Ухвала суду № 73675563, 24.04.2018, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 11-кп/781/194/18 Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1

Категорія 125 (106) Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_2 Р. В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.04.2018 року м. Кропивницький

Колегія суддів Апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

головуючого судді Широкоряда Р.В.,

суддів Гончара В.М., Кабанової В.В.,

секретар Сакара І.І.,

за участі прокурора Байдак А.В.,

потерпілої ОСОБА_3,

захисника обвинуваченого – адвоката ОСОБА_4,

обвинуваченого ОСОБА_5,

переглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_5, адвоката обвинуваченого ОСОБА_5,- ОСОБА_4, потерпілої ОСОБА_3 вирок Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 27 грудня 2017 року, за яким

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, не одруженого, призовника, такого, який неофіційно працював в м. Києві таксистом, та який проживає за адресою: вул. Робітнича, б. 2, кв. 256, м. Світловодськ, Кіровоградська область, раніше не судимого,

визнано винуватим та засуджено за ч. 2 ст. 125 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк один рік, звільнено від відбування покарання з випробуванням, на підставі ст. 75 КК України, та встановлено іспитовий строк тривалістю один рік; покладено обов’язки, передбачені ст. 76 КК України.

Вироком суду першої інстанції ОСОБА_5 визнаний винуватим за вчинення: умисних легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров’я.

Кримінальне правопорушення вчинено при наступних обставинах.

ОСОБА_5, 16 березня 2017 року, приблизно о 19 годині 00 хвилин, по місцю свого проживання, ІНФОРМАЦІЯ_4, маючи особисту неприязнь по відношенню до потерпілої ОСОБА_3, його колишньої співмешканки, яка прийшла в належне йому помешкання з метою забрати свої речі, на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків, умисно спричинив останній легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров’я, у вигляді: закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку; крововиливів обличчя, тулуба та кінцівок; неповний перелам та вивих 2-го різця верхньої щелепи зліва; забій лівої нирки; припухлість м’яких тканин лівої верхньої кінцівки.

В апеляційних скаргах:

обвинувачений ОСОБА_5 просить змінити вирок суду першої інстанції в частині вирішення цивільного позову, а саме – зменшити суму стягнення у відшкодування завданої кримінальним правопорушенням моральної шкоди з обвинуваченого на користь потерпілої – до 20 000 гривень.

Вимоги обґрунтовані наступними доводами.

Вирок суду в частині стягнення з нього 50 000 гривень у відшкодування моральної шкоди, завданої потерпілій, на переконання обвинуваченого, ухвалений без урахування його матеріального становища.

Обвинувачений акцентує увагу, що визнає цілком свою неправоту щодо застосування стосовно потерпілої фізичного впливу, проте, зауважує, що причиною того стала зрада потерпілої, з якої він співмешкав та планував побратися, з його (обвинуваченого) товаришем; його неправомірна поведінка – то є вибух негативних емоцій, спровокований потерпілою. Як вказує обвинувачений, він тяжко пережив зраду потерпілої.

За таких підстав, та враховуючи його матеріальний стан, який не з’ясований та не взятий судом першої інстанції до уваги, він не погоджується із визначеним судом розміром відшкодування потерпілій моральної шкоди – 50 000 гривень.

Зауважує, що є безробітним, мав неофіційний підробіток, а зараз дуже важко знайти роботу; і означена сума стягнення – надвелика для нього;

адвокат обвинуваченого в поданій ним в інтересах обвинуваченого апеляційній скарзі перед судом апеляційної інстанції ставить аналогічні апеляційні вимоги, як і обвинувачений у своїй апеляційній скарзі.

Крім того, вказує, що висновок суду першої інстанції в частині стягнення з його підзахисного на користь потерпілої моральної шкоди у розмірі 50 000 гривень, - є невідповідним фактичним обставинам справи, і така сума - є завищеною.

Переконаний, що судом першої інстанції взято до уваги обставини отримання потерпілою тілесних ушкоджень, проте не причини їх настання.

Суд вказав, що після припинення побиття потерпілої, їй довгий час не викликали «швидку допомогу», не пускали її батька до неї, але це не є достовірним, так як батьки обвинуваченого викликали «швидку допомогу» потерпілій, а батько – безперешкодно увійшов до квартири, де знаходилася потерпіла.

Також, зауважує, що потерпіла своєю поведінкою спровокувала обвинуваченого на неправомірні дії стосовно неї, одразу після закінчення стосунків із обвинуваченим потерпіла стала проживати з товаришем обвинуваченого; обвинувачений, проживаючи до цього з потерпілою в м. Києві, хотіли створити сім’ю; психічний стан обвинуваченого в момент спричинення тілесних ушкоджень потерпілій – не перевірявся.

