Постанова № 73671141, 27.04.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/778/1900/18 Головуючий у 1-й інстанції: Міщенко Т.М.

Є.У.№ 320/8852/17 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2018 року м. Запоріжжя

Апеляційний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

Головуючого: Кочеткової І.В.,

суддів: Маловічко С.В.,

ОСОБА_2,

розглянувши в письмовому позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Мелітопольської районної державної нотаріальної контори про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії,

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 08 лютого 2018 року,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати дії Мелітопольської районної державної нотаріальної контори протиправними, зобов’язати районного нотаріуса виконати норми чинного законодавства та розпочати оформлення його спадщини. Зазначав, що 23 березня 2014 року померла його мати ОСОБА_4, після смерті якої залишилося спадкове майно, до складу якого входить земельна ділянка і житловий будинок. У передбаченому законом порядку він прийняв спадщину, подавши відповідну заяву до нотаріальної контори, проте державний нотаріус зволікає з оформленням його спадкових прав, безпідставно вимагає довідку-характеристику МБТІ на житловий будинок та витяг із держземкадастру. Посилаючись на незаконність дій державного нотаріуса, просив про задоволення позову.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 08 лютого 2018 року відмовлено у задоволенні позову.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись напорушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвали нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В письмових запереченнях на апеляційну скаргу нотаріус зазначив, що судове рішення відповідає вимогам закону і матеріалам справи. Зазначає, що ОСОБА_3 станом на 12.04.2018 року свідоцтво про право на спадщину на житловий будинок №73 в с. Терпіння, по вул. Радянській Мелітопольського району Запорізької області та на земельну ділянку, розташовану за цією ж адресою на ім’я ОСОБА_3 не видавалось, оскільки спадкоємець з необхідними документами для переоформлення спадщини відповідно до діючого законодавства до нотаріальної контори так і не звертався.

За положенням ч.2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в п. 14 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Зважаючи на вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що дії державного нотаріуса узгоджуються з вимогами Закону України «Про нотаріат» та Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, а тому відсутні підстави для визнання їх протиправними.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Судом встановлено, що 23 березня 2014 року померла ОСОБА_4, після смерті якої залишився житловий будинок, будівництво якого було завершено до 1992 року, і земельна ділянка.

Позивач ОСОБА_3 як спадкоємець першої черги звернувся до нотаріальної контори 24 липня 2014 року із заявою про прийняття спадщини, яка була зареєстрована за № 349 та заведена спадкова справа № 140/2014 року. Спадкоємцю був наданий перелік документів, необхідних для оформлення спадщини на нерухоме майно. У пункті 9 переліку зазначено про необхідність надання довідки БТІ з технічними характеристиками на будинок, у п. 12 – витяг із Державного земельного кадастру на земельну ділянку.

За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно інформація про зареєстровані права щодо права власності спадкодавця ОСОБА_4 на житловий будинок, розташований за адресою: с. Терпіння, вул. Радянська, буд.73, Мелітопольського району Запорізької області відсутня.

За змістом статті 1297 спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім'я я кожного з них, із зазначенням імені та частки спадщині інших спадкоємців.

Згідно пункту 4.12. Глави 10 «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 свідоцтво про право на спадщину видається за наявності у спадковій справі всіх необхідних документів.

Статтею 46 Закону України «Про нотаріат» визначено, що нотаріуси або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, має право витребовувати від фізичних та юридичних осіб відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії.

Відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальних дій, повинні бути подані в строк, визначений нотаріусом. Цей строк не може перевищувати одного місяця.

Неподання відомостей та документів на вимогу нотаріуса є підставою для відкладення, зупинення вчинення нотаріальної дії або відмови у її вчиненні.

Встановивши, що ОСОБА_3 відмовився надати нотаріусу всі відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно інформація про зареєстровані права щодо права власності спадкодавця відсутня, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про правомірність дій державного нотаріуса.

Посилання ОСОБА_3 на положення ст.31 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», якою визнано необов’язковою проведення технічної інвентаризації щодо житлових будинків, що були закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, є неспроможним.

Вказана норма права не скасовує вимоги ст.67 Закону України «Про нотаріат», згідно якої свідоцтво про право на спадщину на нерухоме майно, що підлягає реєстрації, може бути видане спадкоємцям на підставі правовстановлюючих документів та довідки органу місцевого самоврядування з викладенням характеристики будівлі, на яку видається свідоцтво.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що державний нотаріус не вжив заходів для оформлення права власності на земельну ділянку є також безпідставними.

Відповідно до гл.10 п.4.20 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України видача свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку нотаріусом проводиться на підставі документів, оформлених відповідно до ст.19 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та витягу з Державного земельного кадастру.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідний запит до Управління Держгеокадастру у Мелітопольському районі Запорізької області ОСОБА_3 було надано 14.09.2016 року за вих. № 690/02-14.

Згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 01.08.2011 року №835 «Деякі питання надання Державною службою з питань геодезії, картографії та кадастру та її територіальними органами адміністративних послуг» надання відомостей з державного земельного кадастру у формі витягу з державного земельного кадастру про земельну ділянку відноситься до переліку адміністративних послуг виключно через центри надання адміністративних послуг на платній основі.

19.05.2017 року за вих. 459/02-14 нотаріус направив запит на отримання Витягу безпосередньо до Управління Держгеокадастру у Мелітопольському районі Запорізької області, яке 01.06.2017 повідомило нотаріуса про те, що отримання відомостей з державного земельного кадастру у формі витягу є платним.

Як встановлено судом, ОСОБА_3 відмовився вносити плату за отримання вказаної адміністративної послуги, що унеможливило отримання відповідних відомостей з державного земельного кадастру.

За вказаних обставин доводи апеляційної скарги про невідповідність висновків суду першої інстанції вимогам закону є безпідставними.

З’ясувавши обставини справи та надавши належну оцінку зібраним у справі доказам, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв’язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов обґрунтованого висновку, про те , що дії державного нотаріуса при оформленні спадщини ОСОБА_3 відповідають вимогам діючого законодавства та не є протиправними.

З урахуванням встановлених обставин у справі та зазначених вимог закону суд першої інстанції правильно відмовив позивачу у задоволенні позову.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляції, не вбачається.

Докази та обставини, на які посилається ОСОБА_3 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотриманні норми матеріального та процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Керуючись ст. ст. 268, 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 08 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів безпосередньо до Верховного Суду як суду касаційної інстанції.

Головуючий:

Судді: