Рішення № 73675965, 25.04.2018, Кілійський районний суд Одеської області

Справа № 502/2370/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2018 року м. Кілія

Кілійський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Балана М.В.,

секретар судового засідання ОСОБА_1,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні у залі суду м. Кілія справу за позовом

ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3

до

Трудівської сільської ради Кілійського району Одеської області

про

визнання право власності на земельну частку (пай) за правом набувальної давності, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач 13.12.2017 року звернулась до Кілійського районного суду Одеської області з позовною заявою до Трудівської сільської ради Кілійського району Одеської області про встановлення факту належності сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ОД № 0564114, ОСОБА_4, померлій 28.05.1998 року, а також визнання за ОСОБА_3 право власності на земельну частку (пай) площею 4,2 умовних кадастрових гектарів в с. Трудове Кілійського району Одеської області, КСП «Трудове» відповідно до сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ОД № 0564114, в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4, померлої 28.05.1998 року.

06.04.2018 року від представника позивача надійшла уточнена позовна заява, відповідно до якої він просить визнати за ОСОБА_3 право власності на земельну частку (пай) площею 4,2 умовних кадастрових гектарів в с. Трудове Кілійського району Одеської області, КСП «Трудове» відповідно до сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ОД № 0564114, в порядку набувальної давності.

З позовної заяви та уточненої позовної заяви вбачається, що 28.05.1998 року померла баба позивача ОСОБА_4, яка на день смерті постійно проживала за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, 8.Пілся її смерті залишилось майно, яке складається з земельної частки (паю) площею 4,2 умовних кадастрових гектара в с. Трудове Кілійського району Одеської області, КСП «Трудове» відповідно до сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ОД № 0564114. Вказаний сертифікат було видано на ім’я ОСОБА_5 Іванівни.Позивач ОСОБА_3 на момент смерті ОСОБА_4 проживала разом з останньою, обробляла належну їй земельну ділянку та платила земельний податок, а на сьогоднішній день продовжує обробляти вказану земельну ділянку. Однак, право на спадкування земельного паю після смерті ОСОБА_4 позивач не має на підставі положень ст.. 529 ЦК УРСР. Мати позивача та донька померлої ОСОБА_6 померла 20.11.2005 року на території Російської Федерації.

Позивач після смерті своєї баби ОСОБА_4, померлої 29.05.1998 року, з 1998 року й по теперішній час самостійно відкрито та безперервно володіє та обробляє земельну ділянку площею 4,2 га відповідно до сертифікату про право на земельну частку (пай) серії ОД № 0564114 від 15.05.1998 року.

Позивач, належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явились, однак від її представника надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

Представник Трудівської сільської ради Кілійського району Одеської області, належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився, однак направив заяву, відповідно до якої просить провести засідання без його участі, а також зазначає, що позовні вимоги визнає в повному обсязі.

На підставі вищезазначеного суд ухвалює рішення за відсутності сторін, на підставі наявних у справі письмових доказів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного пристрою, в порядку передбаченому ст.ст. 223, 247 ЦПК України.

У відповідності зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Статтями 15 та 16 ЦК України передбачено право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту права, встановлених цивільним законодавством, є, зокрема, його визнання.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Як зазначено у ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Дослідивши надані письмові докази та розглянувши справу у межах заявлених позовних вимог, суд достовірно встановив такі факти та відповідні їм правовідносини:

Згідно копії сертифікату на право на земельну частку (пай) серії № 0564114 від 15.05.1998 року виданого на підставі рішення Кілійської районної державної адміністрації від 05.05.1998 року № 229 ОСОБА_5 належить право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП «Трудове» розміром 4,2 в умовних кадастрових гектарах без визначення цієї частки в натурі на місцевості. Вартість цієї земельної частки (паю) становить двадцять п’ять тисяч шістсот шістдесят чотири гривні.

З витягу з державного реєстру актів цивільного стану громадян про реєстрацію шлюбу № 00018270615 від 27.06.2017 року вбачається, що Виконавчим комітетом Дмитрівської сільської ради Кілійського району Одеської області 26.02.1954 року було складено актовий запис за № 4 про реєстрацію шлюбу між ОСОБА_7 та ОСОБА_5, прізвище дружини після реєстрації шлюбу – ОСОБА_7.

Відповідно до витягу з державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження відповідно до ст. 126,133,135 СК України № 00018193598 від 13.06.2017 року, 13.03.1943 року народилась ОСОБА_5 Олімпія, батьками якої зазначені ОСОБА_8 та ОСОБА_5, про що 16.03.1943 року було складено відповідний актовий запис за № 11.