При ухваленні вироку судом першої інстанції, матеріальний стан його підзахисного не взято до уваги, як і те, що обвинувачений не працює;

потерпіла просить вирок суду першої інстанції скасувати, ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_5 визнати винуватим за ч. 2 ст. 125 КК України, призначити покарання у виді обмеження волі на строк два роки.

Вимоги умотивовує такими доводами.

Вважає призначене обвинуваченому судом покарання – занадто м’яким, таким, що не є достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

Зазначає, що судом першої інстанції, при призначенні обвинуваченому покарання, не мотивовано причин призначення саме такого виду покарання, не зазначено обставин, які обтяжують обвинуваченому покарання, як і не враховано її думки щодо покарання обвинуваченому (вона просила призначити покарання у виді позбавлення волі на строк два роки), більш того, судом вказано, що вона вважала за можливе призначити обвинуваченому покарання, не пов’язане із позбавленням волі.

Судом зазначено про відсутність обставин, які обтяжують покарання, проте, вона не погоджується із такими висновками суду, та звертає увагу, що обвинувачений й раніше застосовував щодо неї фізичну силу, обманом заманив її у квартиру, зачинив вхідні двері та протягом години декілька разів бив її, наносив удари з особливою жорстокістю, а її батько, який перебував за вхідними дверима, не міг потрапити до квартири.

Також, не проведено й експертизу обвинуваченого з приводу алкогольного та наркотичного сп’яніння на момент вчинення злочину, на чому вона наполягала під час судового засідання у суді першої інстанції.

Зауважує, що, не зважаючи на визнання ОСОБА_5 своєї винуватості, - у нього відсутня критична оцінка своєї поведінки, намагання усунення наслідків чиненого злочину (обвинувачений визнав частково заявлений нею цивільний позов); обвинувачений не надав їй жодної допомоги на місці вчинення злочину, у подальшому не цікавився її станом здоров’я; її речі, що до цього часу перебувають у квартирі обвинуваченого, - їй не повернуті, і обвинувачений відмовляється їх повернути.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, думку обвинуваченого ОСОБА_5 та в його інтересах адвоката ОСОБА_4, які підтримали апеляційні скарги сторони захисту, просили змінити вирок суду першої інстанції в частині вирішення цивільного позову, зменшивши суму стягнення у відшкодування завданої моральної шкоди, думку потерпілої, яка заперечила задоволення апеляційної скарги сторони захисту, підтримала свою апеляційну скаргу, просила скасувати вирок суду першої інстанції, ухвалити новий вирок, яким призначити обвинуваченому покарання у виді обмеження волі на строк два роки, думку прокурора, який заперечив задоволення апеляційних скарг сторони захисту, зваживши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги сторони захисту підлягають задоволенню, потерпілої сторони – залишенню без задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Оскільки учасниками судового провадження не оспорюється фактичних обставин справи, доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, кваліфікація дій обвинуваченого, колегія суддів не надає юридичної оцінки фактичним обставинам кримінального провадження та доказам у кримінальному провадженні, і вважає винуватість ОСОБА_5 у вчиненні умисних легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров’я – доведеною, а кваліфікацію його дій за ч. 2 ст. 125 КК України – правильною.

Потерпілою стороною оскаржується вирок в частині призначення обвинуваченому покарання, яке потерпіла сторона вважає занадто м’яким, визначеним без дотримання вимог ст. 65 КК України.

Із вказаним переконанням потерпілої сторони колегія суддів не погоджується.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України та положень постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», - особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів; більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів; у кожному конкретному випадку суди зобов’язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, та обставини, які пом’якшують та обтяжують покарання.

У відповідності до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», - відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 65 КК суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого — особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.

При цьому, відповідно до ч. 2, ч. 3 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами; покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Вказані вимоги закону та рекомендації Пленуму Верховного Суду України судом першої інстанції дотримані.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, при призначенні судом першої інстанції покарання обвинуваченому ОСОБА_5, суд першої інстанції дотримався вимог ст. 65 КК України та належно врахував тяжкість кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, відсутність обставин, які пом’якшують та які обтяжують покарання обвинуваченому.

Тож, як встановлено, обвинуваченим ОСОБА_5 вчинено злочин невеликої тяжкості, умисний, проти здоров’я особи, тяжких наслідків від злочину не настало.

Обвинувачений ОСОБА_5 визнав вину в судовому засіданні, заперечив частково пред’явлений потерпілою ОСОБА_3 цивільний позов.

