Постанова № 73670387, 23.04.2018, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 348/168/17

Провадження № 22-ц/779/515/2018

Категорія 47

Головуючий у 1 інстанції Грещук Р. П.

Суддя-доповідач Максюта

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2018 року м. Івано-Франківськ

Апеляційний суд Івано-Франківської області в складі:

Головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О.,

суддів: Бойчука І.В., Фединяка В.Д.

за участю секретаря Мельник О.В.,

апелянта ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2, представника селищної ради ОСОБА_3, відповідача ОСОБА_4 та її представника ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Битківської селищної ради, Надвірнянського району, Івано-Франківської області, ОСОБА_4 про визнання незаконним та скасування рішення селищної ради та зобов"язання вчинити певні дії, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Надвірнянського районного суду, ухвалене головуючим суддею Грещуком Р.П. 08 лютого 2018 року в м. Надвірна, Івано-Франківської області, повний текст якого складено 16 лютого 2018 року,

в с т а н о в и в :

В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду Апеляційним судом Івано-Франківської області.

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулась з зазначеним позовом до Битківської селищної ради та ОСОБА_4, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що рішенням сільської ради №65 від 15.04.1997 року виділено їй під’їздну дорогу до житлового будинку шириною 3,2 м, довжиною 155 м, з яких 130 власної земельної ділянки та 25 м з фонду селищної ради. Проте, відповідачка ОСОБА_4 створює їй перешкоди в користуванні дорогою шляхом встановлення огорожі, що унеможливлює проїзд до її житлового будинку. Рішенням селищної ради від 21.05.2016 року зобов’язано ОСОБА_4 вирівняти свою огорожу по довжині 25 м після відмітки 120 м на своїй земельній ділянці, а також винесено припис щодо порушення нею земельного законодавства. В обґрунтування причин невиконання припису ОСОБА_4 в грудні 2016 року повідомила про наявність рішення виконавчого комітету Битківської селищної ради №91 від 10.06.1999 року, яким надано їй у постійне користування земельну ділянку в урочищі «Ровінь» площею 0,0203 га, в тому числі сінокосу 0,0141 га для ведення особистого підсобного господарства. ОСОБА_1 вважає зазначене рішення селищної ради, про наявність якого їй стало відомо лише в грудні 2016 року, незаконним та таким, що порушує її право на користування земельною ділянкою.

З урахуванням уточнених позовних вимог просила поновити строк звернення до суду. Визнати дії Битківської селищної ради незаконними щодо ухвалення виконавчим комітетом Битківської селищної ради рішення №91 від 10.06.1999 року про надання ОСОБА_4 у постійне користування земельної ділянки в урочищі «Ровінь» площею 0,0203 га, в тому числі сінокосу 0,0141 га для ведення особистого підсобного господарства з фонду селищної ради. Визнати незаконним та скасувати рішення Виконавчого комітету Битківської селищної ради № 91 від 10.06.1999 року про надання ОСОБА_4 у постійне користування земельної ділянки в урочищі «Ровінь» площею 0,0203 га, в тому числі сінокосу 141 га для ведення особистого підсобного господарства з фонду селищної ради. Зобов'язати ОСОБА_4 усунути перешкоди, що унеможливлюють прохід та проїзд по дорозі, що веде до житлового будинку ОСОБА_1, шляхом забрання огорожі довжиною 35 м з під'їзної дороги, яка веде до житлового будинку ОСОБА_1, вирівнявши огорожу по межі довжиною 35 м після відмітки 120 м до відмітки 155 м та стягнути з відповідачів судові витрати. (а.с.2-8,124)

Рішенням Надвірнянського районного суду від 08 лютого 2018 року у задоволенні позову відмовлено у зв’язку із пропуском строку позовної давності.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на його незаконність, порушення норм матеріального та процесуального права.

