Рішення № 73673203, 13.04.2018, Шептицький міський суд Львівської області (до 25.04.2025 - Червоноградський міський суд Львівської області)

Справа № 459/1536/17

Провадження № 2/459/78/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 квітня 2018 року Червоноградський міський суд Львівської області

в складі: головуючого-судді Новосада М.Д.

при секретарі Марковець Т.Л.

з участю: представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Червонограді цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 з участю третьої особи без самостійних вимог органу опіки і піклування Червоноградської міської ради Львівської області про визнання осіб такими, що втратили прав користування житлом і зняття з реєстрації.

В С Т А Н О В И В :

08.06.2017 року позивачка звернулась в суд із даним позовом. В його обґрунтування посилається на те, що вона зареєстрована у квартирі по АДРЕСА_1. У вказаній квартирі крім неї також зареєстровані її сестра - відповідачка ОСОБА_3 з двома дітьми ОСОБА_4 та ОСОБА_5. Останні більше десяти років у квартирі не проживають, комунальні послуги не оплачують. Тому просить визнати їх такими, що втратили право на користування даним житловим приміщенням.

21.06.2017 року у справі відкрито провадження, розгляд справи призначався на 21.08.2017 року, відкладався у зв'язку із неявкою сторін на 20.10.2017 року.

Ухвалою від 20.10.2017 року у справі залучено в якості третьої особи без самостійних вимог орган опіки і піклування виконавчого комітету Червоноградської міської ради Львівської області, розгляд справи відкладався для виклику представника третьої особи.

23.11.2017 року, 10.01.2018 року розгляд справи відкладався у зв'язку із неявкою відповідача, та представника третьої особи.

28.02.2018 року подав суду письмову заяву про розгляд справи у його відсутності та вказав, що підтримує рішення виконавчого комітету Червоноградської міської ради від 21.02.2018 року №43 п.18.

Відповідачі в судове засідання не з'явилися, про день та час розгляду справи повідомлялись належним чином, про причини неявки суд не повідомили, заяв та клопотань не подали.

Представник позивача заявлені вимоги підтримала, зіслалась на обставини, викладені в позові, просить такий задовольнити.

Заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши зібрані матеріали, суд прийшов до наступного.

Судом встановлено, що у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані відповідачка ОСОБА_3 як квартиронаймач, її син ОСОБА_4 та дочка ОСОБА_5, позивачка - як сестра, та ОСОБА_6 як племінниця, що підтверджується довідкою №10511 від 12.10.2016 року з місця проживання про склад сім'ї і реєстрації.

Як вбачається із актів КП «Червонограджитлокомунсервіс» №337 від 16.07.2014 року, від 16.08.2016 року, 30.09.2016 року, 12.10.2016 року, 24.11.2016 року, 22.12.2016 року, 05.01.2017 року, 03.02.2017 року, 07.03.2017 року у спірній квартирі відповідачка з дітьми не проживає.

Довідкою з місця проживання про склад сім'ї і прописки №1390 від 06.04.2017 року виданою ЛКП «Господар» відділу Житлового господарства Личаківської райдержадміністрації Львівської міської ради стверджується, що чоловік відповідачки ОСОБА_7 зареєстрований як співвласник квартири по АДРЕСА_2. Відповідачка з дітьми проживає також за цією адресою без реєстрації.

З довідки по нарахуванню та сплаті абонентського відділу КП «Червонограджитлокомунсервіс» встановлено, що за адресою АДРЕСА_1 нараховано заборгованість за обслуговування будинку та прибудинкових територій у розмірі 1719,98 грн. та вивезення сміття у розмірі 342,48 грн..

З витягу з рішення виконавчого комітету Червоноградської міської ради №343 від 21.02.2018 року зняття з реєстрації малолітніх дітей ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, за адресою: АДРЕСА_1, є недоцільним.

В силу положень ч.1 ст.71 та ч.1 ст.163 Житлового кодексу України у разі відсутності наймача та членів його сім'ї, за ними зберігається займане жиле приміщення протягом шести місяців.

Відповідно до роз'яснень, даних у п.10 Постанови Пленуму Верховного суду України №2 від 12.04.1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» про те, що у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст.71 ЖК), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

Правова позиція Європейського суду з прав людини відповідно до п.1 ст.8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює, насамперед, право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Це покладає на Україну в особі її державних органів позитивні зобов'язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K., 21.02.1990). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення в справі Gillow v. the U.K., 24.11.1986), так і на наймача (рішення в справі Larkos v. Cyprus, 18.02.1999).

Відповідно до ч.4 ст.9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим примушенням інакше, як з підстав і порядку передбачених законом.

Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Стаття 18 Закону України «Про охорону дитинства» закріплює право дитини на житло, а саме: «Держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла».

Відповідно до ч.2 ст.11, ч.1 ст.14 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

При вирішенні питання про виселення неповнолітньої дитини також слід враховувати вимоги Конвенції про права дитини.

Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, яка ратифікована Україною 27.02.1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Статтею 27 Конвенції закріплено, що Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Держави-учасниці відповідно до національних умов і в межах своїх можливостей вживають необхідних заходів щодо надання допомоги батькам та іншим особам, які виховують дітей, у здійсненні цього права і у випадку необхідності надають матеріальну допомогу і підтримують програми, особливо щодо забезпечення дитини харчуванням, одягом і житлом.

Згідно п.4 ст.29 ЦК України місцем проживання дитини є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Відповідно до ст.6 СК України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.

Відповідно ст.11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

За змістом положень ст.ст.2, 6 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" особа може мати декілька місць проживання, однак проведенням реєстрації свого місця проживання у конкретному жилому приміщенні особа сама визначає його як постійне місце проживання.

Відповідно до ч.2 ст.18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Статтею 72 ЖК України визначено, що визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, проводиться в судовому порядку.

Позивач не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що реєстрація відповідачки з дітьми у спірному житлі перешкоджає їй вільно користуватись квартирою.

Як встановлено судом, позивачка також не проживає у спірній квартирі. Крім того вона не є її власником, а зареєстрована у ній як член сім'ї наймача.

Враховуючи те, що відповідачка із дітьми правомірно набули право користування спірним житлом, можливості зареєструватись за місцем свого фактичного проживання немає, тому вона не може бути позбавлена права користування займаним приміщенням. Так як місце проживання неповнолітніх дітей слідує за місцем проживання матері, тому суд дійшов висновку, що вони також не можуть бути визнані такими, що втратили право користування житловою площею у спірній квартирі.

Беручи до уваги вище наведене, суд приходить до висновку, що у задоволення позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 2, 12,13, 81, 141, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України

В И Р І Ш И В:

У позові ОСОБА_2 (НОМЕР_1, АДРЕСА_1) до ОСОБА_3 (АДРЕСА_1), ОСОБА_4 (АДРЕСА_1), ОСОБА_5 (АДРЕСА_1), з участю третьої особи без самостійних вимог органу опіки і піклування Червоноградської міської ради Львівської області (26269722, пр.Шевченка,19, м.Червоноград) про визнання осіб такими, що втратили право користування житлом і зняття з реєстрації - відмовити.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Львівської області через Червоноградський міський суд Львівської області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 23.04.2018 року.

Суддя: М. Д. Новосад