З витягу з державного реєстру актів цивільного стану громадян про реєстрацію шлюбу № 00018192942 від 13.06.2017 року вбачається, що Виконавчим комітетом Трудівської сільської ради Кілійського району Одеської області 21.03.1964 року було складено актовий запис за № 4 про реєстрацію шлюбу між ОСОБА_9 та ОСОБА_10, прізвище дружини після реєстрації шлюбу – ОСОБА_9.

Згідно свідоцтва про народження серії І-ЯК № 380477 від 21.05.1968 року ОСОБА_3 народилась 21.04.1968 року, її батьками вказані ОСОБА_11 та ОСОБА_6, про що в книзі записів актів громадянського стану зроблено відповідний запис за № 7.

28.05.1998 року померла ОСОБА_4, про що 29.05.1998 року в книзі реєстрації актів про смерть зроблено відповідний запис за № 10, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії І-ЖД № 297894 від 29.05.1998 року.

Згідно довідки № 751 від 17.10.2017 року, виданої виконавчим комітетом Трудівської сільської ради Кілійського району Одеської області, ОСОБА_4, 1912 року, померла 28.05.1998 року, постійно проживала за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2. На день її смерті ха вказаною адресою окрім померлої ніхто не проживав.

З інформаційної довідки зі спадкового реєстру № 49481224 від 17.10.2017 року вбачається, що після смерті ОСОБА_4, спадкова справа не була відкрита, тобто спадкових прав на належне їй майно ніхто не оформлював.

З акту депутата Трудівської сільської ради Кілйського району Одеської області ОСОБА_12 від 27.03.2018 року вбачається, що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, після своєї баби ОСОБА_4, яка померла 29.05.1998 року, і по теперішній час самостійно, відкрито, безперервно володіє та обробляє земельну ділянку 4,2 га відповідно до сертифікату про право на земельну частку (пай) серії ОД № 0564114 від 15.05.1998 року.

Згідно довідки № 97 від 27.03.2018 року, наданої сільськогосподарським виробничим кооперативом «Лад-Агро», ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, після смерті ОСОБА_4, померлої 29.05.1998 року, з моменту смерті останньої та по теперішній час вікрито, безперервно та самостійно обробляє земельну ділянку площею 2,4 га відповідно до сертифікату про право на земельну частку (пай) серії ОД № 0564114 від 15.05.1998 року.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Згідно Постанови пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» відповідно до частини першої статті 344 ЦК особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК.

При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:

- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;

- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;

- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК).

Враховуючи положення статей 335, 344 ЦК, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду (стаття 214 ЦПК).

Враховуючи положення пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК про те, що правила статті 344 ЦК про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом, та беручи до уваги, що Цивільний кодекс України набрав чинності з 1 січня 2004 року, положення статті 344 ЦК поширюються на правовідносини, що виникли з 1 січня 2001 року. Отже, визнання судом права власності на нерухоме майно за набувальною давністю може мати місце не раніше 1 січня 2011 року.

При цьому суди мають виходити з того, що коли строк давнісного володіння почався раніше 1 січня 2001 року, то до строку, який дає право на набуття права власності за набувальною давністю, зараховується лише строк з 1 січня 2001 року. Разом із тим, якщо перебіг строку володіння за давністю почався після цієї дати, то до строку набувальної давності цей період зараховується повністю. (п. 11 Постанови)

Можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15,16 ЦК, а також частини четвертої статті 344 ЦК, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв'язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Виходячи зі змісту частини першої статті 344 ЦК, відсутність державної реєстрації права власності на нерухоме майно не є перешкодою для визнання права власності на це майно у зв'язку зі спливом строку набувальної давності, оскільки така державна реєстрація може бути здійснена після визнання права власності за набувальною давністю.

Згідно ч. 1 ст. 119 ЗК України, громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. Розмір цієї земельної ділянки встановлюється у межах норм, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем .

Згідно ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Таким чином, аналізуючи зазначені норми закону, повно та всебічно з'ясувавши вищевказані обставини, які стосуються предмету доказування, та оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих у справі доказів суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 12,13,18,81, 141, 200, 206, 263-265 ЦПК України,-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити в повному обсязі.

Визнати за ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, право власності за набувальною давністю на земельну частку (пай) розміром 4,2 умовних кадастрових гектарів, що знаходиться у КСП «Трудове» с. Трудове Кійлійського району Одеської області, відповідно до сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ОД № 0564491 від 15.05.1998 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення до апеляційного суду Одеської області.

Суддя Кілійського районного суду ОСОБА_13