Апелянт не погоджується з висновком суду про те, що про існування оспорюваного рішення селищної ради їй стало відомо у 1999 році, вважає, що перебіг строку суд повинен був обчислювати з грудня 2016 року, тобто від дня отримання копії цього рішення. Натомість рішення селищної ради від 15.04.1997 року №65 про виділення їй земельної ділянки є чинним та не скасованим. Також суд проігнорував той факт, що окрім вимоги про скасування рішення селищної ради була заявлена ще й уточнена вимога про усунення перешкод шляхом перенесення огорожі і не аргументував свою відмову у цій частині позову.

Просить рішення скасувати, ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_4 звертає увагу на те, що в ході судового розгляду було встановлено, що саме рішення №65 від 15.04.1997 року було прийняте з рядом порушень, оскільки не було затверджене у встановленому порядку на сесії селищної ради та не відбулося відведення земельної ділянки на місці на відміну від дій по реалізації рішення від №91 10.06.1999 року. Погоджується з висновком суду про те, що позивачкою порушено встановлений ст.257 ЦК України строк звернення до суду і її доводи про необізнанність порушення своїх прав до грудня 2016 року спростовані письмовими доказами та показаннями усіх свідків. Крім того вважає, що відсутні будь-які докази, що рішення №91 від 10.06.1999 року та №65 від 15.04.1997 року стосуються однієї і тієї самої земельної ділянки. Немає жодного документального підтвердження наявності оспорюваної дороги, її межі, схематичне чи картографічне зображення, фактичний відвід конкретної земельної ділянки як і того, що ця ділянка виділялась саме в урочищі «Ровінь». Про те, що ці рішення селищної ради стосуються різних земельних ділянок свідчить і їх різне цільове призначення. Тому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Вислухавши апелянта та її представника, представника селищної ради, відповідача та її представника, доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши відповідно до ст.367 ЦПК України законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та в частині, що стосується прав та обов»язків апелянта, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає її частково обгрунтованою, виходячи з такого.

Відповідно до ст.263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом п.3 ст. 3 ЦПК України (в редакції Закону № 2147 - VІІІ від 3 жовтня 2017 року) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з положень 203,215,228,257,261,267 ЦК України,ч.11 ст.59 З-ну України «Про місцеве самоврядування», встановивши, що рішення Битківської селищної ради № 91 від 10 червня 1999 року прийняте з порушенням чинного на момент його прийняття земельного законодавства та Закону України «Про місцеве самоврядування», а оскільки позивачем не наведено поважності причин пропуску строку звернення з позовом до суду і оспорюване рішення селищної ради не було конфіденційним, тобто було відоме усій громадськості, тому дійшов висновку, що позивачу про наявність цього рішення було відомо ще у 1999 році, що є підставою для відмови у задоволенні позову в зв’язку із спливом строку позовної давності.

Апеляційний судне погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з таких підстав.

За змістом ч.1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Посилання суду першої інстанції на сплив позовної давності звернення до суду з даним позовом, як на підставу для відмови у задоволенні позову не узгоджується з роз'ясненнями, викладеними в п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12. 2009 року №14 ''Про судове рішення у цивільній справі''. Так, встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Таким чином, відмовляючи у задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності, суд має встановити обґрунтованість позовних вимог, належним чином мотивувати свої висновки. Так, у випадку обґрунтованості позовних вимог, суд може відмовити у їх задоволенні у зв'язку з пропуском строку позовної давності. У випадку недоведеності позову суд відмовляє у його задоволенні саме з цих підстав, а не застосовує наслідки пропуску позовної давності. За даних обставин, висновки про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на їх недоведеність виключають необхідність застосування до правовідносин, що склалися, наслідків спливу позовної давності.

Застосувавши наслідки спливу строку позовної давності, суд не мотивував своїх висновків у чому саме полягає порушенняземельного законодавства та Закону України «Про місцеве самоврядування» на час прийняття рішення Битківською селищною радою № 91 від 10 червня 1999 року.

Судом встановлено, що рішенням Битківської селищної ради № 65 від 15 квітня 1997 року виділено Тимчук Ганні Василівні під'їздну дорогу до власного житлового будинку по вул. Шевченка, 44/а, с-ще Битків шириною 3,2 м, довжиною 155 м, з них: 130 м власної земельної ділянки та 25 м з фонду Битківської селищної Ради народних депутатів (а.с.13).

Рішенням виконавчого комітету Битківської селищної ради № 91 від 10 червня 1999 року вирішено надати відповідачу ОСОБА_4 у постійне користування земельну ділянку в урочищі «Ровінь» площею 0,0203 га, тому числі сінокосу 0,0141 га для ведення особистого підсобного господарства з фонду селищної ради (а.с.11)

Рішенням селищного голови Битківської селищної ради від 25 червня 1999 року ОСОБА_6 вирішено затвердити рішення виконкому від 10.06.1999 року про надання земельних ділянок жителям, в тому числі ОСОБА_4 (а.с.98-99)

З акту земельної комісії по розгляду земельного спору ОСОБА_1 та ОСОБА_4 від 12 травня 2016 року (в присутності останніх) комісією встановлено фактичні розміри під’їздної дороги до будинковолодіння ОСОБА_1 відповідно до рішення 15.04.1997 року:фактично дорога є довжиною 141 м,решту дороги довжиною 14 м загороджено ОСОБА_4 Також по всій ширині дорога звужена на 40 см. Рекомендовано ОСОБА_4 перенести паркан на 40 см. на відстані 120 м, решту довжини паркан вирівняти. Акт підписано членами комісії ОСОБА_4 від підпису відмовилась (а.с.14).

Рішенням Битківської селищної ради від 21 травня 2016 року зобов’язано ОСОБА_4 вирівняти свою дерев’яну огорожу по довжині 25 м після відмітки довжини 120 м до 01.07.2016 року. В разі невиконання даних умов ОСОБА_4Ф селищною радою на спірну ділянку будуть виготовлені правовстановлюючі документи і земельна ділянка буде визнана фондом селищної ради. (а.с.15)

Виписка з протоколу Битківської селищної ради 14 червня 2016 року свідчить про те, що виконавчим комітетом селищної ради з участю ОСОБА_4 та ОСОБА_1 розглядалася заява ОСОБА_7 та її незгоду з рішенням селищної ради від 21.05.2016 року (а.с.21).

26 липня 2016 року Битківською селищною радою направлено ОСОБА_4 припис від 25.07.2016 року щодо порушення нею норм Земельного кодексу України та рішення сесії Битківської селищної ради від 21.05.2016 року, яким зобов’язано звільнити самовільно захоплену земельну ділянку, що є фондом селищної ради та знаходиться в охоронній зоні трубопроводу «Пасічна-Долина» (а.с.16-17).

Із супровідного листа від 26 грудня 2016 року встановлено, що Битківською селищною радою надано ОСОБА_1 на її заяву від 21.12.2016р. копію рішення виконавчого комітету Битківської селищної ради про надання земельної ділянки ОСОБА_4 та копію схеми земельної ділянки. (а.с.20)

Врегулювання земельного спору в урочищі «Ровінь» шляхом укладення між Битківською селищною радою та ОСОБА_4, ОСОБА_1 договору між сторонами від 15 грудня 2016 року не відбулось, з умовами договору відповідачка не погодилась (а.с.22).

28 грудня 2016 року ОСОБА_1 звернулась до начальника архівного відділу Надвірнянської РДА із заявою про видачу копій протоколу засідання виконавчого комітету та рішення виконавчого комітету Битківської селищної ради від 10.06.1999 року №91., на яку отримано відповідь про те, рішення виконкому селищної ради за 1999 року відсутні (а.с.18-19).

