посвідчення договору дарування у 2007 р. відповідача не бачила.

Свідок ОСОБА_13, сусідка, повідомила, що ОСОБА_2 проживав за спірною адресою, доглядав матір. Їй відомо, що між дітьми ОСОБА_4 було вирішено розподілити будинок двом дітям у спадок, а так як ОСОБА_2 доглядав матір, її частка перейде йому. Він постійно думав, що це його будинок, робив ремонт. ОСОБА_3 останній раз бачила 19-20 років назад.

З показань свідка ОСОБА_8, рідної сестри позивача, вбачається, що будинок розділено на 3 частки між нею, мамою та братом ОСОБА_2. Є ще один брат, батько ОСОБА_3, який виїхав до Німеччини приблизно у 1999 р. На сімейній нараді було вирішено, що частка матері переходить до ОСОБА_2, однак стало відомо, що ОСОБА_3 зареєструвала цю частку на себе, яким чином це здійснено не відомо. ОСОБА_2 доглядав матір, піклувався про неї. ОСОБА_3 та старший брат не доглядали за матір’ю, вони навіть на поховання не приїхали. Часткою, що належала ОСОБА_4 користується ОСОБА_2, робить там ремонти, сплачує комунальні послуги.

Відповідно до ч. 1 ст. 344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено Цивільним кодексом України.

Відповідно до ч. 1, 2 п. 11 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014р. №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», враховуючи положення статей 335 і 344 ЦК, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду (стаття 214 ЦПК).

З цих приписів закону випливає, що для набуття особою права власності на нерухоме майно за набувальною давністю необхідно встановити склад певних юридичних фактів, а саме: добросовісне заволодіння чужим майном, продовження відкритого і безперервного володіння протягом десяти років таким майном.

Добросовісність є однією із засад цивільного законодавства, наряду зі справедливістю та розумністю (ст. 3 ЦК України). Терміно-поняття цієї категорії у ЦК України та інших законах, які відносяться до актів цивільного законодавства України, відсутнє.

У п. 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 року зазначається, що при вирішенні спорів, пов’язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:

– володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;

– володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;

– володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

На переконання суду володіння ОСОБА_2 не є добросовісним.

Підставою позову ОСОБА_2 є заволодіння чужим майном, тобто частиною домоволодіння його матері, у 2006 році. Судом встановлено на підставі зазначених доказів, що ОСОБА_2 достовірно було відомо, що спірна частина домоволодіння у 2006 році належала на праві приватної власності ОСОБА_4 Тому ОСОБА_2 знав про відсутність у нього підстав для набуття права власності. ОСОБА_4 04.10.2007 року подарувала належну їй частину домоволодіння і земельної ділянки онуці ОСОБА_3 Після укладення договорів дарування від 04.10.2007 р. мати позивача продовжувала проживати у спірному домоволодінні зі згоди нового власника ОСОБА_3 У разі бажання ОСОБА_2 стати добросовісним володільцем спірної частини домоволодіння після смерті ОСОБА_4, а саме з 26.02.2009 р., він міг дізнатися про відсутність у нього підстав для набуття права власності у зв’язку з переходом до ОСОБА_3 права власності на цю частину, яке 01.11.2007 року було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. ( а.с. 23)

Крім того, позивач не вважав, що він заволодів чужим майном, як добросовісний набувач, а виходив з того, що спірна частина домоволодіння і земельна ділянка переходить до нього у власність на підставі спадкування за законом. З цією метою ОСОБА_2 звернувся до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4, на підставі якої 05.12.2017 р. заведена спадкова справа № 7/2017 і витребувана інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

ОСОБА_2 не прийнято залежних від нього заходів щодо досягнення з ОСОБА_3 домовленостей, як до звернення до суду, так і після звернення. Він не повідомив відповідача про намір звернутися до суду. ОСОБА_2 спілкується з рідним братом, батьком ОСОБА_3, який також живе у ФРН, йому відомо, що в ОСОБА_7 живуть родичі чоловіка ОСОБА_3, через яких можливо дізнатися про способи зв’язку з відповідачем. Інформація про ОСОБА_3 міститься в соціальних мережах, про що повідомила суду свідок ОСОБА_12

Звернення до суду з вимогою про визнання права власності за набувальною давністю є передчасним.

Таким чином, відкритість та безперервність володіння спірним майном, за умови встановлення судом відсутності добросовісності володіння, не мають правового значення для їх встановлення.

Як передбачено ст. 328 ЦК України право власності набувається в порядку, визначеному законом, та на підставах не заборонених законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

На підставі зазначеного, суд у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання права власності за набувальною давністю суд відмовляє.

Крім того, пред’явлення позову у даній справі направлено на позбавлення права власності відповідача ОСОБА_3, що є з урахуванням конкретних обставин справи, неправомірним.

Керуючись вимогами ст.ст. 76, 263-265, 353 ЦПК України, -

С У Д

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_2 (м. Одеса, вул. Літакова, 22, РНОКПП НОМЕР_1) про визнання права власності за набувальною давністю, – відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене позивачем шляхом подання апеляційної скарги до апеляційного суду Одеської області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, тобто з 27 квітня 2018 року.

Заочне рішення може бути переглянуте за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржено в загальному порядку.

Повне рішення складено 27 квітня 2018 року.

С У Д Д Я: