Постанова № 73672880, 24.04.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 368/955/17 Головуючий у І інстанції Іванюта Т. Є.Провадження № 22-ц/780/1387/18 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 26 24.04.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 квітня 2018 року м. Київ

Апеляційний суд Київської області

у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Ігнатченко Н.В., Яворського М.А.,

за участю секретаря Дрозда Р.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Кагарлицького районного суду Київської області, ухваленого в м. Кагарлик 28 грудня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, відшкодування збитків і моральної шкоди, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання правочину недійсним, вчиненим під впливом насильства,

заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, -

в с т а н о в и в :

В липні 2017 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом про визнання правочину недійсним, стягнення боргу, відшкодування збитків і моральної шкоди.

Заявлені вимоги мотивував тим, що на прохання свого сусіда ОСОБА_2 передав останньому грошові кошти в розмірі 1300 доларів США, про що останній склав боргову розписку від 01 жовтня 2016 року. Відповідач запевняв його, що перебуває у важкому матеріальному становищі, йому терміново потрібні кошти, і в строк до двох місяців він продасть свій будинок і поверне борг, як виявилося після передачі коштів, ОСОБА_2 навіть не збирався продавати будинок, і станом на день подання позову борг не повернув.

Вважав, що надаючи грошові кошти відповідачу у борг, помилявся щодо строку повернення боргу, який має для нього суттєве значення, а отже правочин має бути визнати недійсним на підставі ст. 229 ЦК України.

У зв’язку з тим, що він розраховував на повернення коштів в найближчий час, то планував облаштувати ремонт власного будинку, але в зв’язку з їх неповерненням зазнав збитків на суму боргу, що була передана відповідачу за недійсним правочином.

На підставі вищевикладеного просив визнати правочин – боргову розписку від 01 жовтня 2016 року на суму 1300 доларів США недійсним, стягнути з відповідача грошові кошти в сумі 33763,61 грн. та завдані збитки на цю ж суму, моральну шкоду в розмірі 5000 грн. та судовий збір.

Ухвалою Кагарлицького районного суду Київської області від 28 грудня 2017 року провадження в справі в частині визнання правочину недійсним закрите за заявою позивача на підставі п. 4 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

У вересні 2017 року ОСОБА_2 подав зустрічний позов про визнання правочину недійсним як вчинений під впливом насильства, посилаючись на те, що в с. Черняхів по вул. Староцерківській, 64 знаходиться домоволодіння, яке є його приватною власністю.

В лютому 2014 року до нього звернувся сусід ОСОБА_3 з питанням, чи не бажає він продати йому будинок, він погодився на цю пропозицію, і вони дійшли згоди щодо ціни будинку 30000 доларів США. На наступний день ОСОБА_3 поїхав з ним в м. Кагарлик до нотаріуса для узгодження переліку документів та послідуючого укладення договору купівлі-продажу будинку, і на зворотньому шляху додому дав йому 300 доларів США для оформлення договору купівлі-продажу. 14 квітня 2014 року відповідач запросив його до себе додому, де ОСОБА_2 побачив, що на території його будинковолодіння ведуться будівельні роботи – зруйновано сарай, вирито котлован, ОСОБА_3 запевнив його, що оскільки все одно купує будинок, то хоче привести двір у вигляд відповідно до своїх побажань. Цього ж дня ОСОБА_3 надав йому 9945 грн., разом з якими була квитанція обміну 900 доларів США.

Через деякий час ОСОБА_3 кілька разів відкладав укладення договору, а 01 жовтня 2016 року зателефонував з проханням приїхати до нього. Запросивши до свого двору в грубій формі, запропонував написати розписку, що він, ОСОБА_2, брав в нього борг 1300 доларів США, а після того, як останній відмовився, почав погрожувати та принижувати. Після цього в нього різко піднявся тиск, розболілася голова, він перестав розуміти та осмислювати те, що говорив ОСОБА_4, відповідач психічно дотиснув його, дав аркуш паперу та змусив написати розписку, яка є в матеріалах справи.

Таким чином, домовленості у нього з відповідачем не було, розписку він склав під психічним тиском поза своєю волею та грошей або інших речей не отримував. Своїми діями відповідач заподіяв йому моральну шкоду, а саме моральні та фізичні страждання, які позначили негативні зміни у його житті: погіршення здоров’я, часті гіпертонічні кризи, щоденні думки та спогади про наслідки психотравмуючої події.

На підставі вищевикладеного просив визнати правочин – боргову розписку від 01 жовтня 2016 року на суму 1300 доларів США, вчинену ним під впливом насильства, недійсною та стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 10000 грн.

Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 28 грудня 2017 року позов ОСОБА_3 частково задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 борг за договором позики в розмірі 33763,61 грн. та судові витрати 337,63 грн. В решті первісного позову та в задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Відповідач ОСОБА_2, не погоджуючись із рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 28 грудня 2017 року, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_3 та задовольнити зустрічний позов.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що ОСОБА_3 та його представник, хоч і заперечували проти задоволення позовних вимог за зустрічним позовом, але пояснили при цьому суду, що кошти за борговою розпискою було дійсно надано у борг для підготовки документів на оформлення договору купівлі-продажу будинку, належного ОСОБА_2 Крім цього, судом не враховано і те, що свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у залі суду підтвердили доводи позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 про те, що правочин було укладено під впливом насильства та психологічного тиску, і грошові кошти насправді надавалися не в борг ОСОБА_2, а в рахунок оплати оформлення документів для підготовки договору купівлі-продажу будинку, який дійсно хотів придбати ОСОБА_3 Таким чином, під час написання оскаржуваної боргової розписки, даний правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, які обумовлені ним.

Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3 про стягнення боргу, відшкодування збитків і моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із того, що 01 жовтня 2016 року ОСОБА_3 позичив ОСОБА_2 гроші в сумі 1300 доларів США, які останній зобов’язався повернути в раз продажу будинку в с. Черняхів, вул. Пролетарська, 64. Оскільки відповідач не повертає ці кошти в добровільному порядку, в тому числі після направлення йому вимоги позивачем від 04 жовтня 2017 року, вони підлягають стягненню із відповідача. Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд встановив, що відповідачем ОСОБА_2 не надано доказів того, що позивач чинив фізичний або психологічний тиск на нього, а також про те, що правочин вчинений ним під впливом насильства.

Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 отримав в ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 1300 доларів США, які зобов’язався повернути в разі продажу будинку за адресою с. Черняхів, вул. Пролетарська (Староцерковна), 64, про що власноручно склав розписку від 01 жовтня 2016 року.

04 жовтня 2017 року ОСОБА_3 направив на адресу ОСОБА_2 лист з вимогою про повернення боргу в семиденний строк.

ОСОБА_2 є власником житлового будинку № 64 по вул. Пролетарська, с. Черняхів Кагарлицького району, на підставі договору дарування від 27 серпня 2010 року, право власності зареєстровано 10 вересня 2010 року.

Також в матеріалах справи наявний звіт про експертну грошову оцінку земельної ділянки пл. 0,2057 га. за адресою с. Черняхів, вул. Пролетарська, належної ОСОБА_2, від 20 травня 2015 року, довідки виконавчого комітету Черняхівської сільської ради Кагарлиького району від 22 травня 2015 року № 407 та від 12 лютого 2014 року № 85 про розташування земельної ділянки 0,0924 га. за адресою вул. Пролетарська, 64 в с. Черняхів, квитанція від 03 квітня 2014 року про здійснення валютно-обмінної операції на суму 900 доларів США, технічний паспорт на будинок, виготовлений в 2005 році, висновок Управління Держземагентства у Кагарлицькому районі від 14 лютого 2014 року № 05-06-233 про обмеження по використанню земельної ділянки, дійсний до 31 грудня 2014 року, витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, звіт про оцінку будинку від 25 лютого 2014 року.

Наведені обставини підтверджуються доказами, наявними в матеріалах справи.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно із ч. 2 ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ст. 1047 ЦК України).

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред’явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред’явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Враховуючи, що визначення «в разі продажу будинку» не є строком або терміном, оскільки не має ознак календарної дати або неминучості, даний договір позики є таким, що укладений на строк до моменту пред’явлення вимоги.

Відповідно до ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним. Винна сторона (інша особа), яка застосувала фізичний або психічний тиск до другої сторони, зобов’язана відшкодувати їй збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв’язку з вчиненням цього правочину.