Згідно книги обліку землі смт.Битків за ОСОБА_1 обліковані земельні ділянки: рілля - площею 0,2253 га житловий фонд - 0,1500 га. (а.с.110)

З довідки Битківської селищної ради від 22 вересня 2017 року за ОСОБА_1 обліковані земельні ділянки площею 0,2253 га для ведення особистого селянського господарства з яких: площею 0,0496 га (3,2 м х155м) - під’їздна дорога до житлового будинку по вул. Шевченка,44а на підставі рішення виконавчого комітету від 15.04.1997 року; площею 0,1753 га ріллі в урочищі «Печищі» на підставі рішення сесії селищної ради від 03.02.2002 року (а.с.130).

В силу положень статтей 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

У ст.152 Земельного кодексу України передбачені способи захисту прав на земельні ділянки, зокрема за змістом ч.ч.2 та 3 цієї статті власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

На час як і прийняття рішення Битківською селищною радою №65 від 15 квітня 1997 року «Про виділення під’їздної дороги ОСОБА_1 до її житлового будинку», так і прийняття рішення №65від 10 червня 1999 року «Про надання ОСОБА_4 у постійне користування земельної ділянки» діяв Земельний Кодекс України від 18 12.1990 року, який втратив чинність з 01.01.2002 року.

Згідно з ч. 2 ст. 3 ЗК України 1990 року (в редакції, чинній на момент передачі земельних ділянок у власність) розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх.

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 6 ЗК України 1990 року передача земельних ділянок у власність громадян провадиться місцевими Радами народних депутатів відповідно до їх компетенції за плату або безплатно.

За нормами ст.ст. 4, 7 Земельного кодексу України від 18.12.1990 землі, що перебувають у державній власності, можуть передаватись в колективну або приватну власність і надаватись у користування (ч. 3 ст. 4 ЗК).

Статтями 17, 18 ЗК України 1990 року визначався певний порядок та підстави надання громадянам у власність земельних ділянок із земель державної або комунальної власності за рішенням органів державної влади в межах їх повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 17 ЗК України 1990 року передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки.

Так, передача у власність земельної ділянки, що була раніше надана громадянину, провадиться сільськими, селищними, міськими Радами народних депутатів за місцем розташування цієї ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва у розмірах згідно із статтями 57 і 67 цього Кодексу (ч. 4 ст. 17 ЗК України 1990 року).

Зазначені земельні ділянки передаються у власність на підставі заяви громадянина і матеріалів, що підтверджують її розмір (земельно-кадастрова документація, дані бюро технічної інвентаризації, правлінь товариств і кооперативів тощо). До клопотання додаються матеріали, що обґрунтовують розмір земельної ділянки, обчислений відповідно до вимог частини шостої статті 5 цього Кодексу (ч. ч. 5, 9 ст. 17 ЗК України 1990 року).

Положеннями Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 №15-92 "Про приватизацію земельних ділянок" та Порядку передачі земельних ділянок у приватну власність громадян, затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 15.02.1993 №10 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.02.1993 за № 7 у приватну власність, громадянам України передаються безплатно земельні ділянки, надані їм для ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, індивідуального дачного і гаражного будівництва. Передача у приватну власність земельних ділянок, що були раніше надані громадянам, провадиться відповідними Радами народних депутатів за місцем розташування цих ділянок. Зазначені земельні ділянки передаються безплатно у приватну власність на підставі матеріалів, що підтверджують їх розмір (земельно-кадастрова документація, дані бюро технічної інвентаризації, правлінь товариств і кооперативів тощо), і заяв громадян.

Згідно п.7 розділу 1 до Постанови Кабінету Міністрів України від 12.01.1993 №15 «Про ведення державного земельного кадастру» до земельно-кадастрової документації належать кадастрові карти та плани (графічні і цифрові), схеми, графіки, текстові та інші матеріали, які містять відомості про межі адміністративно-територіальних утворень, межі земельних ділянок власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, правовий режим земель, що перебувають у державній, колективній і приватній власності, їх кількість, якість, народногосподарську цінність та продуктивність по власниках землі і землекористувачах, населених пунктах, територіях сільських, селищних, міських, районних Рад народних депутатів, областях, Республіці Крим та Україні в цілому. Земельно-кадастрова документація включає книги реєстрації державних актів на право колективної, приватної власності на землю, право постійного користування землею, договорів на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди.