Як особа обвинувачений по місцю реєстрації характеризований задовільно, не перебуває на обліку лікарів нарколога та психіатра, не судимий, не притягався до кримінальної відповідальності у минулому.

Як слідує з матеріалів кримінального провадження, при призначенні обвинуваченому ОСОБА_6 покарання, судом першої інстанції також враховано й висновок органу пробації щодо обвинуваченого, відповідно до якого – ризик вчинення обвинуваченим повторного кримінального правопорушення – середній.

На підставі врахованих обставин суд першої інстанції визначив обвинуваченому покарання у межах санкції частини статті обвинувачення, яке у даному випадку є необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Слід зауважити, що судом першої інстанції обвинуваченому визначено покарання максимальне у межах санкції частини статті обвинувачення, разом із тим, враховуючи наведені вище обставини згідно із положеннями ст. 65 КК України, судом надано обвинуваченому шанс виправлення без фактичного відбування призначеного покарання, та застосовано положення ст. 75 КК України й звільнено обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням.

Призначене судом першої інстанції обвинуваченому ОСОБА_5 покарання колегія суддів вважає достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів, виваженим за суворістю, таким, що відповідає меті покарання, а також і вважає правильним висновок суду першої інстанції про можливість надання обвинуваченому шансу виправлення та перевиховання, звільнивши від відбування призначеного покарання з випробуванням.

Тож, колегія суддів не погоджується із переконанням потерпілої сторони про немотивовану м’якість призначеного обвинуваченому покарання.

Доводи потерпілої в апеляційній скарзі на те, що не проведено експертизу обвинуваченого з приводу алкогольного та наркотичного сп’яніння на момент вчинення злочину, на чому вона наполягала під час судового засідання у суді першої інстанції, зауважується наступне.

Підстави до проведення експертизи під час досудового розслідування та судового слідства, які законодавцем визначені як обов’язкові або процесуально можливі, визначені ст. ст. 242, 332 КПК України.

До таких підстав не належить і, вочевидь, не може належати проведення експертизи обвинуваченого на стан наркотичного або алкогольного сп’яніння, яке б призначалося в ході судового розгляду для визначення стану обвинуваченого під час вчинення кримінального правопорушення, оскільки така експертиза має проводитися безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення, так як виявляє у крові особи, яка вчинила злочин можливу наявність наркотичних засобів, алкоголю, тощо.

Щодо зауважень потерпілої, що, не зважаючи на визнання ОСОБА_5 своєї винуватості, у нього відсутня критична оцінка своєї поведінки, обвинувачений частково визнав заявлений нею цивільний позов, - визнання або не визнання обвинуваченим своєї винуватості, цивільного позову повністю або частково – є процесуальним правом обвинуваченого. У конкретному випадку визнання своєї винуватості обвинуваченим не визнано обставиною, яка пом’якшує обвинуваченому покарання, а відтак, уособлено не вплинуло на таке покарання, проте ця обставина має братися до уваги у сукупності із іншими обставинами при ухваленні вироку та призначенні покарання обвинуваченому.

Відносно посилань потерпілої в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції не зазначено обставин, які обтяжують обвинуваченому покарання, не враховано її думки щодо покарання обвинуваченому, так як вона просила призначити покарання у виді позбавлення волі на строк два роки, - зазначається наступне.

Обставини, які обтяжують обвинуваченому покарання, регламентовані ч. 1 ст. 67 КК України, і вони, відповідно до ч. 3 цієї ж статті закону, є вичерпними.

Обставин, які б обтяжували обвинуваченому покарання, з переліку ч. 1 ст. 67 КК України, судом не встановлено, а тому, відповідно, їх і не враховано при ухваленні вироку.

Щодо призначення обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі на строк два роки, - вказане покарання не передбачене санкцією частини статті обвинувачення.

Також потерпіла в апеляційній скарзі вказує, що обвинувачений обманом заманив її у квартиру, зачинив вхідні двері та протягом години декілька разів бив її, наносив удари з особливою жорстокістю, а її батько, який перебував за вхідними дверима, не міг потрапити до квартири, - вказані фактичні обставини справи були предметом дослідження та оцінювання судом першої інстанції, й наразі оцінюванню не підлягають, оскільки в частині правильності дослідження судом першої інстанції фактичних обставин справи, - учасниками провадження вирок суду першої інстанції не оскаржений.

З приводу того, що, як вказує потерпіла, обвинувачений й раніше застосовував щодо неї фізичну силу, - дана обставина не може досліджуватися та оцінюватися у даному кримінальному провадженні в силу положень ст. 337 КПК України, якими встановлено, ч. 1 цієї норми закону, - судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.