У разі вчиненням правочину під впливом насильства формування волі особи, яка вчиняє правочин, відбувається внаслідок втручання стороннього фактора – фізичного чи психічного тиску з боку контрагента або іншої особи з метою спонукання до вчинення тих дій, які особа не бажала б вчинити без наявності таких фізичних чи психічних страждань.

При вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (ст. 231 ЦК України), судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов’язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою – як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім’ї, родичів тощо або їх майна (пункти 19, 20, 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

Отже, для визнання правочину недійсним через вчинення його під впливом насильства або погрози, необхідна наявність фізичного або психічного впливу на особу з метою спонукання до укладення правочину, що і має бути доведено позивачем.

Разом із тим, доказів фізичного чи психічного впливу на відповідача ОСОБА_2 при складанні розписки матеріали справи не містять, як і не наведено доказів безпосереднього причинного зв’язку між психологічним тиском та волевиявленням сторони правочину щодо його підписання.

Відповідно до ч. 2 ст. 90 ЦПК України якщо показання свідка ґрунтуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані. За відсутності можливості допитати особу, яка надала первинне повідомлення, показання з чужих слів не може бути допустимим доказом факту чи обставин, на доведення яких вони надані, якщо показання не підтверджується іншими доказами, визнаними допустимими згідно з правилами цього Кодексу.

Судом першої інстанції надано належної оцінки показанням свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_7, які не були особисто присутніми при складанні розписки, при цьому ОСОБА_5 лише пояснив, що бачив ОСОБА_2 одразу після її складання, ОСОБА_2 був схвильований, але тілесних ушкоджень у нього не було, чи застосовував ОСОБА_3 до нього насильство, не бачив.

Доводами апеляційної скарги висновки суду в цій частині не спростовані.

Апеляційний суд враховує, що судом першої інстанції роз’яснено стороні відповідача право заявити клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи для з’ясування обставин, чи ОСОБА_2 діяв під час складення розписки від 01 жовтня 2016 року під психологічним тиском, однак представник відповідача цим правом не скористався (а. с. 97).

Також апеляційний суд приймає до уваги, що відомостей про те, що ОСОБА_2 звертався до правоохоронних органів із заявою на неправомірні дії щодо нього, які полягають у застосуванні психічного тиску при написанні розписки, у матеріалах справи немає. Як пояснив представник відповідача ОСОБА_2, із такою заявою відповідач звернувся після розгляду справи судом першої інстанції.

Не спростовують висновків суду першої інстанції доводи апеляційної скарги про те, що грошові кошти насправді надавалися не в борг ОСОБА_2, а в рахунок оплати оформлення документів для підготовки договору купівлі-продажу будинку, який дійсно хотів придбати ОСОБА_3, оскільки цільове призначення взятих в борг коштів не впливає на необхідність їх повернення.

При цьому ОСОБА_2, заперечуючи обставини укладення договору позики та заявляючи про існування інших фактичних обставин, не просив визнати правочин удаваним відповідно до вимог ст. 235 ЦК України із застосуванням правил щодо правочину, які сторони насправді вчинили.

Як вбачається із матеріалів справи, єдиною підставою зустрічного позову є укладення правочину під впливом насильства і визнання його недійсним в зв’язку із цим, однак доказів вчинення такого насильства під час розгляду справи ОСОБА_2 надано не було.

Із цих же підстав апеляційний суд відхиляє посилання апеляційної скарги на ст. ст. 230, 233 ЦК України, які регулюють правовідносини визнання недійсними правочинів, укладених під впливом обману та під впливом тяжкої обставини, оскільки в позові ОСОБА_2 на ці підстави не посилався.

За таких обставин суд першої інстанції ухвалив законне та справедливе рішення про відмову в задоволенні зустрічного позову про визнання розписки недійсною, та оскільки відповідачем не доведено повернення грошових коштів позивачу, дійшов висновку про необхідність їх стягнення на користь позивача.

Рішення суду щодо часткової відмови в задоволенні позову ОСОБА_3 останнім не оскаржується і не є в цій частині предметом апеляційного перегляду.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення суду.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382, 389 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 28 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий : Кашперська Т.Ц.

Судді : Ігнатченко Н.В.

ОСОБА_8