Згідно ст.22 ЗК України 1990року право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Відповідно до ч.1 ст. 23 ЗК України 1990 року право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Таким чином, у Земельному Кодексі України 1990року законодавець визначив, що право власності на земельну ділянку виникає лише після обов’язкового настання двох умов; 1) встановлення землевпорядною організацією меж земельної ділянки в натурі і 2) одержання документа, що посвідчує право власності на земельну ділянку.

З 01.01.2002 року набрав чинності Земельний Кодекс України від 25 жовтня 2001 року N 2768-III, відповідно у п. 1 Перехідних положень (Розділ X) якого визначено, що рішення про надання в користування земельних ділянок, а також про вилучення (викуп) земель, прийняті відповідними органами, але не виконані на момент введення у дію цього Кодексу, підлягають виконанню відповідно до вимог цього Кодексу.

На час набрання чинності цим кодексом положеннями ст.ст. 125 ч. 1 та 126 було регламентовано, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.

Надалі, з набранням чинності змін до ст.ст. 125 та 126 ЗК України виникнення права на земельну ділянку пов’язується з державною реєстрацією цих прав.

Із пояснень позивача в апеляційному суді встановлено, що єдиним доказом, який свідчить про обґрунтованість її вимог є рішення виконавчого комітету Битківської селищної ради від 15.04.1997 року. Не представлено позивачем доказів і про встановлення меж земельної ділянки.

Із пояснень селищного голови у судовому засіданні встановлено, що правовстановлюючі документи на спірну земельну ділянку відсутні як у позивача, так і у відповідача ОСОБА_4 Генеральний план селища Битків та детальний план забудови території селища не виготовлявся.

Отже, оскільки позивач не оформила а ні право власності, а ні право користування на земельну ділянку, виділену їй органом місцевого самоврядування, не встановлені межі земельної ділянки, також відсутня технічна документація і на улаштування під»їздної дороги, тому апеляційний суд дійшов висновку, що позивач не набула права на земельну ділянку, земельна ділянка залишилася у власності територіальної громади в особі її представницького органу місцевого самоврядування. Таким чином, оскільки позивач не набула в установленому законом порядку а ні права власності, а ні права користування земельною ділянкою, тому на неї не поширюються гарантії права власності на земельну ділянку, встановлені ст.ст. 43 та 46 Земельного Кодексу України від 18.12.1990 року та ст. 153 Земельного Кодексу України від 25 жовтня 2001 року, який набрав чинності з 01.01.2002 року. Відповідно позивач позбавлена можливості скористатися способами захисту прав на земельну ділянку, визначеними у ст.152 Земельного кодексу України, оскільки таке право належить лише власнику землі або землекористувачу, які набувають такого статусу після оформлення прав на землю відповідно до закону.

Наведене свідчить про те, що позивач не довела свого права на конкретну земельну ділянку і під»їздну дорогу до неї, тому її позов є необгрунтованим і в задоволенні його слід відмовити.

Таким чином, вказані вище норми матеріального права залишилися поза увагою й відповідною правової оцінкою суду, який неправильно визначився із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, що призвело до неправильного вирішення справи.

Оскільки суд першої інстанції неправильно встановив обставини справи, то відповідно до п.п. 1,2, ч.1 ст.376 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволені позову.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Надвірнянського районного суду від 08 лютого 2018 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Битківської селищної ради, ОСОБА_4 про визнання незаконним та скасування рішення селищної ради, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою – відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 26 квітня 2018 року.

Судді: І.О. Максюта

ОСОБА_8

ОСОБА_9