Тож, доводи апеляційної скарги потерпілої ОСОБА_3 свого підтвердження не знайшли, а тому апеляційна скарга, за заявлених у ній вимог, задоволенню не підлягає.

Сторона захисту вважає розмір моральної шкоди, визначений судом першої інстанції для відшкодування потерпілій, - занадто великим для обвинуваченого.

Відповідно до ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Згідно із ч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв’язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

У відповідності до ч. 1 ст. 129 КПК України ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду регламентовані ст. 1167 ЦК України, зокрема, згідно із ч. 1 цієї статті, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно із ч. 3 ст. 23 ЦК України Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», п. 9 - Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та

зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Судом першої інстанції ухвалено задовольнити в повному обсязі позовні вимоги потерпілої в частині відшкодування спричиненої їй кримінальним правопорушенням моральної шкоди, яку потерпіла оцінила в розмірі 50 000 гривень.

Колегія суддів цілком погоджується із висновками суду першої інстанції в тій частині, що кримінальним правопорушенням та протиправними діями обвинуваченого ОСОБА_5 потерпілій ОСОБА_3 спричинено моральної шкоди, оскільки обвинуваченим спричинено фізичне насильство щодо потерпілої, завдано фізичного болю, потерпіла перебувала на стаціонарному лікуванні, беззаперечно внаслідок чого потерпіла зазнала страху за своє здоров’я, мала пригнічений психічний стан, потребувала на час лікування та реабілітації додаткової фізичної організації свого життя.

Разом із тим, колегія суддів не може погодитися із розміром визначеної до відшкодування обвинуваченим на користь потерпілої моральної шкоди у сумі 50 000 гривень.

Як встановлено, протиправними діями обвинуваченого ОСОБА_5 потерплій завдано легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров’я. За висновком експерта № 65 тривалість перебування потерпілою на стаціонарному лікуванні більш ніж 21 день /22/ об’єктивними даними медичної документації не підтверджена й обумовлена індивідуальними методами лікування.

Колегія суддів бере до уваги, що протиправні дії обвинуваченого щодо потерпілої певною мірою пов’язані із розривом особистих відносин цих осіб за ініціативою потерпілої, з боку якої, як встановлено судом першої інстанції, наявний був факт зради обвинуваченому; на емоційний стан обвинуваченого, беззаперечно, мав вплив даний факт.

Береться до уваги й визнання винуватості обвинуваченим, висловлення ним каяття щодо вчиненого та те, що обвинувачений у минулому не притягався до кримінальної відповідальності за вчинення аналогічних та й жодних інших злочинів проти здоров’я особи.

При цьому, і що є суттєвим, колегія суддів враховує, що наразі обвинувачений є безробітним, джерело доходу, до події кримінального правопорушення, мав внаслідок неофіційного тимчасового підробітку таксистом.

Під час апеляційного провадження обвинувачений ОСОБА_5 вказав, що наразі є безробітним, висловив жаль та каяття з приводу вчиненого ним кримінального правопорушення, визнав свою неправоту, однак просив зменшити розміри стягнення моральної шкоди, які є надвеликі для нього, оскільки дотепер не може знайти роботу, й фактично заробітку не має.

Враховуючи зазначені вище обставини, зважаючи на засади розумності, виваженості та справедливості, колегія суддів, прийшла до висновку, що у конкретному кримінальному провадженні сума стягнення з обвинуваченого на користь потерпілої у відшкодування завданої кримінальним правопорушенням моральної шкоди, визначена судом першої інстанції, є занадто великою, і підлягає до зменшення.

Відтак, з огляду на викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги потерпілої сторони свого підтвердження не знайшли і задоволенню не підлягають, доводи апеляційних скарг сторони захисту – знайшли своє підтвердження, а оскаржуваний вирок суду першої інстанції – підлягає зміні в частині вирішення цивільного позову.

Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 408, 419, 424 КПК України, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_3 – залишити без задоволення.

Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_5, адвоката обвинуваченого ОСОБА_5,- ОСОБА_4, - задовольнити.

Вирок Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 27 грудня 2017 року стосовно ОСОБА_5 – змінити в частині відшкодування моральної шкоди, зменшивши суму такого стягнення.

Стягнути з обвинуваченого ОСОБА_5 на користь потерпілої ОСОБА_3 20 000 гривень у відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

В іншій частині вирок Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 27 грудня 2017 року стосовно ОСОБА_5 – залишити без змін.

Ухвала Апеляційного суду Кіровоградської області набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судом апеляційної інстанції.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_7 ОСОБА_8